Постанова 4817 № 607/23063/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/23063/21Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/502/23 Доповідач - Хома М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2023 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючої - Хома М.В. суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В., секретар - Іванюта О.М. з участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 - адвоката Ясюнецького О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 березня 2023 року, повний текст якого складено 16 березня 2023 року, ухвалене суддею Позняком В.М. у цивільній справі №607/23063/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тернопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, ВСТАНОВИВ: У грудні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог остаточно просив: -визнати ОСОБА_3 батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; -зобов`язати Тернопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести до актового запису про народження дитини ОСОБА_5 зміни, а саме: виключити з відомостей як батька дитини ОСОБА_2 та вказати батьком дитини ОСОБА_3 , вказавши прізвище дитини ОСОБА_6 та по-батькові ОСОБА_7 . Позов обґрунтовано тим, що з весни 2018 року по вересень 2018 року позивач та ОСОБА_4 перебували у близьких стосунках та фактично проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась дитина ОСОБА_5 . З травня 2019 року відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 припинились, сторони почали проживати окремо. У звязку із тим, що сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, відповідачка самостійно зареєструвала дитину в Тернопільському відділі ДРАЦС. При цьому батьком дитини вказано ОСОБА_2 . В дійсності батьком дитини є ОСОБА_3 , однак відповідачі відмовляються самостійно подати до органів ДРАЦС заяву про реєстрацію позивача батьком дитини. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 березня 2023 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_3 батьком дитини ОСОБА_5 . Зобов`язано Тернопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_5 , а саме виключити із відомостей про батька дитини ОСОБА_2 та вказати батьком дитини ОСОБА_3 , вказавши по батькові дитини ОСОБА_7 . В задоволенні позову в частині внесення змін до прізвища дитини відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати. Вказує, що позивачем пропущено річний строк позовної давності, оскільки про народження дитини позивач дізнався у травні 2019 року невдовзі після її народження, у звязку з народженням дитини переказував кошти у сумі 10 000 грн. на картку відповідачки. Висновок суду про те, що позивач лише у червні 2021 року дізнався про те, що батьком дитини записаний інший чоловік, не відповідає обставинам справи. При цьому суд взяв до уваги скріншот переписки позивача з відповідачкою, який не містить дати, дата усно вказана зі слів позивача, нічим не підтверджена. Позивач звернувся з даним позовом через два роки після народження дитини. Він знав про вагітність відповідачки і про народження дитини, а тому обєктивно мав можливість знати про своє батьківство. Доводи позивача про те, що про батьківство він дізнався з тесту ДНК у червні 2021 року не повинні прийматись судом як підстава для висновку про дотримання річного строку звернення в суд з даним позовом. Дитині на даний час 4 роки, хлопчик проживає в сімї і знає відповідачів як своїх батьків. Висновком Служби у справах дітей Козівської селищної ради визначено, що тато дитини ОСОБА_8 відіграє в житті дитини особливу роль і є досить важливим для нього. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Ясюнецький О.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Вказує, що перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Про народження дитини позивач знав і відразу після народження дитини надавав матеріальну допомогу відповідачці шляхом періодичного надсилання значних грошових сум. Разом з тим, в актовому записі про народження дитини відповідачка вказала батьком іншого чоловіка ОСОБА_9 . Реєстрація дитини відбулась у відповідності до ч.1 ст. 122 СК України, згідно якої дитина, яка зачата (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Про вказану обставину позивач не знав і не міг дізнатись. Відповідачка не повідомила, що батьком дитини записала іншого чоловіка. Про те, що батьком дитини записаний ОСОБА_10 , позивач дізнався лише в травні 2021 року, коли відповідачка надіслала йому фрагмент свідоцтва про народження у мобільному додатку Viber. Відразу після того, як позивачу стало відомо про те, що батьком дитини записаний інший чоловік, позивачем було ініційовано проведення ДНК експертизи. Така експертиза була проведена за згодою відповідачки. Таким чином, позивач міг дізнатись, що його право на батьківство ймовірно порушено лише у травні 2021 року, а остаточно переконатись у факті порушення його прав на батьківство 02.07.2021 року, коли його батьківство було встановлене за результатами ДНК тесту. Також позивач у відзиві зсилається на рішення ЄСПЛ від 19.03.2019 року у справі М.Т. проти України. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які підтримали доводи апеляційної скарги та пояснили, що вони разом з сином ОСОБА_11 та молодшою дочкою є однією міцною сімєю, дитина знає свого батька відповідача; позивач не спілкується українською мовою, в той час як дитина знає виключно українську мову; дитина ніколи не бачила позивача, не знає його, між ними відсутнє будь-яке спілкування, позивач пропустив строк позовної давності, визнання за ним батьківства щодо сина ОСОБА_11 суперечить інтересам дитини; представника ОСОБА_3 - адвоката Ясюнецького О.О., який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає що строк позовної давності не пропущено, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. В апеляційній скарзі не заперечуються висновки суду щодо факту батьківства позивача щодо дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Разом з тим, позивачка вважає, що позивачем пропущено передбачений ч.2 ст. 129 СК України строк позовної давності, який суд першої інстанції не вважав пропущеним. Тому відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто щодо строку позовної давності до вимоги про визнання батьківства, встановленого ч.2 ст. 129 СК України. Вважаючи, що позивачем не пропущено строк звернення в суд із вимогою про визнання батьківства, суд першої інстанції вказав, що тільки у травні 2021 року позивач дізнався про те, що у свідоцтві про народження батьком дитини вказана інші особа. Тому з метою підтвердження свого батьківства ним за згодою позивачки проведено ДНК тест, і лише з моменту отримання результатів ДНК тесту 02 липня 2021 року ОСОБА_3 був обєктивно обізнаним про своє батьківство, тому його звернення в суд подане в межах встановленого ч.2 ст. 129 СК України строку позовної давності. Однак, такий висновок не відповідає обставинам справи, суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, що відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення. Судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини. З весни по вересень 2018 року позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_1 (на той час її прізвище ОСОБА_12 ) перебували у близьких (інтимних) стосунках, не перебуваючи у шлюбі, що підтверджується поданими позивачем заявами по суті справи та не заперечується сторонами. У вересні 2018 року відповідачка повідомила позивача про вагітність. Стосунки між ними були припинені. Наведена обставина встановлена з пояснень у суді апеляційної інстанції відповідачки ОСОБА_1 , представник позивача не заперечив щодо цієї обставини. 7 лютого 2019 року відповідачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка народила дитину - ОСОБА_5 . Згідно актового запису №30 від 11 травня 2019 року про народження ОСОБА_5 , його матірю вказана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка України, батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України. Підстава запису відомостей про батька актовий запис про шлюб №3 від 7 лютого 2019 року. Про народження дитини та про про те, що батьком цієї дитини є позивач, відповідачка повідомила його в телефонному режимі через декілька днів після народження дитини, тобто у травні 2019 року. Позивач, вважаючи себе батьком дитини, у травні 2019 року та у подальшому декілька разів здійснював грошові перекази на утримання дитини на банківську карту відповідачки, що підтвердив у суді апеляційної інстанції його представник адвокат Ясюнецький О.О. Окрім переказів грошових коштів, позивач ніколи не приймав ніякої іншої участі у житті та вихованні дитини. Подані позивачем заяви по суті справи та інші матеріали справи не містять інформації про те, що позивач намагався, а відповідачі чинили йому перешкоди у зясуванні питання, хто записаний батьком дитини чи перешкоджали у реалізації його батьківських прав щодо дитини ОСОБА_5 . Як вбачається із довідки №7 від 03.03.2023 року, виданої закладом дошкільної освіти (ясла-садок) Сонечко Козівської селищної ради, дитина ОСОБА_5 регулярно відвідує заняття у ЗДО я/с Сонечко. Дитина завжди охайна, доглянута. Мати та батько дитини спілкуються з педагогами, які навчають сина, цікавляться дошкільним життям дитини. Дитину до закладу освіти приводять і забирають мати та батько. Відповідачка не заперечувала біологічне батьківство позивача, за її добровільної згоди 06.06.2021 року у дитини було відібрано біологічний матеріал та проведена ДНК експертиза. За результатами ДНК тесту від 2 липня 2021 року ОСОБА_3 є біологічним батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з імовірністю 99, 999991973 %. Вказані обставини не заперечили у суді апеляційної інстанції представник позивача та відповідачі. Відповідно до ст. 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право предявити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. З даним позовом позивач звернувся 9 грудня 2021 року. Визначальним моментом для правильного вирішення даної справи має визначення початку перебігу строку позовної давності, а саме коли позивач дізнався або міг дізнатись про своє батьківство. ОСОБА_3 мав інтимні стосунки з позивачкою, знав про її вагітність та у травні 2019 року дізнався він неї про те, що він є батьком народженої нею ІНФОРМАЦІЯ_2 дитини. Вважаючи себе батьком народженої відповідачкою 4 травня 2019 року дитини, позивач неодноразово надавав відповідачці грошові перекази для потреб дитини. Отже, з травня 2019 року ОСОБА_3 знав про народження відповідачкою дитини і не виключав своє батьківство щодо цієї дитини, а навпаки, вважав себе батьком цієї дитини, тобто знав про своє батьківство з травня 2019 року. Відомості про те, що у позивача були сумніви у його батьківстві чи він намагався до травня 2021 року провести ДНК тест щодо його батьківства, а відповідачка відмовлялась чи ухилялась від проведення такої експертизи у матеріалах справи відсутні і про це не вказує сам позивач. Матеріали справи не містять доказів про те, що тест на батьківство позивача не міг бути проведений раніше і позивач не міг раніше переконатись достовірно у своєму батьківстві, якщо у нього виникали такі сумніви. Таким чином, за вказаних обставин справи, отримання 02.07.2021 року результатів ДНК тесту на батьківство не свідчить про те, що лише з отриманням цих результатів позивач дізнався про своє батьківство. Щодо державної реєстрації народження ОСОБА_5 та можливості позивача дізнатись, хто записаний батьком дитини, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст. 125, ч.ч.1, 3 ст. 126 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Не перебуваючи у шлюбі з відповідачкою матірю дитини, позивач не вживав жодних заходів для реєстрації його як батька дитини, не подавав до органів ДРАЦСу спільної заяви з відповідачкою про запис його батьком дитини, чи заяви про визнання батьківства відповідно до ч.3 ст. 126 СК України. Протягом двох років з дня народження дитини (до травня 2021 року) позивач взагалі не зясовував питання, хто ж записаний батьком дитини. З врахуванням встановлених чинним законодавством України норм щодо реєстрації новонародженої дитини, зокрема, запису про батьків, у позивача були відсутні підстави вважати, що саме він може бути записаний батьком дитини, без його особистої заяви. Той факт, що у лютому 2019 року відповідачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 і саме він був записаний батьком дитини на підставі ст. 133 СК України, про що позивач не знав, не свідчить про те, що позивач до травня 2021 року не міг дізнатись, хто записаний батьком дитини. Крім цього, закон повязує початок перебігу строку позовної давності до вимог про визнання батьківства виключно з моментом, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, а не з будь-якими іншими обставинами, що стосуються батьківства. Таким чином, перебіг строку позовної давності за вказаних обставин справи слід обчислювати з травня 2019 року з моменту, коли позивач дізнався про своє батьківство, яке він визнавав з травня 2019 року. Оскільки точний день травня 2019 року, коли позивач був повідомлений про народження дитини не встановлено, тому таким днем слід вважати останній день травня 2019 року, а початок перебігу строку позовної давності з 01.06.2019 року. Оскільки з позовом до суду про визнання батьківства ОСОБА_3 звернувся 09.12.2021 року, тобто по закінченні встановленого ч.2 ст. 126 СК України строку звернення в суд, позивачка заявила у суді першої інстанції про застосування цього строку, тому наявні підстави для відмови у позові у звязку із закінченням строку позовної давності. Щодо посилання суду першої інстанції на рішення ЄСПЛ від 19 березня 2019 року у справі М.Т. проти України колегія суддів зазначає, у вказаній справі позов про визнання батьківства був поданий поза межами встановленого законодавством строку; позивач клопотав про поновлення цього строку та зазначав поважні причини його пропуску. Суд першої інстанції визнав наведені позивачем причини пропуску строку поважними для поновлення строку, в той час як апеляційний суд відхилив ці аргументи, не навівши будь-яких альтернативних підстав, якими б пояснювалося його рішення. Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини, яка передбачала наявність ймовірного біологічного батька, законного батька та вітчима, фактичні стосунки дитини з цими трьома чоловіками залишилися абсолютно не проаналізованими і не було розглянуто питання, чи було в найкращих інтересах дитини поновлення строку позовної давності для позову заявника та розгляд його по суті. У звязку з цим не було проведено жодного аналізу для встановлення балансу між інтересами дитини та батька щодо встановлення його батьківства за таких обставин. У даній справі за позовом ОСОБА_3 суд першої інстанції не врахував усіх обставин справи і прийшов до помилкового висновку, що строк позовної давності для вимог позивача не пропущено. Суд невірно визначив початок перебігу строку позовної давності. Такий строк пропущений позивачем і клопотань про його поновлення із зазначенням поважних причин пропуску до суду не подано. Без подання позивачем відповідного клопотання із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення в суд з даним позовом суд не може вирішувати питання про його поновлення. Тому у даній справі обставини справи є відмінними від тих обставин, що встановлені у справі М.Т. проти України, яка розглянута ЄСПЛ 19.03.2019 р. З врахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у звязку з пропуском строку позовної давності. На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 березня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тернопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, у звязку з пропуском строку позовної давності. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 9 червня 2023 року. Головуюча Хома М.В. Судді Бершадська Г.В. Гірський Б.О.