Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 725/2466/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 725/2466/23 Головуючий у 1-й інстанції: Федіна А.В. Суддя-доповідач: Капустинський М.М. 20 червня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. за участю: секретаря судового засідання: Довганюк В.В., представника Відповідача,розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача - Мусурівського Руслана Івановича на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 09 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : У квітні 2023 року позивач через свого представника - адвоката Соника В.В. звернувся до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що 15 березня 2023 року заступником директора Департаменту державного нагляду (контролю) з безпеки на наземному транспорті - начальником відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Сидоренком А.В. винесено постанову серії АА №00006371 якою накладено на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. за вчинення ним правопорушення передбаченого ч.2 ст.132-1 КУпАП по факту того, що 19.02.2023 року о 14 год 20 хв., за адресою М-30, км 277+450, Хмельницька обл. автоматичним пунктом фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб VOLVO FN 13, д.н.з НОМЕР_1 із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: навантаження на ординарну вісь транспортного засобу на 11,128 % (1.28 тон), при дозволеному максимальному навантаженні на вісь 11,5 тон. Вважав, що вказана постанова підлягає скасуванню, оскільки працівником Департаменту не були враховані усі технічні характеристики транспортного засобу та напівпричепу, а також не зазначено номерний знак напівпричепу, не враховано при розрахунках, що напівпричіп має строєні осі та у постанові не зазначено на яку саме вісь було перенавантаження, а сідловий тягач марки VOLVO FN 13, д.н.з НОМЕР_1 має дві осі, проте у постанові зазначено про п`ять. Крім того, при винесені вказаної постанови не було враховано тип вантажу, що перевозився зазначеним транспортним засобом, а саме AMMONIUM NІTRATE (аміачна селітра), тобто сипучий вантаж, який є таким що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі. Відповідно до товаросупровідних документів на вказаний вантаж його маса становить 22000 кг, а згідно реєстраційних документів на сідловий тягач з напівпричепом, їх загальна маса 14300 кг, а тому вказана у постанові загальна маса транспортного засобу із вантажем 41919 кг не відповідає дійсності з огляду на прості математичні розрахунки. Також, ставить під сумнів достовірність даних приладу автоматичної фіксації, оскільки строк дії свідоцтва про повірку технічного засобу WIM50 закінчився 30.01.2023 року, тобто до 19.02.2023 року як дати фіксації правопорушення. Факт несправності вказаного приладу, на думку позивача та його представника, підтверджується тим, що на маршруті яким їхав водій Industrial Zone, 9160 Devnya, Bulgaria - України, Полтавська область м. Полтава, вул. Буровиків, 4, розташована не одна камера зважування в русі, однак лише камера WIM 50, яка розташована за адресою М-30, км 277+450 Хмельницька обл., зафіксувала як перевантаження. Окрім того, вважав, що позивач не може бути суб`єктом вказаного правопорушення, оскільки транспортний засіб належить ТОВ «Велес Буковини». З урахуванням наведеного, просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача серії АА №00006371 від 15.03.2023 року, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову джопомогу адвоката в сумі 10000,00 грн. Рішенням Першотравневого районного суду від 09 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної служби з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) про визнання протиправною та скасування постанови серії АА №00006371 від 15.03.2023 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. за вчинення правопорушення передбаченого ч.2 ст.132-1 КУпАП - відмовлено. Не погодившись з прийнятим судовим рішенням Позивачем у справі до суду подано апеляційну скаргу в якій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати зазначене рішення прийняти нове - про задоволення позову. На обгрунтування заявленого позивачем наведені майже ті ж доводи що й і у позовній заяві. На апеляційну скаргу відповідачем подано відзив в якому просили в її задоволенні - відмовити, а судове рішення - залишити без змін. Зазначили, що виміряні, з урахуванням похибки, вагові параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні, отримані правомірно та є вірними, а відсутність у постанові тієї інформації про яку вказує позивач, не тягне за собою її неправомірності, оскільки Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 27.09.2021 року №512, вказані відомості не визначені як обов`язкові. Зазначили, що строк дії свідоцтва про повірку технічного засобу, який закінчився в період дії воєнного стану, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 року №412 є чинним на період дії такого стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування на всій території України або в окремих її місцевостях, а заборона зважування наливних вантажів містилась у Методиці виконання вимірювань по осьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, яка втратила чинність. Також, вважають, що відповідачем вірно визначено позивача, як суб`єкта господарювання даного транспортного засобу та відповідно - суб`єкта вказаного правопорушення. В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, подав заяву про розгляд справи за їх відсутності. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи та вимоги викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Вислухавши пояснення представника відповідача, за його згодою, протокольною ухвалою суд визначився про закінчення розглядом справи в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з такого. Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно до ст.129 Конституції України, ст.ст.9,77 КАС України адміністративне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Як вбачається з положень ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Судом встановлено, що постановою Державної служби України з безпеки на транспорті серії АА №00006371 від 15.03.2023 року на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. за вчинення правопорушення передбаченого ч.2 ст.132-1 КУпАП. Так, диспозицією ч.2 ст.132-1 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 19.02.2023 року о 14 год. 20 хв., за адресою М-30, км 277+450, Хмельницька область, зафіксовано транспортний засіб VOLVO FH 13, державний номерний знак НОМЕР_1 , відповідальна особа допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: навантаження на одинарну вісь транспортного засобу на 11,128% (1,28 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на вісь 11,5 тон (а/с 15). Вищевказане правопорушення зафіксоване в автоматичному режимі за допомогою комплексного технічного засобу марки WIM 50, Q-Free HI-TRAC TMU4 НОМЕР_2 . Щодо суб"єкта правопорушення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є керівником юридичної особи ТОВ «Велес Буковини» за якою зареєстрований зазначений у постанові та зафіксований спеціальним приладом автоматичної фіксації транспортний засіб, відомості про те, що до Єдиного державного реєстру транспортних засобів вносились дані про належного користувача відповідного транспортного засобу в матеріалах справи відсутні, а тому позивач, відповідно до ч.1 ст.14-3 КУпАП, є належним суб`єктом вказаного правопорушення. Щодо способу встановлення перевантаження та сумніву позивача в достовірності даних приладу автоматичної фіксації, то суд першої інстанції виходив з того, що механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначено Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 року №1174 відповідно до п.7, п.12 якого фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку. Автоматичний пункт може забезпечувати: - вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; - вимірювання загальної маси транспортного засобу; - визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; - вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; - визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу; - вимірювання габаритів транспортного засобу; - фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/ або заднього державного номерного знаку транспортного засобу); - фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; - фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); - первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв`язку із використанням наскрізного шифрування; - автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи. За змістом п.14, п.15 вказаного Порядку, інформація від автоматичних пунктів передається до інформаційно-телекомунікаційної системи у вигляді метаданих, які повинні містити окрім іншого також дані про - засоби вимірювальної техніки - назва засобу вимірювальної техніки та його умовне позначення, серійний номер, найменування виробника, рік виготовлення, метрологічні характеристики, найменування власника засобу вимірювальної техніки, документи про відповідність та/або результати повірки - (дата повірки, строк дії повірки). Як слідує зі змісту оскаржуваної постанови, правопорушення зафіксоване в автоматичному режимі за допомогою комплексного технічного засобу марки WIM 50, Q-Free HI-TRAC TMU4 WIM 050*000; свідоцтво про повірку технічного засобу №UA.TR.001 35 31-22, 32-22, 33-22, 30-22 зі строком дії до 30.01.2023 року. При цьому, в оскаржуваній постанові міститься запис відповідно до якого строк дії свідоцтва про повірку технічного засобу, який закінчився в період дії воєнного стану, відповідно до постанови Уряду від 05.04.2022 року №412 є чинним на період дії воєнного і надзвичайного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування на всій території України або в окремих її місцевостях. Вказаний запис узгоджується з положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного стану» від 05.04.2022 року №412. Щодо розрахунків навантаження на вісь, зазначених у постанові, суд зазначив наступне. Для правильного здійснення розрахунків перевищення габаритно-вагових норм у оскаржуваних постановах використовується формула розрахунку: % перевищення = ((Х факт. Х норм. похибка пристрою)/ Хнорм.)*100%, де: Х факт. фактично зафіксований параметр габариту або ваги відповідно в натуральних одиницях (тонна або міліметр); Х норм. нормативно дозволений параметр габариту або ваги відповідно в натуральних одиницях (тонна або міліметр) зазначений відповідно до пункту 22.5ПДР України. Похибка пристрою - регламентовано допустима похибка вимірювального пристрою параметрів габариту або ваги у відсотках відповідно до ДСТУ OIML R 134-1:2010, помножена на Х факт при розрахунку використовується у натуральних одиницях (тонна або міліметр). Регламентовано допустима похибка вимірювального пристрою параметрів габариту або ваги відповідно до ДСТУ OIML R 134-1:2010 становить: для параметру довжини ТЗ - 600 мм, для параметру ширини ТЗ - 100 мм, для параметру висоти ТЗ - 60 мм, для параметру загальної маси ТЗ - 10% від фактичної маси ТЗ, для параметру навантаження на одиночну вісь ТЗ - 16% від фактичного навантаження на вісь, для параметру навантаження на здвоєні осі ТЗ - 16% від фактичного навантаження на осі, для параметру навантаження на строєні осі ТЗ - 16% від фактичного навантаження на осі. За змістом оскаржуваної постанови за вказаною вище формулою встановлено перевищення навантаження на одиничну вісь транспортного засобу на 11,128% (1,28 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на вісь 11,5 тон. Х факт. 15214 кг, Х норм. 11,5 т, а регламентовано допустима похибка пристрою - 16%. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вихідних даних, які необхідні для розрахунку перевищення навантаження, інформація: про марку, модель, номерний знак напівпричепу, повну масу транспортного засобу, сумарного навантаження на осі, сукупність осей, фактичну міжосьову відстань, фактичну шинність (кількість коліс) на вісі, відповідно до вказаної формули, не є необхідною для обчислення перевантаження. Доводи позивача, щодо інших автоматичних пунктів на його шляху, якими не було зафіксовано перевищення вагових норм, суд не вважав такими, які поза розумним сумнівом доводять помилковість даних технічного засобу марки WIM 50, Q-Free HI-TRAC TMU4 НОМЕР_2 , оскільки суд позбавлений можливості належними та допустимими доказами перевірити чи дійсно сідловий тягач VOLVO FN 13, д.н.з НОМЕР_1 з напівпричепом марки KRONE д.н.з. НОМЕР_3 19.02.2023 року перетинав вказані автоматичні пункти, будучи завантаженим тим самим вантажем, що і станом на 19.02.2023 року о 14 год 20 хв., при тому, що інформація про відповідні пункти надана на адвокатський запит станом на січень 2023 року, а події мали місце у лютому 2023 року. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що встановлює вину особи. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. За таких підстав, така обставина, як можливе перетинання транспортним засобом інших автоматичних пунктів вагового контролю, як і товаросупровідні документи в яких вказана допустима (інша) вага вантажу, що переміщувався у відповідному напівпричепі, на думку суду першої інстанції не спростовують поза розумним сумнівом наведених вище розрахунків та встановлених технічним засобом марки WIM 50, Q-Free HI-TRAC TMU4 НОМЕР_2 , наведені позивачем обставини також не є такими сумнівами, що в силу ст.7 КУпАП, ст.62 Конституції України трактуються на користь особи, яка притягається до відповідальності, оскільки суд позбавлений можливості встановити належними та допустимими доказами той факт, що у відповідний транспортний засіб не був завантажений інший чи додатковий вантаж ніж той який вказаний у долучених до матеріалів справи товаросупровідних документах, а також що вказаний автомобіль перетинав відповідні автоматичні пункти, будучи завантаженим лише тим вантажем, що і в момент фіксації правопорушення. Щодо неврахування в оскаржуваній постанові особливостей вантажу, який перевозився сідловим тягачем VOLVO FN 13, д.н.з НОМЕР_1 з напівпричепом марки KRONE д.н.з. НОМЕР_3 , суд зазначив, що у відповідності до вимог п.п.8.1, 8.2, 12.1, 12.5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, типи та кількість рухомого складу, потрібного для виконання перевезень вантажів, визначаються Перевізником залежно від обсягу і характеру перевезень. Вантажі розміщують так, щоб маса вантажу рівномірно розподілялася між автомобілем і причепом. Для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху. Таким чином, автомобільний перевізник несе відповідальність за дотримання габаритно-вагових параметрів при перевезенні вантажів, а тому, завантажуючи вантажний автомобіль в межах дозволеної фактичної маси, зобов`язаний враховувати дозволені нормативні навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, а тому повинен використовувати в таких випадках транспортний засіб з відповідними технічними параметрами, з урахуванням специфіки вантажу. При цьому доводи представника відповідача, що Методика виконання вимірювань по осьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, затверджена заступником голови Державної служби автомобільних доріг України, атестована у відповідності з ГОСТ 8.010-99 Національним науковим центром «Інститут Метрології» на яку посилається позивач, втратила чинність. Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст оскаржуваної постанови відображає всі істотні ознаки складу адміністративного правопорушення, вимоги до змісту постанови про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, визначені ст. 283 КУпАП та Інструкцією з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, затвердженою наказом Міністерства інфраструктури України від 27.09.2021 №512, в даному випадку відповідачем дотримані, позивачем належними та допустимими докази не спростовано правильність роботи засобу вимірювальної техніки, яка відповідно зафіксувала допущені порушення норм п. 22.5 ПДР України. Тому наведені обставини в своїй сукупності свідчать про відсутність підстав для задоволення позову. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам сторін, колегія суддів виходячи зі змісту оскарженої постанови, не погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо розумності сумніву в частині наведених вище розрахунків, виходячи з показників встановлених технічним засобом марки WIM 50, Q-Free HI-TRAC TMU4 НОМЕР_2 , та з наведених позивачем обставин, на думку колегії, які, є також сумнівними. За таких підстав, оскаржена постанова за своїм змістом свідчить про протиправність судового рішення виходячи з наступного. Так, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, оформлюється відповідно до Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі затвердженої Наказом Міністерства інфраструктури України 27.09.2021 року за №512. Відповідно до Додатку 1 вказаної Інструкції постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному, режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, має міститися, в тому числі, наступна інформація: (марка, модель, державний номерний знак транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знаку транспортного засобу), категорія транспортного засобу, тип транспортного засобу, повна маса транспортного засобу, ширина, висота, довжина, розподіл навантаження за вісями транспортного засобу (номер вісі, фактичне навантаження на вісь, сумарне фактичне навантаження на осі, сукупність осей), фактична міжосьова відстань, фактична шинність (кількість коліс) на вісі, виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги), а також: (суть адміністративного правопорушення, опис обставин, установлених під час розгляду справи, а також допустимі габаритно-вагові параметри транспортних засобів для проїзду на даній ділянці автомобільної дороги). Разом з тим, оскаржувана постанова містить посилання на фото як на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Однак з вказаного фото неможливо встановити габарити автомобіля, категорію транспортного засобу, тип транспортного засобу, повну масу транспортного засобу, ширину, висоту, довжину, розподіл навантаження за вісями транспортного засобу, фактичне навантаження на вісь, сумарне фактичне навантаження на осі, сукупність осей, фактичну міжосьову відстань, фактичну шинність (кількості коліс) на вісі. Також на зазначених фото не зафіксовано повністю подію адміністративного правопорушення. Таким чином, вищевказане фото не свідчать про вчинення позивачем правопорушення, а містить лише фото фіксацію автомобіля та не дозволяють встановити вид та вагу вантажу, який перевозиться. Згідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно зі ст.252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є доказом вчинення порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення, про що вказав Верховний Суд у справі №338/1/17. Відповідно до ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідачем не спростовано, а судом першої інстанції не було враховано, що водій транспортного засобу VOLVO FN 13, д.н.з НОМЕР_1 з напівпричепом марки KRONE д.н.з. НОМЕР_3 , здійснював міжнародні перевезення та перевозив вантаж вага якого визначена відповідними товаросупровідними документами, як 22 т. Крім вказаного товару, інших вантажів у зазначеному сідловому тягачі не перевозилось, а транспортний засіб разом з вантажем проходив митний контроль та був опломбований (а.с.21-22). Навіть за умови визнання чинності на період дії воєнного стану свідоцтва про повірку строк дії якого закінчився (постанова №412), правильність (точність) вимірювання ваги вантажу таким пунктом фіксації ставиться під сумнів не тільки спливом терміну його повірки, але і відсутністю показників перевантаження іншими автоматичними пунктами фіксації адміністративних правопорушень, які перетиналися автомобілем з вантажем від кордону до пункту призначення, доставки вантажу (а.с.47-48). Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, саме відповідач, будучи повноважною особою на розгляд справи про адміністративне правопорушення та складання постанови про накладення адміністративного стягнення, зобов`язаний обґрунтувати правомірність складення оскаржуваної постанови. Однак будь-які докази, які б підтверджували наявність адміністративних правопорушень з боку позивача, відповідачем у встановлений судом строк (а.с.41) надані не були. Письмові заперечення на позовну заяву представником відповідача подані до суду в день розгляду справи та винесення судового рішення (а.с.60). Судом встановлено, що фактично матеріали про адміністративне правопорушення складаються лише з оскаржуваної постанови, так як відповідачем не зібрано та не надано суду жодних доказів на підтвердження факту скоєння правопорушення та правомірності своїх дій. Таким чином, суд вважає, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст.132-1 КУпАП, є недоведеним, а оскаржувана постанова відповідачем прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для визнання її протиправною та її скасування. Згідно ч.3 ст.286 КУпАП за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, серед іншого скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що вимоги щодо скасування постанови є обґрунтованими і їх слід задовольнити. Відповідно до ч.1, ч.3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Враховуючи викладене, суд вважає, що з відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті з врахуванням задоволення позову підлягають стягненню на користь позивача підтверджені документально (а.с.40,108) судові витрати по сплаті судового збору, в загальному розмірі 1342,00 грн. (536,80 грн. та 805,20 грн.). Щодо вимоги позивача, зазначеної як у позовній заяві так і апеляційній скарзі, по стягненню з Відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн (а.с.11,97) то колегія суддів з урахуванням клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги (а.с.78-80) зазначає наступне. Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч.1, п.п.1,3 ч.3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із проведенням експертиз. Згідно з ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 6, 7 ст.134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Компенсація витрат на правову допомогу може бути проведена тільки у тих випадках, якщо вона полягала в участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді - в межах судового розгляду справи. Відповідно до ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Вирішуючи питання щодо пов`язаності витрат з розглядом справи та пропорційності розміру наданих послуг, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються положеннями КАС України та іншими законами. Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Так, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленомузакономпорядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що представником позивача, адвокатом Тикало Р.С. заявлено про розподіл судових витрат у справі та подано докази на підтвердження таких витрат. Представником позивача на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано : - ордер адвоката та посвідчена копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Соник В.В. (а.с.33-34); - договір від 08 березня 2023 року про надання правової допомоги ОСОБА_1 (а.с.31-32); - квитанція №08/03/23, що засвідчує оплату ОСОБА_1 наданих послух адвокатом Соник В.В. на суму 10 тис. грн. (а.с.30). Водночас, у постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з фактичного об`єму виконаної адвокатом роботи, її обсягу та складності, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір суми вказаних витрат (10000,00 грн.), відповідає вищенаведеним критеріям (розумності, обґрунтованості та співмірності) та підлягає компенсації позивачу. При цьому, представником відповідача, як у наданому суду письмовому клопотанні так і в ході розгляду самої справи, не спростовано доводів позивача щодо розміру понесених витрат, а наведене в клопотанні обгрунтування їх зменшення - не знайшло свого підтвердження. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу представника позивача - Мусурівського Руслана Івановича задовольнити повністю. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 09 травня 2023 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби безпеки на транспорті серія АА №00006371 від 15.03.2023 року про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспаорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно ОСОБА_1 , який має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальній сумі 1342 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.