Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/10869/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/10869/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І. Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В. 29 червня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 7-й прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ Позивач звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг шістнадцятирічного віку, - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - прийняте начальником третьої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_4 загону ОСОБА_2 07 жовтня 2022 року; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 вирішити питання щодо питання перетинання державного кордону України на виїзд України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з урахуванням правової оцінки Хмельницького окружного адміністративного суду, наданої судом у цьому рішенні. ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.11.2023 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що законодавство у період воєнного стану дозволяє обмеження щодо вільного залишення території України громадянами України. При цьому, перетин кордону громадянам дозволений в окремих випадках на підставі визначених документів, які в тому числі передбачені Правилами №57. ОСОБА_1 при перетині кордону 07.10.2022 не виконав вимоги п.2, п.2-1 Правил №57, пред`явивши крім свого закордонного паспорту Тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 від 14.09.2004 (пояснено у позові та наданими суду доказами), яке не є документами вказаними у цьому пункті (2-1) та підставами для перетину кордону. ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що відповідно до пункту 3 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції станом на дату виключення позивача з військового обліку) виключенню з військового обліку підлягають громадяни, визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку. Аналогічне передбачає пункт 3 частини 6 статті 37 даного Закону в редакції станом на сьогоднішній день. Водночас згідно пункту 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Згідно пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Відтак, особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану. Враховуючи викладене та наявне у позивача тимчасове посвідчення військовозобов`язаного, яке є достатнім документом на підтвердження того, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право перетинати державний кордон України, а тому прийняте рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону є протиправним. ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача вказавши, що надані позивачем 07.10.2022 документи не дали змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, тому рішення начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " 7-го прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України старшим лейтенантом ОСОБА_2 від 07.10.2022 про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку є правомірним. Крім того, 18.04.2023 до суду надійшли письмові пояснення позивача, у яких зазначено, що згідно ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призову на військову службу під час мобілізації на особливий період не підлягають також визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії непридатними до військової служби. Однак, при вирішенні питання щодо пропуску позивача через державний кордон України відповідач дану норму не застосував, хоча у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного внесено відомості про визнання непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку; виключення позивача з військового обліку. V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою суду від 30.03.2023 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, відповідно до паспорта НОМЕР_2 , який виданий Хмельницьким ГУ УМВД України в Хмельницькій області 05.05.1998 (арк. спр.5-7), а також має закордонний паспорт, виданий 15.03.2018, який дійсний до 15.03.2028. Тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 , видане 14.09.2004 військовозобов`язаному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 замість військового квитка і дійсне до видачі військового квитка. На його звороті зроблені відмітки "виключений Хмельницький ОМВА 14.09.2004 за станом здоров`я", і "20.05.2004 Військоволікарською комісією при Хмельницькому ОМВК визнаний неприд. до в/сл. із зняттям з в/ обліку по гр.І ст.13а. Наказ МО №207-99 переосвідченню не підлягає". Відповідно до Рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 07.10.2022, міжнародний автомобільний пункт пропуску "Грушів - Будомсж", уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного контролю, згідно з ч.1 ст.14 Закону України "Про прикордонний контроль", прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України на виїзд з України, громадянину України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 тимчасово обмежено у праві виїзду з України у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як ним надано на прикордонний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзді за кордон. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом. VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Так, згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015 (тут і надалі Закон № 389-VІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Так, згідно ст. 1 Закону № 389-VІІІ воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закону № 3543). Пунктом 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до п. 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 3543 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів. Системний аналіз наведених вище правових норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством, зокрема, заборонено виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років. Позивач покликається на те, що йому протиправно відмовлено в перетині державного кордону України, оскільки, відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», він виключений з військового обліку, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного. Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що такі твердження позивача є помилковими, з огляду на таке. Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Так, документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (тут і надалі, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин Правила № 57). Згідно з п. 2 Правил № 57, у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи. Відповідно до п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Згідно п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (далі Порядок № 1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (тут і надалі Закон № 3543, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Відповідно до ст. 1 Закон № 3543, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку Аналіз наведених правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, відповідно до пп. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підлягають виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і не входять до кола осіб, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як такі, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що факт зняття з військового обліку на підставі пп. 3 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Так, згідно тимчасового посвідчення № 003255 (а. с. 9), його видано 14.09.2004 військовозобов`язаному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 замість військового квитка і дійсне до видачі військового квитка. На його звороті зроблені відмітки " виключений Хмельницький ОМВА 14.09.2004 за станом здоров`я", і "20.05.2004 Військоволікарською комісією при Хмельницькому ОМВК визнаний неприд. до в/сл. із зняттям з в/ обліку по гр.І ст.13а. Наказ МО №207-99 Переосвідченню не підлягає" Системний аналіз норм законодавства, що регламентують порядок здійснення військового обліку, свідчить, що документами, які посвідчують факт зняття особи з військового обліку, є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відповідною відміткою. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відміткою про зняття з обліку, як документ засвідчує виключно питання військового обліку особи та сам по собі не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану. Позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов`язує наявність права на перетин кордону з виключенням з військового обліку. Оскільки законодавством визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку, однак будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав. Разом з тим, такої категорії осіб, як громадяни України, зняті з військового обліку особи, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, не передбачено ні п. 2-6 Правил, ні статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Враховуючи вищенаведене, оскільки, крім паспорту громадянина України для виїзду за кордон, позивач для проходження прикордонного контролю надав тільки тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відміткою про виключення його з військового обліку відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що він не мав правових підстав для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Отже, оскаржуване рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, прийняте відповідачем в межах та на підставі наданих йому повноважень. Аналогічні висновки щодо застосування вищенаведених правових норм викладено у постанові Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 600/2520/22-а. VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.