Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/8499/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2023 р. Справа № 520/8499/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 (головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В.) по справі № 520/8499/22 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ Харківської обласної прокуратури від 19.07.2022р. №915к, яким наказано припинити нарахування та виплату ОСОБА_1 середньої заробітної плати з 19.07.2022; - зобов`язати Харківську обласну прокуратуру нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Харківської обласної прокуратури з моменту прийняття наказу Харківської обласної прокуратури від 19.07.2022 №915к по дату постановлення рішення у справі. В обґрунтування позову зазначила, що на час її вступу до лав Збройних Сил України ч. 3 ст. 119 КЗпП України, їй серед інших, була визначена гарантія отримання середньої заробітної плати в Харківській обласній прокуратурі до моменту закінчення проходження військової служби. У липні 2022 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до КЗпП України, зокрема, в ч. 3 ст. 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». При цьому, законодавець приймаючи вказаний закон в «Прикінцевих та перехідних положеннях» не вніс застережень, що такі зміни мають зворотну дію у часі та застосовуються до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності. Отже, на думку позивача, вказані зміни мають бути застосовані виключно до правовідносин, які виникли (виникнуть), починаючи з липня 2022 р., оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» може застосовуватися лише на перспективу (тобто до працівників, які будуть мобілізовані на військову службу після набрання ним чинності), тоді як на позивача, яка мобілізована у момент, коли діяла попередня редакція ч. 3 ст. 119 КЗпП України, він не поширюється. З урахуванням наведеного, вважала спірний наказ, яким припинено нарахування та виплату ОСОБА_1 середньої заробітної плати протиправним та просила суд його скасувати. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 позов задоволено. Харківська обласна прокуратура (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та норми КЗпП України в новій редакції розповсюджуються на спірні відносини, а обмеження соціальних гарантій у даному випадку обумовлено військовою агресією російської федерації та узгоджується з нормами чинного законодавства та практикою Конституційного Суду України. Таким чином, вважає, що приймаючи спірний наказ діяв відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих повноважень. Позивач надала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 обіймає посаду прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Харківської обласної прокуратури. У зв`язку військовою агресією Російської федерації проти України позивач вступила до Збройних Сил України та з 30.03.2022 зарахована до особового складу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується наказом Міністерства оборони України від 30.03.2022 №80 (а.с. 14). Наказом Харківської обласної прокуратури від 30.03.2022 №322к увільнено прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків з 30.03.2022 на період військової служби за призовом до Збройних Сил України під час мобілізації із збереженням місця роботи та середнього заробітку на посаді (а.с. 15). 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України. Зокрема в частині 3 статті 119 Кодексу законів про працю України замінено слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» на «зберігаються місце роботи і посада». У зв`язку з цим, 19.07.2022 Харківська обласна прокуратура прийняла наказ №915к, яким припинила нарахування та виплату ОСОБА_1 середньої заробітної плати з 19.07.2022 (а.с. 17). Позивач, не погоджуючись з припиненням виплати їй середнього заробітку з 19.07.2022, звернулась з цим позовом до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи спірний наказ, відповідач діяв не в межах та не в спосіб, встановлений чинним законодавством. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Судом встановлено, що позивач до призову до Збройних сил України отримувала заробітну плату відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про прокуратуру» взагалі не урегульовано питання призову прокурорів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та збереження у зв`язку з цим заробітної плати. За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Отже, оскільки нормами спеціального Закону не врегульовано питання призову прокурорів на військову службу та гарантій на час виконання державних обов`язків, тому застосуванню підлягають ст. 119 КЗпП України, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до частин 1-3 ст. 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Згідно з частинами 1, 2 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту". Так, ч. 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у том числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресію Російською Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і на теперішній час. З огляду на вказане, Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України, згідно з якими у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Вказаний Закон набрав чинності з 19.07.2022. Тобто, з 19.07.2022 припинено нарахування середнього заробітку працівникам у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації. Судом встановлено, що наказом Міністерства оборони України від 30.03.2022 №80 ОСОБА_1 з 30.03.2022 призначена на посаду відповідального виконавця відділення збору та обробки інформації та зарахована до особового складу військової частини НОМЕР_1 . Наказом Харківської обласної прокуратури від 30.03.2022 №322к увільнено прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків з 30.03.2022 на період військової служби за призовом до Збройних Сил України під час мобілізації із збереженням місця роботи та середнього заробітку на посаді. Наказом Харківської обласної прокуратури від 19.07.2022 №915к припинено нарахування та виплату ОСОБА_1 середньої заробітної плати з 19.07.2022. Вказаний наказ прийнятий відповідачем у зв`язку з набранням чинності Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що Закон № 2352-ІХ не поширюється на осіб, які призвані на військову службу до набрання ним чинності. Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції помилковими, зробленими з урахуванням невірного тлумачення Закону № 2352-ІХ, оскільки таких застережень вказаний закон не містить. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Конституційний Суд України у п. 2. 3. рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: «На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.» У п. 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації. На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання, а, в свою чергу, виплата середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювала особа на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022. З урахуванням зазначеного, у позивача з 19.07.2022 відсутнє право на отримання середнього заробітку Харківською обласною прокуратурою. Доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу щодо непоширення на неї частини 3 статті 119 КЗпП України в оновленій редакції, оскільки остання призвана на військову службу до прийняття Закону №2352-ІХ, яким внесено такі зміни, посилаючись на ст. 58 Конституції України колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне. Так, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали. Колегія суддів зазначає, що Закон №2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022, тобто під час проходження ОСОБА_1 військової служби, отже саме з цієї дати відповідач мав керуватись ч. 3 ст. 119 КЗпП України в новій редакції. Колегія суддів також звертає увагу, що у рішенні від 03 жовтня 1997 р. № 4-зп Конституційний Суд України зазначає, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. У рішенні від 08.10.2008 №20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей. Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2). Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004. У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 р. № № 5-р/2018 зазначається, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав, свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права» (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2- рп/2016). Суд першої інстанції не врахував, що з метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть прийняті (призвані) на військову службу після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, припинення збереження заробітної плати за працівниками, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності вказаним Законом, є виправданим та відповідає Конституції України. Крім того, колегія суддів зауважує, що у ч. 3 ст. 119 КЗпП, серед іншого, зазначено, що таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом із тим, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, зокрема, Збройних Сил, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Таким чином, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби. Колегія суддів зазначає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання. Відтак, із моменту набрання чинності Законом № 2352-ІХ не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом. З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що наказ Харківської обласної прокуратури від 19.07.2022р. №915к є правомірним і не підлягає скасуванню. Оскільки вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування наказу від 19.07.2022 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, похідні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Харківську обласну прокуратуру нарахувати і виплатити їй середній заробіток з 19.07.2022 по день ухвалення рішення суду не підлягають задоволенню. Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем у справі, як суб`єктом владних повноважень доведено правомірність його рішення, яке є предметом оскарження у даній справі. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Натомість, суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим помилково дійшов висновку про задоволення позову. За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 по справі № 520/8499/22 - скасувати. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова