Постанова 4856 № 240/22447/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/22447/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович Суддя-доповідач - Сапальова Т.В. 06 липня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сапальової Т.В. суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: визнати протиправним дії військової частини НОМЕР_1 щодо проведення виплати йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки та індексації після дня його звільнення; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за 820 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 27.08.2018 року по 23.11.2020 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки та індексації. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року позов задоволено частково, а саме: зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за 56 календарних днів, виходячи із середньоденного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що в даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП. Відзив позивача на апеляційну скаргу на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду не надходив, що відповідно до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що позивач відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 31.07.2018 року № 178 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 26.08.2018 року. При звільненні з військової служби позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки. Такі кошти відповідач виплатив позивачу лише 10.09.2019 року та 24.11.2020 року на виконання рішень Житомирського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року в адміністративній справі № 240/4993/18 та від 02.11.2020 року в адміністративній справі № 240/13834/20. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вважає, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми КЗпП України у частині встановлення відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, а тому позивач має право на середнє грошове забезпечення, за період, що відповідає кількості календарних днів невикористаних позивачем додаткових відпусток. Разом з цим, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середнє грошове забезпечсення має бути виплачене за 56 календарних днів, тобто за період, що відповідає кількості календарних днів невикористаних позивачем додаткових відпусток. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне. Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII). Водночас, Законом № 2011-XII не передбачено такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19. За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів зазначає, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2018 по справі № 821/1083/17. Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно дост.117 Кодексу законів про працю України середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Згідно з приписами ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій. Зазначене свідчить про наявність порушеного права, зумовленого невиплатою Відповідачем при звільнення Позивача з військової служби всіх сум грошового забезпечення, а саме індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки за період 2015-2018роки. Відповідно до позовних вимог Позивач просить зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 та виплатити йому середнє грошове забезпечення за період з 27.08.2018 року по день фактичного розрахунку 23.11.2020 року за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби. Суд першої їнстанції з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку (за 820 днів) вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності Відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат шляхом зобов`язання Відповідача нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за 56 календарних днів, тобто за період, що відповідає кількості календарних днів невикористаних Позивачем додаткових відпусток. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Вказаний підхід застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17. Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. З огляду на вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за 56 календарних днів. З огляду на викладене, колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий Сапальова Т.В. Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.