Постанова 4857 № 380/13241/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/13241/22 пров. № А/857/5324/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Шинкар Т. І., за участю секретаря судового засідання Доморадової Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року (головуючий суддя Желік О.М., м. Львів) у справі №380/13241/22 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Львівської обласної прокуратури, у якому просив зобов`язати Львівську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.08.2020 (наступний день після звільнення) по день розрахунку 30.08.2022. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку, а саме, не була виплачена вихідна допомога при звільненні. Лише 30.08.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі № 380/7505/20 відповідач перерахував на рахунок позивача відповідну допомогу, відтак в період з 20.08.2020 до 30.08.2022 існувала затримка в розрахунку у зв`язку із звільненням. Вважає, що на підставі ст. 117 КЗпП України має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за 6 місяців періоду затримки розрахунку при звільненні в розмірі 135352,80 грн. Не погодившись із судовим рішенням, Львівська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що розрахунок при звільненні позивача був проведений вчасно і в повному обсязі. Вихідна допомога при звільненні прокурорів на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» не передбачена. Оскільки позивач отримав вихідну допомогу лише на підставі судового рішення, то вини відповідача у несвоєчасному розрахунку немає, тому відсутні підстави виплати середнього заробітку за неповний розрахунок при звільненні. Покликається на незастосування судом першої інстанції принципу пропорційності при визначенні розміру коштів за затримку розрахунку при звільненні, як визначено висновками Верховного Суду. Наголошує, що відповідачем без зволікань вчинялись послідовні, активні дії, направлені на проведення розрахунку з позивачем шляхом виконання рішення суду, як єдиної підстави такого розрахунку, що свідчить про відсутність вини у діях відповідача, яка є однією з підстав компенсації згідно ст. 117 КЗпП України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу із викладом заперечень щодо наведених відповідачем обставин та правових підстав, з якими позивач не погоджується та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Представник скаржника Слиш Г.С. під час апеляційного розгляду підтримла апеляційну скаргу. Позивач у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, проаналізувавши письмові докази, що є в матеріалах справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції і визнається сторонами, наказом прокурора Львівської області № 1401к від 14.08.2020 ОСОБА_2 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області в зв`язку з рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (рішення № 69 від 02.04.2020). Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2021 залишено без змін рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі № 380/7505/20, яким зобов`язано Львівську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у зв`язку із звільненням відповідно до Закону України Про прокуратуру із врахуванням рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р(ІІ)2020. Згідно з платіжним дорученням № 1681 від 25.08.2022 ОСОБА_1 30.08.2022 перераховано суму вихідної допомоги з відрахуванням податків та зборів у розмірі 16 508, 94 грн. Позивач вважаючи, що у зв`язку з невиплатою йому вихідної допомоги при звільненні у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою, то позивач має право на присудження йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців. Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, керувався частиною 1 статті 117 КЗпП України (відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції, з урахуванням приписів Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану № 2136-IX від 15 березня 2022). Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Питання відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику прокуратури всіх належних сум при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції від 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Таким чином, вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Колегія суддів наголошує, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі, й після прийняття судового рішення. Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року, справа № 810/451/17. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після ухвалення судового рішення про присудження виплати грошової компенсації. Як встановлено судом першої інстанції і визнається сторонами, позивач був звільнений 19.08.2020, остаточний розрахунок з позивачем проведено 30.08.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі № 380/7505/20. Отже, оскільки позивачу при звільненні неправомірно не була виплачена вихідна допомога і лише 30.08.2022 позивач отримав нараховані відповідачем кошти, то апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що Львівська обласна прокуратура зобов`язана сплатити ОСОБА_1 відповідно до ст. 117 КЗпП України середній заробіток у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні. Апеляційний суд не приймає до уваги і вважає необгрунтованими доводи апелянта про відсутність в його діях вини, яка передбачена як підстава для стягнення середнього заробітку статтею 117 КЗпП України, оскільки питання протиправності дій прокуратури щодо невиплати вихідної допомоги позивачу доведенню не підлягає. Така протиправність встановлена судовим рішенням у справі №380/7505/20, яке набрало законної сили, а згідно ч. 4 ст. 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Прокуратура ставить під сумнів судове рішення, яке набрало законної сили і підлягає обов`язковому виконанню всіма державними органами, підприємствами, організаціями. Обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню, а тому вина прокуратури у невиплаті позивачу при звільненні вихідної допомоги, і як наслідок, зобов`язання прокуратури сплатити відповідну компенсацію позивачу, є доведеними і не можуть бути спростовані апелянтом у даному спорі. Колегія суддів зазначає, що відповідач, заперечуючи свою вину у невиплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні, у апеляційній скарзі фактично ставить під сумнів і заперечує рішення у справі №380/7505/20, що є порушенням принципу обов`язковості судового рішення. Визначаючи кількість днів затримки розрахунку у періоді, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд першої інстанції застосував чинну з 19.07.2022 редакцію частини 1 статті 117 КЗпП України і визначив, що на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, а не за весь період затримки розрахунку при звільненні. При цьому, частиною 6 статті 6 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану № 2136-IX від 15 березня 2022 року визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67 та статей 71 - 73 (святкові і неробочі дні) КЗпП України. Тобто, у період дії воєнного стану немає офіційних святкових та неробочих днів, під час війни працівники мають працювати у передбачені статтею 73 КЗпП України вихідні (святкові) дні з оплатою праці як у звичайний (не святковий) робочий день. Таким чином, оскільки день 08.03.2022 охоплюється періодом воєнного стану, який розпочався в Україні 24.02.22, то суд першої інстанції правомірно включив його до обрахунку кількості днів у періоді стягнення. Доводи апелянта в цій частині колегія суддів вважає необгрунтованими. Покликання апелянта про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду щодо стягнення коштів на компенсацію затримки розрахунку при звільненні пропорційно сумі належних працівнику виплат, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд при ухваленні рішення застосував частину 1 статті 117 КЗпП України у новій редакції, яка передбачає обмеження періоду компенсації, і стягнув кошти лише за 6 місяців. Крім того, висновки Верховного Суду, на які покликається апелянт, висловлені у спорах щодо правовідносин, які виникли до внесення змін у статтю 117 КЗпП щодо обмеження періоду стягнення середнього розрахунку за несвоєчасний розрахунок при звільненні шістьма місяцями. Крім того, апеляційний суд враховує, що позивач погодився з таким нарахуванням, рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржив. За встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов вірного висновку про стягнення з Львівської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 135352,80 грн. При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі №380/13241/22 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 22 червня 2023 року