Постанова 4824 № 761/10729/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 червня 2023 року м. Київ Справа №761/10729/20 Провадження № 22-ц/824/6425/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця», поданою адвокатом Чаруковським Романом Володимировичем, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку, В С Т А Н О В И В: 13 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року у справі № 761/2186/19 позов ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, стягнення середнього заробітку задоволено частково. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 9 952,98 грн; компенсацію за порушення термінів виплати заробітної плати в сумі 1 800,11 грн. Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку. Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 травня 2017 року по 08 січня 2019 року в розмірі 95 199,50 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Позивачка вказувала, що відповідачем вказана сума їй не виплачена, тому ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, на підставі статі 117 КЗпП України просила стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь середній заробіток за період з 09 січня 2019 року по 22 травня 2020 року у розмірі 78 118,25 грн та судові витрати. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. У вересні 2021 року АТ «Укрзалізниця» подало відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог та застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки для вирішення цього трудового спору застосовується тримісячний строк позовної давності, який розпочався з наступного дня після звільнення позивача - 11 травня 2017 року та сплинув 11 серпня 2017 року. Відповідач вважав, що позов поданий 13 квітня 2020 року позивачем з пропуском строку позовної давності і наявні підстави для його застосування. Рішенням Шевченківського районного суд ум. Києва від 29 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку задоволено. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 09 січня 2019 року по 22 травня 2020 року у розмірі 78 118,25 грн. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 715,20 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідачем не надано доказів виплати заявлених позивачем сум, суд вважав за можливе задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 761/2186/19 за період з 09 січня 2019 року по 22 травня 2020 у розмірі 78 118,25 грн. 16 лютого 2023 року представник АТ «Укрзалізниця» - адвокат Чаруковський Р. В. подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29серпня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що між сторонами існував трудовий спір, але про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Між сторонами не існувало та не існує судового спору про незаконне звільнення або переведення працівника. Тому у суду не було підстав для задоволення позовних вимог та застосування до відповідача відповідальності, встановленої статтею 236 КЗпП України. Заявник також вказує на наявність обставин непереборної сили, на підтвердження чого надає копію науково-правового висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, що підтверджує відсутність вини відповідача у невиплаті заробітної плати. А відповідно до статті 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов?язання, звільняється від відповідальності за порушення забов?язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Заявник також вказує на пропуск позивачем строку позовної давності. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 лютого 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року витребувано з Шевченківського районного суду м. Києва матеріали справи № 761/10729/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку. 20 березня 2023 року матеріали справи № 761/10729/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробіткунадійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 березня 2023 року клопотання представника АТ «Укрзалізниця» - адвоката Чаруковського Р. В. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2022 року задоволено та поновлено його. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника АТ «Укрзалізниця» - адвоката Чаруковського Р. В. на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку. Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 травня 2023 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову у даній справі становить 78 118,25 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 100 = 268400,00 грн). А за правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Встановлено, що ОСОБА_1 з 31 серпня 2012 року працювала в Державному підприємстві «Донецька залізниця» (наказ від 31 серпня 2012 року № 136/ос). 17 липня 2014 року згідно наказу № 93/ос ОСОБА_1 переведена на посаду інженера - електроніка 3 категорії відділу технічного обслуговування АРМів ДП «Донецька залізниця». З 01 серпня 2016 року згідно наказу від 29 липня 2016 року № 1/ос, у зв`язку з реорганізацією ДП «Донецька залізниця», з ОСОБА_1 продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді інженера - електроніка 3 категорії відділу технічного обслуговування АРМів виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця». 10 травні 2017 року ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін на підставі наказу від 10 травня 2017 року № 37/ос. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року у справі № 761/2186/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, стягнення середнього заробітку, стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 9 952,98 грн; компенсацію за порушення термінів виплати заробітної плати в сумі 1 800,11 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку скасовано, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 травня 2017 року по 08 січня 2019 року в розмірі 95 199,50 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Згідно довідки Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» від 25 липня 2020 року, 22 травня 2020 року відповідачем на картковий рахунок позивача виплачено суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 11 753,09 грн, з урахуванням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 761/2186/19. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь 78 118,25 грн у зв?язку із затримкою виплати заробітної плати, яка стягнену судовим рішенням, за період з 09 січня 2019 року по 22 травня 2020 року. Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, АТ «Укрзалізниця» просило застосувати строки позовної давності. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 та у постанові Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 753/10912/20 (провадження № 61-7834св21). Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган). За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. У справі, яка переглядається, установлено, що трудовий спір між позивачем і відповідачем вирішено у справі № 761/2186/19. Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 9 952,98 грн; компенсацію за порушення термінів виплати заробітної плати в сумі 1 800,11 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку скасовано, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 травня 2017 року по 08 січня 2019 року в розмірі 95 199,50 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Згідно довідки Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» від 25 липня 2020 року, 22 травня 2020 року відповідачем на картковий рахунок позивача виплачено суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 11 753,09 грн, з урахування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 761/2186/19. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Таким чином ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України. Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 753/10912/20 (провадження № 61-7834св21). Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, АТ «Укрзалізниця» зазначає про наявність обставин непереборної сили, на підтвердження чого надає копію науково-правового висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, що підтверджує відсутність вини відповідача у невиплаті заробітної плати, а відповідно до статті 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов?язання, звільняється від відповідальності за порушення забов?язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Заявник також вказує на пропуск позивачем строку позовної давності. Надаючи оцінку вказаним аргументам, Київський апеляційний суд враховує таке. Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)). Київський апеляційний суд зазначає, що для застосування статті 117 КЗпП України та покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні необхідно встановити вину підприємства. У матеріалах справи є висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) стосовно АТ «Укрзалізниця», яким засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, не підконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться, в тому числі, на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)». Водночас у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів». У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця, то стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати. Предметом спору у справі, що переглядається є середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) відступаючи від висновків об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладених у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19), зробила висновок про те, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. За таких обставин Київський апеляційний суд констатує, що оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, не є заробітною платою, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 617 ЦК України. Отже, встановлено, що у трудових правовідносинах, які склалися між позивачем та відповідачем АТ «Укрзалізниця» з 20 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин, було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників. А відтак, колегія суддів вважає, що невиконання відповідачем обов`язків передбачених статями 47, 83, 115 та 116 КЗпП України відбулось не з вини АТ «Укрзалізниця», а були викликані обставинами непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, у зв?язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов?язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2, оскільки він є належним доказом, який засвідчує відсутність вини відповідача у невиплаті заробітної плати. За наведених обставин, підстав для задоволення позову колегія суддів не вбачає. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог по суті, підстав для оцінки аргументів щодо пропуску позивачем строку позовної давності немає. Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України). Зважаючи на те, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини справи, що призвело до ухвалення неправильного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29серпня 2022 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29серпня 2022 року та ухвалення у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати в розмірі 1 362,00 грн понесені відповідачем зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрзалізниця». Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2022 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн. Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна