Постанова КЦС ВС № 348/1057/15-ц

Постанова Іменем України 14 червня 2023 року м. Київ справа № 348/1057/15-ц провадження № 61-4428св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2022 року у складі судді Грещука Р. П. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Девляшевського В. А., Мальцевої Є. Є., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 30 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду № 379К (далі - Кредитний договір), за умовами якої позичальник отримав кредит у розмірі 250 000 доларів США зі сплатою 11 % річних з кінцевим терміном повернення 10 січня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 31 січня 2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є приміщення площею 632,20 кв. м та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також - приміщення загальною площею 33,5 кв. м та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 21 квітня 2015 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 956 923,07 доларів США, що за курсом 22,25 згідно із службовим розпорядженням Національного банку України від 21 квітня 2015 року складало 21 291 538,22 грн, з яких: 124 319,24 доларів США - тіло кредиту; 192 146,54 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 383 689,71 доларів США - заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 211 189,11 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань; 11,24 доларів США - штраф (фіксована частина), 45 567,23 доларів США - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 956 923,07 доларів США, що за курсом 22,25 згідно із службовим розпорядженням Національного банку України від 21 квітня 2015 року складало 21 291 538,22 грн, звернути стягнення на: приміщення загальною площею 632,20 кв. м та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на підставі договору іпотеки від 31 січня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем з установленням початкової ціни продажу предмета іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме - 723 377 грн, будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; приміщення загальною площею 33,5 кв. м та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на підставі договору іпотеки від 31 січня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем з установленням початкової ціни продажу предмета іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме - 49 613 грн, будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Заочним рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року у складі судді Грещука Р. П. позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 956 923,07 доларів США, що за курсом 22,25 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 21 квітня 2015 року складає 21 291 538,22 грн, звернуто стягнення на: приміщення загальною площею 632,20 кв. м та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на підставі договору іпотеки від 31 січня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем з установленням початкової ціни продажу предмета іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме - 723 377 грн, будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; приміщення загальною площею 33,5 кв. м та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на підставі договору іпотеки від 31 січня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем з установленням початкової ціни продажу предмета іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме - 49 613 грн, будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, виконання якого забезпечено укладеним між сторонами договором іпотеки від 31 січня 2008 року, тому наявні підстави для задоволення позову. 20 листопада 2015 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області заяву про перегляд заочного рішення цього суду від 30 липня 2015 року. Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2015 року заяву ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку. 20 липня та 02 листопада 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало засобами поштового зв`язку до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області уточненні позовні заяви, у прийнятті яких ухвалою цього суду від 30 листопада 2022 року відмовлено у зв`язку з тим, що їх подано на стадії розгляду справи по суті та позивач не навів жодних обґрунтувань щодо поважності причин пропуску строку для подання уточнених позовних заяв і взагалі не заявляв клопотання про поновлення такого строку. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в пункті 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц викладено правовий висновок про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, визначеному статтею 38 цього Закону, є неналежним способом захисту. Аналогічний висновок міститься в пунктах 8.4, 8.5, 8.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17. В пункті 29 договору іпотеки від 31 січня 2008 року сторони передбачили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя в позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця. Тому позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав і заявлені в цій справі позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської областівід 01 грудня 2022 року - без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Згідно з пунктом 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Оскільки підготовче засідання у справі не проводилося, то позивач мав право змінити позовні вимоги до 15 грудня 2017 року (дата набрання чинності ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII), або до першого судового засідання після відновлення провадження у справі. Враховуючи, що заяви про уточнення позовних вимог позивач подав після проведення судом першої інстанції судових засідань 26 травня та 04 липня 2021 року за правилами, що діють після набрання чинності ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, в яких приймав участь представник позивача, то місцевий суд обґрунтовано відмовив у прийнятті уточнених позовних вимог. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи. 21 березня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 та в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/9100/14-ц, від 23 квітня 2018 року у справі № 916/3188/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, аналіз яких свідчить про те, що місцевий суд безпідставно скасував заочне рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року, а також - правових висновків, наведених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 та в постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 751/3510/15-ц, які підтверджують правомірність заявлених позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором. Також АТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 49, частини четвертої статті 124 ЦПК України у подібних правовідносинах, а саме - у випадку подання заяви про зміну предмета чи підстав позову у справах, в яких не вирішувалося питання, за якими правилами - загального чи спрощеного провадження має розглядатися справа, та, відповідно, не настали події з якими пов`язано сплив відповідного процесуального строку. У квітні 2023 року представник відповідачів - адвокат Капак В. М. та ОСОБА_1. подали до Верховного Суду відзиви на касаційну каргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Крім того, рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 липня 2009 року у справі № 2-4047/09, яке набрало законної сили 07 серпня 2009 року, було задоволено позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором та кредитним договором від 23 січня 2007 року № 7К в розмірі 2 421 643,20 грн та 200 грн, а також судовий збір - 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 250 грн. Наявність цього судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора свідчить про зміну строку виконання основного зобов`язання та припинення права банку нараховувати проценти за кредитом, а також - сплив п`ятирічної позовної давності 07 серпня 2014 року. З позовом в цій справі банк звернувся 02 червня 2015 року, тобто з пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області. 20 квітня 2023 року справа № 348/1057/15-ц надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України). Відповідно до абзацу першого частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Судами встановлено, що 30 січня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 250 000 доларів США зі сплатою 11 % річних з кінцевим терміном повернення 10 січня 2018 року. Частиною першою статті 546 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (укладення Кредитного договору), передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 31 січня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого є приміщення площею 632,20 кв. м та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також - приміщення загальною площею 33,5 кв. м та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 21 квітня 2015 року склала 956 923,07 доларів США, що за курсом 22,25 згідно із службовим розпорядженням Національного банку України від 21 квітня 2015 року складало 21 291 538,22 грн, з яких: 124 319,24 доларів США - тіло кредиту; 192 146,54 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 383 689,71 доларів США - заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 211 189,11 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань; 11,24 доларів США - штраф (фіксована частина), 45 567,23 доларів США - штраф (процентна складова). Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час звернення з позовом в цій справі, передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час звернення з позовом в цій справі, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Частинами першою, п`ятою, дев`ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» визначено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, то іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. Згідно з пунктом 25 укладеного між сторонами в цій справі договору іпотеки від 31 січня 2008 року звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 19.6, 19.8.1, 19.8.2, 19.8.3, 19.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Відповідно до пункту 29 укладеного між сторонами в цій справі договору іпотеки від 31 січня 2008 року звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця; продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця. Тобто сторони, підписавши договір іпотеки, обумовили всі його умови, в тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору, зокрема шляхом продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». В постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц викладені такі правові висновки. Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 цього Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 цього Закону). Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту незалежно від того, чи просить позивач встановити у рішенні суду право продати предмет іпотеки від імені іпотекодержателя, чи від імені іпотекодавця. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Відмовляючи в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, так як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, наведених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 та в постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 751/3510/15-ц, які підтверджують правомірність заявлених позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, не заслуговують на увагу з огляду на таке. В постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18 зазначено, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Відповідно до правових висновків, наведених в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін за цим договором та не позбавляє банк права на отримання належних йому процентів за користування кредитом до повного погашення заборгованості. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц вказано, що рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Згідно з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож, виходячи з принципу змагальності сторін у процесі, на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник, зокрема щодо вчинення боржником дій, які мають наслідком припинення зобов`язання, у випадку, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками. В постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 751/3510/15-ц, зазначено, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. В постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. В постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду відступила (шляхом конкретизації) від її висновку, викладеного у вищевказаній постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, вказавши, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в договорі іпотеки від 31 січня 2008 року сторони передбачили позасудовий порядок задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку». Оскільки такі вимоги банк заявив у судовому порядку, то суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що узгоджується з вищенаведеними правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц. За таких обставин висновки суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не суперечать правовим висновкам, наведеним у вищезгаданих постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 та в постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 751/3510/15-ц. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 та в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/9100/14-ц, від 23 квітня 2018 року у справі № 916/3188/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, аналіз яких свідчить про те, що місцевий суд безпідставно скасував заочне рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року, є неспроможними з огляду на таке. В постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/9100/14-ц зазначено, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність. У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бритиш Моторс Україна» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року, так як це товариство отримало оскаржуване судове рішення 18 грудня 2015 року, а апеляційну скаргу подало 29 липня 2016 року, тобто з пропуском майже на вісім місяців встановленого законодавством процесуального строку апеляційного оскарження, і підстави, вказані ним у клопотанні про поновлення цього строку, визнані неповажними. Згідно з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 23 квітня 2018 року у справі № 916/3188/16, сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про відхилення клопотання відповідача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 23 січня 2017 року та повернення апеляційної скаргу на зазначене рішення суду без розгляду, так як оскаржуване судове рішення направлялося засобами поштового зв`язкуна адресу відповідача, яка зазначена в матеріалах позовної заяви та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, однак не було вручено відповідачу та повернуто до суду першої інстанції без зазначення відділенням поштового зв`язку причин такого повернення. Крім того, відповідач мав можливість ознайомитися з процесуальними документами, прийнятими за результатами судового засідання 23 січня 2017 року, в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для загального доступу. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 та в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б вказано, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Однак вказані правові висновки було зроблено щодо направлення повідомлень про час та місце проведення засідання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, направлення судами процесуальних документів засобами поштового зв`язку, які не були вручені адресатам та повернуті до суду з відмітками про причини повернення: «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення», «за зазначеною адресою не проживає/вибули», «за місцем обслуговування», «за довіреністю». Відповідно до статті 228 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року (далі - ЦПК України 2004 року), заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Статтею 73 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ. Про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов`язковою. Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання. Матеріалами справи, що переглядається, підтверджується, що 30 липня 2015 рокуНадвірнянський районний суд Івано-Франківської області ухвалив заочне рішення. Копії цього судового рішення направлялися відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рекомендованими поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання». 20 листопада 2015 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області заяву про перегляд заочного рішення від 30 липня 2015 року. В цій заяві ОСОБА_1 також просив поновити строк подання заяви про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, не проживає за адресою, яку вказав позивач в позовній заяві, тому не отримував судових повісток та копію заочного рішення суду, направлених за цією адресою. Копію заочного рішення він отримав лише 18 листопада 2015 року у відповідь на його заяву від 12 листопада 2015 року. За таких обставин, оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачами копії заочного рішення від 30 липня 2015 року, то місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на подання заяви про перегляд цього заочного рішення та його скасування, а вищенаведені правові висновки стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 800/547/17, № 754/9100/14-ц, № 916/3188/16, № 913/879/17, № 10/249-10/19, № 24/260-23/52-б. Враховуючи вищевикладене, оскільки доводи касаційної скарги про неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 754/9100/14-ц, від 23 квітня 2018 року у справі № 916/3188/16, від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 751/3510/15-ц та в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, то заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою. Аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 49, частини четвертої статті 124 ЦПК України у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу з огляду на таке. Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України). Пунктами 1, 2 частини другої, частинами третьою, четвертою статті 49 ЦПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в такому разі фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/обраних способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не забезпечать чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмета позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог. З матеріалів справи вбачається, що провадження в цій справі було відкрите ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2015 року. За клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Капака В. М. ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2016 року провадження у справі було зупинене до вирішення судом цивільної справи № 348/773/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та визнання Кредитного договору недійсним. Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2020 року було поновлено провадження в цій справі та призначено її до розгляду на 04 травня 2020 року о 09 год. 30 хв. з викликом учасників справи. В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався та оголошувалися перерви в судових засіданнях. 20 липня та 02 листопада 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало засобами поштового зв`язку до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області уточненні позовні заяви, в яких змінило предмет позовних вимог та просило звернути стягнення на спірне майно шляхом його продажу на прилюдних торгах. Відмовляючи у прийнятті уточнених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів жодних обґрунтувань щодо поважності причин пропуску строку для подання уточнених позовних заяв та взагалі не заявляв клопотання про поновлення такого строку. Відповідно до пункту 9 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Оскільки заочне рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2015 року було скасоване ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2015 року, а згідно з положеннями статті 187 ЦПК України в редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, питання щодо проведення підготовчого судового засідання вирішуються одночасно із відкриттям провадження у справі, то в суду першої інстанції були відсутні підстави вирішувати, за правилами якого - загального чи спрощеного - позовного провадження має розглядатися справа та призначати підготовче судове засідання. Згідно зі статтею 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку. Оскільки підготовче засідання у справі не проводилося, то позивач мав право змінити позовні вимоги до 15 грудня 2017 року (дата набрання чинності ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII) або до першого судового засідання після поновлення провадження у справі. Враховуючи, що заяви про уточнення позовних вимог від 20 липня та від 02 листопада 2022 року позивач подав після проведення судом першої інстанції двох судових засідань 26 травня та 04 липня 2021 року за правилами, що діяли після набрання чинності ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, і в цих судових засіданнях брав участь представник позивача, то місцевий суд обґрунтовано відмовив у прийнятті уточнених позовних вимог. Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20. Враховуючи викладене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, також є необґрунтованою. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук