Ухвала КГС ВС № 910/8887/22

УХВАЛА 13 червня 2023 року м. Київ cправа № 910/8887/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Булгакової І. В., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», скаржник) на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 у справі №910/8887/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення 64 282, 85 грн, ВСТАНОВИВ: ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» 22.05.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 у справі №910/8887/22 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» (далі - ТОВ «Енера Чернігів») 56 020, 66 грн основного боргу, 1 147, 36 грн 3% річних, 7 114, 83 грн інфляційних втрат, а всього 64 282, 85 грн та ухвалити нове рішення, яким провадження у справі №910/8887/22 в частині вимог про стягнення 56 020, 66 грн боргу закрити, а у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 147, 36 грн 3% річних, 7 114, 83 грн інфляційних втрат відмовити. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/8887/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т. М. - головуючий, Бенедисюк І. М., Булгакова І. В. Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 у справі №910/8887/22, позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на користь ТОВ «Енера Чернігів» 56 020, 66 грн основного боргу, 1 147, 36 грн 3% річних, 7 114, 83 грн інфляційних втрат та 2 481, 00 грн витрат зі сплати судового збору. Ухвалюючи судові рішення попередні судові інстанції виходили з того, що загальна сума заборгованості відповідача за актом №03-2022-2006000150 від 31.03.2022, яка складає 56 020, 66 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, строк оплати вказаної заборгованості настав і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, а надані позивачем розрахунки сум 3% річних та інфляційних втрат є арифметично правильними. При цьому, судом відхилене посилання відповідача на форс-мажорні обставини як недоведені документально, зазначивши, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання. Апеляційним судом враховано твердження скаржника про те, що ним 25.11.2022 (після винесення оскаржуваного рішення) було здійснено оплату суми основної заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням від 25.11.2022 №91376, тоді відповідні обставини мають враховуватись на стадії виконання судового рішення. Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним. Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 481 гривні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову у справі №910/8887/22 є стягнення 64 282, 85 грн, з яких: 56 020, 66 грн основної заборгованості, 1 147, 36 грн 3% річних, 7 114, 83 грн інфляційних втрат, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 481, 00 = 248 100, 00 грн). Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України. Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у касаційній скарзі з посиланням на: - пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 02.02.2022 у справі №922/1281/19 щодо застосування статей 614, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права в оскаржуваній частині судових рішень без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме суд апеляційної інстанції не застосував положення пункту 2 частини другої статті 231 ГПК України відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.06.2019 у справі №914/891/16, від 18.11.2021 у справі №910/18700/20, від 22.02.2022 у справі №917/957/20, від 23.07.2018 у справі №927/8/17, від 27.08.2019 у справі №914/2264/17, від 27.05.2020 у справі №910/11947/18, від 26.06.2019 у справі №13/51-04, згідно з якими: «Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи»; - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права в оскаржуваному судовому рішенні за умови відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: постанови НКРЕКП від 22.12.2021 №2826 «Про джерела фінансування Плану розвитку газотранспортної системи на 2022- 2031 роки Оператора газотранспортної системи ТОВ «Оператор газотранспортної системи України»; - пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої 3 статті 310 ГПК України, зазначає на порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суди не дослідили зібрані у справі докази. Судом апеляційної інстанцій в порушення статей 73-79, 86, 210, 236, 237, 238 ГПК України помилково належним чином не досліджено докази, які свідчать про те, що відповідач сплатив вартість позитивного добового небалансу у розмірі 56 020, 66 грн, а саме: - платіжне доручення №91376 від 25.11.2022. Скаржник, обґрунтовуючи право на касаційне оскарження зазначає, що у контексті частини третьої статті 287 ГПК України, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа має виняткове значення для особи, яка подає касаційну скаргу, що охоплюється підпунктами а, в, пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права в оскаржуваному судовому рішенні за умови відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зокрема, у правовідносинах, в яких наявні обставини виключення відповідальності у зв`язку із відсутністю вини особи та щодо використання тарифних коштів, отриманих як плату за розподіл потужності (транспортування природного газу), на виплату плати за позитивний добовий небаланс та будь-які інші цілі, крім зазначених. Також зазначає, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статей 614, 625 ЦК України, постанови НКРЕКП від 22.12.2021 № 2826 «Про джерела фінансування Плану розвитку газотранспортної системи на 2022- 2031 роки Оператора газотранспортної системи ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та підпункту 1 пункту 1 постанови НКРЕКП від 17.03.2022 № 348 «Про виконання інвестиційних програм Операторів ГРМ, Оператора ГТС та Оператора газосховищ у період дії воєнного стану в Україні», з огляду на відсутність сформованої єдиної судової практики в питанні використання тарифних коштів, отриманих як плату за розподіл потужності (транспортування природного газу), на виплату плати за позитивний добовий небаланс та будь-які інші цілі, на запровадження в державі воєнного стану та через нарощування замовниками послуг транспортування природного газу заборгованості з оплати вартості негативних щодобових небалансів, тобто в обставинах, які стосуються обох сторін договору транспортування природного газу. Тобто, в даній касаційній скарзі, на думку скаржника, він піднімає питання та звертає увагу Суду на судові помилки судів попередніх інстанцій, які при розгляді даної справи, ухвалили неправомірні рішення, що є підставою для касаційного оскарження в розумінні пунктів 1, 3 частини другої 2 статті 287 ГПК України. Разом з тим, з тексту касаційної скарги, на переконання скаржника, зазначено, що дані правовідносини є специфічними і мають виняткове значення для ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», адже стосуються безпосередньо виконання обов`язків здійснення балансування газотранспортної системи, покладних на нього регулятором та ліцензіатом його діяльності - НКРЕКП. Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника. Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо. Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям. Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду. Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень у справі №910/8887/22 фактично зводяться до незгоди позивача з висновками попередніх судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в позові. Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані. Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для відповідача, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції. Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ. Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи. Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції. Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а відтак застосування наявності/відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржника. Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя. Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 у справі №910/8887/22, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд, У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 у справі №910/8887/22. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Булгакова