Постанова Київський апеляційний суд № 752/13571/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №752/13571/22 Головуючий у 1 інстанції: Кордюкова Ж.І. провадження №22-ц/824/7184/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 30 травня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Кулікової С.В., Сушко Л.П., при секретарі: Панчошній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишна оселя 17/31А», адвоката Прилепи Руслана Анатолійовича про визнання недійсним договору про надання правової допомоги, - в с т а н о в и в : У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що в провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №752/3599/20 за позовом ОСББ «Затишна оселя 17/31А» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за надані житлово-комунальні послуги та за його зустрічним позовом до ОСББ «Затишна оселя 17/31А» про визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлене протоколом від 11.11.2018 року, пункти №1,2,3. На підтвердження повноважень на підписання первісного позову надано ордер на надання правової допомоги, договір про надання правової допомоги від 02.05.2019 №1905/02 та довіреність від 02.05.2019 року. Договір про надання правової допомоги підписав член правління ОСББ «Затишна оселя 17/31А» ОСОБА_2 , обраний на загальних зборах, що відбулись 30.09.2018 року та оформлених протоколом від 15.10.2018 року (пункт №3). Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.08.2021 року у справі №910/1758/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 року, скасовано рішення загальних зборів ОСББ «Затишна оселя 17/31А» про обрання ОСОБА_2 членом правління, що відбулись 30.09.2018 року, та оформлене протоколом від 15.10.2018 року пункт №3. Вважає, що ОСОБА_2 не мав повноважень на підписання договору про надання правової допомоги з адвокатом Прилепою Р.А. від 02.05.2019 року та на видачу йому довіреності від 02.05.2019 року, оскільки рішення про його обрання членом правління ОСББ «Затишна оселя 17/31А» є недійсним з моменту його прийняття. Таким чином, адвокат Прилепа Р.А. не мав повноважень на підписання позовної заяви від імені ОСББ «Затишна оселя 17/31А» до нього про стягнення боргу, а відтак було порушено його (позивача) право на справедливий суд. Статутом ОСББ «Затишна оселя 17/31А» встановлено, що без доручення від імені об`єднання може діяти голова правління, а у разі відсутності голови правління його обов`язки виконує заступник. ОСОБА_2 не призначався на посаду заступника голови правління ОСББ «Затишна оселя 17/31А». Тому, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір про надання правової допомоги від 02.05.2019 року №1905/02, укладений між адвокатом Прилепою Р.А. та ОСББ «Затишна оселя 17/31А», та стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року позовні вимоги залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити. Скарга обґрунтована тим, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року у справі №752/13571/22 суперечить саме собі. Порушено його цивільні і матеріальні права у зв`язку з подачею проти нього позову, поданого особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності та повноважень на ведення справи. Право ОСОБА_1 на правовий захист гарантується Законодавством України, ст.16 ЦК України, та ст.55,124 Конституції України. Також в матеріалах позовної заяви задокументовано факти погроз, залякування та пошкодження майна позивача посадовими особами ОСББ. Крім того, звертає увагу суду, що в діях посадових осіб ОСББ «Затишна оселя 17/31 А», як на думку позивача, є ознаки злочину, вчиненого відповідно до ч.1 ст.205-1 КК України, що в свою чергу вже порушує безпосередні права Держави Україна. Адвокат Крикунов О.В. - представник ОСББ «Затишна оселя 17/31А» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 лютого 2023 року залишити без змін. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Залишаючи позовні вимоги без задоволення, суд першої інстанції виходив з відсутності порушеного права позивача. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що пунктами 12, 16 Статуту ОСББ «Затишна оселя 17/31А» визначено, що виконавчим органом об`єднання є правління. Правління обирає зі свого складу голову правління та його заступника. На виконання своїх повноважень голова правління діє без доручення від імені об`єднання та укладає в межах своєї компетенції договори і вчиняє інші правочини відповідно до рішень правління. У разі відсутності голови правління його обов`язки виконує заступник. Також встановлено, що 15 жовтня 2018 року ОСОБА_2 було обрано членом правління ОСББ «Затишна оселя 17/31А» (п.3 протоколу загальних зборів від 15.10.2018 року). 02 травня 2019 року між ОСББ «Затишна оселя 17/31А», від імені якого діяв ОСОБА_2 , та адвокатом Прилепою Р.А. був укладений договір про надання правової допомоги №1905/02, на підставі якого був оформлений ордер. 18 лютого 2020 року адвокат Прилепа Р.А., діючи від імені та в інтересах ОСББ «Затишна оселя 17/31А», склав та підписав позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення боргу за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 17 992 грн 81 коп. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва було відкрито провадження у справі за позовом ОСББ «Затишна оселя 17/31А» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 17 992 грн 81 коп. та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Рішенням Господарського суду м. Києва від 27 серпня 2021 року у справі №910/1758/21, яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2021 року, визнано недійсним і скасовано п.3 рішення загальних зборів ОСББ «Затишна оселя 17/31А» про обрання ОСОБА_2 членом правління, що відбулись 30.09.2018 року, та оформлене протоколом від 15.10.2018 року (пункт №3). За ч.1, 2, 4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Як вбачається зі ст.204 ЦК України, нею закріплено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення. Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як вірно зазначено судом першої інстанції, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені в ст.203 ЦК України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. За ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Пункт 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачає такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину. Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа, тобто така особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права. Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги доводи представника відповідача, яка заперечувала проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивач не є стороною оспорюваного договору, а термін дії цього договору вже закінчився. Так, позивач дійсно не є стороною договору, який він оспорює, проте він є заінтересованою особою, яка вважає, що має конкретний інтерес в оспорюваному договорі, а тому з урахуванням приписів ст.4 ЦПК України має право на звернення до суду. Крім того, сплив строку дії договору також не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки закінчення строку дії договору не може позбавити сторону договору або іншу заінтересовану особу в зверненні до суду у майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення. Позивач ОСОБА_1 , вважаючи порушеним своє право на справедливий суд, звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсними договору про надання правової допомоги від 02.05.2019 року №1905/02, укладений між адвокатом Прилепою Р.А. та ОСББ «Затишна оселя 17/31А», стороною якого він не є. Зазначав, зокрема, що ОСОБА_2 не мав повноважень на підписання договору про надання правової допомоги з адвокатом Прилепою Р.А. від 02.05.2019 року та на видачу йому довіреності від 02.05.2019 року, таким чином, адвокат не мав повноважень на підписання позовної заяви від імені ОСББ «Затишна оселя 17/31А» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, а відтак було порушено право позивача на справедливий суд. За таких обставин договір про надання правової допомоги від 02.05.2019 року має бути визнаний недійсним у судовому порядку. У цій справі позов про визнання недійсним договору про надання правової допомоги подала особа, яка не була стороною цього договору, тобто заінтересована особа. При цьому судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду, яка у постанові від 16.10.2020 року по справі №910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Позивач зазначав, що оспорюваний ним договір про надання правової допомоги порушує його право на справедливий суд під час розгляду цивільної справи №752/3599/20 за позовом ОСББ «Затишна оселя 17/31А» до нього про стягнення боргу за надані житлово-комунальні послуги та за його зустрічним позовом до ОСББ «Затишна оселя 17/31А» про визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлене протоколом від 11.11.2018 року (пункти №1, 2, 3). Як вірно зазначено судом, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вона гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. За позицією Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основними складовими права на справедливий суд є: право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права (справа «Bellet v. France»); принцип юридичної визначеності (справи «Науменко проти України», «Полтораченко проти України», «Трегубенко проти України»); незалежність та безсторонність судової влади (справа «Pullar v. United Kingdom», «Совтрансавто-Холдинг проти України») право на розгляд справи судом у розумні строки (справі «Странніков проти України», «Науменко проти України»). Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що не було встановлено, яким чином оспорюваний ОСОБА_1 договір про надання правової допомоги від 19.05.2020 року порушує його права та законні інтереси. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 12 червня 2023 року. Головуючий: Судді: