Постанова 4824 № 759/5194/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/5194/21 Головуючий у суді І інстанції Ключник А.С. Провадження № 22-ц/824/1135/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 червня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року у справі за позовом комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, в с т а н о в и в: У березні 2021 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва»звернулось до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , утримання якого та прибудинкової території здійснюється позивачем. Однак відповідачі за спожиті послуги своєчасно нараховану плату не вносять, у зв`язку з чим у них за період з 01 червня 2018 року по 01 травня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 7 111,77грн, погашення якої вони станом на 01 березня 2021 року на забезпечили. Оскільки відносини між сторонам є грошовим зобов`язанням, то відповідачі мають сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 366,27 грнта 3 % річних від простроченої суми у розмірі 192,66 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 рокупозовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» заборгованість по оплаті послуг з утримання житла та платі за користування комунальними послугами за період з 01 червня 2018 року по 01 травня 2020 року у розмірі 7 670,70 грн, в тому числі: 7 111,77 грн - основного боргу; 366,27 грн - інфляційних нарахувань; 192,66 грн - 3 % річних; та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн, а всього 9 940,70 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі як власники квартири не здійснювали повну оплату наданих позивачем послуг з утримання будинку та прибудинкової території відповідно до вимог закону, а тому наявні підстави для стягнення з них на користь позивача заявленої суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у період часу, за який порушується питання про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, позивач не був належною обслуговуючою організацією і в матеріалах справи відсутній акт прийому - передачі введеного в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 на обслуговування та експлуатацію. Між сторонами взагалі не було укладено договору про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, позивачем не доведено того, що якісні житлово-комунальні послуги надавалися відповідачам у період з 01 червня 2018 року по 01 травня 2020 року в повному обсязі. Натомість, відповідачем було надано, зокрема акти-претензії, яким суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки. Позовна заява не містить належного обґрунтування позовних вимог в частині наявності заборгованості за фактично надані позивачем і отримані відповідачами послуги, а також механізму здійснення щомісячних нарахувань. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 вважає, що не є боржником перед КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» по сплаті вартості спожитих житлово-комунальних послуг, а тому в суду не було підстав для застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Крім того, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не врахував приписи постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206, за якими нарахування та стягнення інфляційних нарахувань і відсотків річних у разі несвоєчасної або неповної оплати за житлово-комунальні послуги заборонено на період воєнного стану. Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 19 червня 1998 року (а.с. 6, т. 1). КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» в особі ЖЕД № 3 є обслуговуючою організацією вказаного вище будинку, здійснює його утримання, обслуговування та експлуатацію, що підтверджується актами надання послуг з утримання будинку АДРЕСА_2 та прибудинкової території (а.с. 133-178, т. 1). Згідно із розрахунком заборгованості по послугам з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 01 червня 2018 року по 01 травня 2020 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_4 , у відповідачів утворилась заборгованість по сплаті житлово-комунальних послуг у загальному розмірі 7 670,70 грн, яка складається із основної суми боргу - 7 111,77 грн, інфляційних втрат - 366,27 грн та 3 % річних - 192,66 грн (а.с. 5, т. 1). Зазначена заборгованість виникла внаслідок нерегулярної та неповної сплати відповідачами спожитих послуг, зокрема, починаючи з листопада 2018 року щомісячна сума сплати складала 50,00 грн. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Статтею 179 ЖК Української РСР визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюються з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 7 Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 8 жовтня 1992 року зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 24 січня 2006 року, власники квартир зобов`язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги. Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Отже, власник житлового приміщення у багатоквартирному будинку несе також обов`язок з витрат на утримання будинку та прибудинкової території. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до статті 901 ЦПК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Правило статті 526 ЦК України є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулювалися Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV. Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку, а споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. У цьому випадку відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг також регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який набрав чинності 10 грудня 2017 року. За змістом розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV в попередній редакції визнається таким, що втратив чинність з дня введення в дію Закону № 2189-VIII (тобто з 1 травня 2019 року), крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 10 червня 2018 року). Згідно із частиною першою статті 13 Закону № 2189-VIII залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загальногокористування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов`язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов`язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов`язком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов`язаний, зокрема, забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об`єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги був визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР. Статтею 68 ЖК УРСР встановлено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20). В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У даному конкретному випадку між позивачем та відповідачами склалися фактичні договірні відносини, за якими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як власникам приміщення квартири надавалися житлово-комунальні послуги, які вони були зобов`язані оплачувати, оскільки фактично користувалися ними як співвласники багатоквартирного житлового будинку. Тобто, незважаючи на відсутність письмового договору між сторонами про оплату послуг з утримання та обслуговування нерухомого майна, із фактичних стосунків, що склалися між сторонами, вбачається, що такі договірні відносини між ними існують, оскільки комунальним підприємством у встановленому законом порядку послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території відповідачам надаються, у зв`язку з цим воно несло витрати, а тому останні повинні також нести зобов`язання по їх сплаті, як власники житлового приміщення. Проте, відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконувала покладені на неї зобов`язання, своєчасно та в нарахованому розмірі не оплачувала спожиті послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, внаслідок чого за період з 01 червня 2018 року по 01 травня 2020 року виникла заборгованість, розмір якої становить 7 111,77 грн - основний борг, 366,27 грн - інфляційна складова боргу та 192,66грн - 3 % річних, а всього - 7 670,70 грн. Вказані обставини також підтверджуються наданою позивачем довідкою про нарахування та сплату за період з 01 квітня 2018 року по 01 грудня 2021 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (а.с. 132, т. 1). Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_3 , за вказаною адресою надавалися послуги з утримання будинку та прибудинкової територіїїх виконавцем - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», в тому числі й відповідачу, проте оплата цих послуг не була забезпечена споживачем у встановлений строк та у розмірі спожитої послуги залежно від площі квартири, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги. Доводи апеляційної скарги про те, що в період часу, за який порушується питання про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, позивач не був належною обслуговуючою організацією спростовуються матеріалами справи, зокрема актами надання послуг з утримання будинку АДРЕСА_2 та прибудинкової території, а також суперечать попереднім діям та заявам самої ОСОБА_1 . З матеріалів справи вбачається, що протягом спірного періоду часу із 01 червня 2018 року по 01 травня 2020 року відповідач здійснювала оплату наданих позивачем та отриманих нею послуг, утім в сумах, які вважала за необхідне сплатити та які не відповідали обсягу спожитої послуги з утримання будинку та прибудинкової території (а.с. 5, 132, т. 1). У відзиві на позовну заяву відповідач вказувала, що щомісячна плата за утримання прибудинкової території проводилась нею не в повному обсязі у зв'язку з тим, що послуги не надавалися, а якщо надавались позивачем, то неякісні (а.с. 25-29, т. 1). Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Окрім того, встановлено, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» у якості пропозиції споживачам м. Києва укласти відповідний договір опублікувало в газеті «Хрещатик» № 99 (4695) від 14 липня 2015 року повідомлення про публічний договір (оферту) щодо надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також інформацію про те, що на підставі рішення Київради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 змінено виконавців зазначених послуг, а саме Святошинський район м. Києва обслуговує КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» (а.с. 8, 9, т. 1). Відповідач не надала суду жодних доказів того, що за спірний період послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій надавалися іншим виконавцем, а не позивачем. При цьому нормами Житлового кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено, що управитель або виконавець повинен надавати споживачу акти виконаних робіт щомісячно щодо фактично наданих послуг. З наведених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» є неналежним виконавцем послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території з тих підстав, що в матеріалах справи відсутній акт прийому - передачі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 . В оцінці аргументів відповідача про те, що між сторонами не було укладено договору про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, колегія суддів враховує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Особа, яка є власником (співвласником) квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, у тому числі в якому створено чи не створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, зобов`язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна відповідно до розміру своєї частки та затверджених тарифів а також сплачувати вартість інших комунальних послуг. Розглядаючи спір, суд першої інстанції врахував, що відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем. Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору. Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підтвердження заявленого розміру боргу позивач надав розрахунок заборгованості по послугам з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 01 червня 2018 року по 01 травня 2020 року за адресою: АДРЕСА_4 та довідку про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 , при дослідженні яких вбачається порядок та методика нарахування щомісячної плати за надані послуги з обслуговування житлового будинку, споруд та прибудинкової території. Вказані розрахунки, які підписані службовими особами КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та засвідчені печаткою підприємства, відповідачем не спростовані, хоча це є її процесуальним обов`язком згідно вимог ЦПК України. Водночас відповідач від наданих послуг у встановленому законом порядку не відмовлялася, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, суду не представлено. Посилання відповідача на наявні в матеріалах справи акти-претензії щодо неякісних житлово-комунальних послуг, наданих позивачем, є необґрунтованим, оскільки вказані письмові докази не містять інформації щодо предмета доказування в розумінні вимог статті 77 ЦПК України, а саме не стосуються спірного періоду стягнення боргу з 01 червня 2018 року по 01 травня 2020 року. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач допустила невиконання вимог закону щодо належної оплати вартості послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території в установлений строк та у визначеній сумі вартості цієї послуги, що є підставою для стягнення з неї на користь позивача заборгованості за надані та спожиті житлово-комунальні послуги з інфляційними втратами та трьома процентами річних від простроченої суми боргу. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував приписи постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» не заслуговують на увагу. Згідно вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. Враховуючи, що зазначена постанова застосовується з 24 лютого 2022 року, а інфляційні втрати та 3 % річних нарахованіпозивачем до 01 травня 2020 року, аргументи апеляційної скарги про безпідставність нарахування цих складових не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом. Таким чином доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною відповідача спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача. За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року у даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: С.А. Голуб Т.О. Писана Д.О. Таргоній