Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/17713/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/17713/22 пров. № А/857/1931/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, суддя (судді) в суді першої інстанції - Мартинюк В.Я., час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення - не зазначено, В С Т А Н О В И В: 16 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2018 році, одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний 11 календарний рік служби та компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення; зобов`язати провести перерахунок та виплату підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2018 році, одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний 11 календарний рік служби та компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення; визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із липня 2015 року по день фактичної виплати 18 жовтня 2022 року; зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із липня 2015 року по день фактичної виплати 18 жовтня 2022 року. Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення зазначених у мотивувальній частині ухвали недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо проведення перерахунку та виплати підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2018 році, одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний 11 календарний рік служби та компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення з обґрунтуванням поважних причин пропуску та доказів, що підтверджуються причини пропуску такого. 19 грудня 2022 року на адресу Львівського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява по суті ухвали про залишення позову без руху, в якій зазначено, що 18 жовтня 2022 року відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 50941 грн 07 коп., однак, при перерахунку індексації грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/12078/21 відповідач не провів перерахунок та виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення виплаченої йому 18 жовтня 2022 року індексації. Вказує, що початком перебігу процесуального строку є 19 жовтня 2022 року - наступний день після виплати позивачу індексації грошового забезпечення. Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії в частині вимог щодо нездійснення перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2018 році, одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний 11 календарний рік служби, компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток, нездійснення нарахування та виплати підйомної допомоги з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення повернуто позивачу. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суддя суду першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не погоджується із бездіяльністю відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати йому грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2018 році, одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний 11 календарний рік служби, компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток, які вказані у наказі начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Донецько-Луганського управління Державної прикордонної служби України від 05 лютого 2018 року № 6-ОС, та з бездіяльністю щодо ненарахування й невиплати підйомної допомоги з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, до спірних правовідносин слід застосовувати спеціальний процесуальний строк передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України місячний строк на звернення до суду. Суд першої інстанції вважав, що перебіг строку звернення до суду у спірних правовідносинах у цій частині розпочався з наступного дня після дати виключення позивача зі списків відповідача, зазначеної в наказі від 05 лютого 2018 року № 6-ОС (з 06 лютого 2018 року). Оскільки із цим позовом представник позивача звернувся 16 листопада 2022 року, тому позовні вимоги у цій частині подані поза межами місячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України. Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що право на звернення до суду у зв`язку із бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку одноразових та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з включенням індексації грошового забезпечення до складу місячного грошового забезпечення виникло у нього з наступного дня після 18 жовтня 2022 року - дня виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 380/12078/21. Вказує, що суд першої інстанції невірно встановив обставини справи та не застосував до спірних правовідносин ч. 2 ст. 122 КАС України, відповідно до якої строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявнику) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 6-ОС від 05 лютого 2018 року (по особовому складу) ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у повному обсязі за період з грудня 2015 року по 06.02.2018. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по 06.02.2018 включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, із урахування виплачених сум. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2022 року у справі № 380/12078/21 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року в справі № 380/12078/21 - без змін. 19 вересня 2022 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив добровільно виконати судове рішення у справі № 380/12078/21 та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 06 лютого 2018 року. Листом 11/2455-22-вих. від 26 вересня 2022 року Львівський військово-медичний клінічний центр (клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України повідомив представника позивача, що позивачу за період з грудня 2015 року по 06 лютого 2018 року перераховано індексацію грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та з урахуванням виплачених сум. Нарахована сума індексації грошового забезпечення склала 51716 грн 82 коп., сума військового збору - 775 грн 75 коп., на картковий рахунок позивача буде зараховано 50941 грн 07 коп. до 15 жовтня 2022 року. 18 жовтня 2022 року на картковий рахунок позивача було зараховано 50941 грн 07 коп. (заробітна плата). Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2018 році, одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний 11 календарний рік служби та компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення позивач звернувся із цим позовом до суду. Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення зазначених у мотивувальній частині ухвали недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо проведення перерахунку та виплати підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2018 році, одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний 11 календарний рік служби та компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення з обґрунтуванням поважних причин пропуску та доказів, що підтверджуються причини пропуску такого. Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії в частині вимог щодо нездійснення перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2018 році, одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний 11 календарний рік служби, компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток, нездійснення нарахування та виплати підйомної допомоги з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення повернуто позивачу. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суддя суду першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для повернення заяви позивачеві, оскільки позивач із заявою про поновлення строку звернення до суду не звертався, чим не виконав вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, за приписами якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. За приписами частини третьої цієї статті, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. Постановляючи спірну ухвалу про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав з наступного дня після дати виключення позивача зі списків відповідача, зазначеної в наказі від 05 лютого 2018 року № 6-ОС (з 06 лютого 2018 року). Проте, з позовом до суду у даній справі позивач звернувся лише 16 листопада 2022 року, тобто поза межами місячного строку звернення до суду. Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці. Відповідно до абз. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. В пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст. 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Таким чином, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та його складових частин на момент звільнення позивача з військової служби (початок перебігу строку) не застосовувалися. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Законом України № 2352-IX від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до КЗпП України. Зокрема, частиниу 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 233 КЗпП України). Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2 ст. 233 КЗпП України). Згідно чинної редакції ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. При цьому, такий строк може бути поновлений судом в разі його пропуску з поважних причин за умови, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Згідно з п. п. 5.4 п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закон України № 2352-IX від 01 липня 2022 року не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19 липня 2022 року. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як слідує із Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутнісь підстав для застосування у спірних правовідносинах змін, внесених згідно Закону України № 2352-IX від 01 липня 2022 року до приписів ст. 233 КЗпП України, які набрали чинності з 19 липня 2022 року. Окрім цього, відповідно до п. 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029). Оскільки станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, встановлений КМ України, тому застосування строку, визначеного ч. 1 ст.233 КЗпП України, не можна вважати правильним, враховуючи положення п. 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21. У справі Bellet v. France Європейський Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.92 року). За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, передчасно повернув позовну заяву, внаслідок чого було обмежено право позивача на захист своїх інтересів. Відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такої ухвали із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 312, ст. 315, ст. 317, ст. 320, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Ухвалу судді Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог у справі № 380/17713/22 - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 07 червня 2023 року.