Ухвала КАС ВС № 520/18244/2020

УХВАЛА 08 червня 2023 року м. Київ справа № 520/18244/2020 адміністративне провадження № К/990/20191/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у справі №520/18244/20 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - УСТАНОВИВ: В грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд: - визнати неправомірною бездіяльність Харківської обласної прокуратури (до 11 вересня 2020 року - прокуратури Харківської області) в частині невиплати йому вихідної допомоги при звільненні 5 травня 2020 року в розумінні 30345,17 грн середнього місячного заробітку; - стягнути з Харківської обласної прокуратури на його користь вихідну допомогу в зв`язку із звільненням з органів прокуратури у розмірі 30345,17 грн середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з відрахуванням необхідних податків та зборів; - стягнути з Харківської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі: 1445,008250 грн за кожен день затримки розрахунку починаючи з 5 травня 2020 року до дня постановлення судового рішення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2021 року позов задоволено частково: - визнано неправомірною бездіяльність Харківської обласної прокуратури (до 11 вересня 2020 року - прокуратури Харківської області) в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 5 травня 2020 року в розмірі: 30345,17 грн середнього місячного заробітку; - стягнуто з Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, ЄДРПУ 02910108) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) вихідну допомогу в зв`язку із звільненням з органів прокуратури у розмірі 30345,17 грн середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з відрахуванням необхідних податків та зборів; - зобов`язано Харківську обласну прокуратуру (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі: 1445.008250 грн за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 5 травня 2020 року до дня фактичної виплати вихідної допомоги при звільненні; - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі: 908, 00 грн. (дев`ятсот вісім гривень). Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2021 року змінено, шляхом викладення абзацу 4 резолютивної частини наступним чином: стягнути з Харківської обласної прокуратуру (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні 50494 (п`ятдесят тисяч чотириста дев`яносто чотири) гривні 36 копійок за період з 6 травня 2020 року до 9 вересня 2021 року з відрахуванням обов`язкових податків, зборів, платежів. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Харківська обласна прокуратура звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 23 травня 2023 року засобами поштового зв`язку. У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у справі №520/18244/20 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне. В касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник касаційної скарги зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права, яке полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, а саме: статей 40, 44 Кодексу законів про працю України, без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16. Суд зауважує, що Верховним Судом сформовано сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), викладену зокрема у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 26 лютого 2021 у справі №1.380.2019.006923. Доводи відповідача, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16 щодо застосування статей 40, 44 Кодексу законів про працю України, є безпідставним з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, згідно з яким суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Враховуючи, що постанови Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 25 лютого 2021 у справі № 640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 31 березня 2021 у справі № 320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 27 травня 2021 року у справі № 380/4855/20, від 24 червня 2021 року у справі № 200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 300/2000/20 та від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, від 30 вересня 2021 року у справі №160/10949/20, у спорах аналогічних цій справі, прийняті пізніше постанови Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, суди попередніх інстанцій врахували саме таку останню правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах. Отже, подаючи касаційну скаргу скаржником не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав. Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу. За змістом частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom»), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. За змістом пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Водночас касаційна скарга позивача не містить вмотивованих обґрунтувань необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19. Фактично позивач вказує лише свою незгоду із застосуванням судами вказаних висновків. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права. Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктами 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України Суд, - УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у справі №520/18244/20 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду