Постанова 4824 № 761/29625/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи: №761/29625/2020 номер провадження №22-ц/824/379/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних прав: судді - доповідача Білич І.М. суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Шевченківського районного суду м. Києва Савицького О.А., у цивільній справі №761/29625/20 за позовом Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и л а: У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 за результатами розгляду якого просило стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 09 березня 2010 року, яка станом на 15 червня 2020 року становить 104 403 грн. 06 коп. В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н від 09 березня 2010 року. При підписанні Анкет-заяви відповідач підтвердив, що підписана ним Заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовій формі, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Натомість, відповідач, не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 15 червня 2020 року складає 104 403 грн. 06 коп., яка складається з: 76 031 грн. 85 коп. - заборгованість за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту); 5 110 грн. 49 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит; 23 260 грн. 72 коп. - пеня. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 липня 2021 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором у сумі 104 403 грн. 06 коп. та судовий збір у сумі 2 102 грн. 12 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення яким у задоволенні позову відмовити. В той же час, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що скаржником оскаржується рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 липня 2021 року, дата 10 серпня 2021 року - це дата набрання законної сили рішення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказуючи, що ним систематично вносилась оплата за договором № б/н від 09 березня 2010 року, проте сума заборгованості не зменшувалась. Крім того, в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи щодо видачі скаржнику кредиту та його часткового погашення, а відтак, відсутні підстави вважати, що відповідачем правильно здійснено розрахунок розміру заборгованості за вказаним договором. Позивачем не надано доказів видачі скаржнику картки, передбаченої умовами договору, відомостей про строк дії картки та зарахування кредитних коштів на рахунок. Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості, не є належним доказом по справі, оскільки повністю залежить від волевиявлення банку. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що Умови обслуговування рахунків фізичної особи та Витяг з Тарифів за карткою банку, були підписані скаржником. При укладенні договору № б/н від 09 березня 2010 року банк не дотримався вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з ним саме тих умов, про які вважав узгодженим банк. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливих характер, не можна вважати складовою кредитного договору. Паспорт споживчого кредитування, не містить інформації про скаржника та підпису останнього. Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. 24 березня 2023 року від позивача на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з якого вбачається, що останній не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду, без змін. Зазначає, що підписана відповідачем Анкета-заява від 09 березня 2010 року, свідчить про укладення між сторонами договору про надання банківських послуг. У вказаній заяві відповідач виразив згоду та власним підписом підтвердив отримання ним платіжної картки кредитка «Універсальна» та пін-коду до неї, а також письмово погодив розмір процентної ставки на рівні 2,5 % на місяць (30% річних), що підтверджується підписом відповідача проставленим у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 09 березня 2010 року. Відповідач отримав кредитну картку № НОМЕР_1 зі строком дії до лютого 2014 року, яка в подальшому неодноразово перевипускалась на нові картки з яких картка № НОМЕР_2 мала строк дії до травня 2021 року. Факт отримання кредитних карток відповідачем не заперечується. Користування відповідачем кредитними коштами підтверджується випискою по рахунку. Посилаючись на висновки викладені Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, позивач просив долучити до матеріалів справи довідку про умови кредитування від 09 березня 2010 року. На час розгляду справи до суду апеляційної інстанції сторонами в справі не було надано заперечень щодо розгляду справи в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Судом встановлено, що 09 березня 2010 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву № б/н про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, яка містить анкетні дані останнього та волевиявлення на отримання платіжної картки кредитка «Універсальна». Згідно умов вказаної заяви, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також підтвердив, що ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 14). У виписці по рахунку ОСОБА_1 містяться дані про всі проведені операції за картковими рахунками у період вересня 2010 року по травень 2020 року, в тому числі нараховані та списані проценти, пеня та штрафи (а.с. 50-62). Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «ПриватБанк», заборгованість відповідача за кредитним договором № б/н від 09 березня 2010 року станом на 15 червня 2020 рік становить 104 403 грн. 06 коп., яка складається з: 76 031 грн. 85 коп. - заборгованість за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту); 5 110 грн. 49 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит; 23 260 грн. 72 коп. - пеня (а.с. 03-11). Із довідки АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що за договором № б/н ОСОБА_1 видано кредитні картки: № НОМЕР_1 з терміном дії до лютого 2014 року; № НОМЕР_3 з терміном дії до червня 2017 року; № НОМЕР_2 з терміном дії до травня 2021 року (а.с. 12). Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк», банк неодноразово змінював кредитний ліміт по картках, які були видані ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору, зокрема: 11 вересня 2013 року - 17 115 грн. 31 коп.; 28 липня 2013 року - 45 000 грн.; 10 квітня 2018 року - 53 500 грн. ; 10 квітня 2018 року - 47 000 грн.; 22 лютого 2019 року - 51 2902 грн. (а.с. 13). Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н від 09 березня 2010 року, умови якого позивачем були виконані, шляхом надання відповідачу кредитних коштів, натомість останній взяті на себе за договором зобов`язання не виконав, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду не надав. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 09 березня 2010 року відповідач, з метою отримання банківських послуг, звернувся до АТ «КБ «ПриватБанк» та підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка містить анкетні дані та підпис останнього, а також його волевиявлення на отримання платіжної картки кредитка «Універсальна». В рамках умов вищевказаного договору, відповідачу було видано кредитну картку №НОМЕР_1 з терміном дії до лютого 2014 року, яка в подальшому була пере випущена на картку № НОМЕР_3 з терміном дії до червня 2017 року, а згодом на картку № НОМЕР_2 з терміном дії до травня 2021 року. Із виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами наданими на виконання умов договору № б/н від 09 березня 2010 року. У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19). Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «ПриватБанк», заборгованість відповідача за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 09 березня 2010 року станом на 15 червня 2020 рік становить 76 031 грн. 85 коп. Доказів на спростування вказаного розрахунку відповідачем не надано. При цьому, скаржник, зазначаючи у апеляційній скарзі про те, що ним систематично вносилась оплата по договору № б/н від 09 березня 2010 року, підтвердив факт отримання платіжної картки та користування коштами. Разом з тим, доводів на підтвердження погашення заборгованості, останній не навів, доказів на підтвердження зазначеного, не надав. Отже, вищевказані докази, у своїй сукупності свідчать про наявність у відповідача заборгованості за договором № б/н від 09 березня 2010 року. Таким чином, при зверненні до суду банк довів наявність між сторонами грошових зобов`язань, які є невиконаними, а саме, в частині розміру непогашеного відповідачем тіла кредиту у сумі 76 031 грн. 85 коп., у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення тіла кредиту у зазначеному розмірі. Доводи скаржника, щодо відсутності в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів щодо видачі скаржнику кредиту, видачі картки, відомостей про строк дії картки та зарахування кредитних коштів на рахунок, є безпідставними. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками та пенею, суд першої інстанції виходив з того, що додані до позову банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку були чинні на момент підписання відповідачем заявки та довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду». Проте погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного. Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Проценти на неустойку не нараховуються (ч. 1-2 ст. 550 ЦК України). Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за договором № б/н від 09 березня 2010 року, просив стягнути заборгованість по відсоткам за користування кредитом та заборгованість за пенею, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг. Проте, долучений до позову витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна», передбачає чотири види Тарифів в залежності від типу кредитної картки: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold». Кожен вид кредитної картки передбачає пільговий період, базову процентну ставку на місяць, обов`язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів. Тобто, наданий позивачем доказ на обґрунтування своїх позовних вимог, позбавляє суд можливості з`ясувати, з якими тарифами погодився відповідач та перевірити обґрунтованість розрахунку заборгованості. Крім того, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 09 березня 2010 року шляхом підписання Анкети-заяви. При цьому, у Анкеті-заяві підписаній відповідачем 09 березня 2010 року процентна ставка та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, не зазначена. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та неустойки за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Враховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, у зв`язку з чим, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та пеню. Доводи скаржника в частині відсутності підстав для стягнення на користь позивача заборгованості за відсотками та пенею, знайшли своє підтвердження. До відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано довідку про умови кредитування від 09 березня 2010 року, яку просив долучити до матеріалів справи посилаючись на правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16. Вирішуючи питання про доручення зазначеного доказу, колегія суддів виходить з наступного. Згідно ч.ч. 1-2 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Частинами 1-3 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Так, оскільки позивачем не надано доказів неможливості подання довідки про умови кредитування від 09 березня 2010 року до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, зазначена довідка не може бути прийнята апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України. Пунктом 2 ч.1 ст.374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Частиною 1 ст. 1 ст. 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за відсотками та пенею ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим підлягає скасуванню у цій частині з ухваленням нового, про відмову у задоволенні вказаних вимог. Рішення суду в частині стягнення тіла кредиту, є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, у зазначеній частині підлягає залишенню без змін. Однак враховуючи, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції містить загальний розмір заборгованості за кредитним договором в розмірі 104403 грн. та беручи до уваги зазначені вище обставини щодо відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості за відсотками та пені, загальна сума заборгованості визначена судом першої інстанції в резолютивній частині підлягає зменшенню до 76301 грн.85 коп., а відтак резолютивна частина рішення підлягає викладенню в новій редакції. Згідно частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, рішення суду в частині стягнення судового збору підлягає скасування з ухваленням нового, про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у сумі 1 530 грн. 78 коп., що є пропорційним задоволенню позовних вимог. Крім того, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 856 грн. 81 коп., що є пропорційним задоволенню вимог апеляційної скарги. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне провести взаємозалік понесених сторонами витрат на судовий збір та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 673 грн. 97 коп. (1 530 грн. 78 коп. - 856 грн. 81 коп.). Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених положеннями ч.2 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. РішенняШевченківського районного суду міста Києва від 09 липня 2021 року в частині стягнення відсотків в розмірі 5110, 49 грн. за користування кредитом, пені в розмірі -23260,72 грн., та судового збору скасувати і постановити в цій частині нове судове рішення, за яким; Позовні вимоги Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в частині стягнення відсотків за користування кредитом та пені, залишити без задоволення. У зв`язку з чим викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції: Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором в розмірі 76 301 грн. 85 коп. (сімдесят шість тисяч триста одну гривну вісімдесят п`ять копійок) та судовий збір у сумі 673 грн. 97 коп.(шістсот сімдесят три гривни дев`яносто сім копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків визначених положеннями ч.2 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: Судді: