Постанова Східний апеляційний господарський суд № 913/34/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2023 року м. Харків Справа № 913/34/22 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Сгара Е.В. , розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін у судове засідання апеляційну скаргу відповідача, за вх. №752 Л/1, на рішення господарського суду Луганської області від 24.03.23 (повний текст складено 28.03.23, суддя Зюбанова Н.М.) у справі № 913/34/22 за позовом Заступника керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі органів, уповноважених виконувати функції держави у відповідних правовідносинах, позивачів: 1.Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області, 2.Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області, до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ГАЗЕНЕРГОПРОЕКТ, м.Харків, про стягнення 54890 грн 05 коп. ВСТАНОВИВ: Заступник керівника Лисичанської окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі органів, уповноважених виконувати функції держави у відповідних правовідносинах, позивачів: Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області та Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, звернувся до Господарського суду Луганської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергопроект", відповідно до якого просив суд стягнути 54890 грн 05 коп., як надмірно сплачених коштів за договором № 2 від 15.01.2020 у редакції додаткових угод № 2 від 18.02.2020, № 3 від 02.03.2020, № 6 від 23.10.2020, № 7 від 27.11.2020, які є нікчемними. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що Відділом освіти Лисичанської міської ради з ТОВ ГАЗЕНЕРГОПРОЕКТ укладено додаткові угоди до договору № 2 від 15.01.2020 всупереч нормам Закону України Про публічні закупівлі, якими суттєво зменшено обсяги предмету закупівлі та збільшено ціну за одиницю товару шляхом зменшення кількості закуповуваного товару, що в свою чергу не відповідає вимогам тендерної документації. Обґрунтовуючи наявність порушення внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод інтересів держави прокурор зазначав, що збільшення зазначеними додатковими угодами ціни товару всупереч встановленим законом обмеженням, є прямим порушенням законності в бюджетній сфері, суперечить встановленим Законом України «Про публічні закупівлі» принципам ефективного та прозорого здійснення закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, максимальної економії публічних коштів та ефективності їх використання, створення добросовісної конкуренції, призводить до нівелювання наслідків публічного аукціону, а також отримання замовником торгів меншої кількості газу, ніж було встановлено в договорі, що в свою чергу суперечить суспільним інтересам в частині забезпечення мети проведеної тендерної закупівлі. Обґрунтовуючи наявність підстав для подання позову в інтересах держави, прокурор зазначав, що управління Відділом освіти Лисичанської міської ради Луганської області (Управління освіти Лисичанської міської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області) на час звернення з позовом здійснювалося Лисичанською міською ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області. Фінансування Відділу (Управління освіти Лисичанської міської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області) відбувається за рахунок бюджетних коштів органу місцевого самоврядування, що виділялись Лисичанською міською радою Луганської області, тобто за рахунок коштів місцевого бюджету. Незважаючи на звернення прокурора в порядку положень Закону України «Про прокуратуру» з листами від 14.01.2022 № 50-242вих-22 та від 14.01.2022 № 50-241вих-22, щодо виявлених відповідних порушень та необхідності вжиття заходів з метою відновлення інтересів держави, вказаними органами не було вжито відповідних заходів для усунення порушень Закону України «Про публічні закупівлі», Цивільного та Господарського кодексів України, допущених внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод і повернення безпідставно сплачених на їх підставі бюджетних коштів, що порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, захист якого відповідає функціям прокурора. Обґрунтовуючи позов, прокурор послався на судову практику Верховного Суду у подібних справах, викладену у постановах від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 та від 25.06.2019 у справі №913/308/18, № 912/1580/18. Рішенням Господарського суду Луганської області від 24.03.23 у справі №913/34/22 позов задоволено у повному обсязі . Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗЕНЕРГОПРОЕКТ" (код ЄДРПОУ 39796845, вул. Тобольська, б. 38, літера "А-5", м.Харків, 61072) на користь Управлінням освіти Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (код ЄДРПОУ 02141928, вул. Сєвєродонецька, б. 62, м. Лисичанськ Луганської області, 93100) надмірно сплачені кошти в сумі 54890,05 грн. Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, апелянт звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначав, що вирішуючи питання про можливість задоволення позову прокурора, суд першої інстанції не визначився із ефективністю обраного позивачем способу захисту з урахуванням можливості проведення двосторонньої реституції у разі повернення відповідачем коштів, зокрема, необхідність через це відшкодування іншій стороні спірних правочинів (відповідачу) вартості товару на час відшкодування та визнавши спірні правочини недійсними, в порушення положень ст. 216 Цивільного кодексу України з власної ініціативи застосував односторонню реституцію шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 54890,05 грн. сплачених позивачем на підставі зазначених Додаткових угод спірної суми грошових коштів понад встановлену первісною редакцією Договору вартість товару. При цьому відповідач стверджує, що у даній справі відсутні підстави для задоволення позову, враховуючи неефективність обраного прокурором способу захисту. Вважає, що в силу положень ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України через неможливість повернення отриманого за додатковими угодами спожитого природного газу позивач має відшкодувати його вартість за ціною, яка існує на момент відшкодування, яка є більшою ніж на дату проведення тендеру та поставки. Відповідач посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, постановах Верховного Суду у справі №904/1907/15 від 21.09.2021, у справі №904/115/22 від 18.01.2023. Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Сгара Е.В. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 відкрито апеляційне провадження у справі, поновлено процесуальний строк оскарження відповідачу, встановлено учасникам справи процесуальний строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи з Господарського суду Луганської області та ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали від учасників справи не надійшло. Від прокурора по справі у визначений процесуальний строк надано до апеляційного суду відзив на скаргу відповідача, в якій він просить оскаржене рішення місцевого суду залишити без змін, а означену скаргу без задоволення. Прокурор також зазначає, що рішення Господарського суду Луганської області від 24.03.23 у справі №913/34/22 було прийняте з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а твердження відповідача у скарзі безпідставні та необґрунтовані. У зв`язку з поточною обстановкою у м.Харкові повідомлено щодо можливого подовження процесуальних строків розгляду. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на нижче викладене. Судом першої інстанції було встановлено наступні обставини справи. У грудні 2019 року відповідач став переможцем тендерних торгів по закупівлі Відділом освіти газового палива з найбільш вигідною ціновою пропозицією 265 326,99 гривень (5 100,00 гривень з ПДВ за 1000 мЗ), з яким вирішено укласти договір про закупівлю газового палива (природного газу). На підставі рішення тендерного комітету сторонами 15.01.2020 укладено Договір № 2 на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів, за умовами якого постачальник - ТОВ "ГАЗЕНЕРГОПРОЕКТ" зобов`язався у період з 01.02.2020 по 31.12.2020 передати споживачу - Відділу освіти товар: природний газ код Єдиного закупівельного словника ДК021-2015: 09120000-6 - Газове паливо (природний газ) в обсягах і порядку передбачених договором, а споживач зобов`язався прийняти газ та оплатити постачальнику його вартість у розмірах, строках, порядку та на умовах, також передбачених договором. Очікуваний обсяг постачання природного газу за умовами п. 1.3. договору становить 52 024,9 мЗ, ціна за одиницю товару (1000 м3) - 5 100,00 грн, загальна сума договору становить 265 326,99 грн. Згідно із п. 3.2. договору ціна на природний газ може змінюватись протягом дії договору з підстав, передбачених ст. 36 розділу VII Закону України Про публічні закупівлі. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткових угод до цього договору. Положенням п. 10.2. договору істотні умови останнього не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі. У подальшому сторонами було укладено 9 додаткових угод до договору № 2 на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів, з яких додаткові угоди №№ 2, 3, 6, 7 прокурор вважає нікчемними, що мотивує наступним. Так, 18.02.2020 сторони підписали додаткову угоду № 2 (арк. справи 55), якою збільшено ціну за одиницю товару на 148,99 грн. та вартість на природний газ за 1000 м3 збільшено з 5 100,00 грн. до 5 248,99 грн., а також зменшено обсяг споживання природного газу з 52 024,9 м3 до 50 548,1988 м3. Письмова пропозиція відповідача про внесення змін до договору обґрунтована посиланням на постанову НКРЕКП від 24.12.2019 № 3013 Про встановлення тарифів для ТОВ ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2020-2024 роки. Таким чином, пункти 1.3 та 1.4 договору викладені у новій редакції, за якою постачальник мав передати споживачу в період з 01.02.2020 по 31.12.2020 газ в обсягах 50548,1988 м3 з визначенням відповідних планових обсягів постачання газу по місяцях року. В подальшому в обґрунтування укладання додаткової угоди № 3 відповідач надіслав споживачу експертний висновок Черкаської ТПП від 28.01.2020 № 0-75, в якому зазначено, що зміна середньозваженої ціни на природний газ станом на 27.01.2020 відносно 03.01.2020 становить 15,15% (03.01.2020 - 5005,27 грн за 1000 м3, 27.01 2020 - 5763,78 грн за 1000 м3), а також довідку ДП Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків від 21.02.2020 № 232/25, в якій зазначено, що у період з 01.02.2020 по 29.02.2020 тариф на розподіл природного газу становив від 5593,20 грн до 6 249,60 грн за 1000 м3. 02.03.2020 сторони підписали додаткову угоду № 3 (арк. справи 59), якою збільшено ціну за одиницю товару на 618,24 грн. та вартість на природний газ за 1000 м3 збільшено з 5 100,00 грн. до 5 718,24 грн., а також зменшено обсяг споживання природного газу з 52 024,9 м3 до 50 548,1988 м3. " У жовтні 2020 року ТОВ "ГАЗЕНЕРГОПРОЕКТ звернулося до споживача з пропозицією про внесення змін до договору з посиланням на п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону №922-VІІІ, в підтвердження чого надані цінові довідки Харківської ТПП про те, що діапазон цін на природний газ у вересні 2020 року становив від 6 150,00 до 6 155,891 грн за даними регіональних газопостачальників (від 24.09.2020 № 1055/20) та у жовтні 2020 року - від 6 864,00 до 6 960,00 грн за даними регіональних газопостачальників, від 6 896,52 до 7 139,05 грн за даними європейських газорозподільних центрів до кордону України (від 16.10.2020 №1227/20). 23.10.2020 сторони підписали додаткову угоду № 6 (арк. 63), якою збільшено ціну за одиницю товару на 1 184,00 грн, та вартість на природний газ за 1000 м3 збільшено з 5 100,00 грн до 6 284,10 грн, а також зменшено обсяг споживання природного газу з 52 024,9 м3 до 44 268,707 м3. На підставі ст. 631 ЦК України дію угоди визначено з 20.10.2020. Разом з тим відповідно до акту приймання-передачі природного газу від 18.11.2020 №10 постачальник передав, а споживач прийняв у жовтні 2020 (з 01.10.2020 по 31.10.2020) 2 877 мЗ природного газу загальною вартістю 18 079,36 грн, тобто вартість на природний газ за 1000 м3 з 01.10.2020 становила вже 6 284,10 грн, що свідчить про суттєві порушення умов договору. У листопаді 2020 року на адресу споживача постачальник надіслав лист від 23.11.2020 № 1405/7 про погодження збільшення ціни за договором № 2 з 01.11.2020 за 1000 м3 до 6 906,00 грн, що обґрунтовано посиланням на цінові довідки Харківської ТПП про те, що діапазон цін на природний газ у жовтні 2020 року становив від 6 864,00 до 6 960,00 грн за даними регіональних газопостачальників та від 6 896,52 до 7 139,05 гривень за даними європейських газорозподільних центрах до кордону України (від 16.10.2020 №1227/20) та у листопаді 2020 року - від 7 200,00 до 7 620,00 грн за даними регіональних газопостачальників, від 7 135,11 до 7 316,59 грн за даними європейських газорозподільних центрів до кордону України (від 20.11.2020 № 1480/20). За результатом розгляду цих листів 27.11.2020 сторони підписали додаткову угоду №7 до договору (арк. 67), якою збільшено ціну за одиницю товару на 1 806,00 грн та вартість на природний газ за 1000 м3 збільшено з 5 100,00 грн до 6 906,00 грн, а також зменшено обсяг споживання природного газу з 52 024,9 м3 до 42 282,003 м3. Додатковою угодою від 29.12.2020 № 8 сторони продовжили строк дії договору до 31.01.2021. Узагальнюючі зміст вказаних вище додаткових угод, які прокурор вважає нікчемними, останнім робиться висновок про фактичне збільшення ціни товару на 35,41% від первинної ціни, а саме: з 5100,00 грн за 1000 м3 до 5248,99 грн за 1000 м3, надалі до 5718,24 грн за 1000 м3, ,в подальшому до 6 284,10 грн за 1000 м3. та остаточно до 6 906,00 грн за 1000 м3, тобто на 148,99 грн за 1000 м3, 618,24 грн за 1000 м3, 1184,10 грн за 1000 м3 та 1806,00 грн за 1000 м3. У той же час, обсяг газу зменшено з 52 024,9 м3 до 45 162,00 м3, а саме на 9 742,897 м3, тобто на 13,2%. Ціна газу, узгоджена сторонами в договорі № 2 від 15.01.2020, взагалі не застосовувалась. Фактично у період з 01.02.2020 по 20.02.2020 обсяг поставленого природного газу склав 4100 м3, за який сплачено 21520,87 гривень (акт приймання-передачі природного газу №1 від 05.03.2020, платіжне доручення № 164 від 10.03.2020), тому 2-им позивачем за вказаний період надмірно сплачено 610,86 грн (5 248,99 грн - 5 100 грн * 4,100 тис. мЗ). Судова колегія зауважує, що до письмового звернення ТОВ "ГАЗЕНЕРГОПРОЕКТ" від 07.02.2020 № 902/7 не додано документального підтвердження щодо зміни ціни газу. Зокрема, відповідно до додаткової угоди від 02.03.2020 № 3 до договору у період з 21.02.2020 по 30.09.2020 фактичний обсяг поставленого природного газу склав : за період з 21.02.2020 по 29.02.2020 - 2,544 тис. м3, за який сплачено 14 547,20 грн (акт приймання-передачі № 2 від 05.03.2020, платіжне доручення № 165 від 10.03.2020); - у березні 2020 року - 2,695 тис. м3, за який сплачено 15 410,65 грн (акт приймання-передачі № 3 від 16.04.2020, платіжне доручення № 327 від 21.04.2020); - у квітні 2020 року - 0,079 тис. м3, за який сплачено 451,74 грн (акт приймання-передачі № 4 від 18.05.2020, платіжне доручення № 404 від 20.05.2020); - у травні 2020 року - 0,030 тис. м3, за який сплачено 171,55 грн (акт приймання-передачі № 5 від 16.06.2020, платіжне доручення № 524 від 18.06.2020); - у червні 2020 року - 2,194 тис. м3, за який сплачено 12 545,82 грн (акт приймання-передачі № 6 від 15.07.2020, платіжне доручення № 640 від 17.07.2020); - у липні 2020 року - 2,525 тис. м3 , за який сплачено 14 438,56 грн (акт приймання-передачі № 7 від 18.08.2020, платіжне доручення №780 від 20.08.2020); - у серпні 2020 року - 2,304 тис. м3, за який сплачено 13 174,82 грн (акт приймання-передачі № 8 від 31.08.2020, платіжне доручення № 991 від 29.09.2020); - у вересні 2020 року - 2,859 тис. м3, за який сплачено 16 348,45 грн (акт приймання-передачі № 9 від 15.10.2020, платіжне доручення № 1093 від 21.10.2020). Таким чином, усього 2-им позивачем за період з 21.02.2020 по 30.09.2020 надмірно сплачено 9 415,80 грн (5 718,24 грн. - 5 100 грн * 15,23 тис. мЗ). Прокурор у позові, звертає увагу, що в експертному висновку Черкаської ТПП від 28.01.2020 № 0-75 зазначено про коливання ціни на природний газ в бік збільшення на 15,15% упродовж січня 2021 року, тобто не за період дії договору. За період з 01.10.2020 по 31.10.2020 надмірно сплачено 3406,66 грн (6 284,10 грн. - 5 100 грн * 2,877 тис. мЗ). За період з 01.11.2020 по 31.01.2021 2-ий позивач надмірно сплатив 41456,73 грн (6 906,00 грн - 5100 грн * 22,955 тис. мЗ). Отже, загальна сума надмірно сплачених Управлінням освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області коштів за вищевказані періоди становить 54 890,05 грн (610,86 грн + 9415,80 грн + 3406,66 грн + 41456,73 грн). Вказане стало підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом. Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008). Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Законом України "Про прокуратуру". Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі. Згідно з частиною третьою статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Частиною четвертою статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Отже, аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в господарському суді. Зі змісту пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 вбачається, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява №42454/02, § 35). Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. У даній справі прокурор звертається в особі органів, уповноважених виконувати функції держави у відповідних правовідносинах, позивачів: Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області та Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області. Нормами ч. 2 ст. 1 Закону України Про військово-цивільні адміністрації передбачено, що військово-цивільні адміністрації є юридичними особами публічного права і наділяються цим та іншими законами повноваженнями, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Військово-цивільні адміністрації населених пунктів набувають прав та обов`язків з дня внесення запису про їх державну реєстрацію як юридичних осіб до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідно до ст. 3 Закону України Про військово-цивільні адміністрації, у день набрання чинності актом Президента України про утворення військово-цивільної адміністрації міста припиняються згідно із цим Законом повноваження міської ради, її виконавчого апарату, посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах. Повноваження військово-цивільних адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Указом Президента України від 19.02.2021 № 62/2021 утворено Лисичанську міську військово-цивільну адміністрацію Сєвєродонецького району Луганської Таким чином, управління Відділом освіти Лисичанської міської ради Луганської області (Управління освіти Лисичанської міської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області) на час звернення з позовом здійснювалося Лисичанською міською ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області. Фінансування Відділу (Управління освіти Лисичанської міської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області) відбувається за рахунок бюджетних коштів органу місцевого самоврядування, що виділялись Лисичанською міською радою Луганської області. Таким чином, використання коштів бюджету з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якими згідно ст. 142 Конституції України є доходи і кошти місцевих бюджетів, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно ст. 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування. Неефективне використання бюджетних коштів перешкоджає належним чином та у повному обсязі фінансувати першочергові потреби територіальної громади селища, підриває економічні основи місцевого самоврядування, а тому безпосередньо порушує інтереси держави, яка гарантує належну реалізацію конституційних прав громадян, в тому числі на достатній рівень життя, освіту, безкоштовну медицину, безпеку життя та здоров`я, а також функціонування місцевого самоврядування в Україні. Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність договору або додаткових угод до нього, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає. Відповідно до п. 1.3 Положення про Управління освіти Лисичанської міської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області, затв. розпорядженням керівника Лисичанської міської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області № 18 від 10.03.2021 управління є самостійною юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах Держказначейства та банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Крім цього, відповідно до п.1 вказаного розпорядження змінено найменування юридичної особи з Відділу освіти Лисичанської міської ради Луганської області на Управління освіти Лисичанської міської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області. Відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Лисичанська окружна прокуратура Луганської області листами від 14.01.2022 № 50-242вих-22 та від 14.01.2022 № 50-241вих-22 повідомила Лисичанську міську ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області та Управління освіти Лисичанської міської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області про намір звернутися до господарського суду Луганської області в інтересах держави в їх особі із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ГАЗЕНЕРГОПРОЕКТ про повернення безпідставно сплачених коштів у сумі 54890 грн. 05 коп. Про бездіяльність вказаних органів свідчать ті факти, що вони не звернулися до суду на протязі часу після одержання від прокуратури листа від 14.12.2021 за № 50-4810вих-21. Вказані обставини стали підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру, що підтвердив суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі. Таким чином, колегія суддів зазначає, що господарський суд першої інстанції правомірно встановив, що позивачами в даному спорі є Лисичанська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області, як орган державного фінансового контролю свого структурного підрозділу та Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, як замовник закупівлі та розпорядник бюджетних коштів. У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають як у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 914/225/18. Водночас, слід зазначити, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18. Неналежне та нераціональне, з порушенням Закону використання бюджетних коштів є порушенням інтересів держави. Використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави. Таким чином, у зазначеному випадку наявний беззаперечний як державний, так і суспільний інтерес. Невжиття означеними органами заходів щодо усунення порушень Закону України "Про публічні закупівлі", Цивільного та Господарського кодексів та визнання у судовому порядку недійсними додаткових угод до договору з метою повернення до державного бюджету безпідставно сплачених постачальнику коштів, порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Отже, враховуючи, що вказані інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженими органами державної влади допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстави для внесення позову прокурором в інтересах держави. З урахуванням позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, відповідно до якої сам факт не звернення до суду органу, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (навіть за відсутності підтвердження обставин щодо неможливості такого звернення), надає прокурору підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з відповідним позовом, суд, з урахуванням наведених прокурором обставин в якості підстав для застосування прокурором наданих Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" повноважень, щодо представництва інтересів держави в суді. З огляду на наведене, господарський суд першої інстанції правомірно зазначив про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області та Управління освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, як органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивачі належним чином не здійснили захист інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора наявні обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави в особі позивачів за цим позовом. Як зазначалося вище, господарським судом було задоволено позовні вимоги у повному обсязі . Суд першої інстанції, задовольняючи позов прийшов до висновку про його доведеність та обґрунтованість. Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Так, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно зі ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Апеляційним судом встановлено, що договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 2 від 15.01.2020 укладений між Відділом освіти Лисичанської міської ради, як споживачем (другий позивач) та ТОВ "ГАЗЕНЕРГОПРОЕКТ", як постачальником (відповідач) в порядку процедури публічних закупівель у формі відкритих торгів шляхом використання електронної системи Prozorro. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначаються Законом України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII. Як відомо, 19.04.2020 набирала чинності нова редакція цього Закону. Проте, відповідно до пунктів 5, 6 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про публічні закупівлі" (нової реакції) процедури закупівель товарів, робіт і послуг, розпочаті до введення в дію цього Закону, завершуються відповідно до порядку, що діяв до введення в дію цього Закону. Договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, установлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону. Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, стосовно керування у спірних правовідносинах редакцією Закону України "Про публічні закупівлі", чинної на час укладання договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 2 від 15.01.2020, тобто у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію нової редакції цього Закону (далі Закон № 922-VIII). Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 922-VIII (в редакції, чинній на час укладення договору), договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари. У ч. 1 ст. 36 Закону № 922-VIII (в редакції, чинній на час укладення договору) визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. За приписами ч. 4 ст. 36 Закону № 922-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Отже, Закон України № 922-VIII встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених статтею 36 Закону № 922-VIII, зокрема, п. 2 ч. 4 наведеної норми - у випадку коливання ціни товару на ринку (зміна ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків). Закон № 922-VIII передбачає можливість збільшення ціни на товар з урахуванням реального коливання ціни, обмежуючи лише максимальний розмір відсоткового збільшення ціни на товар. Правова позиція з цього питання викладена в постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 23.01.2020 у справі №907/788/18, від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 у справі №913/368/19, від 07.09.2022 у справі №927/1058/21. В ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з частиною 1 статті 37 Закону № 922-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України). Господарський суд першої інстанції правомірно зазначив про недоведеність підстав для зміни істотних умов за спірними додатковими угодами. Отже, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Великої палати верховного Суду від 14.11.2018 у справі №161/3245/15-ц. Апеляційний суд зауважує, що предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача коштів у сумі 54890,05 грн за недопоставлений товар на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України, для чого суду слід визначити, чи є спірні додаткові угоди щодо зміни ціни до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 2 від 15.01.2020 нікчемними. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, обставини якої є подібними до цієї справи, а відтак є обов`язковими для врахування судами, в силу положень ст. 236 ГПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України № 922-VIII не містить виключень з цього правила. Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися. Пропонуючи збільшення ціни газу відповідач обґрунтовував це підвищенням ринкової вартості цін на газ. Для підтвердженням цих обставин відповідач надав експертні висновки Черкаської торгово-промислової палати від 28.01.2020 № О-75, Харківської торгово-промислової палати від 24.09.2020 № 1055/20, від 16.10.2020 № 1227/20, від 20.11.2020 № 1480/20, довідкою ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 21.02.2020 № 232/25. За доводами прокурора внаслідок "каскадного" укладання відповідачем та другим позивачем додаткових угод про зміну ціни газу № 2 від 18.02.2020, № 3 від 02.03.2020, № 6 від 23.10.2020 та № 7 від 27.11.2020 до договору від 21.02.2020 № 2 ціну за 1 куб.м. газового палива (природного газу) збільшено на 35,41% від первинної ціни, а обсяг постачання природного газу зменшено на 13,2%, чим порушено вимоги Закону № 922-VIII та права замовника. Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України). Апеляційний суд зауважує, що аналіз спірних правовідносин сторін свідчить, що споживач мав беззаперечне право на отримання газу за ціною, визначеною в укладеному сторонами договорі, однак підписав додаткові угоди щодо зміни ціни палива, внаслідок чого його ціна збільшилася на 35,41% від ціни, визначеної у договорі, а обсяг постачання природного газу істотно зменшився. За висновками Верховного Суду в постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Стаття 652 ЦК України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Таким чином, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України № 922-VIII нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд зауважив, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (п.124 постанови Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19). За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку, що перемога в тендері та укладення договору № 2 від 15.01.2020 за однією ціною та її подальше підвищення на 35,41% від ціни, визначеної у договорі шляхом укладення додаткових угод щодо зміни ціни № 2, № 3, № 6 та № 7 є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку постачальника. Пунктом 3.3 договору № 2 від 15.01. 2020 передбачено, що ціна, зазначена в п. 3.1 цього договору, може змінюватись протягом дії договору з підстав, передбачених ст. 36 Закону України № 922-VIII. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього договору. Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації). Сторонами наведені чинники при укладенні договору не було враховано. Як обґрунтовано зазначав прокурор, надані постачальником документи для укладання додаткових угод № 6 та № 7 містять інформацію про вартість природного газу в Тернопільській, Полтавській, Чернівецькій, Закарпатській, Рівненській, Івано-Франківській, Харківській та Сумській областях, і немає інформації про його вартість, зокрема, в Луганській області. Цінові довідки від 16.10.2020 №1227/20 та від 20.11.2020 № 1480/20 містять інформацію про вартість природного газу, яка складалася на Європейському ринку, Одеській і Полтавській областях, що також не має жодного відношення до середньозваженої ціни на природний газ по Луганській області. Відповідно до поданої відповідачем тендерної пропозиції ціна на 1000 куб. м газу склала 5100,00 грн з ПДВ з обсягом поставки 52,024 тис.куб.м і саме на цих умовах і було обрано відповідача переможцем аукціону та підписано з ним договір. Проте, внаслідок внесення змін до договору та ціни на 1000 куб. м газу підвищення ціни склало 6906,00 грн, яке у порівнянні з початковою зросло на 35,41 % (5100,00 грн - 100%; 6906,00 грн - х%; х = 6906,00*100% : 5100,00 100% = 35,41%), а обсяг поставки газу зменшився на 13,2 % (52024,9 м3 45162,00 м3). Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що укладення договору з однією ціною та подальше її підвищення на 35,41 % шляхом укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною практикою з боку відповідача. Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України № 922-VIII. Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Відділ освіти Лисичанської міської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області розпоряджався не власними коштами, а коштами місцевого бюджету. Відтак, таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та громади, з порушенням норм Закону України № 922-VIII та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами). З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду , що за змістом спору не було фактичних підстав, які б свідчили про законність внесення змін до договору № 2 на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів у відповідності до вимог Закону України № 922-VIII, а тому спірні додаткові угоди № 2, № 3, № 6 та № 7 до договору від 15.01.2020 № 2 є нікчемними в силу ст. 37 Закону України №922-VIII і, відповідно, не породжують жодних правових наслідків для сторін. Таким чином, правовідносини з постачання газу Відділу освіти Лисичанської міської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області у період з лютого по грудень 2020 року регулюються договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 2 від 15.01.2020. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним та Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу. Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Аналогічна норма міститься у статті 265 ГК України. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Як визначено у ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами глави 54 ЦК України "Купівля-продаж". Нікчемність спірних додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 2 від 15.01.2020. Відповідно до умов Договору відповідач повинен був поставити до 52,0249 тис.куб.м. природного газу на суму 265326,99 грн. Фактично у період з 01.02.2020 по 20.02.2020 обсяг поставленого природного газу склав 4100 м3, за який сплачено 21520,87 гривень (акт приймання-передачі природного газу №1 від 05.03.2020, платіжне доручення № 164 від 10.03.2020), тому 2-им позивачем за вказаний період надмірно сплачено 610,86 грн (5 248,99 грн - 5 100 грн * 4,100 тис. мЗ). Зокрема, відповідно до додаткової угоди від 02.03.2020 № 3 до договору у період з 21.02.2020 по 30.09.2020 фактичний обсяг поставленого природного газу склав : за період з 21.02.2020 по 29.02.2020 - 2,544 тис. м3, за який сплачено 14 547,20 грн (акт приймання-передачі № 2 від 05.03.2020, платіжне доручення № 165 від 10.03.2020); - у березні 2020 року - 2,695 тис. м3, за який сплачено 15 410,65 грн (акт приймання-передачі № 3 від 16.04.2020, платіжне доручення № 327 від 21.04.2020); - у квітні 2020 року - 0,079 тис. м3, за який сплачено 451,74 грн (акт приймання-передачі № 4 від 18.05.2020, платіжне доручення № 404 від 20.05.2020); - у травні 2020 року - 0,030 тис. м3, за який сплачено 171,55 грн (акт приймання-передачі № 5 від 16.06.2020, платіжне доручення № 524 від 18.06.2020); - у червні 2020 року - 2,194 тис. м3, за який сплачено 12 545,82 грн (акт приймання-передачі № 6 від 15.07.2020, платіжне доручення № 640 від 17.07.2020); - у липні 2020 року - 2,525 тис. м3 , за який сплачено 14 438,56 грн (акт приймання-передачі № 7 від 18.08.2020, платіжне доручення №780 від 20.08.2020); - у серпні 2020 року - 2,304 тис. м3, за який сплачено 13 174,82 грн (акт приймання-передачі № 8 від 31.08.2020, платіжне доручення № 991 від 29.09.2020); - у вересні 2020 року - 2,859 тис. м3, за який сплачено 16 348,45 грн (акт приймання-передачі № 9 від 15.10.2020, платіжне доручення № 1093 від 21.10.2020). Таким чином, усього 2-им позивачем за період з 21.02.2020 по 30.09.2020 надмірно сплачено 9 415,80 грн (5 718,24 грн. - 5 100 грн * 15,23 тис. мЗ). За період з 01.10.2020 по 31.10.2020 споживачем надмірно сплачено 3406,66 грн (6 284,10 грн. - 5 100 грн * 2,877 тис. мЗ). За період з 01.11.2020 по 31.01.2021 2-ий позивач надмірно сплатив 41456,73 грн (6 906,00 грн - 5100 грн * 22,955 тис. мЗ). Отже, загальна сума надмірно сплачених Управлінням освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, правонаступником якого є 2-ий позивач, коштів за вищевказані періоди становить 54 890,05 грн (610,86 грн + 9415,80 грн + 3406,66 грн + 41456,73 грн). За таких обставин та на підставі положень Закону "Про публічні закупівлі" №922-VІІІ, ч. 2 ст. 215 ЦК України додаткові угоди № 2, № 3, № 6 та № 7 до договору № 2 від 15.01.2020 є нікчемними, а тому на підставі ст. 670 ЦК України прокурором заявлена правомірна вимога про стягнення з ТОВ ГАЗЕНЕРГОПРОЕКТ на користь Управління освіти Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області надмірно сплачених грошових коштів в сумі 54 890, 05 грн., а отже рішення місцевого суду щодо задоволення означених позовних вимог законне та обґрунтоване. Щодо доводів апелянта про те, що господарський суд у даній справі вийшов за межі своїх повноважень, задовольнивши вимогу прокурора про стягнення з відповідача коштів у порушення приписів ст.216 Цивільного кодексу України, з власної ініціативи застосував односторонню реституцію, тоді як в силу приписів 18, 216 Цивільного кодексу України відповідач має право на застосування двосторонньої реституції, колегія суддів зазначає таке. Обраний позивачем засіб захисту має бути ефективним, тобто поновлювати порушені права та інтереси держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу). Апеляційним судом було встановлено, що спірна сума підлягає стягненню з відповідача на підставі частини першої статті 670 Цивільного кодексу України, а не в порядку застосування наслідків недійсності правочинів (реституції) врегульованому ст. 216 Цивільного кодексу України. З урахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що вказані позовні вимоги полягають у неправомірному застосуванні односторонньої реституції, а прокурором обрано неефективний спосіб захисту. Відповідна правова позиція щодо підстав повернення грошових коштів, надмірно сплачених покупцем понад вартість, встановлену договором постачання природного газу в разі визнання недійсними додаткових угод до такого договору через їх суперечність положенням п. 2 ч. 5 статті статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 у справі № 903/366/22, від 07.02.2023 у справі № 927/188/22. Щодо доводів відповідача про відсутність у позові захисту прокурором інтересів держави, спростовуються фактом підтвердження судами як першої, так і апеляційної інстанцій підстав такого представництва, про що зазначено вище. Щодо доводів апелянта про припинення існування предмету спору, оскільки вартість природного газу повністю сплачена споживачем, апеляційним судом відхиляються, оскільки у даному спорі встановлено існування тільки договірного регулювання поставок. Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України; вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення; Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ст. 276 ГПК України) В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення по справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права у зв`язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись статтями 269, 270, 275,276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу відповідача, за вх. №752 Л/1, на рішення Господарського суду Луганської області від 24.03.23 у справі № 913/34/22 залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Луганської області від 24.03.23 у справі № 913/34/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.І. Склярук Суддя Р.А. Гетьман Суддя Е.В. Сгара