Постанова 4874 № 924/699/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2023 року Справа № 924/699/20 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П. , суддя Юрчук М.І. без виклику сторін у справі розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Проскурів" на ухвалу Господарського суду Хмельницької області, постановлену 01.05.23р. суддею Гладієм С.В. у м.Хмельницькому, підписану 01.05.23р. у справі № 924/699/20 за клопотанням арбітражного керуючого Рудого Андрія Миколайовича про поновлення провадження у справі №924/699/20 та передачу справи №924/699/20 Господарському суду Хмельницької області в провадженні якого перебуває справа №924/1351/20 про банкрутство КП "Агрофірма "Проскурів", для розгляду спору в межах цієї справи за позовом Колективного підприємства "Агрофірма "Проскурів" до Публічного акціонерного товариства "Проскурів" про розірвання договору купівлі-продажу від 03.05.1999р., укладеного між Агрофірмою "Проскурів" та САТ "Проскурів"; зобов`язання повернути Колективному підприємству "Агрофірма "Проскурів" від Публічного акціонерного товариства "Проскурів" приміщення ресторану "Жовтневий" площею 951,1кв.м, (у тому числі самочинно збудованого 228,3кв.м) шляхом державної реєстрації за КП "Агрофірма "Проскурів" права власності на цей об`єкт нерухомого майна та припинення такого права у ПАТ "Проскурів" ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 01.05.2023р. провадження у справі №924/699/20 поновлено. Справу №924/699/20 за позовом Колективного підприємства "Агрофірма "Проскурів" до Публічного акціонерного товариства "Проскурів" про розірвання договору купівлі-продажу від 03.05.1999р., укладеного між Агрофірмою "Проскурів" та САТ "Проскурів" та про зобов`язання повернути Колективному підприємству "Агрофірма "Проскурів" від Публічного акціонерного товариства "Проскурів" приміщення ресторану "Жовтневий" площею 951,1кв.м, (у тому числі самочинно збудованого 228,3кв.м) шляхом державної реєстрації за КП "Агрофірма "Проскурів" права власності на цей об`єкт нерухомого майна та припинення такого права у ПАТ "Проскурів" передано до Господарського суду Хмельницької області для розгляду в межах справи №924/1351/20 про банкрутство Колективного підприємства "Агрофірма "Проскурів". Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Публічне акціонерне товариство "Проскурів" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким передати справу №924/699/20 за позовом Колективного підприємства "Агрофірма "Проскурів" до Публічного акціонерного товариства "Проскурів" про розірвання договору кушвлі-продажу від 03.05.1999р., укладеного між Агрофірмою "Проскурів" та про зобов`язання повернути Колективному підприємству "Агрофірма "Проскурів" від Публічного акціонерного товариства "Проскурів" приміщення ресторану "Жовтневий" площею 951,1кв.м, (у тому числі самочинно збудованого 228,3кв.м) шляхом державної реєстрації за КП "Агрофірма "Проскурів" права власності на цей об`єкт нерухомого майна та припинення такого права у ПАТ "Проскурів" в провадження Господарського суду Хмельницької області для розгляду в межах справи №924/232/22 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Проскурів". Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне: - вважає ухвалу місцевого господарського суду такою, що постановлена з порушенням норм чинного законодавства; - зазначає, що з огляду на положення законодавства України, чинного на теперішній момент, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020р. у справі №607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19 та від 28.01.2020р. у справі №50/311-6 (провадження № 12-143гс19); - вказує на те, що у провадженні Господарського суду Хмельницької області перебуває справа №924/232/22 за заявою Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке АТП 16854" до Публічного акціонерного товариства "Проскурів" про відкриття провадження у справі про банкрутство. Ухвалою суду від 30.06.2022р. судом відкрито провадження у справі №924/232/22 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Проскурів", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Глеваського В.В., призначено попереднє засідання. 01.07.2022р. судом оприлюднено на офіційному веб-сайті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повідомлення про відкриття Господарським судом Хмельницької області справи №924/232/22 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Проскурів". Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 23.02.2023р., окрім іншого, призначено у справі №924/232/22 підсумкове засідання суду. Враховуючи вищевикладене, станом на дату прийняття оспорюваної ухвали у провадженні Господарського суду Хмельницької області перебуває справа №924/232/22 про відкриття провадження у справі про банкрутство, боржником в якій є Публічне акціонерне товариство "Проскурів"; - з матеріалів справи №924/699/20 вбачається, що стороною (відповідачем) у даній справі є Публічне акціонерне товариство "Проскурів", яке є боржником, відносно якого порушено провадження у справі №924/232/22 про банкрутство, а сам спір стосується права власності на його майно, а саме приміщення ресторану "Жовтневий", отже вказаний спір є спором з позовними вимогами до боржника та щодо його майна у відповідності до ч.ч.2,3 ст.7 КУзПБ; - вважає, що суд першої інстанції при постановленні ухвали від 01.05.2023р. порушив норми процесуального права, а саме ч.ч.2, 3 ст.7 КУзПБ, оскільки справа №924/699/20 з вимогами до відповідача ПАТ "Проскурів" стосовно його майна мала бути передана для розгляду в межах справи №924/232/22 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Проскурів"; - судом першої інстанції не було повідомлено відповідача ПАТ "Проскурів" про поновлення провадження у справі. Більше того, клопотання позивача КП "Агрофірма "Проскурів" про передачу справи для розгляду в межах справи про банкрутство №924/1351/20 не було призначено до розгляду у судовому засіданні, що позбавило відповідача його права ознайомитися із вказаним клопотанням та висловити свої заперечення стосовно нього. Також, вказане не було надіслано позивачем на поштову чи електронну адресу відповідача; - звертає увагу на те, що позивачу КП "Агрофірма "Проскурів" відомо про існування справи №924/232/22 про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Проскурів", що перебуває у провадження Господарського суду Хмельницької області; - вважає, що при поданні клопотання про передачу справи №924/699/20 для розгляду в межах справи про банкрутство №924/1351/20 позивачем навмисно не було повідомлено суд про існування справи №924/232/22 про банкрутство ПАТ "Проскурів" з метою передачі справи 924/699/20 для розгляду в межах справи про банкрутство КП "Агрофірма "Проскурів", що є вигідним для самого позивача. Листом №924/699/20/3012/23 від 12.05.2023р. матеріали справи №924/699/20 було витребувано з Господарського суду Хмельницької області. 25.05.2023р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №924/699/20. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Проскурів" на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 01.05.2023р. у справі №924/699/20, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Проскурів" на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 01.05.2023р. у справі №924/699/20 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження та запропоновано позивачу у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. 30.05.2023р. до Північно - західного апеляційного господарського суду від представника Публічного акціонерного товариства "Проскурів" - адвоката Керницької О.В. надійшла заява від 29.05.2023р. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/699/20 поза приміщенням суду. В даному клопотанні заявник просить забезпечити представника Публічного акціонерного товариства "Проскурів" можливість проведення судового засідання по справі №924/699/20 в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів з використанням системи "EаsyCon". Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023р. відмовлено у задоволенні заяви від 29.05.2023р. представника Публічного акціонерного товариства "Проскурів" - адвоката Керницької О.В. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/699/20 поза приміщенням суду. 09.06.2023р. на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від керуючого санацією (арбітражного керуючого) Рудого А.М. надійшов письмовий відзив від 08.06.2023р. за №924/699/20-04 на апеляційну скаргу, в якому покликається на те, що Велика Палата ВС у постановах від 15.01.2020р. у справі №607/6254/15-ц, від 28.01.2020р. у справі №50/311-б виснувала, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Проте, вказуючи про необхідність передачі справу до суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство скаржника-відповідача - ПАТ "Проскурів", останній не вказує і не наводить жодних аргументів на користь того, чому справа не повинна була бути передана до суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство позивача КП "Агрофірма "Проскурів". Покликається на те, що відповідач - ПАТ "Проскурів" із заявою взагалі не звертався, хоча й не був позбавлений такої можливості, адже про набрання законної сили рішенням у справі, з огляду на яку зупинялася ця справа, йому було відомо. Проте, такою можливістю не скористався. Оскільки відповідач - ПАТ "Проскурів" не лише не звернувся першим із заявою про передачу справи №924/699/20 до суду, в провадженні якого перебуває справа про його банкрутство, а й взагалі не звертався із такою заявою, то наявністю підстав для такої передачі справи не може обґрунтовуватися скасування ухвали, якою це позовне провадження передано за заявою позивача КП "Агрофірма "Проскурів" до суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство останнього, оскільки підстави для такої передачі визначені тими ж нормами. Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, Колективне підприємство "Агрофірма "Проскурів" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Проскурів" про розірвання договору купівлі-продажу від 03.05.1999р., укладеного між Агрофірмою "Проскурів" та САТ "Проскурів" про зобов`язання повернути Колективному підприємству "Агрофірма "Проскурів" від Публічного акціонерного товариства "Проскурів" приміщення ресторану "Жовтневий" площею 951,1кв.м, (у тому числі самочинно збудованого 228,3кв.м) шляхом державної реєстрації за КП "Агрофірма "Проскурів" права власності на цей об`єкт нерухомого майна та припинення такого права у ПАТ "Проскурів". Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24.06.20р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №924/699/19, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче провадження. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24.09.2020р. зупинено провадження у справі №924/699/20 до вирішення пов`язаної з нею справи №924/1009/20. 21.04.2023р. до Господарського суду Хмельницької області від арбітражного керуючого Рудого А.М. надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №924/699/20 та про передачу справи для розгляду в межах справи про банкрутство КП "Агрофірма "Проскурів". Обґрунтовуючи подане клопотання, арбітражний керуючий Рудий А.М. посилається на те, що матеріали справи, відповідно до приписів ч.3 ст.7 КУзПБ підлягають передачі Господарському суду Хмельницької області, в провадженні якого перебуває справа №924/1351/20 про банкрутство Колективного підприємства "Агрофірма "Проскурів", для розгляду спору в межах цієї справи. Як вже зазначалося, ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 01.05.2023р., зокрема, справу №924/699/20 за позовом Колективного підприємства "Агрофірма "Проскурів" до Публічного акціонерного товариства "Проскурів" про розірвання договору купівлі-продажу від 03.05.1999р., укладеного між Агрофірмою "Проскурів" та САТ "Проскурів" та про зобов`язання повернути Колективному підприємству "Агрофірма "Проскурів" від Публічного акціонерного товариства "Проскурів" приміщення ресторану "Жовтневий" площею 951,1кв.м, (у тому числі самочинно збудованого 228,3кв.м) шляхом державної реєстрації за КП "Агрофірма "Проскурів" права власності на цей об`єкт нерухомого майна та припинення такого права у ПАТ "Проскурів" передано до Господарського суду Хмельницької області для розгляду в межах справи №924/1351/20 про банкрутство Колективного підприємства "Агрофірма "Проскурів". Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України). Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування. Водночас, ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13). Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006р. (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997р.. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004р., верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції. Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду. Водночас, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч.ч.1, 2 ст.4 ГПК України). Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч.1 ст.2 ГПК України). Згідно ч.1 ст.3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ч.6 ст.12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство. За правилами предметної юрисдикції господарських судів у п.8 ч.1 ст.20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. Справи, передбачені п.8 ч.1 ст.20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (ч.30 ст.30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності. Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. З цими правилами кореспондуються приписи ст.7 КУзПБ, що визначає основні засади розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Згідно ч.1, абз.1 ч.2 ст.7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Частиною 3 ст.7 КУзПБ встановлено правило за яким матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи. Отже, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020р. у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020р. у справі №918/335/17, від 15.06.2021р. у справі №916/585/18 (916/1051/20), постановах Верховного Суду від 30.01.2020р. у справі №921/557/15-г/10, від 06.02.2020р. у справі №910/1116/18, від 12.01.2021р. у справі №334/5073/19). Також, системний аналіз змісту приписів ст.7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) приводить до висновку, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство майнових спорів, стороною яких є боржник, є універсальним та не містить виключень залежно від суб`єктного складу сторін спору. Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019р. у справі №918/420/16, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021р. у справі №911/2043/20). У постановах від 15.05.2019р. у справі №289/2217/17, від 12.06.2019р. у справі №289/233/18, від 19.06.2019р. у справах №289/718/18 та №289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог. Таким чином розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019р. КУзПБ має здійснюватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає. При цьому, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень ст.163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021р. у справі № 916/585/18 (916/1051/20). У розвиток наведених правових позицій у постанові від 15.06.2021рр. у справі №916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок за яким, якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі ст.7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу. Цей висновок є обов`язковим для врахування судами при застосуванні ст.7 КУзПБ, а критерій впливу спору на розмір або склад ліквідаційної маси боржника є визначальним при вирішенні питання щодо розгляду в межах справи про банкрутство спорів, стороною в яких є боржник, незалежно від суб`єктного складу сторін такого спору. Судом встановлено, що Колективне підприємство "Агрофірма "Проскурів" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Проскурів" про розірвання договору купівлі-продажу від 03.05.1999р., укладеного між Агрофірмою "Проскурів" та САТ "Проскурів", про зобов`язання повернути Колективному підприємству "Агрофірма "Проскурів" від Публічного акціонерного товариства "Проскурів" приміщення ресторану "Жовтневий" площею 951,1кв.м, (у тому числі самочинно збудованого 228,3кв.м) шляхом державної реєстрації за КП "Агрофірма "Проскурів" права власності на цей об`єкт нерухомого майна та припинення такого права у ПАТ "Проскурів". Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24.06.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №924/699/19, тощо. Також, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 20.01.2021р. відкрито провадження у справі №924/1351/20 про банкрутство Колективного підприємства "Агрофірма "Проскурів"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Рудого Андрія Миколайовича. Водночас, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, спір у даній справі про розірвання договору купівлі-продажу від 03.05.1999р., укладеного між Агрофірмою "Проскурів" та САТ "Проскурів" та про зобов`язання повернути Колективному підприємству "Агрофірма "Проскурів" від Публічного акціонерного товариства "Проскурів" приміщення ресторану "Жовтневий" площею 951,1кв.м, (у тому числі самочинно збудованого 228,3кв.м) шляхом державної реєстрації за КП "Агрофірма "Проскурів" права власності на цей об`єкт нерухомого майна та припинення такого права у ПАТ "Проскурів", є майновим в розумінні положень КУзПБ. З огляду на наведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками Господарського суду Хмельницької області про те, що заявлені у цій справі вимоги Колективного підприємства "Агрофірма "Проскурів" підлягають розгляду у межах справи про банкрутство Колективне підприємство "Агрофірма "Проскурів" відповідно до вимог ст.7 КУзПБ. Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у приписах ч.3 ст.7 КУзПБ законодавець не встановлює інших правил підсудності, а лише конкретизує механізм реалізації приписів п.8 ч.1 ст.20 ГПК України, ч.1, абз.1 ч.2 ст.7 КУзПБ установивши, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи. Також, суд звертає увагу на те, що ст.7 КУзПБ прямо не визначає підсудність вирішення майнового спору, сторонами якого одночасно є особи - боржники, щодо яких порушено справи про банкрутство. Водночас, на час відкриття провадження у справі про банкрутство майно боржника, яке перебуває в особливому правовому режимі, за різних підстав може перебувати в інших осіб, тоді як одним із завдань судових процедур у справі про банкрутство боржника є захист майна боржника, у межах якого може здійснюватися перевірка законності та підставності передачі майна боржника іншим особам, а відтак здійснюватися заходи щодо повернення майна боржнику. Оскільки ініціювання цього спору та вимоги у справі заявлені у межах захисту майна Колективного підприємства "Агрофірма "Проскурів", тому їх розгляд повинен здійснюватися саме в межах справи про банкрутство Колективного підприємства "Агрофірма "Проскурів", не зважаючи на те, що інша сторона теж перебуває в процедурі банкрутства. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 21.01.2022р. у справі №908/964/21(908/2248/21). Відповідно до ст.31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо, зокрема, справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. У постанові від 09.04.2019р. у справі №910/6407/18 Верховний Суд зазначив, що при визначенні підсудності спору відповідному господарському суду з урахуванням критерію територіальної юрисдикції судам належить керуватися приписами ст.ст.27 - 30 ГПК України та враховувати законодавчо встановлену заборону спорів між судами щодо підсудності. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ч.7 ст.31 ГПК України). Наведені правила застосовні до випадків розгляду майнового спору судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, оскільки суддя відповідного суду, який розглядає справу про банкрутство одноособово, діє як суд (близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.03.2020р. у справі №909/180/19). Вказані висновки були сформульовані Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство 23.09.2021р. у справі № 904/4455/19. Водночас, суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій ст.11 ГПК України. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (п.4.1 рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004р. №15-рп/2004). Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності в основі якого лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Принцип юридичної визначеності полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового для виконання рішення лише для того, щоб домогтися перегляду справи та її нового вирішення. Перегляд рішень судами вищих інстанцій не має розглядатися як прихований засіб оскарження і лише ймовірність існування двох поглядів щодо предмету розгляду не може бути підставою для повторного розгляду справи. Відхід від цього принципу може бути виправданий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі та непереборні обставини (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24.07.2003 у справі "Рябих проти Росії"). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції", від 11.04.2013р. у справі "Вєренцов проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Сутяжник проти Росії" зазначено, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд. ЄСПЛ звернув увагу, що при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", від 08.12.2016р. у справі "ТзОВ "Фріда" проти України"). Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про наявність підстав для передання матеріалів справи №924/699/20 Господарському суду Хмельницької області, в провадженні якого перебуває справа №924/1351/20 про банкрутство Колективного підприємства "Агрофірма "Проскурів", для розгляду спору в межах цієї справи. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач упродовж розгляду даної справи судом першої інстанції не заявляв клопотання про її передачу до Господарського суду Хмельницької області для її розгляду в межах справи №924/232/22 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Проскурів", та зазначив про це лише під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Хмельницької області від 01.05.2023р. у справі №924/699/20. Таким чином, враховуючи вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі щодо обставин справи є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права. Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29). Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі. В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі. Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги. Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наведених обставин, ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 01.05.2023р. у справі №924/699/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Проскурів" - без задоволення. Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Проскурів" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 01.05.2023р. у справі №924/699/20 - без змін.

2. Справу №924/699/20 повернути до Господарського суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Повний текст постанови складений "15" червня 2023 р. Головуючий суддя Павлюк І.Ю. Суддя Дужич С.П. Суддя Юрчук М.І.