Постанова КАС ВС № 640/15023/19

ф ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2023 року м. Київ справа № 640/15023/19 адміністративне провадження № К/9901/12175/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф., секретар судового засідання Драга Р.В., за участю: представника позивача Іванова О.В., представника відповідача Мовсисяна В.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №640/15023/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада Будівництво» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2020 (головуючий суддя Патратій О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2020 (головуючий суддя Мельничук В.П., судді: Шурко О.І., Оксененко О.М.), УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аркада Будівництво» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.07.2019 №10072615140101, №10082615140101, №0013644208. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2020, адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві подало касаційну скаргу до Верхового Суду, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2020, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві у справі №640/15023/19. Ухвалою суду від 18.05.2023 касаційний розгляд справи призначено у судовому засіданні на 06.06.2023. У судовому засіданні представником відповідача підтримано доводи касаційної скарги. Поряд з цим, представник позивача підтримав доводи Товариства, викладені у відзиві на касаційну скаргу податкового органу. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховним Судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення. Верховний Суд, на підставі фактичних обставин справи, які сторонами не заперечуються, з`ясував наступне. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркада-Будівництво" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2016 по 31.12.2018, валютного - за період з 01.10.2016 по 31.12.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.10.2016 по 31.12.2018. Результати перевірки оформлено актом №410/26-15-14-01-01/34882504 від 10.07.2019, яким встановлено порушення: п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 113,00 грн, в тому числі по періодах: за 4-й квартал 2016 року у сумі 113,00 грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України, у результаті чого знижено суму ПДВ у розмірі 1 954 371 грн., у тому числі по періодах: - листопад 2017 року на суму 104,00 грн.; - вересень 2018 року на суму 1 954 267,00 грн. п. 51.1 ст. 51. пп. "б" п. 176.2. ст. 176 ПК України та розділу 3 "Порядку заповнення та подання податковими та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку", затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, в податкових розрахунках (форма № 1-ДФ) невідображена видана фізичним особам поворотна фінансова допомога. На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 31.07.2019: №10072615140101, яким визначено зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 113,00грн. та застосовано штрафні санкції на суму 28,00грн.; №10082615140101, яким визначено зобов`язання з ПДВ у розмірі 1'954' 371,00грн. та застосовано штрафні фінансові санкції у розмірі 488593,00грн.; №0013644208, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 510,00грн. Вважаючи вказані податкові-повідомлення рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про їх скасування. Позовні вимоги мотивовано тим, що висновки за результатами перевірки ґрунтуються виключно на порушеннях податкового та іншого законодавства, допущених іншими платниками податків, а не безпосередньо позивачем. Акт перевірки не містить доказів відсутності руху активів в процесі провадження позивачем господарської діяльності, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що акт перевірки, на підставі якого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є недопустимим доказом. Відсутність підписів посадових осіб контролюючого органу у Акті перевірки, які її проводили, робить такий акт нечинним, а тому останній не може слугувати підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень щодо нарахування платнику податків податкових зобов`язань, Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення є неправомірними, оскільки прийняті на підставі доказу, який не відповідає вимогам закону, а тому не підтверджує висновки контролюючого органу, які стали підставою для їх прийняття. Суд вважав, що з метою встановлення всіх обставин справи та прийняття законного та об`єктивного рішення у справі суд не позбавлений можливості дослідити порушення позивачем вимог податкового законодавства, які на переконання контролюючого органу мали місце, та оцінити наявність правових підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Надаючи оцінку, суд встановив, що податковий орган не надав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що сам по собі акт податкової перевірки та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання акта не створюють правових наслідків у вигляді виникнення обов`язків, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім виникнення права на подання зауважень до акта. Акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання й не є обов`язковим рішенням суб`єкта владних повноважень. Також, відповідач не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем підтверджено реальність господарських операцій. Як відзначає податковий орган, долучені позивачем первинні документи мають дефекти, а саме, підписані від імені осіб, які заперечують свою причетність до ведення господарської діяльності та не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту в розумінні приписів податкового законодавства. Протоколи допиту керівника ТОВ «ОНІКССТОР» та пояснення директора ТОВ «ЩИВЕЦЬ» залишені судами поза увагою. На підставі викладеного, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, з якого слідує, що Товариство вважає доводи податкового органу необґрунтованими, вказує, що касаційна скарга не містить обґрунтування неправомірності судових рішень. Суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про фактичне виконання правочинів, укладених між позивачем та контрагентами. Враховуючи зазначене, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи і вимоги, викладені у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне. Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з пунктом 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Пунктом 86.7 статті 86 ПК України передбачено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводить перевірку. Відповідно до пункту 58.1 статті 58 та пункту 86.8 статті 86 ПК України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення. За змістом пункту 86.8 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу. Суд апеляційної інстанції врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.06.2020 у справі №140/388/19, за якою відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки. Як зазначено апеляційним судом, тобто, Верховний Суд вказав про відсутність лише одного підпису посадової особи контролюючого органу, що є незначним порушенням. Натомість, у справі, що розглядається, в акті перевірки відсутні підписи трьох з шести посадових осіб, які проводили документальну планову виїзну перевірку, тобто 50% підписів, що вказує на істотне порушення при оформленні результатів перевірки позивача, що на переконання колегії суддів, свідчить про дефектність акту №410/26-15-14-01-01/34882504 від 10.07.2019, та наявність правових підстав для неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.06.2020 у справі №140/388/19 при розгляді даного спору. У справі, що розглядається суд касаційної інстанції вказує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.06.2020 у справі №140/388/19, сам по собі акт податкової перевірки та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків у вигляді виникнення обов`язків, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім виникнення права на подання зауважень до акта. Таким чином, акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання, й не є обов`язковим рішенням суб`єкта владних повноважень. Непідписання акта перевірки не можна ототожнювати, зокрема з непідписанням судового рішення, наслідки чого прямо встановлені в законі, чи непідписанням окремих рішень суб`єктом владних повноважень, коли негативні наслідки такого дефекту також можуть бути встановлені законом. Водночас саме по собі порушення порядку оформлення акта перевірки (у частині обов`язку підписання особами, які здійснювали перевірку) не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного на підставі не підписаного одним із перевіряючих акта перевірки, але в сукупності з іншими порушеннями може слугувати обставиною для висновку щодо протиправності рішень контролюючого органу. Це стосується випадків, коли обставини, викладені в акті, не знайдуть підтвердження в суді. Під час розгляду тотожних спорів судам необхідно застосовувати правову позицію Верховного Суду у справах про порушення порядку оформлення акта перевірки (у частині обов`язку підписання особами, які здійснювали перевірку), що у цій справі судом першої та апеляційної інстанцій зроблено не було. Також, у справі, що розглядається, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем приписів податкового законодавства, з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «ОНІКССТОР» та ТОВ «ЩИВЕЦЬ». Згідно з пунктом 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту). Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно зі статтею 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції взагалі, і для цілей податкового обліку зокрема, є те, що вона спричиняє реальні зміни майнового стану платника податків. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «АРКАДА-БУДІВНИЦТВО» здійснювало взаємовідносини з ТОВ «ОНІКССТОР» (вид діяльності - оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням). Позивачем від ТОВ «ОНІКССТОР» отримано рахунок-фактуру від 29.09.2016 та видаткову накладну від 13.10.2016 на загальну суму 626,40 грн., відповідно до якої ТОВ «ОНІКССТОР» передано ТОВ «АРКАДА-БУДІВНИЦТВО» перемикач клавіатури, миші, монітора ATEN CS22U-A7 на загальну суму 626,40 грн. (в т.ч. ПДВ 104,4 грн.). Розрахунки між підприємствами проведено згідно платіжного доручення від 10.10.2016 на загальну суму 626,40 грн. з ПДВ. Станом на 31.12.2018 по взаєморозрахункам між ТОВ «ОНІКССТОР» та ТОВ «АРКАДА-БУДІВНИЦТВО» заборгованість відсутня. Крім того, між ТОВ «АРКАДА-БУДІВНИЦТВО» та ТОВ «ЩИВЕЦЬ» (вид діяльності - будівництво житлових і нежитлових будівель) було укладено договір підряду щодо надання робіт з прокладання зовнішніх інженерних мереж зливостоку (К-2) від колодязя № 43 до колодязя № 47 по вул. Маршала Конєва Д 800мм на пр.Ак.Глушкова, 6 в Голосіївському районі м. Києва. Вартість робіт по договору складала 13 750 000,00 грн. з ПДВ. Розрахунки між підприємствами ТОВ «ЩИВЕЦЬ» та ТОВ «АРКАДА-БУДІВНИЦТВО» проводились у безготівковій формі згідно платіжних доручень на загальну суму 11 725 600,00 грн. з ПДВ. Станом на 31.12.2018 заборгованість ТОВ «ЩИВЕЦЬ» перед ТОВ «АРКАДА- БУДІВНИЦТВО» складала 11 725 600,00 грн. На підставі матеріалів справи апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Суд апеляційної інстанції констатував, що покази свідків, відібрані під час досудового розслідування, якщо вони не були безпосереднім предметом дослідження суду не можуть бути визнані доказами. В такому випадку тільки показання свідків, отримані в судовому засіданні можуть вважатися належними та допустимими доказами в рамках кримінального провадження. Відтак, на думку суду відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, його контрагентів, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру). Як вбачається, у цій справі податковий орган обґрунтовує свою позицію, у тому числі, обставинами, що вказують на фіктивність суб`єктів господарювання-контрагентів, з огляду на наявні відомості, з яких слідує, що задокументовані керівники контрагентів заперечують свою участь у господарській діяльності підприємства. Відповідач посилається на протоколи допиту свідка ОСОБА_1 , директора ТОВ «ОНІКС», пояснення ОСОБА_2 , директора ТОВ «Щивець», відновідно до яких, останні заперечують свою причетність до ведення господарської діяльності підприємств. На підставі викладеного, касаційний суд вважає необхідним вказати наступне. Підтверджуючи фактичне здійснення господарських операцій, позивач повинен мати відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презюмується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). У той же час, норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними. Як вбачається, у цій справі суди виходили з того, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. На переконання судів попередніх інстанцій, податковим органом не доведено існування таких обставин. Разом з тим, такий висновок зроблено судами без дотримання вимог норм процесуального права, зокрема норм статті 90 КАС України. Згідно з частинами третьою, четвертою цієї статті суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів доходить висновку, що обставини справи мають бути встановлені належним чином з урахуванням документів та наданих сторонами доказів, оцінених у їх сукупності. Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін є сутністю офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Стаття 75 КАС України визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Необхідно враховувати, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує. З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує доводи про безтоварність господарських операцій між позивачем і контрагентами, суду слід було дослідити реальне виконання цими підприємствами правочинів та відповідно правомірність декларування позивачем сум оподатковуваного доходу та податкового кредиту. Обставини, на які посилається відповідач, мають значення для розгляду справи та відповідно до частини другої статті 73 КАС України входять до предмета доказування, оскільки від їх встановлення залежить висновок щодо реальності господарських операцій. У разі якщо документи, надані позивачем, були складені без фактичного виконання господарських операцій, такі документи не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і не можуть бути доказами у адміністративній справі. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий не доведе зворотне. Поряд з цим, у разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків відтворив у фінансовому звіті суми витрат та/або задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене відповідає нормі частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті. Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Крім того, у справі залишилися недослідженими обставини про те, чи контрагенти позивача були спроможним виконати умови правочинів; чи могли фактично виконати обсяг послуг в обумовлені сторонами строки; чи мали контрагенти технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності. Так само, судами не з`ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його контрагентами, хто персонально брав у цьому участь, з урахуванням того, що вказані обставини теж входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями, з огляду на доводи податкового органу, згідно яких, особи, що значились керівниками контрагентів, свідчать про відсутність мети здійснення господарської діяльності. Для з`ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладених в акті перевірки або підтверджених іншими доказами. Ненадання правової оцінки обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи та, відповідно, вимагає скасування такого рішення у відповідній частині з направленням справи на новий розгляд для усунення вказаних недоліків шляхом дослідження усіх обставин у справі. За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Керуючись статтями 344, 349, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2020 у справі №640/15023/19 скасувати. Справу №640/15023/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ------------------- ------------------- ------------------- В.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова Судді Верховного Суду