Постанова Київський апеляційний суд № 758/4624/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 липня 2023 року м. Київ Унікальний номер справи № 758/4624/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10082/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В.,Ратнікової В.М., за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Гребенюка В.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - в с т а н о в и в : У червні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив розірвати шлюб з ОСОБА_1 , який зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Артемівського районного управління юстиції м. Луганськ, про що в книзі реєстрації актів про одруження 05 січня 2002 року зроблено відповідний запис № 4 та 05 січня 2002 року видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 1-3). В обґрунтування позову зазначав, що 05 січня 2002 року сторони уклали шлюб. Від даного шлюбу у подружжя народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посилався на те, що подружнє життя у них не склалося, мають різні погляди на життя, відсутні спільні інтереси та взаєморозуміння. Вказував, що сторони втратили почуття любові та поваги один до одного, тому примирення між ними є неможливим (а.с. 2-7). Рішенням Подільського районного суду міста Києва 14 квітня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 05 січня 2002 року відділом реєстрації актів громадянського стану Артемівського районного управління юстиції м. Луганськ, актовий запис № 4 (а.с. 51-53). Не погодившись з рішенням районного суду, 15 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Костенок А.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову про розірвання шлюбу (а.с. 60-74). Апеляційну скаргу мотивував тим, що відповідач ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом, не отримувала копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви, участі у справі не приймала. З огляду на наведене, відповідач була позбавлена скористатись своїм правом на подання відзиву, пояснень та клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні. Також відповідач не могла скористатися своїм правом на подання заяви про відкладення розгляду справи та надання строку на примирення, оскільки відповідач незгодна на розірвання шлюбу. Звертав увагу на те, що у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі відповідача, однак таку заяву вона не підписувала та не подавала. Посилалась на те, що у перші дні запровадження в Україні воєнного стану разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхали за межі України і до цього часу в Україну не поверталися. Перебуваючи за межами України відповідач разом з сином підтримують зв`язок з позивачем, вони спілкуються в телефонному режимі, дуже болісно сприймають розлуку з чоловіком та батьком. Подружжя завжди мало довірливі стосунки, будували плани на майбутнє, підтримували сімейні стосунки, разом виховували свого сина, питання розлучення ніколи не поставало. Вважає, що під час розгляду справи суд неповно з`ясував обставини справи, не встановив фактичні взаємини подружжя, дійсні підстави позову та не врахував наявність у сторін малолітньої дитини, не встановивши в рішенні з ким з батьків буде проживати дитина, що призвело до порушення норм процесуального права. У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 заперечував проти скарги і просив її відхилити. Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, причини неявки не повідомили про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Апелянт ОСОБА_1 була сповіщена повідомленням її представника - адвоката Костенок А.М., який про розгляд справи апеляційним судом 06 липня 2023 року о 13 год 15 хв. був сповіщений 31 травня 2023 року про що є відмітка працівників пошти про вручення адресату поштового відправлення. Представник позивача - адвокат Костишена В.Л., була сповіщена врученням повідомлення особисто 31 травня 2023 року, подала клопотання про відкладення розгляду справи, пославшись на зайнятість в іншій справі, проте доказів поважності причин неявки до суду не надала (а.с. 83-87). Наведені обставини свідчать, що відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Костенок А.М., які звернулися до апеляційного суду із скаргою, повідомлені про розгляд справи апеляційним судом і мають цікавитись рухом справи в суді апеляційної інстанції за поданою ними скаргою, клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням поважних причин до суду не надано і судом не встановлено. Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05 січня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 05 січня 2002 року, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Артемівського районного управління юстиції м. Луганська, актовий запис № 4 (а.с. 18). У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві (а.с. 19). Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Частинами 3 та 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Статтею 110 СК України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Так, позивач в позовній заяві стверджував, що не бажає в подальшому перебувати в шлюбі з відповідачем, посилаючись на те, що між сторонами втрачено почуття любові, взаєморозуміння та взаємоповаги один про одного. Відповідно до ч. 1 ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, і це не випадково, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може зупинити розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення (ч. 7 ст. 240 ЦПК України). Системний аналіз норм СК України вказує на те, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Отже, надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. Апеляційний суд зважив, що позов про розірвання шлюбу був поданий у червні 2022 року, з часу ухвалення оскаржуваного рішення 14 квітня 2023 року і до часу розгляду справи апеляційним судом сплило майже три місяці. При цьому, об`єктивних доказів можливості примирення між сторонами до суду не надано і судом таких не встановлено. Позивач зазначав, що сторони мають протилежні погляди на шлюб та сім`ю, у них відсутні спільні інтереси, тому примирення між сторонами неможливе. В судовому засіданні апеляційного суду, на пропозицію колегії суддів вжити заходів щодо примирення та(або) оголошення перерви із наданням строку для примирення сторін, позивач ОСОБА_2 наполягав на розірванні шлюбу, зазначив, що сторони більше року проживають окремо один від одного, не підтримують сімейних стосунків, відповідачка знайшла іншого чоловіка з яким проживає без реєстрації шлюбу, а відтак й подальше збереження сім`ї не вбачається можливим, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 92-94). Встановивши, що збереження сімейних відносин між сторонами є неможливим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам статей 24, 56 СК України. Суд першої інстанції, постановляючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, врахував відсутність спору щодо поділу майна чи проживання дітей, у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його розірвання. Посилання апелянта на неповноту судового розгляду та процесуальні порушення, зокрема на ст.. 376 ЦПК України, вищевказаних висновків не спростовують, не можуть бути визнані підставою для скасування рішення суду виходячи з наступного. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Тобто, вказана норма містить перелік сімейних спорів, розгляд яких допускається в порядку спрощеного провадження, зокрема й, справи про розірвання шлюбу. Встановлено, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 31). Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви районним судом направлено на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 про що свідчить відмітка працівників пошти про вручення адресату поштового відправлення (а.с. 49). Оскільки розгляд справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, необґрунтованими є посилання апелянта на підставу для скасування рішення згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України у зв`язку з тим, що справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, а підстави для висновку про заявлені апелянтом процесуальні порушення у цій справі відсутні. Згідно з п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку. Враховуючи вказане, відповідач ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги, що суд в оскаржуваному рішенні не вирішив з ким з батьків буде проживати малолітня дитина, колегія суддів відхилила, оскільки предметом позову є розірвання шлюбу, а вимог щодо визначення місця проживання дитини позивач не заявляв, тому суд це питання не вирішував. Апеляційний суд прийняв до уваги посилання відповідача, що вона не підписувала та не подавала наявну у матеріалах справи заяву про розгляд справи без участі відповідача та визнання позову, оскільки заява направлена поштою позивачем ОСОБА_2 (а.с. 46-48). В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 пояснив, що після подання ним позову про розірвання шлюбу, сторони досягли згоди про розірвання шлюбу, у зв`язку з чим отримав по пошті від відповідачки ОСОБА_1 вказану заяву, яку направив до суду (а.с. 92-94). При вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції не брав до уваги вищевказану заяву ОСОБА_1 про визнання позову. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33). Таку можливість суд апеляційної інстанції забезпечив, призначивши справу до розгляду у відкритому судовому засіданні, забезпечивши можливість сторонам надати докази і обґрунтування, які за твердженням апелянта відповідачка ОСОБА_1 не мала можливості надати до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом. Такі посилання й доводи апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про неможливість збереження сім`ї й розірвання шлюбу. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 07 липня 2023 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова