Постанова 4857 № 464/1897/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 464/1897/23 пров. № А/857/8201/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Довгополова О.М., Ільчишин Н.В. за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 26 квітня 2023 року (суддя - Беспальок О.А., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - не зазначено), в адміністративній справі №464/1897/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови та закриття провадження у справі, встановив: У квітні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП, в якому просив: 1) постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС №6641647 від 06 березня 2023 року - скасувати; 2) провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121-3 КУпАП - закрити у зв`язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення. Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив незгоду з її вимогами. Просив відмовити у задоволенні позовну у зв`язку з його безпідставністю. Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 26.04.2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду не відповідає ознакам законності та обґрунтованості, прийнятим з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин справи та перевірки їх доказами, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає про непогодження із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено в установленому порядку факт скоєння позивачем правопорушення, про яке зазначено в оскаржуваній постанові. Зокрема скаржник зазначає, що в оскаржуваній постанові відповідача не зазначені відомості про наявність доказів, на яких зафіксовано правопорушення та не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис вчиненого правопорушення. Інших доказів на підтвердження вини позивача в розумінні положень ст.251 КУпАП, матеріали справи не містять і відповідачем не надано. Також зазначає апелянт, що відповідачем притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за те, що номерний знак транспортного засобу не відповідає вимогам п.2.2. ДСТУ 4278:2019, а саме відсутня світлоповертальна плівка, тобто, інкриміновано порушення вимог ДСТУ, які є скасованими (нечинними). За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 26.04.2023 і прийняти постанову, якою задоволити позовні вимоги. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС №6641647 від 06 березня 2023 року, складеної інспектором 1 батальйону 2 роти УПП у Львівській області лейтенантом поліції Каталах Р.Б., визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121-3 КУпАП, зокрема в тому, що ОСОБА_1 06.03.2023 року о 21 год. 45 хв., керував автомобілем марки «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 у м.Львові по пр.Червоної Калини, 79, в якому державний номерний знак не відповідає вимогам ДСТУ 4278:2019, а саме, згідно п.2.2 відсутня світлоповертальна плівка на цифрових символах номерного знаку, чим порушим п.2.9в ПДР, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.121-3 КУпАП, у зв`язку з чим на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1190 грн. (а.с. 13, 62). Не погодившись із винесенням вказаної постанови, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем доведено в установленому порядку факт скоєння позивачем правопорушення, про яке зазначено в оскаржуваній постанові, а саме: порушення п.2.9 «в» Правил дорожнього руху України, що свідчить про обґрунтованість оскаржуваної постанови. Суд апеляційної інстанції не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є протиправність постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху. Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 Закону України «Про дорожній рух»). Також, згідно із п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п.2.9«в» ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом з номерним знаком, що не відповідає вимогам стандартів. Частиною 1 статті 121-3 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з частинами 1, 2 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП). Як передбачено приписами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з положеннями ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Як видно зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно з ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.283 КУпАП, постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (ПІБ, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (ПІБ (за наявності) дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.40 Закону №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою, зокрема, забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Тобто положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення. Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Отже, у розглядуваній адміністративній справі відповідач, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема довести факт вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху відповідними доказами. Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач факт вчинення ним адміністративного правопорушення заперечив повністю, вказавши, що інспектор поліції безпідставно зупинив транспортний засіб, жодних порушень Правил дорожнього руху ним вчинено не було, державні номерні знаки на транспортному засобі не пошкоджені, відповідають ДСТУ. Відповідач, окрім зазначення обставин події в оскаржуваній постанові, надав суду відеозапис, дослідивши який, апеляційним судом встановлено, що такий містить з`ясування поліцейськими обставин щодо можливого порушення позивачем вимог п.9.2«в» ПДР та розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності. Однак, вказаний відеозапис не містить фіксацію самого порушення вимог наведеного вище пункту ПДР, так як з відеозапису неможливо достовірно встановити чи державний номерний знак на транспортному засобі, належному позивачу, не відповідає вимогам стандартів, а саме, відсутня світлоповертальна плівка на цифрових символах номерного знаку. До того ж варто зауважити, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності не міститься відомостей про технічний засіб, яким здійснено відеозапис, що ставить під сумнів долучений до матеріалів справи оптичний носій інформації з наявними відеозаписами. Вказане свідчить про істотне порушення вимог ст.283 КУпАП, положення якої передбачають необхідність ідентифікації чіткого місця події і його відповідного зазначення у постанові по справі про адміністративне правопорушення. Окрім того, як видно з оскаржуваної постанови інспектора УПП у Львівській області ДПП, позивач керував транспортним засобом «Mitsubishi Lancer», д.н.з НОМЕР_1 у м. Львові пр.-т Ч.Калини, 79, в якому державний номерний знак не відповідає вимогам ДСТУ 4278:2019. Однак, слід зазначити те, що наказом Державного підприємства «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ І НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР ПРОБЛЕМ СТАНДАРТИЗАЦІЇ, СЕРТИФІКАЦІЇ ТА ЯКОСТІ» від 16.11.2021р. №435 «Про скасування національних стандартів», скасовано з 01 грудня 2021 року чинність стандарту ДСТУ 4278:2019 «Дорожній транспорт. Знаки номерні транспортних засобів. Загальні вимоги. Правила застосування». З урахуванням встановлено колегія суддів приходить до висновку, що інспектором УПП у Львівській області ДПП, не маючи на те належних та допустимих доказів, притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за те, що номерний знак транспортного засобу не відповідає вимогам п.2.2. ДСТУ 4278:2019, а саме відсутня світлоповертальна плівка, використавши правову норму стандарту ДСТУ, чинність якої скасовано. На підставі встановлених у справі фактичних обставин судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження обставин порушення позивачем законодавства про дорожній рух, зокрема, про вчинення порушень ПДР України, визначених п.9.2 «в» ПДР, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.121-3 КУпАП. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості. Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року). Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого. Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі. У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.21 рішення). Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1). В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7). У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному судочинстві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Апеляційний суд враховує, що матеріали справи свідчать про відсутність об`єктивних даних, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, і відповідачем у справі таких доказів не надано. Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки в матеріалах справи відсутні достатні належні та допустимі докази вини позивача, окрім самої оскарженої постанови, яка не є доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом вчинення особою такого порушення. З врахуванням наведеного вище суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач не довів обставин щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення у недотриманні вимог п.9.2«в» ПДР, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.121-3 КУпАП, а отже постанова серії ЕАС №6641647 від 06.03.2023 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складена інспектором поліції про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю з урахуванням приписів п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача у наведеній частині знайшли своє підтвердження. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції розгляд адміністративної справи проведено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що у відповідності до статті 317 КАС України є підставою для його скасування та прийняття нової постанови, з врахуванням приписів статті 286 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити. Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 26 квітня 2023 року в адміністративній справі №464/1897/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови та закриття провадження у справі - скасувати і прийняти нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити. Визнати протиправною і скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС №6641647 від 06 березня 2023 року. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121-3 КУпАП - закрити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і в касаційному порядку не оскаржується. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді О. М. Довгополов Н. В. Ільчишин Повний текст постанови суду складено 16.06.2023 року