Постанова 4857 № 380/14330/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/14330/22 пров. № А/857/3604/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Ніколіна В.В, Пліш М.А., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року (головуючий суддя: Гулик А.Г., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, встановив: ОСОБА_1 , 14.10.2022 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення позивачу перерахунку і виплати грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2016 роках, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпусток та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня по грудень 2016 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої за вказані періоди індексації грошового забезпечення; - зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок і виплату грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2016 роках, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпусток та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня по грудень 2016 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої за вказані періоди індексації грошового забезпечення; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати та суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із лютого 2015 року по день фактичної виплати 09.08.2022; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати та суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із лютого 2015 року по день фактичної виплати 09.08.2022. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що грошова допомога на оздоровлення, виплачена у 2015-2016 роках, одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація за невикористані дні відпусток та щомісячна додаткова грошова винагорода за період з січня по грудень 2016 року були нараховані та виплачені позивачу з грошового забезпечення, котре не включало суми його індексації. Заборгованість з індексації грошового забезпечення виплачена позивачу у листопаді-грудні 2015 року за січень-червень 2015 року, 08.04.2020 за липень 2015 року грудень 2018 року та 09.08.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі № 380/9970/21 за грудень 2015 року грудень 2016 року. Оскільки нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем проведено лише 2020-2022 роках, то розрахунок належних йому сум при звільненні проведений без врахування індексації грошового забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року позов задоволено. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що правових підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення позивачу перерахунку і виплати грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2016 роках, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпусток та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня по грудень 2016 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої за вказані періоди індексації грошового забезпечення немає. Позивач, 31.03.2023 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу у Західному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України та був виключений зі списків особового складу управління з 31.12.2016, згідно з наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 16.12.2016 № 685-ос. Заборгованість з індексації грошового забезпечення виплачена позивачу в сумі 15440,20 грн 08.04.2020, а 09.08.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі № 380/9970/21 в сумі 21758,22 грн. Оскільки нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем проведено лише 2020-2022 роках, то розрахунок допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпусток та щомісячної додаткової грошової винагороди позивачу проведено без врахування індексації грошового забезпечення, що стало підставою для звернення позивача до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпусток та щомісячної додаткової грошової винагороди. Крім цього, дійшов висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а відтак необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпусток та щомісячної додаткової грошової винагороди за весь час затримки виплати. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Так, спірним питанням в цій справі є дії відповідача щодо розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення 2015-2016, компенсації за невикористані дні відпусток, щомісячної додаткової грошової винагороди, без урахування індексації грошового забезпечення позивача. Тобто, дослідженню підлягають обставини включення сум індексації грошового забезпечення до розрахунку цих виплат. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон № 2232-XII). Відповідно до частини 4 статті 2 цього Закону, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з статтею 40 Закон № 2232-XII, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991, (далі Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до частини 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. (ч. 14 Закону ст. 10-1 № 2011-ХІІ). Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Згідно з частиною 3 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України. Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, чинної на час виникнення спірних правовідносин, встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Відповідно до пункту 2 цієї Постанови граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення. На виконання зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» Наказом Міністра оборони України № 550 від 24.10.2016 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, чинна на час виникнення спірних правовідносин, (далі Інструкція) якою визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати. Відповідно до пункту 3 зазначеної Інструкції до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений). Згідно з пунктом 5 цієї Інструкції винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 8 Інструкції). Згідно з пунктом 9 вказаної Інструкції розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік. Судом апеляційної, згідно особистих карток грошового забезпечення позивача, встановлено, а відповідачем не заперечується той факт, що Західне регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувало та виплатило позивачу грошову допомогу на оздоровлення у 2015-2016 роках, одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за невикористані дні відпусток та щомісячну додаткову грошову винагороду за період з січня по грудень 2016 року, без урахування індексації грошового забезпечення. Суд апеляційної інстанції зазначає, що правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-XII), Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року (далі - Порядок № 1078). Правова позиція стосовно систематичного та постійного характеру виплати індексації наведена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17, від 30 грудня 2020 року у справі № 359/8843/16-а. Суд апеляційної інстанції зазначає, що субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні відпусток, щомісячної додаткової грошової винагороди. Аналогічні висновки щодо застосування вищенаведених правових норм наведено у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 240/10130/19 та від 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для включення індексації грошового забезпечення до розміру грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2016 роках, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпусток та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня по грудень 2016 року. Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, то суд апеляційної інстанції зазначає таке. Так, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159). Згідно зі ст. ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - та інші. Згідно з п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Проаналізувавши вищенаведені правові норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі складові грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії). Крім цього, виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція щодо застосування вищенаведених правових норм у подібних спірних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 826/13003/16, від 12 травня 2022 року у справі № 815/3998/16. Враховуючи вищенаведене, оскільки, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення в повному обсязі лише 09.08.2022, а тому позивач має право на компенсацію втрати частини грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків її виплати, з 01.02.2015 по день фактичної виплати. Стосовно покликання скаржника на порушення строків звернення до суду з цим позовом, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, надаючи оцінку доводам щодо не дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної інстанції виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати позивачу в повному обсязі грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпусток та щомісячної додаткової грошової винагороди є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що покликання апелянта на застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 122 КАС України та пропуск позивачем місячного строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду (12.10.2022) діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, строк визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року не підлягає застосуванню. Таким чином, апеляційна скарга Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 380/14330/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш