Постанова 4813 № 522/21387/21

Номер провадження: 22-ц/813/2406/23 Справа № 522/21387/21 Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.06.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді - Назарової М.В., Коновалової В.А. за участю секретаря судового засідання Пінькової К.Ю.., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2021 року, ухвалену у складі судді Ковтун Ю. І.., у приміщенні того ж суду, за клопотанням ОСОБА_1 проскасування заходівзабезпечення позову у справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову до подання позовної заяви, - В С Т А Н О В И В: Короткий зміст клопотання ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 звернулася до суду з клопотанням, в якому просить суд постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову вжитих Приморським районним судом м. Одеси 08.11.2021р. у справі №522/21387/21. Просить відмовити ОСОБА_4 в задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви. Заява обґрунтована тим, що судом не перевірено факт існування справи, в якій є судове рішення суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили. Також судом залишено поза увагою факт, що обраний позивачем вид забезпечення позову «накладення арешту на квартиру» неспівмірний із предметом заявленого до пред`явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння. Тим більше у справі наявне рішення ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, за тими самими вимогами. Квартира на яку накладено арешт, не може бути предметом спору, так як у справі з аналогічними позовними вимогами та тими самими сторонами ухвалене судове рішення, яке набрало законної сили. Також зазначає, що у цій справі позивачем не доведено, а судом не встановлено реальної можливості ухилення відповідачів від виконання судового рішення. Накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачу необґрунтовано призведе до вкрай негативних наслідків, а саме: фактично безпідставно позбавлення особи права вільно розпоряджатись власним майном на свій розсуд. Короткий зміст ухвали суду Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, відмовлено. Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що жодного доводу з приводу того, яким чином ситуація на час подання заяви змінилася в порівнянні з тією, що існувала на час ухвалення судового рішення про застосування заходів забезпечення, і яким чином така зміна обумовлює припинення необхідності у таких заходах, заявником та її представником наведено не було. Звертаючись з вимогою про скасування заходів забезпечення, заявницею фактично оскаржено висновки суду, зроблені під час вирішення питання про забезпечення позову до подання позовної заяви, що в рамках передбаченої ст. 158 ЦПК України процедури здійснено бути не може. Отже відсутні підстави для задоволення заяви, оскільки з її змісту та матеріалів справи не вбачається, що змінилися обставини, які обумовлювали застосування заходів забезпечення позову, або необхідність в таких заходах відпала. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову до подання позовної заяви. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що суд першої інстанції підстави для відмови мотивує тим, що між сторонами на думку суду виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Хоча на думку скаржника судом першої інстанції не береться до уваги той факт, що 04 березня 2020 року Одеським апеляційним судом розглянуто цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , та Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності, за якою апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , та Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року скасувано. Тобто фактично є преюдиційне рішення суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили. Вказане рішення судом касаційної інстанції не зупинене. Правочини, які вчинялись щодо відчуження житлової квартири, як зазначає сторона заявника - спірної квартири, вчинялись у відповідності до приписів чинного законодавства, без підґрунтя на приховування правочину, яке неуможливливить виконання рішення, яке може бути ухвалене в майбутньому. Тим більше 27 травня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянуто заяву у справі № 522/12782/15-ц ОСОБА_4 , поданою адвокатом Дробіновою Інгою Валеріївною, про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності, яку в силу приписів ЦПК України викладених в мотивувальній частині ухвали - залишено без задоволення. Під час вчинення Договору дарування від 20 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Анатолівною перевірялись обставини заборони відчуження майна, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, де вказано, що на момент вчинення правочину жодні заборони щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - відсутні. Тобто враховуючи обставини, які викладені в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції не перевірив факт існування справи в якій є судове рішення суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили. Разом із тим, судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, по обраний позивачем вид забезпечення позову «накладення арешту на квартиру» неспівмірний із предметом заявленого до пред?явлення позову. Тим більше у справі наявне рішення ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за тими самими вимогами, яке набрало законної сили. З огляду на викладене та релевантну практику Верховного Суду, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки обрану, позивачем вид забезпечення позову (накладення арешту на квартиру неспівмірний із предметом заявленого до пред?явлення позову (про витребування майна з чужого незаконного володіння) та суперечить меті інституту забезпечення позову в цілому. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому зв?язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги повинен бути безумовним та очевидним. Предметом спору у цій справі заявлено вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння. Обгрунтовуючи заявлені вимоги у цій справі, ОСОБА_4 посилалася на те, що у 2015 році вона зверталася до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі , у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року та постановою Верховного Суду від 02 квітня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року у справі № 522/12782/15-ц залишено без змін. Враховуючи наведене Приморським районним судом в оскаржу вальній ухвалі не приймається до уваги, те що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року та Постановою апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року скасовані постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2020 року та у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, та в силу приписів ст. 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Зазначене свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції щодо задоволення клопотання ОСОБА_4 та забезпечення позову шляхом накладання арешту та заборони вчиняти дії, оскільки таке забезпечення позову не відповідає основній меті забезпечення позову - забезпечення реального та ефективного виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не наведено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов?язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов?язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання удового рішення без наведення відповідного обґрунтування не с достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 932/14900/19, від 21 жовтня 2020 року у праві № 494/1 124/19, від 27 січня 2021 року у справі № 361/3399/20. Таким чином, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 149 ЦПК України, обов?язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов?язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Разом із тим, у цій справі позивачем не доведено, а судом не встановлено реальної можливості ухилення відповідачів від виконання судового рішення, особливо враховуючи відсутність будь-якого зв?язку між позовними вимогами і предметом забезпечення позову. Таким чином, оскільки заявником не наведено достатніх підстав для застосування вказаних заходів забезпечення позову, а також не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову є пропорційним заходом забезпечення позову, виходячи із змісту заявлених вимог, які фактично вже розглянуті в іншій справі з ухваленням судового рішення, яке набрало законної сили, відсутні правові підстави для забезпечення позову у цій справі. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Верховного Суду від 17 квітня 2020 року у справіNo 953/17623/19). Суд першої інстанції всупереч нормам процесуального права не врахував недоведеність позивачем обставин, що свідчать про існування реальної загрози невиконання або ж утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не звернув уваги на те, що позивач не заявляв вимог щодо своїх прав на житлову квартиру, а тому немає підстав для висновку про наявність зв?язку між предметом позову і вжитими заходами забезпечення позову. Вказане кореспондується зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 3 урахуванням зазначеного, враховуючи комплексне та системне порушення судом першої інстанції норм процесуального права, який не надав оцінку доводам заявника щодо необхідності вжиття такого заходу забезпечення позову, не врахував вимоги розумності, обґрунтованості позивачем необхідності забезпечення позову, не забезпечив збалансованості інтересів сторін, не врахував релевантну практику Верховного Суду, ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2021 року не може вважатися законною та вмотивованою, а тому підлягає скасуванню. Рух провадження по справі 29 листопада 2021 року Приморським районним судом м. Одеси постановлено оскаржувану ухвалу. 22 грудня 2021 року подано апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2017 року. 23 грудня 2021 року відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями розподілено на судову колегію : Гірняк Л.А.-головуючий суддя, Сегеда С.М., Цюра Т.В.. Рішенням Вищої ради правосуддя № 126/0/15-23 від 21 лютого 2023 року суддю Гірняк Любов Анатоліївни звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до п. 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 року із змінами та доповненнями, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено склад суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Кострицького В.В.. Назарової М.В., Коновалової В.А.. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судовою колегією встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 08 листопада 2021 року задоволено заяву представника ОСОБА_4 - адвоката Крупки О.О. про забезпечення позову до подання позовної заяви. Накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) та зборонено ОСОБА_2 особисто або в особі представника, та будь-якій іншій особі відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій стосовно квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Задовольняючи заяву представника ОСОБА_4 - адвоката Крупки О.О., суд виходив з того, що такий спосіб забезпечення майбутнього позову відповідатиме принципу співмірності та достатньою мірою гарантуватиме досягнення дієвості такого заходу забезпечення позову. При цьому, з урахуванням наданих доказів, суд пересвідчився, зокрема, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Згідно ч. 4 ст. 152 ЦПК України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Як вбачається з матеріалів справи 16.11.2021 ОСОБА_4 до Приморського районного суду м.Одеси було подано позовну заяву до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, в особі органу опіки та піклування про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення. Отже, ОСОБА_4 у встановлені законом строки подала позовну заяву до суду, після застосування 08.11.2021 заходу забезпечення позову. У відповідності до положень ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення, які були ним застосовані раніше у справі. При цьому за своєю правовою природою скасування судом заходів забезпечення позову можливе за умови зміни обставин, які обумовлювали їх застосування, коли необхідність в таких заходах відпала. Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 № 9 вбачається, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Заява про скасування заходів забезпечення позову за своєю правовою природою не передбачає оскарження застосованого заходу забезпечення, а має обґрунтовувати зміну обставин, які мали місце після ухвалення судового рішення про забезпечення позову, які б обумовлювали припинення подальшої необхідності у такому забезпеченні. В даному випадку жодного доводу з приводу того, яким чином ситуація на час подання заяви змінилася в порівнянні з тією, що існувала на час ухвалення судового рішення про застосування заходів забезпечення, і яким чином така зміна обумовлює припинення необхідності у таких заходах, заявником та її представником наведено не було. Звертаючись з вимогою про скасування заходів забезпечення, заявницею фактично оскаржено висновки суду, зроблені під час вирішення питання про забезпечення позову до подання позовної заяви, що в рамках передбаченої ст. 158 ЦПК України процедури здійснено бути не може. Отже відсутні підстави для задоволення заяви, оскільки з її змісту та матеріалів справи не вбачається, що змінилися обставини, які обумовлювали застосування заходів забезпечення позову на початку листопада, або необхідність в таких заходах відпала. При цьому, одним із завдань цивільного судочинства у відповідності до вимог ст. 2 ЦПК України є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Європейський Суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Відповідно до п.4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»,розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Відповідно до п.6 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (див. рішення ЄСПЛ, серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, Серія A № 208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, Серія A № 245-C, п. 26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року). Статтею 1 Протоколу № 1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»). Судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір про право, з приводу визнання спірних правочинів недійсними. На підставі вищевикладених обставин, суд дійшов до висновку про те, що вимоги заявника стосовно забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки та садовий будинок є обґрунтованими, законними та співмірними із позовними вимогами, які заявником заявлено у справі та з урахуванням того, що спір виник саме стосовно вказаного майна, а невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, при цьому заходи забезпечення позову застосовуються судом як гарантія реального виконання рішення суду. Також судова колегія зазначає, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. До того ж заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер та діють лише до ухвалення остаточного рішення в справі. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, позицію скаржника, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності її вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; судова колегія погоджується з висновком суду та вважає, що заява про скасування заходів забезпечення позову не підлягає задоволенню. Доводи апелянта про те, що позов забезпечено у спосіб, який не є співмірним заявленим позовним вимогам та який призводить до безпідставного обмеження прав Скаржника вільно володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном., не відповідає змісту оскарженої ухвали яка встановлює тільки заборону відчуження майна без будь яких додаткових обмежень і обмежує тільки у праві розпорядження майном. Посилання апелянта на попередні судові рішення за існуючими правовідносинами та ухвалу від 27 травня 2021 року Верховного Суду у справі № 522/12782/15-ц не є слушним, так як Верховним Судом зазначено, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає з огляду на повноваження ВС . Доводи апелянта що обране судом забезпечення позову не відповідає основній меті забезпечення позову - забезпечення реального та ефективного виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Не є слушними так як вбачається з матеріалів справи 16.11.2021 ОСОБА_4 до Приморського районного суду м.Одеси було подано позовну заяву до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, в особі органу опіки та піклування про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення. Крім того, існує касаційне провадження з відповідним предметом позову. В цілому інші доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення правових позицій і не є критикою рішення по суті. Отже, доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що скаржником не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають . Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 червня 2023 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова В.А. Коновалова