Постанова 4857 № 380/1527/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Сакалош В.М. 24 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/1527/23 пров. № А/857/5733/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. за участю секретаря судового засідання: Кардаш В.В. представника апелянта: Бойко Т.В. представника позивача: Кулинич М.-М. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року у справі № 380/1527/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИВ: 27.01.2023р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, у якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати наказ №603-К від 22.12.2022р. «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити на посаді спеціаліста відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Львівській області з 27 грудня 2022 року; - стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2022 року по день ухвалення рішення у справі включно; Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.03.2023р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Держпраці у Львівській області №603-К від 22.12.2022р. Про звільнення ОСОБА_1 . Також суд поновив ОСОБА_1 на посаді спеціаліста відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Львівській області з 27 грудня 2022 року. Крім того, суд стягнув з Головного управління Держпраці у Львівській області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2022 року - 09 березня 2023 року. В решті позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, апелянт Головне управління Держпраці у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.03.2023р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити. Представник апелянта, Бойко Т.В., в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала з підстав в ній зазначених. Представник позивача, ОСОБА_2 в судовому засіданні просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 обіймала посаду головного спеціаліста відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Львівській області. 12.10.2021р. Наказом Головного управління Держпраці у Львівській області №392-в ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 13.10.2021 року - 30.07.2024 року включно. 12.01.2022р. Постановою Кабінету Міністрів України №14 Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 1 та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком

2. Головне управління Держпраці у Львівській області включене в додатку 1 до цієї постанови як територіальний орган Державної служби з питань праці, що ліквідується. В п.2 цієї Постанови утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці. п.п.3 п.3 вказаної Постанови визначено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з п.2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються. 19.01.2022р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємці та громадських формувань внесено відомості про припинення юридичної особи Головного управління Держпраці у Львівській області в результаті його ліквідації. Голова комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Львівські області Єзерська О. вручила ОСОБА_1 попередження про наступне звільнення із займаної посади згідно п.1-1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (ліквідація державного органу). 22.12.2022р. ОСОБА_1 подала до Головного управління Держпраці у Львівській області заяву, в якій просила: запропонувати їй рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних якостей у Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці, що є правонаступником Головного управління Держпраці у Львівській області; перевести її на рівнозначну посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних якостей у Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці. 22.12.2022р. Наказом Головного управління Держпраці у Львівській області №603-К Про звільнення ОСОБА_1 позивача звільнено з 26 грудня 2022 року з займаної посади головного спеціаліста відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Львівській області у зв`язку з ліквідацією органу, на підставі п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу. Указом Президента України від 24.02.2022р. N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Отже, в період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у період дії воєнного стану позивач звільнений із займаної посади. ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу» визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. Тобто, звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу та у зв`язку з ліквідацією державного органу є різними підставами припинення державної служби. ч.3 ст.87 Закону "Про державну службу» передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі п.1 ч.1 цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі п.1 ч.1 цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів. Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку визначено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади -- до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу. Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України № 14 від 12.01.2022р. «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, у тому числі - Головне управління Держпраці у Львівській області, та утворити юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, у тому числі - Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці. Зазначені положення Постанови Кабінету Міністрів України № 14 від 12.01.2022р. щодо передачі виконання завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються іншому управлінню Державної служби з питань праці свідчить про те, що в Головному управлінні Держпраці у Львівській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці. При цьому, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю. Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що у Постанові Кабінету Міністрів України № 14 від 12.01.2022р. як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Державної служби з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Однак, передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей). Доводи апеляційної скарги зазначені висновки не спростовують. Верховний Суд України, у постановах від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справа №21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі №810/1783/13-а, дійшов висновків, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Згідно ч.5 ст.22 Закону "Про державну службу» передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. п.2 ч.1 ст.41 Закону "Про державну службу» визначено, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець Із змісту ст.87 Закону "Про державну службу» видно, що одночасно з попередженням про звільнення на підставі п.1 ч.1 цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі п.1 ч.1 цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Проте, як правильно з`ясував суд першої інстанції, в порушення наведеної норми Головне управління Держпраці у Львівській області жодної посади, як рівнозначної так і нижчої, ОСОБА_1 не запропонував. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що на час прийняття оспорюваного наказу позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. ч. 1 ст. 1 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану №2136-IX, визначено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України Про правовий режим воєнного стану. Указом Президента України від 24.02.2022р. N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указами Президента України дія воєнного стану продовжена (як станом на дату звільнення позивача 22.12.2022р., так і станом на час розгляду справи судом). ч.3 ст.1 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України Про державну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом. Вказаним законом визначені особливості розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у період воєнного стану. Так, відповідно до ч.1 ст.5 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. Вказана норма є спеціальною щодо інших норм статей Закону України Про державну службу та підлягає застосуванню у період дії воєнного стану в силу прямої вказівки про це в ч. 1 ст. 1 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану. Разом з тим, ч.3 ст.5 Закону України Про державну службу передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Системний аналіз вказаних норм діє підстави для висновків, що законодавець допустив звільнення працівника у період дії воєнного стану з ініціативи роботодавця у таких випадках: 1) у період тимчасової непрацездатності працівника; 2) у період перебування працівника у будь-якій відпустці, окрім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Заборона звільнення працівника у період дії воєнного під час перебування у відпустці у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є послідовною позицією законодавця, спрямованою на закріплення гарантій вагітним жінкам та жінкам, котрі виховують дітей віком до трьох років та перебувають у відпустці в зв`язку з цим. ст.235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недотримання Управлянням Держпраці у Львівській області встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача. Тому, позов в частині визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу та поновлення на роботі є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Стосовно вирішення позову в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці від 24.03.1995 року № 108/95» - ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати працівника, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (далі Порядок №100). В абз.3 п.2 Порядку № 100, видно, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. п.8 Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що 12.10.2021р. Наказом Головного управління Держпраці у Львівській області №392-в ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 13.10.2021р. - 30.07.2024р. включно. ч.3 ст. 179 КЗпП України передбачено, що за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про відпустки», після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. ч.3 ст.21 Закону України «Про відпустки», працівникам, які мають право на соціальні відпустки, передбачені ст.ст. 17,18 цього Закону виплачується державна допомога на умовах передбачених Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та іншими нормативно-правовими актами України. Оскільки, позивач з 13.10.2021р.-30.07.2024р. перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка за змістом ст.179 КЗпП України та ст.ст. 18,21 Закону України «Про відпустки» надається без збереження заробітної плати. Тобто, звільнення ОСОБА_1 відбулося під час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення трирічного віку а тому, станом на день звільнення, доходів у вигляді заробітної плати за останні два місяці роботи перед звільненням позивач не отримувала, на що суд першої інстанції не звернув уваги. Отже, колегія суддів дійшла висновків, що позов в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає до задоволення за безпідставністю. Висновки апеляційного суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду від 22.07.2020р. у справі № 817/1311/16. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29). Також згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та неповно з`ясував обставини, що мають значення у справі що відповідно до ч.4 ст.317 КАС України що є підставою для скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Головного управління Держпраці у Львівській області в користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2022 року - 09 березня 2023 року. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст.139 КАС України не передбачений. Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області - задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.03.2023р скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Головного управління Держпраці у Львівській області в користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2022 року по 09 березня 2023 року. В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.03.2023р у справі № 380/1527/23 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 05.06.2023р.