Постанова 4857 № 380/67/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/67/23 пров. № А/857/5872/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2023р. в адміністративній справі за позовом представника ОСОБА_1 , діючого на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. про визнання протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, зобов`язання призначити і виплачувати пенсію за віком із компенсацією втрати частини доходів по причині затримки виплати пенсії (суддя суду І інстанції: Желік О.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 27.02.2023р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 02.01.2023р. за допомогою системи «Електронний суд» представник ОСОБА_1 , діючий на підставі довіреності від імені та в інтересах позивача ОСОБА_2 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. від 14.07.2022р. про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, починаючи з 26.10.2021р.; зобов`язати пенсійний орган призначити та виплачувати позивачу на загальних підставах пенсію за віком, починаючи з 26.10.2021р., відповідно до Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як непрацюючому пенсіонеру, не менше мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, із встановленням підвищення до пенсії в розмірі 25 % за пізніший вихід на пенсію, компенсацією втрати частини доходів за затримку виплати пенсії, починаючи з 26.10.2021р., на день фактичної виплати затриманої пенсії; встановити спосіб виконання судового рішення, допустити негайне виконання рішення суду і зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення (а.с.1-23). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) (а.с.108-109). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2023р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України у Львівській обл. від 14.07.2022р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2 ; зобов`язано пенсійний орган призначити з 26.10.2021р. позивачу пенсію за віком як непрацюючому пенсіонеру, не менше мінімальної пенсії в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, із встановленням підвищення до пенсії у розмірі 25 % за пізніший вихід на пенсію; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.189-194, 195). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України у Львівській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.200-205). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в справі № 380/22710/21 вже розглядалися аналогічні позовні вимоги ОСОБА_2 . Для поновлення виплати пенсії позивачу слід особисто звернутися до відділу обслуговування громадян (сервісний центр) з усіма необхідними документами, про що апелянтом було роз`яснено стороні позивача. Незважаючи на це, такого звернення ОСОБА_2 не було. Окрім цього, на теперішній час міжнародного договору між Україною та Ізраїлем щодо виплати пенсії немає, через що правові підстави для виплати пенсії позивачу, яка проживає закордоном, є відсутніми; з цих же причин немає можливості для проведення індексації пенсії позивача. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, постійно проживає в Ізраїлі з 04.09.1995р. 26.10.2021р. позивач через свого представника звернулася із заявою до відповідача ГУ ПФ України у Львівській обл. про призначення пенсії за віком, починаючи з 26.10.2021р., з підвищенням пенсії у розмірі 25 % за пізніший вихід на пенсію, та виплатою пенсії на відповідний банківський рахунок (а.с.170-171). Згідно листа відповідача № 16623-16462/Г-52/8-1300/21 від 12.11.2021р. в задоволенні заяви про призначення пенсії відмовлено по причині проживання ОСОБА_2 за межами України (а.с.55-57). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2022р. в справі № 380/22710/21 позов ОСОБА_2 задоволено частково; зокрема, визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФ України у Львівській обл. щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком, починаючи з 26.10.2021р.; зобов`язано ГУ ПФ України у Львівській обл. розглянути повторно заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком, згідно до поданої заяви від 26.10.2021р. та прийняти за результатами її розгляду рішення, з урахування висновків суду, викладених у цьому судовому рішенні. На виконання вказаного судового рішення відповідач прийняв рішення від 14.07.2022р., яким відмовив у призначенні позивачу пенсії за віком. При цьому, заява про призначення пенсії ОСОБА_2 від 26.10.2021р. в електронному журналі звернень ІКІС ПФ України підсистемі «Звернення» не зареєстрована; в поданих документах відсутні відомості про проживання (реєстрацію) ОСОБА_2 на території України (а.с.58-60). Розглядуваний спір стосується правомірності рішення ГУ ПФ України від 14.07.2022р. про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком (повторно), при цьому основною причиною такої відмови є постійне проживання позивача за межами України. Приймаючи рішення та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції керувався тим, що за загальним правилом, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав, в тому числі права на пенсійне забезпечення. Тобто, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Також діючим законодавством не передбачено таких підстав для відмови особі, яка офіційно виїхала на постійне місце проживання за кордон, у призначенні пенсії, як відсутність реєстрації в Україні та проживання за кордоном - в країні, з якою відсутній міждержавний договір щодо пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України. Виходячи з викладеного, твердження відповідача в частині необхідності особистого звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком суд визнав помилковим та прийшов до висновку про протиправність повторної відмови пенсійного органу в призначенні пенсії за віком. З метою належного поновлення порушених прав позивача суд вирішив зобов`язати ГУ ПФ України у Львівській обл. призначити з 26.10.2021р. позивачу пенсію за віком як непрацюючому пенсіонеру не менше мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, із встановленням підвищення до пенсії у розмірі 25 % за пізніший вихід на пенсію. Стосовно решти вимог суд виснувався тим, що відповідач ГУ ПФ України у Львівській обл. не приймав рішень про відмову у виплаті пенсії на вказаний у заяві від 21.09.2021р. (а.с.177) банківський рахунок, а тому такі вимоги слід вважати передчасними. Також визначальними обставинами для виплати компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. Звідси, право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили судовим рішенням у цій справі та в разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Водночас, відповідачем оскаржується рішення суду в частині задоволених позовних вимог. Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення заявленого позову такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, з наступних причин. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996р., ратифікована Законом України № 137-V від 14.09.2006р., яка набрала чинності з 01.02.2007р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Частиною третьою ст.4 вказаного Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Статтею 5 наведеного Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФ України та накопичувальної системи пенсійного страхування. Відповідно до ч.1 ст.44 вказаного Закону призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р. Відповідно до п.1.9 цього Порядку днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів). У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Пунктом 2.1 вказаного Порядку визначено вичерпний перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком. Згідно з п.2.22 зазначеного Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, довідка про реєстрацію місця проживання особи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру»), тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - посвідка на постійне проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист). Відповідно до п.2.22 вказаного Порядку при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. До заяви, поданої в електронній формі через вебпортал, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає кваліфікований електронний підпис. У випадку звернення за призначенням пенсії через вебпортал з використанням електронної системи BankID для виплати пенсії заявник або представник заявника, який діє на підставі довіреності, посвідченої нотаріально, законний представник пред`являє до органу, що призначає пенсію, оригінали сканованих копій документів, що підтверджують право на пенсію. В частині висновків суду про помилковість тверджень пенсійного органу про відсутність у поданих до заяви документів відомостей про підтверджене місце проживання (реєстрації) позивача на території України, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до положень ст.2 Закону України № 2235-ІІІ від 18.01.2001р. «Про громадянство України» якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Згідно з п.3 ч.1 ст.5 цього Закону документами, що підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Як встановлено під час судового розгляду, до заяви від 26.10.2021р. про призначення пенсії додано паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий 25.08.2021р., що підтверджує належність ОСОБА_2 до громадянства України. Відповідно до ст.2 Закону України № 1382-IV від 11.12.2003р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. За таких умов кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав, в тому числі права на пенсійне забезпечення. Тобто, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Статтею 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Разом з тим, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009р. № 25-рп/2009 зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини /ЄСПЛ/ у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., та є джерелом права відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Водночас, діючим законодавством України не передбачено таких підстав для відмови особі, яка офіційно виїхала на постійне місце проживання за кордон, у призначенні пенсії, як відсутність реєстрації в Україні та проживання за кордоном - в країні, з якою відсутній міждержавний договір щодо пенсійного забезпечення. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах від 12.05.2015р. у справі № 21-180а15, від 19.05.2015р. у справі № 21-168а15, а також Верховного Суду в постановах від 18.09.2018р. у справі № 522/535/17, від 19.09.2018р. у справі № 766/1519/17 та від 31.01.2019р. у справі № 520/9721/16-а. Враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від його проживання в державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний призначити їй пенсію за віком. Щодо тверджень відповідача в частині того, що заява про призначення пенсії за віком до органу, що його призначає, подається особисто пенсіонером або її опікуном, піклувальником, тобто, його законним представником, а не представником за довіреністю, колегія суддів підкреслює наступне. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України. З пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 07.10.2009р. № 25-рп/2009 вбачається, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені. Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо призначення пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду. Водночас, норми Порядку №22-1 (у редакції постанов правління ПФ України № 13-1 від 07.07.2014р. та № 25-1 від 16.12.2020р.) не містять обов`язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін «заявник» дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю. Очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним Судом України в основу рішення від 07.10.2009р. № 25-рп/2009. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20.01.2022р. в справі № 280/4551/21. Наведені норми Порядку № 22-1 вже були предметом тлумачення Верховного Суду. Зокрема, в постановах від 17.07.2018р. (справа № 211/1789/17(2-а/211/116/17)) та від 31.01.2019р. (справа № 520/9721/16-а) Верховний Суд зазначив, що цією нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФ України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Таким чином, твердження відповідача в частині необхідності особистого звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком слід вважати помилковими. Звідси, відповідачем протиправно повторно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, а тому його рішення від 14.07.2022р. слід визнати протиправним та скасувати як таке, що суперечить закону. При первинному зверненні із заявою про призначення пенсії від 26.10.2021р. представником позивача дотримані вимоги Порядку № 22-1, що підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2022р. в справі № 380/22710/21. Також при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії відповідач прийняв рішення від 14.07.2022р. про відмову в призначення такої з аналогічних мотивів. Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку про те, що з метою належного поновлення порушених прав позивача слід зобов`язати ГУ ПФ України у Львівській обл. призначити з 26.10.2021р. позивачу пенсію за віком як непрацюючому пенсіонеру не менше мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, із встановленням підвищення до пенсії у розмірі 25 % за пізніший вихід на пенсію. Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів і згідно усталеної судової практики слідує, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. «Ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі № 826/14016/16 СМ, від 11.02.2019р. у справі № 2а-204/12). За наведених обставин в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме вирішення судом питання про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФ України у Львівській обл. від 14.07.2022р. щодо відмови в призначенні пенсії за віком, та зобов`язання вчинити певні дії. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у вказаний спосіб. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ України у Львівській обл. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.305, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2023р. в адміністративній справі № 380/67/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 01.06.2023р.