Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/8296/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/8296/22 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л.М. Категорія 72 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Галацевич О.М. з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д., розглянувши відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/8296/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 квітня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Чішман Л.М. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування вимог зазначила, що з 08.09.2007 вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 06.12.2018 шлюб розірвано. Позивач вказала, що донька проживає разом із нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо доньки, не цікавиться та не приймає ніякої участі у житті та вихованні дитини, не спілкується та не зустрічається з нею навіть за місцем навчання, не надає матеріальної допомоги, а також не сплачує аліментів на утримання доньки, допустивши велику заборгованість. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що після розірвання шлюбу у грудні 2018 року відповідач перші три роки пиячив та вів паразитичний спосіб життя, що призвело до хвороби та встановлення йому 2 групи інвалідності з 06.10.2022. Наголошує, що відповідач ухиляється від виконання свого батьківського обов`язку щодо виховання та розвитку дитини, як того вимагає ст. 150 СК України, утримання дитини згідно положень ст. 180 СК України. Докази, покази свідків та позиція самого відповідача в оскаржуваному судовому рішенні висвітлені неповно. При цьому позиція самого відповідача щодо побачень із донькою є суперечливою. Позивач вказує, що відповідач рішення про стягнення аліментів не виконує та має велику заборгованість. Наголошує, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування. Крім того, сама дочка ОСОБА_4 , якій 14 років, не бажає спілкуватися та бачитися із батьком, оскільки відчуває до батька образу, огидність, злість та відсторонення, а також не має бажання налагоджувати стосунки із батьком з огляду на його агресивну поведінку в минулому. Решта доводів апеляційної скарги зводиться до критичної оцінки мотивів суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні та аналізу правових позицій Верховного Суду. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України та доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що з 08.09.2007 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 11-12) Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 06.12.2018 року у справі №295/13803/18 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 12). Із Довідки про реєстрацію місця проживання №10-14/5293 від 04.02.2020 вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11). Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11.04.2016 року по справі №295/3339/16-ц вирішено стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини з усіх доходів, щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.03.2016 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 13). Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 29.09.2021 року по справі №295/8136/21 змінено спосіб стягнення аліментів, встановлений рішенням цього ж суду від 11.04.2016 року, ухваливши стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 в розмірі 2500, 00 грн, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття дитини (а.с. 14-15). Судом першої інстанції встановлено, що вказані судові рішення від 11.04.2016 та від 29.09.2021 перебувають на примусовому виконанні у Богунському ВДВС у м. Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції. Також встановлено, що станом на 22.07.2022 борг по аліментам згідно виконавчого листа №295/3339/16-ц (виконавче провадження №60957376) становить 56965, 48 грн, що підтверджується довідкою-розрахунком Богунського відділу ДВС у м. Житомирі №59798 від 22.07.2022 (а.с. 16). Відповідно до довідки-розрахунку Богунського відділу ДВС у м. Житомирі №53247 від 20.07.2022 борг по аліментам згідно виконавчого листа №295/8136/21 станом на 01.07.2022 (виконавче провадження №67826336) становить 15161, 29 грн (а.с. 17). Довідкою Спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №12 з поглибленим вивченням іноземних мов ім. С.Ковальчука м. Житомира підтверджується, що ОСОБА_3 навчається у цьому навчальному закладі у 7-В класі (а.с. 18). Судом також встановлено на підставі характеристики виконуючого обов`язки директора школи, що навчанням дитини займається мати, за період навчання у школі, батько контакту із школою не підтримував, із вчителями не спілкувався (а.с. 19). ОСОБА_2 з 06.10.2022 є особою з інвалідністю другої групи, строк інвалідності встановлена до 01.11.2024 та йому протипоказані фізичні навантаження, тривале перебування на ногах у вертикальному положенні. Зазначене підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК №072209 (а.с. 75). Згідно із Довідкою №243 від 13.03.2023 ОСОБА_2 перебуває на обліку як безробітний в Житомирській філії Житомирського ОЦЗ з 24.01.2023 (а.с. 81). Судом також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 26.12.2022 №1195 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність (необхідність) позбавлення батьківських прав відповідача стосовно його неповнолітньої дочки ОСОБА_3 (а.с. 68). Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої доньки у зв`язку із невиконанням ним батьківського обов`язку. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав"). Встановивши відсутність доведеності винної поведінки відповідача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, попередивши останнього про необхідність змінити ставлення до виховання доньки ОСОБА_4 . Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»). Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я та особливостей розвитку. У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58 зазначено, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 165 СК України). Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини. Вирішуючи спір, суд першої інстанції відповідно до положень ч.4 ст. 263 ЦПК України врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, суд вказав, що відповідно до постанови Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків». За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Посилання на правові висновки про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків містяться у судовому рішенні, які є численними і судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір`ю, а навпаки батько під час розгляду справи судом першої інстанції проти позбавлення батьківських прав заперечував та виявив ствердне бажання налагодити відносини і спілкування із донькою, про що свідчать його відзив, пояснення у судовому засіданні та покази свідків. Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Із пояснень ОСОБА_2 та показів свідка ОСОБА_5 вбачається, що позивач змінила місце проживання, а тому відповідач не мав можливості відвідувати доньку, що по суті не заперечується та не спростовується самою позивачкою. Позивачка та свідок ОСОБА_6 підтвердила, що вона ( ОСОБА_1 ) з початком широкомасштабного вторгнення російської федерації разом із донькою виїхала за кордон. Крім того, матеріалами справи доводиться, що відповідач внаслідок отриманої травми грудного відділу хребта 12.05.2022, протягом тривалого часу отримував лікування (інтенсивна фаза хвороби з 13.05.2022 по 09.10.2022) та не працював, після чого оформив 2 групу інвалідності із обмеженнями до фізичної праці (а.с. 75-76). Вказані обставини свідчать про об`єктивну неможливість брати участь у вихованні та розвитку дитини та виникнення заборгованості зі сплати аліментів. Окрім того, судом встановлено та не заперечується самими сторонами наявність конфліктних відносин між ними з огляду на минуле сімейне життя. Колегія суддів зазначає, що бездіяльність відповідача при виконанні батьківських обов`язків, а саме відсутність спілкування з дочкою, не свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки, яка проживає разом з матір`ю, оскільки існували доведені об`єктивні обставини відсутності можливості такого спілкування відповідача із донькою (перебування на тривалому лікарняному із травмою хребта, що обмежувало його рухову діяльність, та перебування позивачки із донькою за кордоном), а враховуючи неприязні відносини, такі дії відповідача розцінюються як уникнення негативного психологічного впливу і є в певній мірі позитивними стосовно дитини, яка тривалий час не спілкувалася із батьком та має певні негативні спогади, які вона отримала будучи достатньо малою, на яких базуються її негативні висновки щодо стосунків її батьків. Вказане (неприязні відносини) підтверджує і сама малолітня ОСОБА_3 , яка була заслухана судом першої інстанції та пояснила, що з батьком не спілкується, має з ним погані стосунки, спілкування припинилось у листопаді 2022 року. Дитина не бажає спілкуватись з батьком через образу на нього та злість. У постанові ВС від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21) зазначено, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що будь-які висновки психолога з приводу спілкування дитини із батьком та його негативного впливу на доньку в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано доказів на підтвердження відповідного звернення дитини до психолога внаслідок отриманої психотравми, пов`язаної із поведінкою батька. Крім того дитина проживає із матір`ю, а тому її думка може бути спотворена, мати ознаки навіювання зі сторони матері, внаслідок чого не може прийматися судом як абсолютна. Апеляційний суд звертає увагу, що оскільки батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків між батьками дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав. Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супруводжується гостроемоційними і мінливими стосунками між батьками, а тому правосуддя не взмозі регулювати сталі людські стосунки. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції надав мотивовану оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав та правильно не взяв його до уваги. Так, вказаний висновок є недостатньо обґрунтованим та таким, що не містить достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його доньки. Висновки органу опіки та піклування про те, що ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не провідує дитину за місцем проживання, з одного боку носять формальний характер, а з іншого - не є категоричними, достатніми і переконливими щодо необхідності застосування такого виняткового заходу як позбавлення батьківських прав відповідача відносно своєї малолітньої дитини. До того ж органом опіки і піклування не враховано наявності конфліктної ситуації між сторонами та не досліджено питання щодо відсутності заперечень позивача у спілкуванні батька з дочкою. Місцевий суд, надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування, обгрунтовано посилався на практику ЄСПЛ, згідно якої оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України"). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків. Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 про наявність заборгованості по сплаті аліментів, що свідчить про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків не заслуговують на увагу, оскільки сплата аліментів стосується сфери питання забезпечення дитини, а не виховання. Крім того, виникнення заборгованості зумовлене поважними обставинами - непрацездатність відповідача та відсутність роботи, що доводиться матеріалами справи. Доводи в апеляційній скарзі про те, що оскаржуване рішення ухвалено явно не інтересах дитини, а тому не можуть бути застосовані наведені в рішенні суду висновки Верховного Суду, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно дослідив усі обставини справи і правильно врахував правові позиції Верховного Суду до спірних правовідносин, про що зазначено вище. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивачки з ухваленим у справі судовим рішеннями та не спрямовані на забезпечення інтересів дитини, оскільки судом встановлено об`єктивні обставини, які позбавляли відповідача спілкування з дочкою та участі у її вихованні, що не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Разом з цим, апеляційний суд звертає увагу відповідача на недопустимість нехтування своїми батьківськими обов`язками та вчинення будь-яких дій, незалежно від їх характеру, які не відповідатимуть інтересам дитини і можуть завдати шкоди як фізичному так і психологічному здоров`ю. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна рости під опікою і відповідальністю обох батьків, в атмосфері любові, поваги, моральної та матеріальної забезпеченості. В мотивувальній частині рішення суду першої інстанції зазначено про попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання доньки ОСОБА_4 , проте апеляційний суд вважає необхідним доповнити перший абзац резолютивної частини рішення та попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків, змінивши резолютивну частину рішення суду в цій частині. В решті рішення залишається без змін. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 374, 376, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 квітня 2023 року змінити, доповнивши його перший абзац резолютивної частини словами: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з покладенням на службу у справах дітей Житомирської міської ради (м. Житомир майдан С.П. Корольова, 4/2 ЄДРПОУ 25777327) контролю за виконанням батьком батьківських обов`язків». В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03.07.2023. Головуючий Судді