Постанова 4813 № 522/21387/21

Номер провадження: 22-ц/813/2147/23 Справа № 522/21387/21 Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.06.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді - Назарової М.В., Коновалової В.А., за участю секретаря судового засідання Пінькової К.Ю.., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2021 року , ухвалену у складі судді Ковтун Ю.І., у приміщенні того ж суду, у справі за заявою представника ОСОБА_3 - адвоката Крупки Олени Олександрівни про забезпечення позову до подання позовної заяви , - В С Т А Н О В И В: Короткий зміст заявлених вимог До Приморського районного суду міста Одеси надійшла заява представника ОСОБА_3 - адвоката Крупки Олени Олександрівни про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), а також шляхом заборони ОСОБА_2 особисто або в особі представника, та будь-якій іншій особі відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій стосовно квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . В обґрунтування поданої заяви зазначає, що на підставі договору №Фб-22-ф про інвестування будівництва від 21.11.2005 року, додаткової угоди до цього договору від 24.12.2010 року та свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 05.12.2011 р. ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 .На підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2011 року, яким було задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстрував на своє ім`я право власності на спірну квартиру. Після скасування заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2011 року та залишення позову без розгляду на підставі Ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 22.07.2013, ОСОБА_4 відчужив спірну квартиру шляхом внесення до статутного капіталу ТОВ «Модуль - Трансконт», внаслідок чого 06.08.2013 в Державному реєстрі речових прав право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ТОВ «Модуль - Трансконт». В подальшому між ТОВ «Модуль - Трансконт» та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 10.10.2013, на підставі якого право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_1 . Вказує, що спірне нерухоме майно вибуло без волі ОСОБА_3 , як власника на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано. З метою захисту порушених прав, заявник у 2015 році зверталася до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою апеляційного суду Одеської області від 19.12.2017 року та постановою Верховного суду від 02 квітня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року у справі № 522/12782/15-ц було залишено без змін. На підставі вказаних судових рішень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.05.2018 р. було зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 . Однак у подальшому, в рамках зазначеної справи ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 та Служба у справах дітей Одеської міської ради після розгляду справи у Верховному Суді подали апеляційні скарги про скасування рішення Приморського районного суду м.Одеси від 20.02.2017 року, які були задоволені Постановою Одеського апеляційного суду від 04.03.2020 року. Вказане рішення суду апеляційної інстанції оскаржене ОСОБА_3 до суду касаційної інстанції та на теперішній час дану справу у Верховному Суді не розглянуто. Зазначає, що 04.12.2020 ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на спірну квартиру (номер запису 39578586) та 20.10.2021 подарувала спірну квартиру своїй дочці - неповнолітній ОСОБА_2 при наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження 15538302 від 22.07.2016 року у вигляді арешту. З огляду на наведені обставини, ОСОБА_3 має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа - Приморська районна державна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про витребування майна з чужого незаконного володіння. Вважали, що існує реальна загроза ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених, оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких ОСОБА_3 має намір звернутися до суду, оскільки є реальна вірогідність відчуження спірного майна, титульним власником якого є неповнолітня ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_6 , що призведе до зміни власника майна, а це в подальшому призведе до ускладнення виконання рішення суду та спричинення ОСОБА_3 додаткових майнових затрат та звернення із додатковими позовними заявами для поновлення її майнових прав. Короткий зміст ухвали суду Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2021 року заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Крупки Олени Олександрівни про забезпечення позову до подання позовної заяви, задоволено. Накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 . Зборонено ОСОБА_2 особисто або в особі представника, та будь-якій іншій особі відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій стосовно квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що що у заяві наявні відомості щодо існуючого спору, його предмету, підстав та намірів заявника звернутись до суду з відповідним позовом про витребування квартири АДРЕСА_3 з незаконного володіння, суд дійшов висновку про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, а також заборони вчиняти дії щодо вказаної квартири. Застосування заходу забезпечення позову (шляхом накладення арешту та заборони вчиняти певні дії) є співмірним до майбутніх позовних вимог та застосування такого виду забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, а є саме тим заходом, який унеможливить ускладнення чи не виконання рішення суду, у разі задоволення позову, і забезпечить можливість ефективного захисту прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутись до суду, у разі визнання судом прав та інтересів майбутнього позивача дійсно порушеними. Застосування заходів забезпечення позову у визначений спосіб не призведе до обмеження права володіння та користування зазначеним майном ОСОБА_2 , за якою зареєстрована вказана квартира, а лише тимчасово унеможливить розпорядження ним до вирішення спору в суді. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити ОСОБА_3 в заяві про забезпечення позову . В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що 04 березня 2020 року Одеським апеляційним судом розглянуто цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , та Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності, за якою Апеляційні скарги ОСОБА_7 , яка діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , та Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення - скасувати. 27 травня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянуто заяву у справі № 522/12782/15-ц ОСОБА_3 , поданою адвокатом Дробіновою Інгою Валеріївною, про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності, яку в силу приписів ЦПК України викладених в мотивувальній частині ухвали - залишено без задоволення. Під час вчинення Договору дарування від 20 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Анатолівною перевірялись обставини заборони відчуження майна, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, де вказано, що на момент вчинення правочину жодні заборони щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - відсутні. Тобто враховуючи обставини, які викладені в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції не перевірив факт існування справи в якій є судове рішення суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили. Тим більше з оскаржуваної ухвали вбачається, що ОСОБА_3 буде звертатись до суду з позовом, де є рішення, що набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за тими самими вимогами, що суперечить вимогам встановленим в п. 3, ч. 1, ст. 255 ЦПК України. Щодо неспівмірності вжиття заходів забезпечення позов скаржник зазначало, що предметом звернення ОСОБА_3 є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння у справі, де ухвалено Одеським апеляційним судом постанову від 04 березня 2021 року, обставини щодо якої вказані вище в апеляційній скарзі . Задовольняючи клопотання про забезпечення позову, суд першої інстанції вважав за необхідне, зокрема. накласти арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із тим, судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що обраний позивачем вид забезпечення позову «накладення арешту на квартиру» неспівмірний із предметом заявленого до пред?явлення позову. Тим більше у справі наявне рішення ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за тими самими вимогами. Вказаний правовий висновок неодноразово було викладено B постановах Верховного Суду, зокрема, від 19 червня 2019 року у справі № 201/12570/18, від 03 липня 2019 року у справі № 127/220/19, від 07 серпня 2019 року у справі № 372/2583/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 753/21406/18, від 23 липня 2020 року у справі № 607/14258/19. 3 огляду на викладене та релевантну практику Верховного Суду, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки обраний позивачем (накладення арешту на квартиру) вид неспівмірний із предметом заявленого до пред`явлення позову (про витребування майна з чужого незаконного володіння) та суперечить меті інституту забезпечення позову в цілому. Щодо відсутності зв?язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Приморським районним судом в оскаржувальній ухвалі не приймається до уваги, те що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року та Постановою апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року скасовані постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2020 року та у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, та в силу приписів ст. 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Таким чином, відсутній зв?язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, що залишилося поза увагою суду першої інстанції та свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали. Квартира, на яку судом першої інстанції незаконно накладено арешт, не може бути предметом спору, так як у справі з аналогічними позовними вимогами та тими самими сторонами ухвалене судове рішення, яке набрало законної сили, а тому апріорі не може бути і предметом забезпечення позову. Зазначене свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції щодо задоволення клопотання ОСОБА_3 та забезпечення позову шляхом накладання арешту та заборони вчиняти дії, оскільки таке забезпечення позову не відповідає основній меті забезпечення позову - забезпечення реального та ефективного виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Щодо відсутності вмотивованої доведеності необхідності вжиття, скаржник вважав, що сторона яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. На думку скаржника у цій справі позивачем не доведено, а судом не встановлено реальної можливості ухилення відповідачів від виконання судового рішення, особливо враховуючи відсутність будь-якого зв?язку між позовними вимогами і предметом забезпечення позову. Таким чином, оскільки заявником не наведено достатніх підстав для застосування вказаних заходів забезпечення позову, а також не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову є пропорційним заходом забезпечення позову, виходячи із змісту заявлених вимог, які фактично вже розглянуті в іншій справі з ухваленням судового рішення, яке набрало законної сили, відсутні правові підстави для забезпечення позову у цій справі. Суд першої інстанції всупереч нормам процесуального права не врахував недоведеність позивачем обставин, що свідчать про існування реальної загрози невиконання або ж утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не звернув уваги на те, що позивач не заявляв вимог щодо своїх прав на житлову квартиру, а тому немає підстав для висновку про наявність зв?язку між предметом позову і вжитими заходами забезпечення позову. Щодо порушення збалансованості інтересів сторін та порушення конституційного права власності, скаржник вважав, що накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачу необґрунтовано призведе до вкрай негативних наслідків, а саме: фактично безпідставно позбавлення особи права вільно розпоряджатись власним майном на свій розсуд, що є порушенням положень Конституції України, ЦК України, та не відповідає релевантній практиці Європейського суду з прав людини. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд зобов?язаний запобігати порушенню у зв?язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, що не було дотримано судом першої інстанції та в черговий раз свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали. Рух провадження у справі 08 листопада 2021 року Приморським районним судом м. Одеси постановлено оскаржувану ухвалу. 15 листопада 2021 року подано апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2017 року. 15 листопада 2021 року відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями розподілено на судову колегію : Гірняк Л.А.-головуючий суддя, Сегеда С.М., Цюра Т.В.. Рішенням Вищої ради правосуддя № 126/0/15-23 від 21 лютого 2023 року суддю ОСОБА_8 звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до п. 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 року із змінами та доповненнями, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено склад суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Кострицького В.В.. Відповідно до п. 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 року із змінами та доповненнями, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено склад суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Кострицького В.В., Назарової М.В., Коновалової В.А.. Явка сторін Сторони повідомлені про час та місце судового розгляду відповідно до сталої практики Верховного Суду належним чином. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо. Як вбачається зі змісту заяви та доданих до неї документів, квартира стосовно якої ОСОБА_3 має намір звернутись до суду щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, знаходиться на території Приморського району м. Одеси, отже за правилами ст. 30 ЦПК України, заява представника Крупки О.О. про забезпечення позову до подачі позовної заяви підсудна Приморському районному суду м. Одеси. Згідно ч.ч. 1, 6, 7, 11 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Відповідно до статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Системний аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Враховуючи, що у заяві наявні відомості щодо існуючого спору, його предмету, підстав та намірів заявника звернутись до суду з відповідним позовом про витребування квартири АДРЕСА_3 з незаконного володіння, суд дійшов висновку про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, а також заборони вчиняти дії щодо вказаної квартири. Застосування заходу забезпечення позову (шляхом накладення арешту та заборони вчиняти певні дії) є співмірним до майбутніх позовних вимог та застосування такого виду забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, а є саме тим заходом, який унеможливить ускладнення чи не виконання рішення суду, у разі задоволення позову, і забезпечить можливість ефективного захисту прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутись до суду, у разі визнання судом прав та інтересів майбутнього позивача дійсно порушеними. Застосування заходів забезпечення позову у визначений спосіб не призведе до обмеження права володіння та користування зазначеним майном ОСОБА_2 , за якою зареєстрована вказана квартира, а лише тимчасово унеможливить розпорядження ним до вирішення спору в суді. При цьому, одним із завдань цивільного судочинства у відповідності до вимог ст. 2 ЦПК України є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Європейський Суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (див. рішення ЄСПЛ, серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, Серія A № 208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, Серія A № 245-C, п. 26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року). Статтею 1 Протоколу № 1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»). Судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір про право, з приводу визнання спірних правочинів недійсними. На підставі вищевикладених обставин, суд дійшов вірного висновку про те, що вимоги заявника стосовно забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки та садовий будинок є обґрунтованими, законними та співмірними із позовними вимогами, які заявником заявлено у справі та з урахуванням того, що спір виник саме стосовно вказаного майна, а невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, при цьому заходи забезпечення позову застосовуються судом як гарантія реального виконання рішення суду. Також судова колегія зазначає, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. До того ж заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер та діють лише до ухвалення остаточного рішення в справі. Обгрунтування апелянтом своєї позиції шляхом посилання на попередні судові рішення та ухвалу від 27 травня 2021 року Верховного Суду у справі № 522/12782/15-ц не є слушним, так як Верховним Судом зазначено, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає з огляду на повноваження ВС. Доводи апелянта про те, що позов забезпечено у спосіб, який не співмірний заявленим позовним вимогам не відповідають предмету позовних вимог, та правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19). Доводи апелянта про те, що позов забезпечено у спосіб, який призводить до безпідставного обмеження прав Скаржника вільно володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном, не відповідає змісту оскарженої ухвали яка встановлює тільки заборону відчуження майна без будь яких додаткових обмежень і обмежує тільки у праві розпорядження майном. Доводи апелянта що обране судом забезпечення позову не відповідає основній меті забезпечення позову не є слушними так як з матеріалів заяви вбачається що ОСОБА_3 до Приморського районного суду м.Одеси було подано позовну заяву до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, в особі органу опіки та піклування про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення. Крім того, існує касаційне провадження з відповідним предметом позову. В цілому інші доводи апеляційної скарги зводяться до викладення власної позиції апелянта по справі , тлумаченням існуючих правових позицій і не є критикою рішення по суті. Отже, доводи скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що скаржником не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають . Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 червня 2023 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова В.А.Коновалова