Постанова 4856 № 240/300/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/300/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 12 червня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова з наступними позовними вимогами: - визнати протиправними дії Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова щодо невизнання права на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів як батька двох дітей віком до 15 років; - зобов`язати Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова визнати його право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів як батька двох дітей віком до 15 років; - визнати протиправною бездіяльність Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова щодо невнесення змін у графік відпусток на 2021 рік і незатвердження додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів як батька двох дітей віком до 15 років; - зобов`язати Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова здійснити внести зміни в графік відпусток на 2021 рік і затвердити йому додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів як батьку двох дітей віком до 15 років; - зобов`язати Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова після внесення змін у графік відпусток на 2021 рік надати на його адресу витяг з цього графіку в частині, що стосується його. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Збройних Силах України, що підтверджується посвідченням офіцера, виданого 14 липня 2017 року Житомирським військовим інститутом імені С.П. Корольова (особистий номер 3118216778). 26.11.2021 позивач звернувся до Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова із клопотанням про визнання його права на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без врахування святкових та вихідних днів, відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки», про внесення змін в графік відпусток на 2021 рік та надання його витягу в частині, що стосується позивача. До клопотання було додані копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та довідки про склад сім`ї № 649/205 від 14.08.2018. Листом від 07.12.2021 № 519/4429 Житомирський військовим інститутом імені С.П. Корольова відмовив позивачу в задоволенні зазначеного клопотання, зазначивши, що керуючись нормами чинного законодавства та рішеннями відповідних судів про дію на території України особливого періоду, беручи до уваги, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, займає відповідну посаду, тому визнання його права та затвердження змін до графіку відпусток на 2021 рік з врахуванням щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів є неможливим. Не погодившись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даній адміністративній справі позивачем не доведено факту порушення його законних прав та інтересів відповідачем, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права, колегія суддів виходить із наступного. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що вважає протиправними дії відповідача щодо невизнання його права на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів та бездіяльність щодо невнесення змін у графік відпусток на 2021 рік і незатвердження додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного. За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 05.11.1996 року (Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Спірні правовідносини між сторонами у даній справі виникли з приводу права позивача на один із видів соціальної відпустки передбаченого ст. 19 Закону України «Про відпустки» в особливий період, що триває з дати набрання чинності Закону України № 1126-VII від 17.03.2014 «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію». Згідно зі ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (Закон №3543-XII) особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Статтею 1 Закону України "Про оборону України" №1932-XII від 06.12.1991 (Закон №1932-XII) визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. Підпунктами 3 та 4 частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій або визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. В даному випадку, позивач звернувся до відповідача з клопотанням щодо передчасного обов"язку надання йому у 2021 році відпустки, що, в свою чергу суперечить п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті. Таким чином, колегія суддів вважає відповідь Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова, викладену у листі від 07.12.2021 № 519/4429 на клопотання позивача щодо визнання його права на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без врахування святкових та вихідних днів, відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки», такою, що не порушує його законного права на відпустку, оскільки припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР. Щодо вимоги позивача про внесення змін в графік відпусток на 2021 рік та надання його витягу в частині, що стосується позивача , колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 8.8 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454: - в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію графік відпусток військовослужбовців корегується з урахуванням таких особливостей; - надання інших додаткових, творчих і соціальних відпусток (крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше ніж до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії) припиняється. Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією відповідача, що оскільки позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, займає відповідну посаду, тому визнання його права та затвердження змін до графіку відпусток на 2021 рік з врахуванням щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів є неможливим. При цьому варто відмітити, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, вчинення будь яких інших дій, зокрема визнання права позивача на відпустку, не передбачена чинним законодавством України. На підставі встановлених фактичних обставин справи, суті позовних вимог, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що в даній адміністративній справі позивачем не доведено факту порушення його законних прав та інтересів, що є підставою для відмови в задоволенні позову. В свою чергу, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми процесуального права, які регулюють спірні правовідносини. Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги в оскаржуваній відповідачем частині, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Полотнянко Ю.П.