Постанова 4803 № 210/1593/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4462/23 Справа № 210/1593/18 Суддя у 1-й інстанції - Прасалов В.М. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 червня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 210/1593/18 провадження № 22-ц/803/4462/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В., за участю секретаря судового засідання Тимофєєвої В.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 210/1593/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2023 року (суддя Прасолов В.М.), ухваленого в приміщенні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області,повне судове рішення складено 20 лютого 2023 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в обґрунтування якого посилався на те, що 03.02.2017 року відповідач зі своїм адвокатом записала своє відеозвернення, яке було викладено в мережі Інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , на сайті «Земляки Криворіжжя» та «Це Кривий Ріг дітка», групі «Кривий Ріг без Вилкула» та інших офіційних сайтах та сторінках в мережі Фейсбук. Зазначає, що в зазначеному відеозверненні відповідачка звинувачувала його в тому, що він вбив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Вказану відеозйомку відповідачка розповсюдила в мережі Інтернет. Таким чином, відповідачка у справі публічно, на усю країну, звинуватила його у скоєнні злочину, маючи на меті принизити його, у очах його сім`ї, колег, працівників і бізнес-партнерів та громадян. Станом на сьогоднішній день, незважаючи на експертні висновки з приводу смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які зазначають про природну смерть вказаних осіб, відповідачка не перестала його обвинувачувати. Він серед колег має повагу, так як веде себе відносно до них доброзичливо, ніколи не принижував їх честь та гідність, та поважає їх права. Окрім того, ніколи не був притягнутий до кримінальної відповідальності на підставі звернень відповідачки, та взагалі. Внаслідок протиправних дій відповідачки, неправдива інформація була поширена у мережі Інтернет, у результаті чого зазнав значного приниження, а з цього важко передбачити які негативні наслідки можуть виникнути для нього і для його родини, оскільки невідомо як відреагують на це його бізнес-партнери, колеги, близькі та родичі. Тому вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди, яку одержав внаслідок несправедливого обвинувачення та розповсюдження відносно нього наклепу в мережі Інтернет, а також на публічне спростування вказаної неправдивої інформації. Зазначає, що вказаний наклеп та недостовірна інформація, принижують його честь та гідність, та спричиняють значні душевні страждання. Зазначає, що ОСОБА_2 поширила відносно нього недостовірну інформацію та розповсюдила серед громадян України через мережу Інтернет інформацію, в якій обвинувачувала його в шахрайських діях та в вбивстві трьох осіб, чим принижувала його честь та гідність в очах інших людей, серед яких він має повагу. Наполягає, що вказана інформація являється недостовірною, оскільки відповідачка у справі, не надала жодних доказів на підтримку своїх тверджень. Вказує, що відповідачка на ґрунті неприязних відносин, з метою приниження його честі, гідності та ділової репутації, маючи на меті фінансове збагачення, шляхом морального тиску зі сторони громадськості, хотіла одержати в спадок майно ОСОБА_3 , яке їй не належить та ніколи не належало, оскільки він згідно чинного законодавства є єдиним його спадкоємцем, який доглядав його до дня смерті та поховав його за власний кошт. Натомість відповідачка не може з цим змиритися, з приводу чого ведеться судовий спір, який навмисним чином затягує ОСОБА_2 . В подальшому позивач подав уточнений позов, в якому просив визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, порушує його права та свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, викладену та опубліковану ОСОБА_2 з приводу нього та його родини та зобов`язати спростувати недостовірну інформацію, викладену в відео зверненні у спосіб найбільш близький до способу її поширення, шляхом публікації її офіційного вибачення перед ним в Криворізькому тижневику «Домашня газета» (засновник та видавник ТОВ «Камертон», Свідоцтво про реєстрацію Держкомтелерадіо України ДП № 2794 від 19.03.2007 р. та Свідоцтво про державну реєстрацію ДП №542 від 28.04.1998 р.) та на інформаційному сайті 0564.uа з наступним текстом: «Я, ОСОБА_2 , визнаю, що мною в мережі Інтернет була поширена недостовірна інформація про те, що ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_6 створили злочинне угрупування, яке вбивало громадян з ціллю заволодіння їх спадщиною, оскільки ця інформація не відповідає дійсності, та поширювалась мною, ОСОБА_2 , з своїх корисливих мотивів з метою зганьбити честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ». Крім того, просив стягнути з відповідача на свою користь кошти в сумі 200 000,00 грн в якості компенсації за завдану йому моральну шкоду. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано інформацію, викладену та опубліковану 3 лютого 2017 року ОСОБА_2 в мережі Інтернет за адресою: https//www.youtube.com/watch?v=OQfcK3g6apI у відеосюжеті під назвою; «15:30, 3 лютого 2017 року, АДРЕСА_1 . ОСОБА_7 причетний до відтиску квартир та вбивствам?» в тій частині сюжету, що ОСОБА_1 причетний до вбивств громадян, є аферистом, - недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує права та свободи ОСОБА_1 , ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію. Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, викладену у відеосюжеті під назвою; «15:30, 3 лютого 2017 року, АДРЕСА_1 . ОСОБА_7 причетний до відтиску квартир та вбивствам?» в тій частині сюжету, що ОСОБА_1 причетний до вбивств громадян, є аферистом, шляхом публікації її офіційного вибачення перед ОСОБА_1 в Криворізькому тижневику «Домашня газета» (засновник та видавник ТОВ «Камертон», свідоцтво про державну реєстрацію ДП № 542 від 28.04.1998 р.) та на інформаційному сайті 0564.ua. з наступним текстом «Я, ОСОБА_2 , визнаю, що мною в мережі Інтернет була поширена недостовірна інформація про те, що ОСОБА_1 причетний до вбивств, оскільки ця інформація не відповідає дійсності». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 10 704,80 грн, а саме: 704,80 грн за сплату судового збору, 10 000,00 грн за професійну правову допомогу. Рішення суду мотивоване тим, що відповідач в відеосюжеті від 03 лютого 2017 року поширила негативну, недостовірну інформацію, яка не відповідає дійсності, а саме, що позивач причетний до вбивств, афер. При цьому, послідовний, системний характер згадування про причетність ОСОБА_1 до вбивств, вказівка на те, що він є аферистом, свідчить про те, що ці висловлювання з боку відповідача є твердженням. Суд першої інстанції виходив з того, що такі твердження не відповідають межам допустимої критики, не можуть бути засобом захисту фундаментальних конституційно-конвенційних прав широкого кола осіб, та є такими, що принижують честь і гідність позивача, його ділову репутацію, отже, порушують його особисті немайнові права, а тому підлягають визнанню недостовірними та спростуванню відповідачем. Крім того, з огляду на характер тверджень та спосіб розміщення негативної інформації, а саме, в мережі інтернет, до якого має доступ необмежена кількість осіб, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача моральної шкоди, в розмірі 50 000,00 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_2 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач зазначив непідтверджені факти, які суперечать його доказам, стосовно того, що він є відомою особою з сталими політичними поглядами та міцною сім`єю. Однак, в самій позовній заяві зазначено, що позивач перебував в різних політичних партіях, що, на думку скаржника, свідчить про те, що у позивача відсутня тверда політична позиція. Крім того, судом не було досліджено та встановлено, з яких мотивів у відповідача виникло бажання обмовити позивача, а позивач не підтвердив ту обставину, що її діями йому було завдано шкоду. Також посилається на те, що суд вийшов за межі позовної заяви в частині способу, в який відповідача зобов`язано спростувати інформацію. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував. ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСОБА_1 з 2015 року по теперішній час є членом партії «Відродження», характеризується як чесна, відповідальна особа, був членом виборчої комісії в 2014 року, отримав «Почесну грамоту ЦВК», що встановлено грамотою, положенням, посвідченням, характеристикою. ОСОБА_2 15 січня 2016 року подала до прокуратури Інгулецького району м. Кривого Рогу звернення, в якому вказувала на протиправні дії позивача стосовно спадщини, що встановлено зверненням. ОСОБА_2 13 грудня 2017 року зверталася до поліції з заявою, в якій зазначала, що позивач вчиняє протиправні дії, це її звернення визнано необґрунтованим, що встановлено висновком з приводу звернення ОСОБА_2 , ухвалою суду, заявою. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 від серцево-судинної недостатності, що підтверджено свідоцтвом. Відповідач 03 січня 2018 року подала заяву та скаргу, в яких вказує, що позивач вбиває спадкоємців, в разі її, позивачки, смерті, буде до цього причетним ОСОБА_1 , що підтверджено заявою, скаргою. За наслідками розгляду звернення, з ОСОБА_1 проведена профілактична бесіда. 11 липня 2018 року відповідачка та ОСОБА_8 звернулися до прокуратури Дніпропетровської області з заявою про правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ухвалою суду від 9 серпня 2018 року зобов`язано відомості по цій заяві внести до ЄРДР. 11 липня 2018 року в своїй заяві відповідачка зазначала, що позивач прибрав всіх спадкоємців, наступною є вона, але довести вбивство вона не зможе, що 3 лютого 2017 року давала інтерв`ю журналісту. Вказані обставини встановлені матеріалами кримінального провадження № 42018040000001009. Згідно з повідомленням Інгулецького відділення поліції Криворізького відділу поліції станом на 19 квітня 2018 року ОСОБА_2 не зверталася до відділення поліції відносно ОСОБА_1 з приводу вбивства ОСОБА_5 . ОСОБА_2 в сюжеті у своїх відповідях, поряд з іншими висловлюваннями, які не відносяться до предмету спору, зазначила, що вважає, що відносно ОСОБА_5 вчинено вбивство, останню вбили, померла та не своєю смертю, підозрює вона в смерті тітки ОСОБА_1 , так як він вважає себе спадкоємцем. Також вказала, що ОСОБА_1 аферист. Зазначала, що певні особи не перші і не останні, яких ОСОБА_1 знищів, відправив на той світ, вважає, що наняли вбивцю і тітку вбили. Також зазначила, що тітці дали якусь пігулку чи зробили укол. Вказала, що вона вже написала, що у випадку своєї смерті просить вважати винуватим ОСОБА_1 . Крім того, вказувала, що вбивство вигідно ОСОБА_1 щоб отримати спадщину. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що відповідач в відеосюжеті від 03 лютого 2017 року поширила негативну, недостовірну інформацію, яка не відповідає дійсності, а саме, що позивач причетний до вбивств, афер. При цьому, послідовний, системний характер згадування про причетність ОСОБА_1 до вбивств, вказівка на те, що він є аферистом, свідчить про те, що ці висловлювання з боку відповідача є твердженням. Суд першої інстанції виходив з того, що такі твердження не відповідають межам допустимої критики, не можуть бути засобом захисту фундаментальних конституційно-конвенційних прав широкого кола осіб, та є такими, що принижують честь і гідність позивача, його ділову репутацію, отже, порушують його особисті немайнові права, а тому підлягають визнанню недостовірними та спростуванню відповідачем. Крім того, з огляду на характер тверджень та спосіб розміщення негативної інформації, а саме, в мережі інтернет, до якого має доступ необмежена кількість осіб, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача моральної шкоди, в розмірі 50 000,00 грн. Такі висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи, є правильними та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Стаття 15 ЦК України об`єктом захисту називає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб (стаття 68 Конституції України). Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Відповідно до статті 13 Закону України «Про інформацію» інформація це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. В пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень(частина перша статті 30 Закону України «Про інформацію»). У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Згідно з частиною третьою статті 277 України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей 32, 34, 68 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 522/14156/14-ц та від 10 квітня 2019 року в справі № 398/4136/15-ц. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України). Ухвалюючи рішення про часткове задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач в відеосюжеті від 03 лютого 2017 року поширила негативну, недостовірну інформацію, що не відповідає дійсності, зокрема про те, що позивач причетний до вбивств, афер. При цьому, суд обґрунтовано виходив з того, що послідовний, системний характер згадування про причетність ОСОБА_1 до вбивств та афер, свідчить про те, що такі висловлювання з боку ОСОБА_2 є твердженнями щодо об`єктивних чітко висловлених фактів, які можуть бути перевірені, а тому їх не можна кваліфікувати як оціночні судження. Апеляційний суд виходить з того, що поширена про позивача інформація стосовно того, що він вчинив ряд тяжких злочинів без відповідного судового рішення, що підтверджувало б вказані факти, вкрай негативно впливає на репутацію людини, її честь і гідність, які є недоторканими. Матеріалами цивільної справи підтверджено відсутність щодо позивача повідомлень про підозру у вчиненні злочинів або направлення йому обвинувальних актів, постановлення відносно нього вироку суду, а тому суд обґрунтовано визнав зазначену інформацію недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача. Поширена інформація не є оціночними судженнями, оскільки в відеосюжеті ОСОБА_2 прямо стверджується про скоєння ОСОБА_1 злочину. Інформацію висловлено у формі, яка принижує гідність, честь позивача у спосіб категоричного висловлювання про існування конкретних обставин (фактів), при цьому за формою вираження указане повідомлення не містить критики або оцінки дій, виражено без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які належними доказами не підтверджені, а тому ця інформація є недостовірною, негативною і такою, що порушує особисті немайнові права позивача. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано визнав таку інформацію недостовірною, неправдивою та такою, що ганьбить честь і гідність позивача. Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що позивач під час розгляду справи спотворював дійсні обставини справи та не надав належні і допустимі докази на підтвердження своїх вимог, є безпідставними та мають характер припущень. В свою чергу, відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Щодо оскарження відповідачем рішення в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Враховуючи доведеність факту порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача на повагу до його гідності та честі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі, гідності та ділової репутації, моральних стражданнях та переживаннях, пов`язаних з розповсюдженням недостовірної негативної інформації, порушенні душевної рівноваги, у зв`язку з тим, що він був принижений серед друзів, знайомих. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що вищезазначена інформація, висловлена відповідачем, була відкритою для перегляду та доступна для необмеженого кола осіб, оскільки була розповсюджена в чисельних інтернет-виданнях та врахував характер і обсяг моральних страждань позивача, тривалість немайнових втрат. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідачем при розгляді справи згідно статей 12, 81 ЦПК України та статті 277 ЦК України не доведено, що поширена нею про позивача інформація не є негативною та являється достовірною, тобто не спростовано презумпцію добропорядності. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є правильними та обґрунтованими в повній мірі. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції зобов`язавши відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом публікації відповідного тексту на інформаційному сайті 0564.ua, вийшов за межі позовних вимог, є безпідставними, оскільки 10 червня 2021 року сторона позивача зверталася до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з заявою про зміну предмету позову, в якій, зокрема було зазначено й про інформаційний інтернет-ресурс 0564.ua. Зазначена заява про зміну позовних вимог була прийнята судом першої інстанції, що підтверджується ухвалою суду від 10 червня 2021 року, якою позивачу було поновлено строк для подачі заяви про зміну предмету позову в даній справі. Не має правових підстав й для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат за професійну правову допомогу. Доводи апеляційної скарги в цій частині фактично зводяться до припущень відповідача про те, що квитанції про отримання грошей за надання професійної правової допомоги є фіктивними та не відповідають вимогам законодавства. Інші доводи апеляційної скарги також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. Крім того, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.О.Тимченко Судді: О.А. Мірута Я.В. Хейло Повне судове рішення складено 28 червня2023 року. Головуючий О.О. Тимченко