Постанова 4851 № 440/3063/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2023 р.Справа № 440/3063/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. , за участю секретаря судового засідання Юрченко Д.С. представника позивача Куца Я.О. представника позивача Сухомлин Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 (суддя Удовіченко С.О.; м. Полтава; повний текст складено 25.07.2022) по справі № 440/3063/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі по тексту відповідач, ГУДПС у Полтавській області), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0007482409 від 28 січня 2022 року. В обґрунтування вимог адміністративного позову зазначив, що спірне податкове повідомленнярішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вказаним позивача повторно притягнуто до юридичної відповідальності. Зазначив, що 15 жовтня 2020 року Полтавським окружним адміністративним судом по справі № 440/4326/20 винесено рішення про стягнення з ОСОБА_1 усього податкового боргу. Також вказує, що відповідачем порушено порядок призначення та проведення перевірки. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 по справі № 440/3063/22 позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , с.Гільці, Чорнухинський район, Полтавська область) до Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ ВП 44057192, вул. Європейська, 4, м. Полтава) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області № 0007482409 від 28 січня 2022 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2559,24 грн. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 по справі № 440/3063/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з викладених підстав, вказує на правомірність спірного податкового повідомлення-рішення. Зазначає, що розмір штрафних (фінансових) санкцій, що встановлювався ст.126 ПК України (діюча у 2017 році) та встановлений ст. 124 ПК України розраховується у відсотках по відношенню до фактично-погашеної суми податкового боргу, а тому сума штрафної санкції за порушення строку сплати узгоджених сум грошових зобов`язань розраховується з дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань, до дня фактичної сплати боргу. При цьому, штрафна санкція нараховується на суму фактичної сплати в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми грошового зобов`язання. Зазначає, судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до п. 11 Підрозділу 10 Інших перехідних положень ПК України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій. Вказує, що станом на 28.01.2022 діяв порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил сплати (перерахування) узгодженої суми грошового зобов`язання, встановлений ст. 124 ПК України, відповідно до пункту 124.3 статті 124 ПК України якого визначено, що діяння, передбачені п.124.2 ст.124 ПК України, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання. Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Судовим розглядом встановлено, що 15 грудня 2021 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області проведено камеральну перевірку з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання по податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2017 року та податковому повідомленню-рішенню (форма "Р") від 20 листопада 2006 року № 0002891750/0 ФОП ОСОБА_1 .. За результатами перевірки контролюючим органом 15 грудня 2021 року складено Акт № 11129/16-31-24-09/ НОМЕР_1 , за висновками якого встановлено порушення термінів сплати узгоджених сум податкових (грошових) зобов`язань по податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2017 року (від 07 грудня 2017 року реєстраційний № 9258678377) та податковому повідомленню-рішенню (форма "Р") від 20 листопада 2006 року № 0002891750/0, чим порушено пункт 57.1, пункт 57.3 статті 57, пункт 203.2 статті 203 Податкового кодексу України. Дії платника податків, вважаються винними та умисними, ФОП ОСОБА_1 мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання. Відповідальність платника за порушення правил сплати грошового зобов`язання встановлена пунктами 124.1 та 124.2 статті 124 Податкового кодексу України (а.с. 85-92). Як випливає з Акту № 11129/16-31-24-09/2228525871: - "Щодо несвоєчасно сплаченої узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість від 07 грудня 2017 року. ФОП ОСОБА_1 самостійно подав податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2017 року за встановленою формою та в строк, визначений Кодексом. ФОП ОСОБА_1 обізнаний з граничними строками сплати податку, адже вони закріплені в Кодексі та знаходяться у вільному доступі. ФОП ОСОБА_1 самостійно визначив суму податкового зобов`язання, що підлягала до сплати в бюджет, тобто на етапі підготовки податкової декларації платник усвідомлював про обов`язок в подальшому сплатити податкові зобов`язання. Тобто ФОП ОСОБА_1 мав можливість дотриматися норм чинного законодавства зі сплати узгодженої суми податкового зобов`язання відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість від 07 грудня 2017 року", - Щодо несвоєчасно сплаченої узгодженої суми податкового зобов`язання відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0002891750/0 від 20 листопада 2006 року. Контролюючим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2004 року по 31 березня 2006 року, висновки якої відображено в акті перевірки від 10 листопада 2006 року № 525/17/ НОМЕР_1 . На підставі акта перевірки контролюючим органом 20 листопада 2006 року, зокрема, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002891750/0, яким визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 768027,14 грн.. Зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено у судовому порядку. Постановою Господарського суду Полтавської області від 11 липня 2017 року у справі № 3/322 позов ФОП ОСОБА_1 задоволено. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року постанову Господарського суду Полтавської області від 11 липня 2017 року скасовано та визнано чинним податкове повідомлення-рішення № 0002891750/0 від 20 листопада 2006 року. Постановою Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 3/322 касаційні скарги ФОП ОСОБА_1 та ГУ ДПС у Полтавській області залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року залишено без змін. Враховуючи визначені положення податкового законодавства, грошове зобов`язання за податковим повідомленням рішенням № 0002891750/0 від 20 листопада 2006 року є узгодженим. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 440/4326/20 позов Головного управління ДПС у Полтавській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу задоволено. На рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 440/4326/20 видано виконавчий лист. Даний виконавчий лист направлено Чорнухинському районному ВДВС ПСМУ Міністерства юстиції. Постановою серії ВП № 64013454від 29 грудня 2020 року відкрито виконавче провадження по виконавчому листу № 440/4326/20. Враховуючи вищевикладене, ФОП ОСОБА_1 мав можливість дотриматися норм чинного законодавства зі сплати узгодженої суми податкового зобов`язання нарахованого відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0002891750/0 від 20 листопада 2006 року". На підставі висновків Акту № 11129/16-31-24-09/ НОМЕР_1 від 15 грудня 2021 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області 28 січня 2022 року складено податкове повідомлення-рішення № 0007482409, яким на підставі статті 124 Податкового кодексу України до ОСОБА_1 застосовано штраф у сумі 255923,76 грн. (а.с. 94). Позивач, не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням № 0007482409 від 28 січня 2022 року, звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що застосування до ОСОБА_1 штрафу в розмірі 50% від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання, встановленого статтею 124 Податкового кодексу України у редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" від 16 січня 2020 року №466-IX, до тих податкових правопорушень, котрі були скоєні до 01 січня 2021 року, прямо суперечить статті 58 Конституції України, адже змінами до Податкового кодексу України одночасно запроваджується і новий склад протиправного діяння, і посилена міра юридичної відповідальності. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. У відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Згідно із підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні". Таким чином, камеральна перевірка за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника податків. При цьому, предметом камеральної перевірки може бути своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання, а спрямування контролюючим органом сплаченого позивачем грошового зобов`язання в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше, є фактично сплатою простроченого грошового зобов`язання, а тому є підставою для застосування штрафу. Пунктами 76.2 та 76.3 статті 76 Податкового кодексу України передбачено, що порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу. Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу. Водночас за вимогами статті 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 392 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації). Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу. (стаття 113 Податкового кодексу України). Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня. Як вбачається з матеріалів справи, актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, що полягало у несвоєчасній сплаті протягом граничного строку узгоджених сум податкових зобов`язань з ПДВ. За приписами пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що граничні строки сплати узгоджених грошових зобов`язань по податковій декларації з податку на додану вартість від 07 грудня 2017 року та податковому повідомленню рішенню № 0002891750/0 від 20 листопада 2006 року припадали на 2017 рік. На момент узгодження грошових зобов`язань ОСОБА_1 була чинною стаття 126 Податкового кодексу України, згідно з якою, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. У разі порушення платником податків строку сплати до бюджету узгодженого грошового зобов`язання, передбаченого абзацом другим підпункту 222.1.2 пункту 222.1 статті 222 цього Кодексу, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 20 відсотків суми такого грошового зобов`язання. З аналізу вищевказаної норми випливає, що максимальний розмір штрафу у разі затримки сплати узгоджених сум грошових зобов`язань становив 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. У свою чергу, як вбачається з розрахунку штрафної санкції до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0007482409, ОСОБА_1 нараховано штрафні санкції в розмірі 50% від суми узгодженого податкового зобов`язання на підставі статті 124 Податкового кодексу України. Згідно статті 1 ПК України порядок справляння податків і зборів їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, встановлюється цим Кодексом. Законом України від 16.01.2020 №466-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (далі - Закон №466) внесено зміни до Кодексу, у тому числі, в частині кваліфікації податкового правопорушення саме як протиправного, винного (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Також, Законом №466 визначено, у яких випадках діяння вважається таким, що вчинене умисно, а також зазначено, що необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 Кодексу, є встановлення контролюючими органами вини особи. Податковим правопорушенням, у відповідності із п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України, є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т. ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Відповідно до п.112.1, п.112.2 ст.112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винною у вчиненні правопорушення. Колегія суддів зазначає, що ПК України не містить визначення поняття "вина", однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у пунктах 112.1, 112.2 ст.112 ПК України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Таким чином, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є: - встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання; - доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення. Таким чином, обов`язок доведення вини, ПК України покладено на контролюючий орган, без виконання якого, особу не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого, умовою є наявність вини. Слід відмити, що згідно п.109.3 ст.109 Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу. У всіх інших випадках визначених Кодексом, за які передбачена фінансова відповідальність, обов`язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена. Отже, починаючи з 01.01.2021, Законом №466 при затримці сплати узгодженої суми грошового зобов`язання ст. 124 ПК України встановлено нові розміри штрафів та обставини їх нарахування. До того ж цим Законом визначено розмір штрафу за діяння, передбачені п. 124.2 ст. 124 ПК України, які вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків. Тобто, фінансова відповідальність за окремо визначені ПК України правопорушення нерозривно пов`язана із можливістю органів ДПС довести цілеспрямованість (умисність) дій платника податків, його вину у вчиненні податкового правопорушення. Вказане визначає необхідність дій з боку органів ДПС у зборі належної та допустимої доказової бази, яка переконливо буде доводити, що саме платник податків створив такі умови, за яких стало можливе вчинення податкового правопорушення. При цьому він міг та мав можливість дотриматися встановленого порядку, проте свідомо це проігнорував. Згідно із цим, при встановлені порушення з несвоєчасності сплати податкових зобов`язань аргументами на підтвердження можливості виконати платником податків обов`язок можуть бути: наявність в ПК України інформації про граничні строки подання податкової звітності; наявність у офіційних джерелах інформації про рахунки, на які здійснюється погашення податкового зобов`язання; відсутність з боку платника податків інформування контролюючого органу про обставини, які звільняють від фінансової відповідальності за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань; обізнаність платника податків власне із наявністю обов`язку щодо сплати податкового зобов`язання (адже, якщо платник податків сплатив суму податкового зобов`язання навіть із запізненням, то він усвідомлював, що такий обов`язок в нього існує); платником податків було самостійно визначено суму податкового зобов`язання (або у випадку визначення контролюючим органом - платником податку дане зобов`язання не оскаржувалось), тобто на етапі підготовки податкової звітності платник усвідомлював про обов`язок в подальшому сплатити дані зобов`язання. Тим же часом з 01.01.2021 додатковим, але необов`язковим підтвердженням вини особи також може бути вчинення нею повторного правопорушення. Повторність вчинення правопорушення також впливає і на розмір фінансової відповідальності особи, яка є значно вищою, ніж за вчинення податкового правопорушення вперше. Підставами для висновків під час проведення перевірок є наявні у контролюючого органу матеріали, зокрема матеріали попередніх перевірок, що свідчать про здійснення платником податків умисно повторного аналогічного правопорушення (з урахуванням строку давності застосування штрафів за вчинення податкового правопорушення - 1095 днів). Тобто, необхідною та достатньою підставою для встановлення умислу в діях платника, є встановлення обставин, які прямо стверджують що платник податку не тільки усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки а й бажав їх настання. Саме бажання настання негативних наслідків є необхідною та достатньою умовою для встановлення умислу. Аналізуючи зазначені законодавчі положення, колегія суддів дійшла висновку, що юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу за п. 124.2 ст. 124 ПК України, є обов`язок доведення контролюючим органом умислу платника податків, а саме, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання. Натомість, акт камеральної перевірки не містить жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм п.57.1 ст.57 та п. 203.2 ст. 203 ПК України. Проте під час судового розгляду цієї справи відповідач на підтвердження правомірності застосування до позивача штрафної санкції за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання на підставі ст. 124 ПК України не надав суду ані жодних належних доводів наявності умислу або вини в діях позивача у вчиненні податкового правопорушення, ані належної та допустимої доказової бази, яка переконливо б свідчила про здійснення платником податків повторного аналогічного правопорушення умисно з урахуванням строку давності застосування штрафів за вчинення податкового правопорушення - 1095 днів. Крім того, суд апеляційної інстанції не вбачає можливим встановлення в межах камеральної перевірки обставини, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків, оскільки згідно з пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та даних відповідних електронних систем, які об`єктивно не можуть підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини. Сам по собі факт несвоєчасної сплати грошового зобов`язання не свідчить про умисне недотримання позивачем правил та норм ПК України та невжиття відповідних заходів в цій частині. Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не наведено належних та вмотивованих обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм пункту 57.1 статті 57 ПК України, що виключає застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених статті 124 ПК України. Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Разом з цим, відповідачем не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції доказів, які б підтверджували правомірність накладення на позивача штрафу за податковим повідомленням-рішенням №0007482409 від 28.01.2022. Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 .. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 по справі № 440/3063/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 07.07.2023 року