Постанова Вінницький апеляційний суд № 147/1021/19
від 23.04.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДСправа № 147/1021/19 Провадження № 22-ц/801/580/2020 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дудіков А. В. Доповідач:Марчук В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2020 рокуСправа № 147/1021/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючої: Марчук B.C., суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В. розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу № 147/1021/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Дудікова А. В. у порядку спрощеного провадження, дата складання повного тексту рішення невідома, в с т а н о в и в : У вересні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось у Тростянецький районний суд Вінницької області з вказаним позовом. Вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , відповідно до укладеного договору №б/н від 09.08.2013року, отримав кредит у розмірі 1800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 3.2, 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку» складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з тим, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, станом на 31.08.2019 року виникла заборгованість у розмірі 11951,22 грн., яка складається з: 822,26 грн. - заборгованість за кредитом; 9183,66 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 900,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 545,30 грн. - штраф (процентна складова). Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати. Заочним рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2019 року позов задоволено частково. Вирішено: стягнути зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 822 (вісімсот двадцять дві) гривні 26 коп. та 132 (сто тридцять дві) гривні 16 коп. судового збору; у задоволені решти позовних вимог відмовлено за їх недоведеністю. Не погодившись з вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку як незаконне та постановлене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом, оскільки відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними та не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Також апелянт зазначає, що підпис відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах. Крім того, скаржник вказує, що відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог, суд першої інстанції помилково посилався на правовий висновок, зазначений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року, оскільки він не стосується даних правовідносин. З урахуванням зазначеного, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд скасувати рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 26.12.2019 року в частині не задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, в іншій частині рішення суду залишити без змін; вирішити питання судових витрат. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, з огляду на наступне. Згідно частин першої п`ятої ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним правовим вимогам відповідає. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, оскаржуване рішення перевіряється в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом. Відмовляючи у задоволенні інших вимог, крім стягнення тіла кредиту у сумі 822,26 грн., суд першої інстанції виходив з наступного. 09.08.2013р. між позивачем та відповідачем був укладений договір шляхом підписання анкети - заяви про приєднання, де вказано, що заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між сторонами договір про надання банківських послуг (а.с. 7). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 31.08.2019 року становить 11951,22 грн., та складається з: 822,26 грн. - заборгованість за кредитом; 9183,66 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 900,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 545,30 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 5-6). Судом встановлено, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 09.08.2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Правильно визначивши, що між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником, суд, при цьому, правомірно керувався нормами ст. ст. 207, 526, 549, 551, 634, 1048, 1049, 1050 1054, 1056-1 ЦК України; постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, взяв до уваги розрахунок заборгованості за кредитним договором, виписку по рахунку, та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Такий висновок суд мотивував наступним. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Ще суд виходив з того, що АТ КБ «Приватбанк», пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, окрім тіла кредиту (суми, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути, зокрема, заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Наразі, судом встановлено та взято до уваги, що у заяві, підписаній сторонами 09.08.2013 року, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також не зазначена відсоткова ставка за договором. Згідно з наданим позивачем Витягом із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» від виду кредитної карти («Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»; «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD») залежить: кількість днів пільгового періоду кредитування, протягом якого проценти не нараховуються; базова процентна ставка за користування кредитними коштами; розмір обов`язкового щомісячного платежу; розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів; розмір комісії за кредитне обслуговування карти. Проте, тариф обслуговування кредитною картою ОСОБА_1 не визначений. (а\с7). Відмовляючи у задоволенні оскаржуваних вимог, суд дійшов правильного висновку про те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила кредитування розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також про відсутність доказів того, що вказані документи, на момент отримання відповідачем кредитних коштів, містили саме такі умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та саме у зазначених у цих документах розмірах і порядку нарахування. З огляду на викладене, суд правильно вважав, що відсутні правові підстави для задоволення всіх інших позовних вимог, крім стягнення заборгованості за тілом кредиту, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті. А відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, які підлягають захисту шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача суму заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5447,49 грн. Такий висновок суду відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі №136/695/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 і твердження апелянта про безпідставність застосування правової позиції, викладеної у вказаній Постанові Великої Палати Верховного Суду є надуманими. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, досліджених та взятих до уваги судом першої інстанції, на власну користь без врахування зазначених правових вимог. За таких обставин, рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права тому, враховуючи викладене та норму ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України). За нормою ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з огляду на що, витрати на судовий збір за подання апеляційної скарги залишаються за апелянтом. На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2019 рокузалишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуюча суддя: В.С. Марчук Судді: М.В. Матківська І.В. Міхасішин