Постанова 4814 № 552/7558/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/7558/22 Номер провадження 22-ц/814/2947/23Головуючий у 1-й інстанції Миронець О.К. Доповідач ап. інст. Гальонкін С. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Гальонкіна С.А., суддів Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 січня 2023 року по справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до ОСОБА_1 про відшкодування надмірно виплаченої пенсії, В С Т А Н О В И В : ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування надмірно виплаченої пенсії. Позов обґрунтовано тим, що на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області перебував ОСОБА_1 , який отримував пенсію по ІІІ групі інвалідності. Згідно з даними виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ№711073 ОСОБА_1 був визнаний інвалідом ІІІ групи з 01 квітня 2020 року по 30 квітня 2021 року. Управлінням проведено виплату пенсії по інвалідності за період з 01 квітня 2020 року по 30 квітня 2021 року. Згідно листа КП «Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи» Полтавської обласної ради від 20 квітня 2022 року № 388 ОСОБА_1 при черговому огляді 18 травня 2021 року особою з інвалідністю не визнаний. Внаслідок цього, виникла переплата пенсії за період з 01 травня 2021 року по 31 травня 2022 року в сумі 20967,47 грн. Просило стягнути з ОСОБА_1 надмірно виплачену пенсію в розмірі 20967,47 грн. та судовий збір 2481 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 січня 2023 року в задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до ОСОБА_1 про відшкодування надмірно виплаченої пенсії відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 13000 гривень витрат на правову допомогу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги З рішенням суду не погодилося Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та оскаржило його в апеляційному порядку. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Аргументи учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та неповне дослідження доказів. Вважає, що судом не взято до уваги доводи наведені в позовній заяві. Зокрема, не враховано положення пункту 14 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та факт відмови ОСОБА_1 добровільно повернути надміру виплачені кошти. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, позивач звертає увагу, що дані витрати не підтвердженні документально. Крім цього судом не враховано принцип співмірності, тоді як витрати на правничу допомогу у розмірі 13000 грн є значно перевищеними, необґрунтованими та безпідставними. Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. Щодо розгляду справи без виклику сторін Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи, що ціна позову становить 20967 грн. 47 коп. та беручи до уваги положення ч. 13 ст. 7, ст. 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження. Встановлені обставини справи Як вбачається з матеріалів справи на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області перебував ОСОБА_1 , який отримував пенсію по ІІІ групі інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з даними виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 711073 ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІІ групи з 01 квітня 2020 року по 30 квітня 2021 року. З листа КП «Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи» Полтавської обласної ради №1116 від 13 грудня 2022 року вбачаєтеся, що за результатами огляду 18 травня 2021 року ОСОБА_1 не визнаний особою з інвалідністю, у зв`язку з чим 20 травня 2021 року КП «Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи» на адресу позивача була направлена «Довідка про невизнання особою з інвалідністю». Відповідно до накладної Укрпошти дану довідку позивач отримав 22 травня 2021 року. Позиція суду апеляційної інстанції Щодо розгляду справи по суті Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відповідно до статті 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсіонери зобов`язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов`язку і одержання у зв`язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду. Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із відповідного правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Зазначений висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 296/9905/15-ц. З матеріалів справи вбачається, що позивач з 22 травня 2021 року був повідомлений про те, що за результатами огляду проведеного 18 травня 2021 року ОСОБА_1 не визнаний особою з інвалідністю. Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При дослідженні матеріалів справи колегією суддів не встановлено недобросовісності у діях ОСОБА_1 або наявності рахункової помилки з боку органів Пенсійного фонду України при виплаті йому пенсії. За вказаних обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Аналізуючи доводи наведені в апеляційній скарзі колегія суддів звертає увагу, що пункт 14.6 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на який посилається позивач, стосується випадку пропуску строку повторного огляду медико-соціальної експертизи особою з інвалідністю в період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином встановленим Кабінетом Міністрів України. Однак, судом встановлено, що ОСОБА_1 вчасно пройшов огляд медико-соціальної експертизи, про що позивач був повідомлений належним чином. А тому у Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не було підстав для нарахування пенсії відповідачу з 01 червня 2021 року. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Пунктом 1 частини 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно із частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц зазначено, що: Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України. Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. У постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20, від 22 лютого 2023 року у справі № 209/357/22, зазначено, що: У розумінні положень частини 5 статті 141 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Як вбачається з матеріалів справи, копія відзиву, в якому відповідач просив стягнути витрати на правничу допомогу, з додатками була направлена позиву більше ніж за місяць до винесення рішення. Однак жодних заперечень щодо відшкодування витрат на правничу допомогу та їх розміру до суду не надходило. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Враховуючи, що при розгляді справи судом першої інстанції заперечень щодо стягнення витрат на правничу допомогу позивач не подавав, та не обґрунтував неможливість їх подання в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку про законність рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. Рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Зважаючи на наведене апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Щодо судових витрат За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не задовольняє вимоги позивача, не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 січня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 11 травня 2023 року Головуючий С.А. Гальонкін Судді Г.Л. Карпушин О.Ю. Кузнєцова