Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1621/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/1621/23 пров. № А/857/8596/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевич Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 380/1621/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,- суддя в 1-й інстанції -Морська Г.М., час ухвалення рішення - 24.04.2023 року, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення - не зазначено, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника, звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач), у якому просить податкове повідомлення-рішення №2194040-2411-1303 від 06.09.2022 Головного управління ДПС у Львівській області про нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нерухомого майна в розмірі 155898,00 грн визнати частково протиправним та скасувати в частині визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 145504,80 грн. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власницею нежитлової будівлі площею 1732,20кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . ГУ ДПС у Львівській області 06.09.2022 винесло податкове повідомлення-рішення №2194040-2411-1303 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за яким Позивачу визначено податкове зобов`язання за вказаним податком за 2021 рік за нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 , площею 1732,20м.кв. в розмірі 155 898,00грн. Позивач вважає, що за 2021 рік розмір податку за вказаний об`єкт повинен становити суму 10393,20грн. Стверджує, що сума податкового зобов`язання в оскаржуваному рішенні визначена Відповідачем відповідно до ставки податку за нежитлову будівлю в розмірі 1,5% від мінімальної заробітної плати на 01.01.2021р., що затверджена рішенням №819 від 24.06.2020 Повітненської сільської ради Городоцького району Львівської області на XXXVII сесії VII скликання «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2021 рік». Однак, рішення сільради №819 від 24.06.2020р. не було офіційно оприлюднено, а тому не підлягає застосуванню. У зв`язку із цим із оскаржуваним ППР Позивач не згідний, вважає його частково протиправним та таким, що підлягає частковому скасуванню. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 380/1621/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази, які засвідчують факт оприлюднення рішення сільради №819 на інформаційному стенді сільради, зокрема, Позивач вважає, що лист Городоцької міської ради від 24.04.2023р. не є доказом офіційного оприлюднення рішення на інформаційному стенді Повітненської сільради. Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 380/1621/23 та задовольнити позовні вимоги. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оприлюднення рішення Повітненської сільської ради Городоцького району від 24.06.2020 №819 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2021 рік " у визначений законом спосіб є підставою правомірності прийнятого ГУ ДПС України у Львівській області спірного податкового повідомлення - рішення. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власницею нежитлової будівлі площею 1732,20кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 12.01.2011 та технічними паспортами від 18.04.2008. 24.06.2020 Повітненська сільська рада Городоцького району Львівської області на XXXVII сесії VII скликання прийняла рішення №819 «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2021 рік». Згідно вказаного рішення, для всіх нежитлових будівель на 2021 рік затверджено ставку податку на нерухоме майно в розмірі 1,5% розміру мінімальної заробітної плати за 1кв.м. Згідно спірного ППР від 06.09.2022 №2194040-2411-1303 податкове зобов`язання визначено позивачу за ставкою 1,5%, яка визначена рішенням Повітненської сільської ради №819 від 24.06.2020. 06.09.2022 ГУ ДПС у Львівській області сформувало податкове повідомлення-рішення №2194040-2411-1303 на сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за яким Позивачу визначене податкове зобов`язання за вказаним податком за 2021 рік за нежитлову будівлю за адресою Львівська область, Городоцький район, село Повітно вулиця Польова, будинок А, площею 1732,20м.к.в. в розмірі 155 898,00 грн. Не погодившись із цим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась до суду. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є ПК України. За приписами Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набув чинності з 01.01.2015, статтю 265 ПК України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, як різновид податку на майно. Згідно з пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовим елементом податку на майно, який в силу приписів підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 цього Кодексу належить до місцевих податків. Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Статтею 266 Податкового кодексу України визначено платників податку на нерухомі майно, відмінне від земельної ділянки, об`єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги сплати цього податку. При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України). Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до вимог пп. 14.1.129-1. п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі. Відповідно до п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Згідно з пп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт. Отже, платником податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а обчислення бази оподаткування здійснюється на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт. Визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, як об`єкту оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місце розташування об`єкта (тобто адреса будівлі) та тип об`єкта (тобто тип будівлі). Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з нормами Податкового кодексу України є місцевим податком. Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням установлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад. Так, відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України. Статтею 12 Податкового кодексу України встановлено повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів. Так, згідно з пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень. За приписами підпунктів 12.4.1. - 12.4.3. пункту 12.4. статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу; прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду. Згідно з п. 12.5. ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті. Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок. Постановою від 10.12.2021 у справі №0940/2301/18 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду зробив висновок, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів ПК України та оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", у зв`язку з чим дія цього Закону не поширюється на такі рішення. Також зазначено, що як у ПК України, так і в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", або будь-якому іншому акті законодавства немає норм, якими б був визначений спосіб оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, не встановлено обов`язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації. Верховний Суд підтримав таку позицію у постанові від 24.02.2023 по справі № 823/1126/17. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 зобов`язано Повітненську сільську раду Городоцького району Львівської області та Городоцьку міську раду Львівської області повідомити суд чи проводилось оприлюднення Рішення Повітненської сільської ради від 24.06.2020 №819 "Про встановлення місцевих податків і зборів на 2021 рік" та у який спосіб. 24.04.2023 Городоцька міська рада Львівської області надіслала суду лист на виконання ухвали від 06.04.2023, у якому зазначила: «… Розпорядженням КМУ від 12 червня 2020 року № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Львівської області згідно з додатком. Відповідно до додатку, до складу Городоцької об`єднаної територіальної громади (м. Городок)г увійшли Городоцька, Бартатівська, Братковицька, Галичанівська, Добрянська, Долинянська, Керницька, Мильчицька, Мшанська, Повітненська, Речичанська, Родатицька, Тучапська, Угрівська, Шоломиничівська, Градівська і Дубаневицька територіальні громади. … Щодо оприлюднення рішення Повітненської сільської ради Городоцького району від 24.06.2020 №819 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2021 рік ", повідомляємо, що таке було оприлюднено шляхом його розміщення на відповідному інформаційному стенді адмінбудівлі сільської ради…» (а.с.88-89). Апеляційний суд зазначає, що лист Козак Г. від 06.09.2021р. № 56, в якому повідомлялось про відсутність інформації щодо оприлюднення рішення сільради №819 свідчить про відсутність у цієї особи інформації щодо оприлюднення рішення та не свідчить про відсутність самого оприлюднення рішення, як про це зазначає позивач. Також, суд вважає за необхідне звернути увагу і на положення частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до яких, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Зазначене рішення Повітненської сільської ради від 24.06.2020 №819 "Про встановлення місцевих податків і зборів на 2021 рік" судом протиправними та нечинними не визнавалось, а тому суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо правомірності прийнятого ГУ ДПС України у Львівській області спірного податкового повідомлення - рішення. Інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір перерозподілу не підлягає. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 380/1621/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 26.06.2023 року