Постанова 4815 № 566/349/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 червня 2023 року м. Рівне Справа № 566/349/21 Провадження № 22-ц/4815/348/23 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів:Ковальчук Н.М., Майданіка В.В., секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року, ухваленого в складі судді Лободзінського А.С., дата виготовлення повного тексту рішення 16.12.2022, у справі №566/349/21, в с т а н о в и в: У 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луцьк померла баба позивача ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина, яку вона прийняла на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України як спадкоємець першої черги за правом представлення. Проте позивач довідалась, що все спадкове нерухоме майно ОСОБА_2 належить її сину ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, які були видані 23 квітня 2019 року приватним нотаріусом Млинівського нотаріального округу Моісєєвою А.В. Вважає, що було порушено її право на спадкування за представленням після смерті ОСОБА_2 . Просила суд про задоволення позову. Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом - задоволено. Встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 , на час її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартирі АДРЕСА_1 . Визнано недійсними Свідоцтво про право на спадщину за законом від 23.04.2019, видане приватним нотаріусом Млинівського районного нотаріального округу Моісеєвою Аллою Володимирівною, серія та номер 311, на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1817548856238 , свідоцтво про право на спадщину за законом від 23.04.2019, видане приватним нотаріусом Млинівського районного нотаріального округу Моісеєвою Аллою Володимирівною, серія та номер 310, на земельну ділянку пл. 2,8259 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5623889400:07:016:0093, яка знаходиться за адресою: с. Хорупань Млинівського району Рівненської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 18174993256238 ; свідоцтво про право на спадщину за законом від 23.04.2019, видане приватним нотаріусом Млинівського районного нотаріального округу Моісеєвою Аллою Володимирівною, серія та номер 309, на земельну ділянку пл. 0,7054 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5623889400:07:001:0098, яка знаходиться за адресою: с. Хорупань Млинівського району Рівненської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1455370356238; свідоцтво про право на спадщину за законом від 23.04.2019, видане приватним нотаріусом Млинівського районного нотаріального округу Моісеєвою Аллою Володимирівною, серія та номер 308, на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСГП "Вітчизна", розміром 3,0 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що знаходиться в с. Хорупань Млинівського району Рівненської області, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серія РВ №0071723, виданого Млинівською районною державною адміністрацією 29.11.1996. Вирішено питання про судовий збір. В поданій апеляційній скарзі відповідач. покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, в зв`язку з невідповідністю його висновків обставинам справи та нормам матеріального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що позивач не надав суду доказів проте, що ОСОБА_2 постійно проживала у АДРЕСА_3 . Вказує, що спадкодавець постійно проживала за місцем останньої реєстрації, а у м. Луцьк знаходилась тимчасово на період амбулаторного лікування. Крім того, судом не враховано, що жоден свідок не вказував на докази ведення спільного господарства, придбання майна на користь сім`ї, витрачання спільних коштів. Всі необхідні кошти на утримання спадкодавця надавались лише відповідачем. У частині третій статті 3 ЦПК Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Статтею 352ЦПК Українипередбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду таким вимогам відповідає. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луцьк померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть ( а.с.9). Після її смерті відкрилась спадщина. Місцем відкриття спадщини після її смерті є АДРЕСА_3 . Спадкоємцями померлої ОСОБА_2 є її син ОСОБА_2 та онука ОСОБА_1 за правом представлення. Статями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права. Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до положень статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина 2 статті 1220 ЦК України). У відповідності до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Згідно до статті 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який пережив, та батьки. Відповідно до статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, та батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Спадкування за правом представлення - це спадкування за законом, яке передбачає появу в певних спадкоємців права на спадкування за умови смерті до відкриття спадщини того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем. Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України). Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Тобто, навіть у випадку невжиття спадкоємцем будь-яких дій для прийняття спадщини чи незнання про сам факт її відкриття, він вважатиметься таким, що прийняв спадщину. Згідно з частиною першою статті 1273 ЦК України спадкоємець за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України). Відповідно до статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Згідно з частиною першою статті 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Враховуючи наведене суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 має право спадкування після смерті ОСОБА_2 за правом представлення своєї матері ОСОБА_4 , яка померла до відкриття спадщини, тобто є спадкоємцем за законом першої черги за правом представлення. Відповідно до пункту 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем. Убачається, що спадкодавець ОСОБА_2 з червня 2018 року по день смерті проживала разом із ОСОБА_5 у її квартирі у АДРЕСА_3 . Факт проживання спадкодавця ОСОБА_2 із онукою ОСОБА_1 в м. Луцьк стверджується висновком № 9055 від 20.10.2018 року щодо ненасильницької смерті людини за місцем проживання; рапортом працівника Луцького ВП ГУНП у Волинській області (а.с. 91-95); повідомленням КП " Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Волинської області про викликів бригад медичної допомоги до ОСОБА_3 протягом вересня-жовтня 2018 року. ( а.с.96) Будь-яких достатніх доказів на спростування цих обставин відповідач суду не надав і судом їх не здобуто. Доводи апеляційної скарги про те, що на момент відкриття спадщини спадкодавець вимушено знаходилась поза місцем свого постійного проживання у зв`язку із лікуванням, а відтак ОСОБА_1 постійно не проживала разом зі бабусею є безпідставними, оскільки причини та тривалість спільного проживання до смерті спадкодавця для прийняття спадщини законом не визначається. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо не заявив про відмову від неї. У такого спадкоємця відсутній обов`язок у шестимісячний строк подавати заяву про прийняття спадщини. Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи 9частина перша статті 76 ЦПК України). Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. За таких обставин, установивши, що позивач прийняла відповідну спадщину в силу прямої дії норми матеріального права за частиною третьою статті 1268 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення спадкових прав ОСОБА_5 при видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом від 24.04.2019 року за реєстрами № 308, 309, 310,311на ім`я ОСОБА_2 . Інші доводи апеляційної скарги, були предметом дослідження суду першої інстанції, а тому не потребують додаткового обґрунтування. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст.367,368,375,381-384,389 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 01 червня 2023 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Ковальчук Н.М. Майданік В.В.