Постанова 4855 № 580/126/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/126/23 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ТИМОШЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про стягнення середнього заробітку В С Т А Н О В И В : Історія справи 04 січня 2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, у якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати невиплаченого грошового забезпечення при звільненні працівника починаючи з 06.12.2019 - дня звільнення по день фактичного розрахунку - 28.12.2022 на користь позивача в сумі 76573,75 грн. Позов мотивовано тим, що не проведення повного розрахунку при звільненні є підставою для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 р. адміністративний позов задоволено частково: стягнуто з Головного управління Національної поліції в Черкаській області середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 07.12.2019 по 28.12.2022 у розмірі 9791 (дев`ять тисяч сімсот дев`яносто одну) грн 44 коп. на користь ОСОБА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні, то наявні підстави для відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, при цьому зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 9791,00 грн, враховуючи співмірність розміру простроченої заборгованості. Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, якою просить змінити рішення суду та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати невиплаченого грошового забезпечення при звільненні працівника починаючи з 06.12.2019 - дня звільнення по день фактичного розрахунку - 28.12.2022 на користь позивача в сумі 76573,75 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Відповідачем рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог не оскаржено, на апеляційну скаргу позивача надали відзив, яким заперечували проти її задоволення. Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу розглянуто в порядку письмового провадження. За приписами частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 16.12.2019 за № 307 о/с позивач звільнений зі служби в поліції з 16.12.2019. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29.10.2021, зокрема, стягнуто з Головного управління Національної поліції України в Черкаській області заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу в нічний час на користь ОСОБА_1 у сумі 6 652, 31 грн.; стягнуто з Головного управління Національної поліції України в Черкаській області заборгованість по індексації грошового забезпечення на користь ОСОБА_1 у сумі 3 179, 13 грн. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2022 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.10.2021 змінено та викладено третій абзац його резолютивної частини в наступній редакції. «Стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу в нічний час на користь ОСОБА_1 у сумі 6612, 41 грн. (шість тисяч шістсот дванадцять) грн. 41 коп.». В іншій частині рішення від 29.10.2021 залишено без змін. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 28.12.2022 та виплачено 9791,54 грн. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати позивачу належних йому коштів, у день звільнення зі служби, протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Вказані обставини підтверджені належним, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними. Нормативно-правове обґрунтування. Відповідно до положень ч.1-4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість настання відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Висновки суду. Згідно ч.5 ст.242 КАС України, суди при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин мають враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. При цьому, у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) Верховний Суд, погодившись з висновком Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16) підтвердив відмінність вимог про стягнення заробітної плати та вимог про стягнення з роботодавця відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зокрема, у пункті 60 постанови від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) (надалі - Постанова), колегія суддів Великої Палати Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Матеріалами справи підтверджено, що днем звільнення позивача з військової служби є 06.12.2019, а спірні суми були виплачені відповідачем 28.12.2022, тобто, суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги правильно встановив обставини і прийняв до уваги належні докази, тому що час затримки розрахунку за вказаними виплатами становив 1117 календарних днів. При цьому, при обрахунку відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні позивач наполягає на застосуванні формули, відповідно до якої: При звільненні (06.12.2019) виплачено - 42 246 грн. 31 коп. Рішенням суду у справі № 580/6274/21, що набрало чинності 19.04.2022, стягнуто доплату за службу у нічний час та індексацію грошового забезпечення у розмірі 9 791 грн 54 коп. Тобто, при звільненні позивачу мала бути виплачена сума 52 037 грн. 85 грн. (9 791 грн. 54 коп. + 42 246 грн. 31 коп.). 9 791 грн. 54 коп. від 52 037 грн. 85 коп. складає - 18,81 % Розрахунок проводився за наступною формулою: 52 037 грн. 85 коп. / 9 791 грн. 54 коп. *

100. Отже, на думку позивача, слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі - 76 573 грн. 75 коп. (407 090 грн. 65 коп. х 18,81 %). Проте, колегія суддів зауважує, що виплату недоплаченої суми у розмірі 9791,54 грн було здійснено відповідачем 28.12.2022 та на виконання рішення у справі № 580/6274/21, що набрало чинності лише 19.04.2022. При цьому, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, колегія суддів зазначає, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц серед іншого зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Судом першої інстанції було вірно визначено, що обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 середній заробіток за несвоєчасну виплату доплати за службу в нічний час, та індексації грошового забезпечення (407090,65 грн) є істотно більшим, аніж присуджені судом виплати (9791,54 грн), що в свою чергу не співмірно розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача. З огляду на викладене та встановлені обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача в даному випадку слід застосувати принципи пропорційності та співмірності та зменшити розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку у сумі 9791 грн 54 коп., що відповідає сумі своєчасно невиплачених коштів. Так, враховуючи все вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Відповідно до ч.1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Проте, в адміністративних справах про протиправність рішення обов`язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача. Колегія суддів вважає, що всі доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Крім того, надаючи оцінку всім іншим доводам сторін, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 р. - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про стягнення середнього заробітку - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Колегія суддів:О.В. Карпушова Л.В. Губська В.В. Файдюк