Постанова Львівський апеляційний суд № 448/39/21

Справа № 448/39/21 Головуючий у 1 інстанції: Кушнір А.В. Провадження № 22-ц/811/2703/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Мікуш Ю.Р. Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В. Секретар Іванова О.О. розглянувши у м.Львові в порядку спрощеного провадження без участі учасників цивільну справу №448/39/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 08 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування в с т а н о в и в : 13 січня 2021року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 10 жовтня 2019 року за місцем його проживання посадовими особами відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 03.10.2019 року було проведено обшук та тимчасове вилучення речей, серед яких: грошові кошти у вітчизняній та іноземних валютах, а саме: 287044 доларів США, 221980 Євро, 7190 польських злотих, 36 000 грн. З приводу його численних скарг щодо повернення коштів, належної відповіді не отримував протягом тривалого часу. Через незаконне вилучення та подальше тривале безпідставне неповернення правоохоронними органами належних йому грошей протягом цього часу він був протиправно позбавлений можливості здійснювати своє суб`єктивне право на розпорядження та користування своїм майном. Зазначає, що 10 жовтня 2019 року йому було виписано повістку про виклик на 17 жовтня 2019 року в каб. 105 о 10 год. 00 хв. в СУ TP ГУ ДФС у Полтавській області, що по вул.. Бірюзова, 47, м. Полтава для допиту в якості свідка в кримінальному провадженні №42019170000000043 від 23.04.2019 року. Він відразу просив повернути кошти, які вилучалися у нього, оскільки добратися не матиме реальної змоги в зв`язку з відсутністю коштів в сім`ї. Також просив провести відповідний допит в м. Львові, проте йому відмовили. У зв`язку з чим, він позичив у брата ОСОБА_2 кошти в розмірі 15 000 грн. та 17 жовтня 2019 року прибув на відповідний виклик до слідчого, після чого 19 жовтня 2019 року звернуся із письмовою заявою у ГУ ДФС у Полтавській області щодо відшкодування його витрат (пальне, харчування та проживання) пов`язані із прибуттям до місця допиту м. Полтава в кримінальному провадженні №42019170000000043 від квітня 2019 року та в зворотному напрямку до місця проживання АДРЕСА_1 . У зв`язку з неодноразовим прибуттям до слідчого за його викликами, ним понесено значні витрати, які в подальшому не були компенсовані, чим істотно підірвано його віру у дієвість та ефективність, соціальну спрямованість дій національної системи правоохоронних органів України, змусив відчувати себе повністю незахищеним чинним законодавством та підірвав віру у справедливість, тому просить стягнення моральної компенсації за час безпідставного та протиправного неповернення грошей, оскільки був вимушений оскаржувати бездіяльність органу досудового розслідування до суду і неодноразово звертався із заявами та не отримував належної відповіді на звернення. Також вживав додаткових зусиль для захисту свого права, а саме вчиняв дії щодо отримання коштів та повернення позики отриманої від брата, оскільки всі збереження були вилученні при обшуку. У зв`язку з наведеним, просив стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень та 10 836,78 грн. витрат, пов`язаних з викликом до місця допиту у якості свідка у кримінальному провадженні №42019170000000043 від 23.04.2019. Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 08 серпня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважаючи таке незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Звертає увагу, що під час проведення обшуку в його квартирі посадовими особами відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ТУ ДФС у Полтавській області, було незаконно вилучено усі готівкові кошти, що поставило його сім`ю у вкрай скрутну фінансову ситуацію. Звертає увагу про непричетність до кримінального правопорушення №42019170000000043 і те, що по даній справі він неодноразово прибував на виклики слідчого і давав пояснення в якості свідка. Вважає, що йому повинні за рахунок державних коштів компенсувати витрати, пов`язані із викликами до слідчого, однак йому відмовлено у зв`язку з відсутність таких коштів в бюджеті на 2019 рік. Згадана ситуація, а також недотримання вимог КПК України відповідачами щодо реалізації законного права на отримання компенсації, завдала йому моральної шкоди. Просить рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 08 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу суду не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За змістом ч.2ст.247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Матеріалами справи і судом встановлено, що у провадженні слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області перебувало кримінальне провадження № 42019170000000043, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2019 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.28, ч.3ст.212 КК України. В рамках досудового розслідування зазначеного кримінального провадження 10.10.2019 року на виконання ухвали слідчого судді від 03.10.2019 року Київського районного суду м.Полтава було проведено обшук житлових приміщень та надвірних споруд за місцем реєстрації та проживання позивача у справі ОСОБА_1 в ході якого було вилучено грошові кошти в іноземній та національній валюті в загальній су3мі 287044,00 доларів США, 221980,00 євро, 7190 польських злотих та 36 000,00 гривень. 10.10.2019 року ОСОБА_1 був викликаний повісткою для допиту у якості свідка до 17.10.2019 року в каб.105 на 10 год. 00 хв. в СУ ТР ГУ ДФС у Полтавській області, що підтверджується копією повістки про виклик (а.с.6) та 17.10.2019 року ОСОБА_1 прибув до слідчого для проведення слідчих дій, про що свідчить відмітка на зазначеній повістці. 19.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ ДФС у Полтавській області із заявою про відшкодування витрат пов`язаних з прибуттям до місця допиту в м.Полтава та у зворотньому напрямку до місця проживання у м.Мостиська на загальну суму 10 836, 78 грн., долучивши підтверджуючі чеки про витрати на харчування, заправку автомашини, місце перебування у готелі тощо. Листом за вих. №Ш/6912/16-31-23-04 від 06.12.2019 року позивача повідомлено, що відшкодування витрат, пов`язаних із викликом до органу досудового розслідування не є можливим з причин, незалежних від органу досудового розслідування. (а.с.11). У відповіді на службову записку слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області зазначено, що видатки на відшкодування витрат, пов`язаних із залученням свідків у кримінальному провадженні, розрахунками кошторису на 2019 рік не передбачалися, тому можливість відшкодування витрат, пов`язаних з прибуттям до місця допиту та в зворотньому напрямку відсутня (а.с.15). Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені у ст.16 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, суд першої інстанції правильно прописав, що для настання деліктної відповідальності відповідно до ст.1166 ЦК необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка заподіювача шкоди; 3) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди 4) вина. Відсутність хоча б одного з наведених складових елементів шкоди виключає склад цивільного правопорушення та настання юридичної відповідальності. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктивного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду та особливим способом заподіювання шкоди, що судом першої інстанції не встановлено, а позивач на таке не посилається. Окрім цього, судом першої інстанції правильно зазначено, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із завданою шкодою. Згідно із вимогами позивача та наданими ним доказами, судом не встановлено, що ОСОБА_1 завдано шкоду чи збитків. Позивач просить відшкодування понесених витрат у зв`язку з його викликом у правоохоронні органи для дачі пояснень, що не відноситься ні до завданої шкоди, ні до збитків. Статтею 2 чинного Кримінального процесуального кодексу України (далі по тексту КПК) передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Відповідно до пункту 25 частини першої статті 3 КПК учасником кримінального провадження, серед іншого, є свідок. Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом, що передбачено частиною першою статті 24 чинного КПК України. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 66 КПК України свідок має право на відшкодування витрат, пов`язаних з викликом для давання показань. За змістом п.6 ч.1ст.66 КПК України свідок має право на відшкодування витрат, пов`язаних з викликом для дачі показань. Частиною першою статті 122 КПК України встановлено, що витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 3 вказаної статті потерпілим, цивільним позивачам, свідкам оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що чинним КПК України одним із завдань кримінального провадження встановлено охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, зокрема, і свідка, якому згідно з частиною першою статті 24 КПК України гарантовано право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом, зокрема, і щодо права на відшкодування витрат, пов`язаних з викликом для давання показань. Із матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 поніс витрати пов`язані із викликом його у слідче управління м.Полтава, однак такі витрати йому не відшкодовані через відсутність коштів. Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції та з таким погоджується суд апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1 як особа, що викликалася органом досудового розслідування в якості свідка за межі населеного пункту постійного проживання, в даному випадку, в іншу область, має право на компенсацію витрат на проїзд до місця виклику і в зворотньому напрямку і такі виплати проводяться органом, який зробив виклик, а не за рахунок коштів Державного бюджету України. Зазначені витрати відшкодовуються при розгляді кримінальної справи, а не в цивільному судочинстві. Тобто, право свідка як учасника кримінального провадження на відшкодування витрат, понесених для давання показань, врегульовано кримінальним процесуальним законом, у зв`язку з чим й оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого при вирішенні даного питання здійснюється в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Зазначені висновки викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вказані висновки викладено у Постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 635/6868/16-ц. При розгляді справи суд з`ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди. Тобто і відшкодування упущеної вигоди, і відшкодування моральної шкоди передбачають необхідність встановлення певних обставин, а саме протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди та зв`язок цих протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди із самою шкодою, майновою чи моральною. Вказані висновки викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17. Свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтував тим, що витратив власні кошти для прибуття на допит як свідок у СВ ГУ ДФС у Полтавській області та не отримав компенсації, внаслідок чого зазнав моральних страждань, які полягають у зневірі у законності дій правоохоронних органів , що вплинуло на відносини у сім`ї та серед оточення. Однак, матеріалами справи не встановлено, а позивачем не надано суду відповідно до ст..ст. 76-81 ЦПК України належних, допустимих, достовірних доказів на підтвердження заявлених ним вимог щодо спричинення моральної шкоди внаслідок неотримання компенсації за витрати, пов`язані із дачею пояснень слідчому у кримінальному провадженні. Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, відсутні правові підстави для застосування норм статей 1166, 1176, 1173,1174 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, підстав для скасування оскаржуваного рішення немає. Відповідно до ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України). Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 08 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 27 червня 2023 року. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк