Постанова 4813 № 521/18453/19

Номер провадження: 22-ц/813/1610/23 Справа № 521/18453/19 Головуючий у першій інстанції Гранін В. Л. Доповідач Вадовська Л. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.05.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М., суддів - Сєвєрової Є.С., Цюри Т.В., за участю секретаря - Малюти Ю.С., за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи: представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , переглянувши справу №521/18453/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року у складі судді Граніна В.Л., - в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 , звернувшись 06 листопада 2019 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що 24 жовтня 2016 року набула у власність у порядку спадкування квартиру АДРЕСА_1 . Проживає переважно за межами України, в м. Одесу приїздить. У жовтні 2019 року виявила намір продавати квартиру, при підготовці документів стало відомо, що квартира на підставі нотаріально посвідченого 14 серпня 2019 року договору купівлі-продажу продана ОСОБА_3 . Зазначила, що квартиру ОСОБА_3 не продавала, грошових коштів від неї за квартиру не отримувала, на час посвідчення правочину перебувала за межами України, квартира вибула з її володіння незаконно, ОСОБА_3 її до квартири не допускає. Посилаючись на вказані обставини, позивач ОСОБА_1 просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ланіною В.І. 14 серпня 2019 року, зареєстрований в реєстрі за №2454; стягнути судові витрати (т.1 а.с.1-2). Ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2019 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.33). Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, зазначивши у відзиві, що набула право власності на квартиру на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 14 серпня 2019 року. При посвідченні договору нотаріус перевірила усі документи, необхідні для укладення договору, наявність арештів і заборон на відчуження квартири. Грошові кошти за придбану квартиру сплачено в повному обсязі, що підтверджує підпис ОСОБА_1 в договорі купівлі-продажу. Крім того, наявною є розписка ОСОБА_1 від 14 серпня 2019 року, де зазначено, що отримала грошові кошти за продану квартиру в розмірі 27000,00 доларів США, претензій до покупця не має. Право власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, де підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу від 14 серпня 2019 року №2454. Питання призначення експертизи щодо можливої підробки документів на придбання квартири не ставиться (т.1 а.с.83-85). За клопотаннями сторін ухвалами Малиновського районного суду м. Одеси витребувано докази. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 про призначення комплексної судової експертизи (почеркознавчої, технічної) для встановлення підпису нотаріуса та оригінальності свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С. 24 жовтня 2016 року за №4146 (т.2 а.с.45). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті (т.2 а.с.46). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 02 червня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 про закриття провадження в справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України (відсутній предмет спору, оскільки квартиру переобладнано на нежитлове приміщення, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_3 ). Рішенням Малиновського районного суджу м. Одеси від 01 липня 2021 року позов задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресом: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений 14 серпня 2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В.І., зареєстрований в реєстрі за №2454 (т.2 а.с.90-92). Висновок суду мотивовано тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири було нотаріально посвідчено 14 серпня 2019 року, тобто в день, коли власник квартири ОСОБА_1 перебувала в Італії, з огляду на що суд вважав встановленим факт, що продаж квартири було здійснено іншою особою, а не позивачем. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існує спір, який потребує юридичної визначеності. З метою остаточного вирішення спору належить визнати недійсним договір-купівлі продажу квартири, за умовами якого квартира була продана ніби то особисто ОСОБА_1 покупцю ОСОБА_3 . При вирішенні спору також врахував, що після укладення з невідомою особою спірного договору купівлі-продажу квартири, який, як встановлено судом, власником квартири ОСОБА_1 не підписувався та не укладався, відповідачем ОСОБА_3 було вчинено ряд дій, в результаті яких спірна квартира була перетворена у нежитлове приміщення загальною площею 56,4 кв.м. Дана обставина створює додаткові перешкоди власнику майна ОСОБА_1 у захисті її законних прав, тому суд виходить з того, що визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним у конкретному випадку є найбільш ефективним засобом захисту права. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на рішення суду. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові (т.2 а.с.96-104). За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає в наступному. Щодо належності договору купівлі-продажу оспорюваної квартири, то право власності ОСОБА_3 на квартиру підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, при посвідчені договору нотаріус перевірила подані для укладення договору документи, наявність арештів і заборон на відчуження. Кошти за придбану квартиру сплачено, про що вказано у договорі та додатково у розписці про отримання коштів за продану квартиру. Питання щодо можливої підробки документів ОСОБА_1 не ставила. Щодо фактичної відсутності предмету спору, то ОСОБА_1 намагається оспорити договір купівлі-продажу житлової квартири, яка наразі як юридично, так і фактично не існує, так як житлова квартира переобладнана у нежитлове приміщення, яке зареєстровано за ОСОБА_3 на праві власності. Щодо вимог позивача, то враховуючи, що позивач не є стороною оспорюваного нею правочину, а відповідач придбала спірну квартиру не безпосередньо у власника (позивача у справі), а в особи, яка не мала відчужувати це майно, то наслідком недійсності вказаного правочину є не двостороння реституція, а витребування майна з незаконного володіння. Ефективним способом захисту права власності у спірних правовідносинах є віндикаційний позов, а не двостороння реституція. Суд не дослідив питання та не встановив, яким чином залежить можливість реалізації прав позивача внаслідок визнання недійсним договору, стороною якого вона не є. ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, рішення суду порушує права та інтереси відповідача. Позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки такий не відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу потрібно відмовити з тих підстав, що такий спосіб захисту не матиме наслідком відновлення порушених прав позивача як власника спірного майна, враховуючи, що позивач не пов`язана з відповідачем договірними відносинами. В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці. Відзив на апеляційну скаргу не подано, надано письмові пояснення, за змістом яких 14 серпня 2019 року ОСОБА_1 була відсутня на території України, оскільки виїхала з території України ще 19 березня 2019 року та повернулася в Україну лише 09 вересня 2019 року, з огляду на що фізично не могла здійснити відчуження належної їй квартири. Враховуючи, що ОСОБА_1 як власник квартири 14 серпня 2019 року договір купівлі-продажу квартири не укладала, то звернулася до суду з позовом про визнання договору недійсним. Викладені в позові обставини ОСОБА_1 підтвердила в суді, ОСОБА_3 також не заперечувала, що договір уклала інша особа, а не позивач, що до дня судового засідання позивача не бачила та з нею не знайома. Факт того, що договір укладався не власником квартири, а іншою особою підтверджується і зверненням представника в інтересах ОСОБА_3 до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення. Щодо обраного позивачем способу захисту, то посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач мала застосувати для захисту свого права саме віндикаційний позов, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. Із узагальнення судової практики слідує, що стаття 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. У даній справі майно знаходиться у володінні його набувача за недійсним договором та в подальшому не відчужувалось третім особам, тому відсутні підстави вважати, що до спірних правовідносин позивачем було обрано невірний спосіб захисту. Щодо належності договору купівлі-продажу спірної квартири, то ОСОБА_1 вступила у спадщину після смерті своєї бабусі та отримала свідоцтво про право на спадщину як правовстановлюючий документ на квартиру. Беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 станом на день укладення та нотаріального посвідчення договору була відсутня в Україні, з огляду на що як власниця квартири договір не підписувала, тому наявні підстави для визнання договору недійсним. Щодо відсутності предмету спору, то посилання на те, що на сьогоднішній час квартири не існує, а замість неї є нежитлове приміщення, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки правомірність всіх подальших дій щодо нерухомого майна необхідно сприймати через протиправність відчуження квартири за недійсним правочином. При цьому необхідно зауважити, що відповідно до вимог статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (т.2 а.с.160-164). Представником ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 надано письмові пояснення щодо обраного позивачем способу захисту, за змістом яких у частині 1 статті 215, статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі, що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому випадку, коли сторона не виявила свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним; наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Приведено правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц, відповідно до яких у випадку заперечення самого фату укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення (т.2 а.с.191-193, 208-210). Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові з підстав неправильно обраного способу захисту з огляду на наступне. Учасниками справи в порядку доведення обставин, на які посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, надано докази, що містять наступні дані. У Спадковій справі №1/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , заведеної 09 лютого 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком Є.С., видано Свідоцтво про право на спадщину за законом 24 жовтня 2016 року за реєстровим №4146 ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на спадщину, яка складається з квартири АДРЕСА_3 . Квартира належала померлій ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 01 жовтня 1993 року за №17-470, дублікат якого виданий Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради 13 липня 2005 року, зареєстрований КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 15 серпня 2005 року, номер запису 370 в книзі: 552пр-137 (т.1 а.с.191-252). Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира загальною площею 29,4 кв.м, житловою площею 16,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1063413451101, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована 24 жовтня 2016 року на праві приватної власності (розмір частки 1/1) ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком Є.С. 24 жовтня 2016 року за реєстровим номером 4146 (т.1 а.с.8). За даними Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 перебувала за межами України з 19 березня 2019 року по 09 вересня 2019 року (т.1 а.с.165). Згідно Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В.І.14 серпня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за 2454, ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати загальною площею 29,4 кв.м, житловою площею 16,9 кв.м. У Договорі зазначено, що квартира належить продавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком Є.С. 24 жовтня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №4146, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1063413451101. У Договорі вказано, що за домовленістю сторін продаж квартири здійснено за 413053,00 грн., які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору шляхом безготівкового перерахування із поточного рахунку покупця, відкритого у ПАТ «Банк Восток», що підтверджується платіжним дорученням, долученим до примірнику правочину, який зберігається в справах приватного нотаріуса (т.1 а.с.40-41, 39-66). Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира загальною площею 29,4 кв.м, житловою площею 16,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1063413451101, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована 14 серпня 2019 року на праві приватної власності (розмір частки 1/1) ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В.І. 14 серпня 2019 року за реєстровим номером 2454 (т.1 а.с.86). Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення загальною площею 56,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1063413451101, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстроване 14 серпня 2019 року на праві приватної власності (розмір частки 1/1) ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В.І. 14 серпня 2019 року за реєстровим номером 2454; висновку ТОВ «АБТІ» №10270119 від 07 жовтня 2019 року; технічного паспорту ТОВ «АБТІ» від 07 жовтня 2019 року (т.2 а.с.59). Отже, ОСОБА_1 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого 24 жовтня 2016 року; ОСОБА_1 у період з 19 березня 2019 року по 09 вересня 2019 року перебувала за межами України; договір купівлі-продажу квартири посвідчено 14 серпня 2019 року у період перебування власника квартири ОСОБА_1 за межами України; укладення договору купівлі-продажу не ОСОБА_1 , а іншою особою, визнала в суді першої інстанції ОСОБА_3 . Судом першої інстанції встановлено та не є спірним в суді апеляційної інстанції, що договір купівлі-продажу квартири 14 серпня 2019 року позивачем ОСОБА_1 не укладався. Суд приймає доводи апеляційної скарги в тій частині, що правильним способом захисту порушеного права власності ОСОБА_1 , яка не укладала договір купівлі-продажу квартири, є пред`явлення віндикаційного позову. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміється закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі №227/3760/19-ц зазначено наступне. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не може ототожнюватися з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині 3 статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто, як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають прав і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому ж випадку, коли сторона не виявила свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача. Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосовувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується. Отже, звернення з вимогою про визнання недійсним правочину, який аргументовано тим, що цей договір не підписувався і не укладався, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21), такий спосіб захисту не передбачений законодавством, тобто не є правомірним способом захисту, та не є ефективним. Спосіб захисту шляхом визнання правочину/договору, який не підписаний стороною (підписано сторонньою особою), недійсним не є способи захисту, установленим законом, що є самостійною підставою для відмови в позові. ОСОБА_1 не підписувала договір купівлі-продажу квартири, договір підписано невстановленою сторонньою особою, договір купівлі-продажу є неукладеним, що, у розумінні актуальної судової практики, вказує на те, що порушене право власності ОСОБА_1 на квартиру не підлягає захисту пред`явленням позову про визнання правочину недійсним (двосторонньої реституції у такому правочині бути не може). Доводи представника Бойко Г.В. в інтересах ОСОБА_1 щодо правильності обраного способу захисту суперечать актуальній судовій практиці, зокрема, вказаній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі №227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21), та є помилковими, оскільки приведений аналіз розмежування випадків, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, стосується обставин, коли сторона (позивач) правочин уклала (підписала особисто), проте волевиявлення такого учасника правочину не відповідало ознакам, наведеним у частині 3 статті 203 ЦК України (волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі). ОСОБА_1 заперечує сам факт укладення нею правочину, з огляду на що не може йтися про те, чи відповідало її волевиявленням ознакам, передбаченим у частині 3 статті 203 ЦК України, оскільки відсутньою є сама вольова дія ОСОБА_1 щодо вчинення правочину (неможливо оцінювати те, чого не було). Неукладеність правочину не має наслідком спосіб захисту шляхом визнання такого правочину недійсним. Правові підстави для задоволення позову відсутні. Оскільки відмова в позові ґрунтується на способі захисту порушеного права, то оцінка іншим доводам апеляційної скарги (належність договору, відсутність предмету спору, добросовісність набувача тощо) не надається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Врони Андрія Валентиновича в інтересах ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 червня 2023 року. Головуючий Л.М.Вадовська Судді Є.С.Сєвєрова Т.В.Цюра