Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/22100/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/22100/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 26 квітня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність по ненарахуванню та невиплаті додаткової доплати за службу в особливих умовах (період карантину), передбаченої постановою КМУ від 29.04.2020 № 375 за період служби з 01 січня 2021 року по 27 вересня 2022 року; - стягнути з Департаменту патрульної поліції на його користь граничний розмір додаткової доплати до заробітної плати (грошового забезпечення) за період карантину, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах з 01 січня 2021 року по 27 вересня 2022 року. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходить службу в Управлінні патрульної поліції у м.Києві ДПП, що підтверджується копією спеціального жетону № 0000484 від 30.01.2020, який міститься в матеріалах справи. У період з 25.02.2022 по 14.05.2022 позивач службу не ніс, у зв`язку із його звільненням (вказаний факт позивачем не заперечується). За матеріалами справи, позивач за період з 01.01.2021 по 27.09.2022 отримав у липні 2021 року доплату передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни" від 29.04.2020 № 375 (далі - постанова № 375) у розмірі 4320,97 грн. Як свідчать матеріали справи, зокрема рапорт від 01.12.2022 заступника командира батальйону №1 полку №1 (з обслуговування лівого берега) управління патрульної поліції у м.Києві Департаменту патрульної поліції та таблиця 1 "дислокація сил та засобів" у спірний період позивач залучався для несення служби, виключно на охорону адміністративної будівлі, а у період з 25.02.2022 по 14.05.2022 службу не ніс, у зв`язку із його звільненням. В обґрунтування відсутності у позивача права не отримання доплати передбаченої постановою № 375 до його грошового забезпечення у оскаржуваний період, представник відповідача у відзиві на позов наголосив, що контакту з населення внаслідок виконання свої обов`язків позивач не мав, а тому у нього відсутнє право на отримання доплати до грошового забезпечення, передбаченої постановою №

375. Позивач вважає, що йому не нараховано доплату до грошового забезпечення, передбачену постановою № 375, у належному розмірі, а тому звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки судовим розглядом встановлено невиконання позивачем заходів із забезпечення життєдіяльності населення в розумінні постанови №

375. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частин 1 та 2 статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції № 988 від 11.11.2015 (далі - постанова №988), грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Відповідно до статті 28 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів. Вказані спірні відносини у даній справі регулюються постановою № 375, якою передбачені деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни і Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-III (далі - Закон № 1645-III). Пунктом 1 постанови № 375 установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2", та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах. Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 вказаної постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення). Пунктом 5 постанови № 375 передбачено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 вказаної постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів. Таким чином, підставою для отримання доплати за постановою № 375 є сукупність таких певних умов, зокрема особа є поліцейським, який забезпечує життєдіяльність населення (забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України). При цьому, право на вказану доплату мають не усі поліцейські, а лише окремі категорії поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов`язків, забезпечують життєдіяльність населення у зв`язку з чим мають з населенням безпосередній контакт, як то передбачене постановою №

375. Судом встановлено, що позивач отримав додаткову доплату до грошового забезпечення передбачену постановою № 375 у липні 2021 року у розмірі 4320,97 грн. Інші відомості про отримання позивачем вказаної доплати до грошового забезпечення у оскаржений період, матеріали справи не містять. Як зазначає відповіжач, причиною невиплати вищезазначеної доплати до грошового забезпечення слугував факт невиконання позивачем службових обов`язків, які мали безпосередній контакт з населенням. Зокрема, у період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 24.02.2022 та з 15.05.2022 по 27.09.2022 на підставі розстановок сил та засобів, позивач залучався для несення служби виключно на охорону адміністративних будівель, пост №1, за адресою: вул. Святослава Хороброго, 9, м.Київ та контакту з населенням внаслідок виконання своїх обов`язків не мав, у зв`язку із чим така доплата йому не передбачена. На підтвердження вказаного доводу, представником відповідача додано до матеріалів справи рапорт від 01.12.2022 заступника командира батальойону № 1 полку № 1 (з обслуговування правого берега) управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції капітана поліції Любомира Чемуся та таблицю 1 "дислокація сил та засобів" за період з 01.01.2022 по 27.09.2022. Зворотного позивачем під час розгляду вказаних спірних правовідносин не доведено. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані до матеріалів справи докази, не підтверджують того, що позивач, як поліцейський, у спірний період забезпечував життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання таких обов`язків мав безпосередній контакт з населенням. Разом з тим, суд вірно відмітив, що охорона адміністративної будівлі, не свідчить про виконання позивачем обов`язків з безпосередній контактом з населенням та забезпеченням життєдіяльності населення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян, а лише підтверджують факт виконання позивачем своїх службових обов`язків відповідно до посадової інструкції та закону. Крім того, доплата до грошового забезпечення, передбачена постановою № 375, належна не усім поліцейським, які мають спілкування та контакти з населенням, а лише тим, які у період карантину забезпечували життєдіяльність населення - правопорядку і безпеки громадян, шляхом виконання завдань із поточного контролю за перебуванням осіб в місцях самоізоляції, контролю на вулицях, у парках, інших громадських місцях, забезпечення контролю за виконанням протиепідемічних вимог під час здійснення пасажирських перевезень та інших функцій забезпечення безпеки та порядку з метою дотримання правил і норм, передбачених Законом № 1645-III. За відсутності поданих керівником відповідного закладу (в даному випадку начальником Департаменту) списків та інших доказів, які би свідчили про задіяння конкретних поліцейських (в даному випадку позивача) у відповідні дні та час у виконанні вищезазначених заходів та за відсутності доказів безпосереднього виконання особою таких заходів, право на доплату до грошового забезпечення, передбачену постановою № 375, не виникає. Отже, позивачем, під час судового розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами виконання заходів із забезпечення життєдіяльності населення в розумінні постанови №

375. Зокрема, жодних пояснень та доказів того, що позивач був задіяний у виконанні заходів із забезпечення життєдіяльності населення - правопорядку і безпеки громадян, шляхом виконання завдань із поточного контролю за перебуванням осіб в місцях самоізоляції, контролю на вулицях, у парках, інших громадських місцях, забезпечення контролю за виконанням протиепідемічних вимог під час здійснення пасажирських перевезень та інших функцій забезпечення безпеки та порядку з метою дотримання правил і норм, передбачених Законом № 1645-III, матеріали справи не містять. Доказів зворотного позивачем до суду не надано. Зважаючи на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми процесуального права, які регулюють спірні правовідносини. Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги в оскаржуваній відповідачем частині, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.