Постанова 4813 № 521/15374/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/2916/23 Справа № 521/15374/16-ц Головуючий у першій інстанції Тополева Ю. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.06.2023 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 521/15374/16-ц Номер провадження: 22-ц/813/2916/23 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., - за участю секретаря судового засідання Власенко С.І., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою адвоката Тищенка Станіслава Юрійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Тополевої Ю.В. 24 січня 2022 року, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси з вищезазначеним первісним позовом, в якому просить: 1) виділити ОСОБА_1 у власність складські приміщення № 4327 № 9327, розташовані за адресою - 7-й км. Овідіопольська дорога, м. Одеса, «гора розгрузки» та виділити у власність ОСОБА_2 складські приміщення № 8205, розташовані за адресою - 7-й км. Овідіопольська дорога, м. Одеса, «гора розгрузки»; 2) визнати за ОСОБА_1 право власності на складські приміщення № 4327 № 9327, розташовані за адресою - 7-й км. Овідіопольська дорога, м. Одеса, «гора розгрузки»; 3) припинити право власності ОСОБА_2 на складські приміщення № 4327, № 9327, розташовані за адресою - 7-й км. Овідіопольська дорога, м. Одеса, «гора розгрузки»; 4) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість частки товару в сумі - 6 550 000 грн.; 5) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість частки автомобіля АUDI А6, державний номерний знак НОМЕР_1 , у сумі - 260 000 грн.; 6) виділити ОСОБА_1 у власність частку квартири АДРЕСА_1 ; 7) визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 ; 8) припинити право власності ОСОБА_2 на частку квартири АДРЕСА_1 ; 9) визнати за ОСОБА_1 право власності на частку нежитлового приміщення № 49 нж. між 9-м та 10-м поверхами житлового будинку АДРЕСА_2 ; 10) припинити право власності ОСОБА_2 на частку нежитлового приміщення №49 нж, між 9-м та 10-м поверхами житлового будинку АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 03 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Від шлюбу у сторін народились діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 29.08.2016 року шлюб між сторонами розірвано. Позивачка зазначає, що з 23 квітня 2016 року сторони фактично припинили шлюбні відносини та не проживають разом. В період шлюбу, до моменту фактичного припинення шлюбних відносин, за спільні кошти сторонами було набуте спільне майно подружжя, що підлягає розподілу, а саме - 3-и кімнатна квартира АДРЕСА_1 , вартістю - 1 820 000 грн.; - нежитлове приміщення № 49-нж (між 9-м та 10-м поверхами) по АДРЕСА_2 , вартістю - 130 000 грн.; - автомобіль АUDI А6, державний номер НОМЕР_1 , вартістю - 520 000 грн.; - два склади для товару № 3205 № 8205, 7-й км. Овідіопольської дороги, м. Одеса «гора розгрузки», вартістю - 260 000 грн.; - два склади для товару № 4327 № 9327, 7-й км. Овідіопольської дороги, м. Одеса «гора розгрузки», вартістю - 468 000 тисяч грн.; - товар, а саме - бензинові пили та запасні частини для них, бензинові косилки для трави та запасні частини для них, велосипеди та запасні частини для них. Вказаний товар знаходиться у складах для товару № 3205, № 8205 та № 4327, № 9327, за адресою - 7-й км. Овідіопольської дороги, м. Одеса «гора розгрузки»; - товар в орендованих контейнерах № 2456 № 7456 по АДРЕСА_3 ; - товар в орендованому складі для товару № 9326, за адресою - 7-й км Овідіопольської дороги, м. Одеса «гора розгрузки» - вартістю - 13 100 000 грн.. Позивачка зазначає, що вищевказаним майном з 23 квітня 2016 року вона не може користуватися, у зв`язку із знаходженням майна у фактичному користуванні відповідача ОСОБА_2 (Т. 1, а. с. 3 - 5). Позиція відповідача в суді першої інстанції. У запереченнях на позовну заяву, які за своєю природою є відзивом на позовну заяву ОСОБА_2 просить відступити від засад рівності часток подружжя. Врахувати інтереси дітей сторін, які після розірвання шлюбу проживають із батьком, та поділити майно подружжя шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на 2/3 частки нежитлового приміщення № 49 нж. між 9-м та 10-м поверхами житлового будинку АДРЕСА_2 , на автомобіль марки АUDI А6, д/н НОМЕР_1 . Щодо квартири АДРЕСА_1 відповідач зазначає, що вона є самочинним будівництвом, в розумінні статті 376 ЦК України, в зв`язку із перебудовою вже існуючого об`єкту без одержаного відповідного дозволу на виконання будівельних робіт, а тому не може бути предметом поділу. Щодо складів для товару під №№ 3205, 8205, 4327, 9327 відповідач зазначає, що це майно було придбане й використовується у підприємницькій діяльності відповідача з метою одержання прибутку, вони були придбані на запозичені кошти, які відповідач й досі не повернув. Щодо товару на суму - 6 550 000 грн., то жодних доказів на підтвердження наявності вказаного товару, його вартості, інших його характеристик, позивачкою до суду не надано. Відносно позовних вимог, що стосуються автомобіля АUDI А6 відповідач зазначає, що згоди на отримання грошової компенсації так і на її надання він не надає (Т. 1, а. с. 157 - 160). Короткий зміст зустрічних позовних вимог У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просить розподілити спільне сумісне майно подружжя між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнавши за ОСОБА_2 право власності на: 1) 1/2 частку земельної ділянки, що розташована за адресою - АДРЕСА_4 , площею - 0,0595 га., цільове призначення земельної ділянки для індивідуального садівництва, кадастровий номер 5123981400:01:002:2642; 2) 1/8 частку квартири, що розташована за адресою - АДРЕСА_5 , загальною площею - 65,9 кв. м. (Т. 1, а. с. 178 - 180). ОСОБА_2 обґрунтовує свої зустрічні вимоги тим, що 3 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Від шлюбу у сторін народились діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 29.08.2016 року шлюб між сторонами розірвано. Позивач зазначає, що з серпня 2015 року сторони фактично припинили шлюбні відносини та не проживають разом. Після розірвання шлюбу діти залишились проживати із відповідачем - ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 . У шлюбі сторонами було придбано 1/4 частку квартири, що розташована за адресою - АДРЕСА_5 , загальною площею - 65,9 кв. м., яка зареєстрована за ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , що видане 15.09.2006 року, вартістю - 51 000 грн.. На думку ОСОБА_2 вказане майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу у рівних ідеальних частках по частки кожному. У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить: 1) визнати спільною сумісною власністю подружжя 1/4 частку квартири, що розташована за адресою - АДРЕСА_5 , загальною площею - 65,9 кв. м.; 2) розділити спільне сумісне майно подружжя між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступним чином: - визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частку квартири, що розташована за адресою - АДРЕСА_5 , загальною площею - 65,9 кв. м. (Т. 1, а. с. 243 - 246). Позиція позивачки в суді першої інстанції. У запереченнях на зустрічну позовну заяву, які за своєю природою є відзивом на зустрічну позовну заяву, ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви. ОСОБА_1 вказує на те, що подружжя робило коштовний ремонт, що підтверджується копіями квитанцій, накладними, заказом на встановлення метало-пластикових вікон. Однак, ОСОБА_1 спростовує проведення за рахунок коштів подружжя будь-якого коштовного ремонту за адресою - АДРЕСА_5 , загальною площею - 65,9 кв. м.. Позивачка зазначає, що ремонт взагалі не проводився, та оздоблення та меблі ніколи не придбавалися ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_6 . Копії квитанцій, накладних, заказу на встановлення метало-пластикових вікон, які додані ОСОБА_2 до зустрічної позовної заяви, є сфабрикованими. Так, накладна б/н від 13.09.2014 року на постачання сантехнічного обладнання за адресою - АДРЕСА_5 , завірена підписом та печаткою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_3 ). Однак згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вказаний підприємець припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця - 19.04.2012 року, тобто за 2 роки до видачі відповідної накладної (Т. 1, а. с. 234 - 235, Т. 2, а. с. 28 32). Позиція сторін в суді першої інстанції У відповіді на відзив адвокат Пивоварський Олександр Сергійович, діючий від імені ОСОБА_1 , просить первісний позов задовольнити. Адвокат Пивоварський Олександр Сергійович вказує на те, що: 1) твердження ОСОБА_2 про те, що квартира АДРЕСА_1 виключена з цивільного обороту є помилковими та такими, що не відповідають дійсності. Вказана кватира була придбана за спільні кошти у період шлюбу; 2) ОСОБА_1 не надавала згоди на отримання ОСОБА_2 позики; 3) рішення суду №521/107/17 не містить жодної інформації куди саме були витрачені надані у позику кошти (Т. 2, а. с. 195 - 197). У письмових запереченнях адвокат Тищенко Станіслав Юрійович, діючий від імені ОСОБА_2 , вказує на те, що: 1) розмір стягнутих коштів (справа №521/107/17) ототожнюється із розміром витрачених на придбання контейнерів коштів; 2) у квартирі АДРЕСА_1 наявне самовільне будівництво, а саме - площа квартири не відповідає правовстановлюючому документу, а тому не може бути предметом поділу майна подружжя; 3) наявність заборгованості зі сплати аліментів є підставою для відступлення від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності; 4) ОСОБА_1 не надає жодних доказів, що на придбання контейнерів були витрачені спільні сумісні кошти подружжя (Т. 2, а. с. 200 - 202). Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 січня 2022 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Визнано за ОСОБА_1 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на частку квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на частку квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на частку нежитлового приміщення АДРЕСА_7 . Визнано за ОСОБА_2 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на частку нежитлового приміщення АДРЕСА_7 . Визнано за ОСОБА_1 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на частку двох 20-ти футових контейнерів (перший поверх № 3205, другий поверх № 8205), розміщених на торгівельному місці № НОМЕР_4 на території СТРП № 4 ТК № 3 ТОВ «Промтоварний ринок», за адресою - АДРЕСА_8 . Визнано за ОСОБА_2 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на частку двох 20-ти футових контейнерів (перший поверх № 3205, другий поверх № 8205), розміщених на торгівельному місці № НОМЕР_4 на території СТРП № 4 ТК № 3 ТОВ «Промтоварний ринок», за адресою: АДРЕСА_8 . Визнано за ОСОБА_1 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на частку двох 40-ти футових контейнерів (перший поверх № 4327, другий поверх № 9527), розміщених на торгівельному місці № НОМЕР_5 на території СТРП № 4 ТК № 3 ТОВ «Промтоварний ринок», за адресою: АДРЕСА_8 . Визнано за ОСОБА_2 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на частку двох 40-ти футових контейнерів (перший поверх № 4327, другий поверх № 9527), розміщених на торгівельному місці № НОМЕР_5 на території СТРП № 4 ТК № 3 ТОВ «Промтоварний ринок», за адресою: АДРЕСА_8 . Визнано за ОСОБА_2 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на автомобіль «Audi 6», державний номерний знак НОМЕР_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість частки автомобіля «Audi 6», державний номерний знак НОМЕР_1 , в розмірі - 221 850 (двісті двадцять одна тисяча вісімсот п`ятдесят) грн.. В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі - 1 226 грн. 04 коп.. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що нежитлове приміщення № 49-нж, загальною площею - 3,5 кв. м., за адресою - АДРЕСА_9 загальною площею - 74 кв. м., за адресою та АДРЕСА_2 , та автомобіль АUDI А6, 2011 року випуску, є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, тому підлягають поділу в порядку ст. ст. 69 - 71 СК України. Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. В ході розгляду справи ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами, що спірна квартира АДРЕСА_10 , право власності на яку зареєстровано в установленому законом порядку ще 18.01.2010 року, є об`єктом самочинного будівництва в контексті статті 376 ЦПК України. 1/4 частка квартири АДРЕСА_6 є об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_1 , тому поділу в порядку статті 71 СК України не підлягає. Суд першої інстанції вважав необхідним зменшити розмір компенсації до - 221 850 грн., що відповідає вартості частки спірного автомобіля. Посилання відповідача на те, що кошти, витрачені на придбання контейнерів, він отримав за договором позики, а тому вони придбані за його особисті кошти, і спірне майно є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу, суд відхилив, оскільки у випадку доведеності вказаних обставин сам факт отримання коштів шляхом укладення договорів та використання їх в інтересах сім`ї, зокрема на придбання майна відповідно до статті 65 СК України, не спростовує презумпцію спільного сумісного майна подружжя, а лише породжує зобов`язання другого з подружжя за вказаним договором позики. Спірне майно було придбано подружжям у період шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, частки сторін є рівними, а підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України немає. Проживання дітей з батьком, з огляду на встановлені судом обставини та положення статті 70 СК України, саме по собі не є підставою для збільшення частки у майні одному з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири ОСОБА_2 не довів. Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 частково, суд першої інстанції вважав недоведеними позовні вимоги позивача щодо поділу товару на суму в розмірі - 6 500 000 грн., так як жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності цього товару, його асортименту та вартості позивачем суду надано не було. 1/4 частка квартири АДРЕСА_6 є об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_1 , тому поділу в порядку статті 71 СК України не підлягає. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 20/5583/5584 від 27.01.2020 року визначити, чи істотно збільшилася у своїй вартості частка квартири, внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя, з врахуванням проведених ремонтно-будівельних робіт, не представляється можливим Інших доказів щодо збільшення вартості частки квартири внаслідок грошових затрат, у тому числі, здійснених за свої особисті кошти, ОСОБА_2 не надано. Квитанції, надані ОСОБА_2 на підтвердження факту здійснення ремонтних робіт та придбання відповідних матеріалів, на думку суду першої інстанції не підтверджують факт здійснення цих витрат на кошти, що належали особисто ОСОБА_2 , а не за спільні сумісні кошти подружжя (Т. 3, а. с. 5 - 15). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2022 року виправлено описку, допущену в рішенні Малиновського районного суду м. Одеси від 24 січня 2022 року у цивільній справі 521/15374/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Викладено десятий та одинадцятий абзаци резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право власності на автомобіль «AUDI А 6», державний номерний знак НОМЕР_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість частки автомобіля «AUDI А 6», державний номерний знак НОМЕР_1 в розмірі 221 850 (двісті двадцять одна тисяча вісімсот п`ятдесят) грн.» (Т. 3, а. с. 16 - 17). Короткий зміст вимог апеляційної скарги Адвокат Тищенко Станіслав Юрійович, діючий від імені ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким: 1) визнати спільною сумісною власністю подружжя 1/4 частку квартири АДРЕСА_6 ; 2) відступити від засад рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей; 3) поділити майно подружжя шляхом визнання за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки нежитлового приміщення № 49-нж, за адресою - АДРЕСА_2 , автомобіля марки АУДІ 6, д/н НОМЕР_1 , 1/8 частку квартири, що розташована за адресою - АДРЕСА_5 , загальною площею - 65,9 кв. м.. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що: 1) суд першої інстанції дійшов помилково висновку, що квартира АДРЕСА_1 підлягає поділу; 2) контейнери використовуються у підприємницькій діяльності ОСОБА_2 з метою одержання прибутку. Вони придбані за кошти, що не відносяться до спільних, тому контейнери не можуть бути поділені між подружжям; 3) згоди на отримання грошової компенсації вартості частки автомобіля «Audi 6», державний номерний знак НОМЕР_1 , на її надання апелянт не надав; 4) ОСОБА_1 не обґрунтувала та не підтвердила вартість автомобіля «Audi 6», державний номерний знак НОМЕР_1 . З проведеного дослідження вартість вказаного автомобіля складає - 186 500 грн.; 5) суд першої інстанції не застосував практику та не відступив від засад рівності часток; 6) суд першої інстанції не прийняв до уваги висновки будівельно-технічної експертизи (Т. 3, а. с. 20 - 28). Позиція позивачки в суді апеляційної інстанції У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. ОСОБА_1 вказує на те, що: 1) судом першої інстанції вірно встановлено недоведеність апелянтом належними та допустимими доказами, що спірна квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано в установленому законом порядку у 18.01.2010 році, є об`єктом самочинного будівництва в контексті статті 376 ЦПК України; 2) за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя визначена законом: - мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Доводи відповідача про те, що витрачені на придбання контейнерів кошти він отримав за договором позики, а тому вони придбані за його особисті кошти, і спірне майно є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу, не заслуговують на увагу, оскільки у випадку доведеності вказаних обставин сам факт отримання коштів шляхом укладення договорів та використання їх в інтересах сім`ї, зокрема на придбання майна відповідно до статті 65 СК України, не спростовує презумпцію спільного сумісного майна подружжя, а лише породжує зобов`язання другого з подружжя за вказаним договором позики; 3) наданий апелянтом Звіт про оцінку майна (автомобіля «Audi 6», державний номерний знак НОМЕР_1 ) зроблений після ухвалення оскаржуваного рішення у справі, а тому не може братися апеляційним судом як належний та допустимий доказ. Також під час розгляду справи апелянтом не заявлялись будь-які клопотання щодо визначення вартості цього майна; 4) звертаючись з первісним позовом, ОСОБА_1 просила визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль та стягнути на її користь різницю вартості частки на зазначене майно; 5) суд першої інстанції справедливо зменшив розмір компенсації до - 221 850 грн.; 6) питання щодо заборгованості позивачки за первісним позовом по аліментах не входило до предмету розгляду у даній справі. Заборгованість має об`єктивний характер та була предметом розгляду в справі №521/3634/20, а тому відсутні підстави для відступлення від рівності часток при поділу майна подружжя; 7) 1/4 частка квартири АДРЕСА_6 є об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_1 , та поділу в порядку статті 71 СК України не підлягає (Т. 3, а. с. 64 - 70). Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.04.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Тищенка Станіслава Юрійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 січня 2022 року. 24.05.2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.09.2022 року призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням учасників справи у приміщенні апеляційного суду Одеської області. 13.03.2023 року від адвоката Пивоварського О.С., діючого від імені ОСОБА_1 , надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності. У вказаній заяві представник підтримав вимоги, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. У судовому засіданні адвокат Каленський Денис Олександрович, діючий від імені ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна адвоката Тищенка Станіслава Юрійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , не підлягає задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, зареєстрованому 03 червня 2005 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, актовий запис №495, що підтверджується копією свідоцтва про одруження (Т. 1, а. с. 8). Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження (Т. 1, а. с. 9, 10). Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2016 року шлюб між сторонами було розірвано (Т. 1, а. с. 32). Постановою апеляційного суду Одеської області від 22.03.2018 року визначено місце проживання дітей разом з батьком ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем проживання батька в АДРЕСА_9 (Т. 2, а. с. 65 - 69). Постановою Одеського апеляційного суду від 12.06.2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей в розмірі - 2 000 грн. на кожну дитину (Т. 2, а. с. 73 - 77). В період шлюбу сторони набули у власність на підставі договору купівлі-продажу від 21.11.2014 року нежитлове приміщення № 49-нж, загальною площею - 3,5 кв. м. за адресою - АДРЕСА_2 , та квартиру, загальною площею - 74 кв. м., за адресою - АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 13.01.2010 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (Т. 1, а. с. 25). Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2017 року у справі №521/107/17 задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 основну суму боргу за договорами позики від 22 березня 2013 року та 15 квітня 2013 року в загальному розмірі - 81 275,00 грн.. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 суму оплаченого судового збору в розмірі - 812,75 грин.. Вказаним заочним рішення встановлено, що 22 березня 2013 року та 15 квітня 2013 року між ОСОБА_5 , з одної сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, були укладені договори позики, за умов яких позикодавець - ОСОБА_5 передав позичальникові - ОСОБА_2 грошову суму в загальному розмірі - 81 275,00 грн., яку останній зобов`язався повернути не пізніше - 22 березня 2015 року. Укладення договору позики було засвідчено позичальником шляхом складання розписок відповідно від 22 березня 2013 року і 15 квітня 2013 року та їх видачі позикодавцеві. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року у справі №521/10266/17 відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю. Постановою апеляційного суду Одеської області від 26.04.2018 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року залишено без змін. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що 26 травня 2015 року в період шлюбу на ім`я відповідачки ОСОБА_1 був придбаний автомобіль марки AUDI-А6, д.н. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 . Зі змісту довідки ТОВ «Доміон» від 27 липня 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 через ОСОБА_1 здійснив розрахунок у розмірі - 443 700,00 грн. за купівлю автомобіля марки AUDI-А6, д.н. НОМЕР_1 , 2011 року випуску. Згідно тексту письмової розписки від 20 травня 2015 року кошти взяті у ОСОБА_6 у борг в розмірі - 443 700,00 грн. на придбання автомобіля AUDI-А6, д.н. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, для перевозки товару. Строк повернення боргу у розписці відсутній. Також встановлено, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем (Т. 1, а. с. 219 - 223). 26 травня 2015 року в період шлюбу на ім`я ОСОБА_1 був придбаний автомобіль АUDI А6, 2011 р. в., що підтверджується довідкою № 31/15/5142-2624 від 28.10.2016 року та реєстраційною карткою ТЗ (Т. 1, а. с. 97). Вказаний автомобіль перебуває в користуванні ОСОБА_2 , що не заперечувалось сторонами. Згідно довідки ТОВ «Промтоварний ринок» від 07 жовтня 2016 року № 947, ОСОБА_2 є власником двох 20-ти футових контейнерів, встановлених на торгівельному місці №3205 на території СТРП №4 ТК №3, які були придбані останнім 23 березня 2013 року у гр. ОСОБА_7 , на підставі простої письмової форми договору купівлі продажу, та двох 40-ка футових контейнерів, встановлених на торгівельному місці №4327 на території СТРП №4 ТК №3, які були придбані останнім 18 квітня 2013 року у гр. ОСОБА_8 , на підставі простої письмової форми договору купівлі продажу (Т. 1, а. с. 58). Доказів наявності зазначеного у первісному позові товару матеріали справи не містять. По справі виникли правовідносини щодо поділу спільного сумісного майна подружжя. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу За правилами ст. 60 Сімейного кодексу майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі ст. 63 СК дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Конструкція норми ст. 60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Згідно зі ст. ст. 69, 70 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов помилково висновку, що квартира АДРЕСА_1 підлягає поділу, не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК. Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (ч. 2 ст. 376 ЦК). Згідно з приписами ст. 376 Цивільного кодексу самочинним будівництвом є не тільки новозбудований об`єкт нерухомості, але й реконструйований або який виник за результатами капітального ремонту, або перебудови, або надбудови (добудови) вже існуючого об`єкту без дозволу відповідних місцевих органів. Частиною першою статті 62 СК України передбачено, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення. Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. З наданої копії технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 , який виготовлено станом на 22.12.2016 року, вбачається, що самочинно збудоване або переобладнане приміщення є - тамбур, площею 1 кв. м.. Також варто зазначити, що шлюб між сторонами було розірвано 29.08.2016 року, тобто реконструкція вказаної квартири, а саме - поява нового приміщення, площею - 1 кв. м., була здійснення після розірвання шлюбу. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик (постанова Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що збільшення площі квартири АДРЕСА_1 на 1 кв. м. не може вплинути на істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами, що спірна квартира АДРЕСА_10 , є об`єктом самочинного будівництва в контексті статті 376 ЦПК України. Отже, спірна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею - 74 кв. м., право власності на яку зареєстровано в установленому законом порядку у 18.01.2010 року, підлягає поділу між подружжям. Щодо поділу квартири, яка розташована за адресою - АДРЕСА_5 , загальною площею - 65,9 кв. м., колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказана квартира не підлягає поділу. Відповідно до розпорядження органу приватизації № 197497 від 15 жовтня 2006 року передано вказану квартиру в спільну часткову власність ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в рівних частках (Т. 1, а. с. 238). Таким чином, ОСОБА_1 отримала право власності на вказану квартиру, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , в порядку приватизації. За приписами статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка вважається житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду». Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Таким чином, частка квартири АДРЕСА_6 є об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_1 та поділу в порядку статті 71 СК України не підлягає. Доказів щодо збільшення в своїй вартості частки вказаної квартири, внаслідок здійснення коштовного ремонту за спільні кошти, в тому числі, здійснених за свої особисті кошти, ОСОБА_2 не надав. Доводи апелянта про те, що контейнери використовуються у підприємницькій діяльності ОСОБА_2 з метою одержання прибутку, а також придбані кошти, що не відносяться до спільних, тому контейнери не можуть бути поділені між подружжям, не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Згідно довідки ТОВ «Промтоварний ринок» від 07 жовтня 2016 року № 947, ОСОБА_2 є власником двох 20-ти футових контейнерів, встановлених на торгівельному місці №3205 на території СТРП №4 ТК №3, які були придбані останнім 23 березня 2013 року у гр. ОСОБА_7 , на підставі простої письмової форми договору купівлі продажу, та двох 40-ка футових контейнерів, встановлених на торгівельному місці №4327 на території СТРП №4 ТК №3, які були придбані останнім 18 квітня 2013 року у гр. ОСОБА_8 , на підставі простої письмової форми договору купівлі продажу (Т. 1, а. с. 58). Зазначене майно, як вбачається із матеріалів справи, було придбано ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 .. Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України. Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України). Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України. Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна. Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя. Майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для здійснення господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів, а тому саме по собі використання ОСОБА_2 спірного майна в підприємницькій діяльності не спростовує поширення на спірні нежитлові приміщення, власником яких є останній, презумпції спільності майна подружжя. Посилання відповідача на те, що кошти, витрачені на придбання контейнерів, він отримав за договором позики, а тому вони придбані за його особисті кошти, і спірне майно є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу, не заслуговують на увагу, оскільки у випадку доведеності вказаних обставин сам факт отримання коштів шляхом укладення договорів та використання їх в інтересах сім`ї, зокрема на придбання майна відповідно до статті 65 СК України, не спростовує презумпцію спільного сумісного майна подружжя, а лише породжує зобов`язання другого з подружжя за вказаним договором позики. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Щодо поділу автомобіля, колегія суддів виходить з наступного. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року у справі №521/10266/17 відмолено ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю. Постановою апеляційного суду Одеської області від 26.04.2018 року Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року залишено без змін. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що 26 травня 2015 року в період шлюбу на ім`я відповідачки ОСОБА_1 був придбаний автомобіль марки AUDI-А6, д.н. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 . Зі змісту довідки ТОВ «Доміон» від 27 липня 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 через ОСОБА_1 здійснив розрахунок у розмірі - 443 700,00 грн. за купівлю автомобіля марки AUDI-А6, д.н. НОМЕР_1 , 2011 року випуску. Згідно тексту письмової розписки від 20 травня 2015 року позивач взяв у ОСОБА_6 у борг кошти у сумі - 443 700,00 грн. на придбання автомобіля AUDI-А6, д.н. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, для перевозки товару. Строк повернення боргу у розписці відсутній. Вищевказаними судовими рішенням спростовуються доводи ОСОБА_2 про те, що це майно було придбане й використовується в підприємницькій діяльності відповідача з метою одержання прибутку та було придбане за запозичені кошти. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Доводи апелянта, що згоди на отримання грошової компенсації вартості частки автомобіля «Audi 6», державний номерний знак НОМЕР_1 , так і на її надання, апелянт не надав, також колегія суддів відхиляє. Звертаючись з первісним позовом, ОСОБА_1 просила визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль та стягнути на її користь різницю вартості частки на зазначене майно. Позивачка не претендувала на те, щоб залишити автомобіль собі, припинивши право відповідача на частку в праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку. Вона, навпаки, дала згоду на те, щоб отримати грошову компенсацію за її частку в праві спільної сумісної власності на автомобіль від відповідача. Тому вимога про стягнення такої компенсації не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду. Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом ч. 4 ст. 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом ч. 2 ст. 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки в неподільній речі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року (№209/3085/20) вказала, що приписи частин 4, 5 ст. 71 СК України і ст. 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності треба розуміти так: а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. Вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (вказаний висновок сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає. Звертаючись до апеляційної інстанції ОСОБА_1 надав до суду новий доказ, у вигляді звіту про оцінку майна, а саме - автомобіля «Audi 6», державний номерний знак НОМЕР_1 , без обґрунтування поважності причин не подання даного доказу до суду першої інстанції. Апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами. Водночас для дослідження нових доказів, які не було подано до суду першої інстанції, апеляційний суд приймає лише у виняткових випадках. Серед критеріїв для їх прийняття є «винятковість випадку» і «об`єктивна неможливість» учасника справи подати такі докази до суду першої інстанції. У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18). Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року встановлено, що автомобіль АUDI А6, 2011 р. в., був придбаний 26 травня 2015 року в період шлюбу на ім`я ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 через ОСОБА_1 здійснив розрахунок в розмірі - 443 700,00 грн.. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Автомобіль відноситься до неподільних речей, тому фізично поділити його неможливо. Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. №11: «22. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК (Цивільного кодексу України ред.). Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на протязі розгляду справи не заперечував щодо вартості транспортного засобу, не вживав всіх можливих заходів для доведення дійсної вартості автомобіля, а також не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вартості транспортного засобу на час вирішення спору, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зменшення розміру компенсації до 221 850 грн., що відповідає вартості частки спірного автомобіля. Відповідно до ч. 3 статті 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України). Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 570/685/19 зазначив, що проживання дітей з батьком, з огляду на встановлені судом обставини та положення статті 70 СК України, саме по собі не є підставою для збільшення частки у майні одному з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, ОСОБА_2 не довів. При цьому ОСОБА_2 не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження розміру витрат, які він щомісячно несе на утримання дітей, а також у нього недостатньо коштів для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України немає. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Тищенка Станіслава Юрійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Тищенка Станіслава Юрійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , відсутні. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Тищенка Станіслава Юрійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 січня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 30 червня 2023 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе