Ухвала ККС ВС № 712/1088/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2023 року м. Київ справа № 712/1088/21 провадження № 51 - 3036 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 29 березня 2023 року щодо нього, встановив: За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2022 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 29 березня 2023 року вирок місцевого суду залишено без змін. Згідно вироку суду ОСОБА_4 22.12.2020 близько 09:30, керуючи автомобілем «MERCEDES-BENZ SPRINTER 316 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом по проїзній частині прилеглої території буд. № 3, що по вул. Менделєєва в м. Черкаси, зі сторони вул. Ціолковського в напрямку до вул. Грузиненка, в порушення вимог пунктів 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, а саме: перед початком руху, перестроюванням та будь якою зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, під час руху транспортного засобу заднім ходом створив небезпеку іншому учаснику руху, для забезпечення безпеки руху не звернувся до інших осіб, продовжив рух заднім ходом та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка рухалась позаду вказаного автомобіля, а в момент наїзду зупинилась. Внаслідок даної дорожньо - транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження та була госпіталізована до КНП «Черкаська обласна лікарня ЧОР», де ІНФОРМАЦІЯ_2 від отриманих травм померла. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 03-01-1219 від 25.12.2021, ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді сполученої травми голови, тулуба та кінцівок, що ускладнилися розвитком шоку, від яких настала смерть. Згідно висновку експерта № СЕ-19/124-21/1048-ІТ від 26.01.2021, порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «MERCEDES-BENZ SPRINTER 316 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , а саме: вимог пунктів 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, знаходяться у причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілій ОСОБА_5 . Засуджений ОСОБА_4 у касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити оскаржені судові рішення, та на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що судами під час призначення йому покарання не враховано, що він має на утриманні неповнолітню дитину, яка в разі його реального відбування покарання у вигляді позбавлення волі, залишиться без піклування та матеріального забезпечення, дитина та її мати залишаться без засобів до існування. На даний час засуджений визнає вину та просить змінити судові рішення, застосувавши до нього положення статті 75 КК, звільнивши його від відбування основного покарання та встановивши іспитовий термін в 3 роки. Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі засудженого не оспорюються. Доводи засудженого щодо невідповідності призначення йому покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, колегія суддів вважає необґрунтованими. Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. За правилами ст. 75 КК, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У даному кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права. Як убачається із долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, дані про особу винного, котрий не визнав вину, має позитивні характеристики, враховуючи позицію потерпілих про призначення суворого покарання, поведінку обвинуваченого при скоєнні кримінального правопорушення, а також взяв до уваги обставини, що пом`якшують покарання, якими визнав часткове відшкодування збитків та моральної шкоди, та відсутність обтяжуючих обставин покарання. Урахувавши усі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається засуджений у своїй касаційній скарзі, суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення винного без реального відбування ним призначеного покарання. Крім того, суд першої інстанції з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження дійшов висновку про необхідність призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 за його апеляційною скаргою, доводи якої є аналогічними доводам касаційної скарги, постановив ухвалу про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення. При цьому, як зазначено судом апеляційної інстанції, незважаючи на те, що ОСОБА_4 , позитивно характеризується, є батьком малолітньої дитини і частково відшкодував заподіяну потерпілим матеріальну та моральну шкоду, суд вважає неможливим його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, враховуючи, що обвинувачений вину у вчиненому не визнав, намагався перекласти відповідальність за ДТП на потерпілу, що вказує на відсутність у нього щирого каяття за скоєне. Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Таким чином, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржуваних судових рішень внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, та не вважає призначене покарання явно несправедливим через його суворість. В касаційній скарзі засудженого не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного йому покарання та необхідності застосування до нього положень ст. 75 КК. Щодо доводів засудженого, що на даний момент він визнає свою вину, то як вірно зазначив апеляційний суд, обвинувачений хоч і позитивно характеризується, є батьком малолітньої дитини і частково відшкодував заподіяну потерпілим матеріальну та моральну шкоду, однак в суді першої та апеляційної інстанції вину не визнавав та намагався перекласти відповідальність за ДТП на потерпілу, що свідчить про відсутність в нього щирого каяття за скоєне. А звільнення обвинуваченого від реального покарання було б проявом надмірної гуманності кримінального переслідування винного і воно не забезпечило б запобіганню в майбутньому вчинення засудженим та іншими особами подібних правопорушень. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, у касаційній скарзі засудженого не наведено. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 29 березня 2023 року щодо нього. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3