Постанова Львівський апеляційний суд № 442/2172/21

Справа № 442/2172/21 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П. Провадження № 22-ц/811/1531/22 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Провадження № 22-ц/811/1316/22 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., секретарка: Колич Х.Б., за участі в судовому засіданні представниці відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , позивача ОСОБА_3 , його представника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в складі судді Хомика А.П. від 29 квітня 2022 року та на додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, - в с т а н о в и л а : рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 квітня 2022 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_5 , ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 80 кв.м. шляхом знесення (демонтажу) самовільно побудованого гаражу, сараю та відновлення стану земельної ділянки на АДРЕСА_1 , меж суміжних ділянок, які з південної та східної сторони складають 14,5 м і 7,5 м, з північної сторони 25,1 м. Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 травня 2022 року стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 908 грн. сплаченого судового збору, 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 12528 грн. витрат пов`язаних із залученням експерта та проведенням судової експертизи, а всього 21436 (двадцять одну тисячу чотириста тридцять шість ) гривень. Вказані рішення та додаткове рішення оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2021 року. Вважає, що рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 квітня 2022 року ухвалено судом першої інстанції за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, які призвели до постановлення незаконного рішення. Зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що у відповідності до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №336972 від 17 березня 2015 року, який долучений до позовної заяви позивачем, позивач у справі ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0571 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4610600000:00:009:0141, яка саме і розташована у АДРЕСА_1 та згідно із планом меж цієї земельної ділянки ним ще у 2005 році були узгоджені межі цієї земельної ділянки, оскільки за змістом того ж плану меж земельної ділянки опис її меж, серед іншого, по спірній межі Б-В - визначені як землі гр. ОСОБА_6 . Вказаний письмовий доказ підтверджує відсутність спору між сторонами в частині меж земельних ділянок, якими користуються сторони у даній справі. Стверджує, що право власності на житловий будинок зареєстровано за відповідачами, як це підтверджується відповідною відміткою про таку реєстрацію в реєстровій книзі №7, реєстровий номер 872 на свідоцтві про право на спадщину за заповітом, виданим державним нотаріусом Другої Дрогобицької держнотконторою 22 березня 1983 року, і зареєстрованим в реєстрі під №2-866 (спадкова справа 113/89)) та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.07.2010 №2670832. Отже, правових підстав для отримання дозволу органу місцевого самоврядування, яким є Дрогобицька міська рада Львівської області, для технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею 0,663 га, що на АДРЕСА_2 , цільове призначення 02.01. Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка перебуває у користуванні відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_7 , немає. Відтак, висновок суду першої інстанції щодо наявності чинних рішень Дрогобицької міської ради №528 від 20.12.2016 року та №788 від 22.08.2017 року про відмову ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації, що мають значення для даної справи, є безпідставним. Зазначає, що у позивача відсутнє об`єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, які підлягають захисту судом, оскільки позивач не надав належних доказів набуття будь-яких прав на спірну земельну ділянку, усунення в користуванні якої він просить суд. Поряд з цим, жодного належного доказу на підтвердження порушеного права позивача у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , в матеріалах справи немає, тому судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок про наявність у позивача порушеного права. Наголошує, що висновки суду першої інстанції щодо правового статусу сараю та гаражу на АДРЕСА_2 як самочинно збудовані з урахуванням рестроспективи законодавства у цій сфері правовідносин суперечить матеріалам справи і вимогам Закону, що регулює спірні правовідносини, що є підставою для скасування рішення суду і в частині знесення (демонтажу) самовільно побудованого гаражу, сараю, а, відтак, і відновлення стану земельної ділянки, на АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 травня 2022 року та відмовити позивачу у задоволенні його позову у повному обсязі. Вважає, що вказане додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, що має наслідком його скасування. Зазначає, що він не був належним чином повідомлений на судове засідання 31 травня 2022 року, в якому було ухвалено оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції, проводилося без нього, він був позбавлений своїх процесуальних прав, передбачених 43 Цивільного процесуального кодексу України. Звертає увагу на те, що як вбачається зі змісту позовної заяви, то позивач визначив судовими витратами лише судовий збір та витрати на правову допомогу адвокату Гиричу О.В.Однак, суд прийшов до помилкового висновку про стягнення витрат, пов`язаних із залученням експерта та проведенням судової експертизи. Наголошує, що також не відповідає фактичним обставинам і письмовим доказам справі і висновок суду першої інстанції щодо обгрунтованості розміру витрат на правничу допомогу. Так як, ні з договору про надання правової допомоги від 01 грудня 2020 року, ні з Акту №1 прийняття-передачі наданих послуг не вбачається, що ці витрати стосуються розгляду саме даної справи.В описі наданих послуг Акту №1 прийняття-передачі наданих послуг від 29.04.2022 року йдеться про підготовку адвокатом процесуальних документів по справі, серед яких - відзив на позовну заяву з додатками. Але такий відсутній у матеріалах справи. В судове засідання відповідачі не з`явилися, однак суд вважав заможливе проводити розгляд справи у їх відсутності зважаючи на те, що такі повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що інтереси відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні захищав представник, а від ОСОБА_5 надійшла заява про розгляд справи у її відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці відповідача на підтримання апеляційної скарги, позивача та його представника в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, а також справ №442/2339/18, №442/7272/16, №442/6950/16, №2-773/1997, №442/4502/16, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення, апеляційних скарг, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи у суді першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 41 Конституції України, 316, 391, 396, 1216, 1218 Цивільного кодексу України, 152 Земельного кодексу України, 10, 12, 81, 258, 263-265, 268 ЦПК України та задовольняючи позов, виходив з того, що ОСОБА_3 є особою, яка володіє спірною земельною ділянкою на підставі Договору купівлі - продажу від 30.04.1991, укладеного між виконавчим комітетом Дрогобицької міської Ради народних депутатів в особі першого заступника голови міськвиконкому ОСОБА_8 та позивачем, згідно якого продавець продав, а покупець купив займаний його сім`єю жилий будинок, який складається з двох кімнат жилою площею 32,9 кв.м., корисною площею 50,3 кв.м. з надвірними будівлями, який проживає в цьому будинку і є основним квартиронаймачем, за яким закріплено земельну ділянку площею 600 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_3 ).Цим Договором було встановлено, що розмір земельної ділянки позивача з південної та східної сторони -14.5 м. та 7,5 м. відповідно. Даний договір був укладений на основі рішення №101 від 22.03.1991, відповідно до якого виконавчий комітет Дрогобицької міської Ради народних депутатів Львівської області вирішив продати в особисту власність житловий будинок по АДРЕСА_3 , який складається з двох кімнат жилою площею 32,9 кв.м., корисною площею 50,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами гр. ОСОБА_3 , який проживає в цьому будинку і є основним наймачем, а також було встановлено норму земельної ділянки за цим житловим будинком на АДРЕСА_1 в розмірі 600 кв.м. Рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 01.12.1997 було вирішено: Повернути земельну ділянку розміром 121 кв.м. з користування власників будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_9 , ОСОБА_5 в належне користування власнику будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , встановивши розміри земельної ділянки, закріпленої за цим будинком, межі якої проходять з будинковолодінням АДРЕСА_2 , з південної та східної сторони відповідно 14,5 м. і 7,5 м., з північної сторони (річка Серет) - 25,1 м.Даним рішенням було встановлено, що власники будинку АДРЕСА_2 самовільно зайняли частину земельної ділянки закріпленої за будинком АДРЕСА_1 і тому земельна ділянка підлягає поверненню за належністю. Розміри земельної ділянки, закріпленої за будинком АДРЕСА_1 слід встановити такі, як вказано в повідомленні Дрогобицького міського управління земельних ресурсів №72 від 01.10.1997 року. Судом при ухваленні рішення від 01.12.1997 досліджувалось обставини розміщення гаражу та сараю, та зокрема встановлено, що такі збудовані самовільно. Рішенням Дрогобицького міськвиконкому №361 від 17.07.1986 змінювались розміри земельних ділянок при будинках і встановлювались норми землекористування, зокрема і по АДРЕСА_4 . Однак, як вбачається з додатку до рішення та плану за будинком АДРЕСА_4 залишилась закріпленою земельна ділянка розміром 668 кв.м. В плані вказано, що мається самозахват в розмірі 121 кв.м. (це стосується площі земельної ділянки закріпленої за будинком). Рішенням Дрогобицького міськвиконкому №469 від 24.11.1988 ОСОБА_10 , яка на той час померла, затверджено акт прийняття в експлуатацію будинку. Дозволено користуватись самовільно збудованим сараєм, гаражем. Відтак, факти та обставини, які були встановлені рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 01.12.1997 по справі №2-773 є обов`язковими і для спадкоємця відповідача по справі ОСОБА_1 .Натомість, здійснювали виготовлення технічної документації на земельну ділянку, площею 663 кв.м. на підставі трьох рішень Дрогобицької міської ради: рішення Дрогобицької міської ради від 30.11.2008 №709 ХХІУ сесії п`ятого скликання вирішено передати безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд за п.п.1.7. п. 1 ОСОБА_9 та ОСОБА_5 площею 685 кв.м. на АДРЕСА_2 ; рішення Дрогобицької міської ради від 19.11.2009 на ХХХ1У сесії п`ятого скликання №985, де п. 27. вирішено відмінити п.п. 1.7. п.1 рішення №709 від 30.11.2008 року «Про безоплатну передачу у спільну сумісну власність громадянам земельних ділянок» у зв`язку з допущеною помилкою. П. 27.1. вирішено передати у приватну власність земельну ділянку площею 685 кв.м. на АДРЕСА_2 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ( присадибна ділянка) ОСОБА_9 проживаючій на АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 , проживаючій на АДРЕСА_2 ; рішення Дрогобицької міської ради від 31.05.2011 №216 пунктом 2 вирішено відмінити п.п.1.7 п.1 рішення Дрогобицької міської ради №709 від 30.10.2008 «Про безоплатну передачу у спільну сумісну власність громадянам земельних ділянок» на підставі свідоцтва про право на спадщину. А п.2.1. вирішено передати безоплатно у спільну власність земельну ділянку площею 685 кв.м. на АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_1 , проживаючому на АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 , проживаючій на АДРЕСА_2 . Однак, Дрогобицька міська рада своїми рішенням №528 від 20.12.2016 року та №788 від 22.08.2017 року відмовила у затвердженні вищевказаної технічної документації, яку ОСОБА_5 та ОСОБА_1 просили затвердити та яка була розроблена у 2016 році на підставі рішення ХХІУ сесії п`ятого скликання Дрогобицької міської ради № 709 від 30 листопада 2008 року пп.1.7 п.1; рішення ХХХІУ сесії п`ятого скликання Дрогобицької міської ради № 985 п.п.27.1 п.27 від 19.11.2009р.; рішення УІІ сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради № 216 від 31 травня 2011 року п.2.1 «Про безоплатну передачу у спільну сумісну власність громадянам земельних ділянок площею 685 кв.м. власникам будинку АДРЕСА_2 . В подальшому вищевказані рішення Дрогобицької міської ради №709 від 30.11.2008, №985 від 19.11.2009 та №216 від 31.05.2011, на підставі яких розроблялась технічна документація, були скасовані рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2018 року по справі №442/2339/18, яке набрало законної сили 06 грудня 2018 року. Окрім того, рішення Дрогобицької міської ради №528 від 20.12.2016 року оскаржувалось ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в судовому порядку. Згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24.04.2018 року по справі №442/4787/17 в задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради Львівської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування п.п. 3.1.п. 3 рішення Дрогобицької міської ради від 20.12.2016 № 528 «Про відмову у надання дозволів на виготовлення проектів відведення земельних ділянок, у затвердження проекту відведення та наданні в оренду земельної ділянки, у затвердженні матеріалів технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» - відмовлено. Зазначене рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24.04.2018 року було скасовано постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 року, а провадження у справі було закрито. Таким чином рішення Дрогобицької міської ради №528 від 20.12.2016 на сьогоднішній день є чинним. Рішення Дрогобицької міської ради №788 від 22.08.2017 року також оскаржувалось ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в судовому порядку. Згідно ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 по справі №813/2213/18 закрито провадження у справі №813/2213/18 за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення. Таким чином рішення Дрогобицької міської ради №788 від 22.08.2017 року на сьогоднішній день є чинним. Відтак, з огляду на зазначені вище рішення на сьогоднішній день не існує жодного чинного рішення Дрогобицької міської ради про надання дозволу на розробку технічної документації або передання у власність відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_1 цих спірних 80 кв.м. Натомість, є чинні рішення Дрогобицької міської ради №528 від 20.12.2016 року та №788 від 22.08.2017 року про відмову ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації.Крім того, згідно п.п. 1.8.1 п.1. рішення XVII сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради від 28 вересня 2017 року №847 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_3 , прож. на АДРЕСА_1 , земельну ділянку орієнтовною площею 80 кв.м. на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).Згідно п.п. 1.1 п.1. рішення 43 сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради від 20 грудня 2018 року №1501 «Про внесення змін до рішень міської ради», яким внесено зміни в підпункт 1.8 пункту 1 рішення міської ради від 28 вересня 2017 року №847 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), і надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 80 кв.м. на АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва, ОСОБА_3 , прож. АДРЕСА_1 .Рішення Дрогобицької міської ради №847 від 28.09.2017 року та рішення №1501 від 20.12.2018 року також оскаржувалось ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в судовому порядку.Згідно ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 року по справі №813/878/18 закрито провадження у справі №813/878/18 за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення. Ухвалюючи своє рішення, суд виходив з того що аналізуючи норми матеріального права та подані учасниками справи докази, суд приходить до переконання про наявність порушеного права позивача та вірно обраний спосіб захисту свого права, оскільки рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 1 грудня 1997 року у справі №2-773 1997, яке перебувало на примусовому виконанні у судового виконавця Дрогобицького міського суду з 27.02.1998 було виконано частково. Також неналежними суд вважає і доводи відповідача ОСОБА_1 з приводу наявності у відповідачів Витягу з Державного земельного кадастру від 11.08.2016 р. №НВ-4603855292016 земельна ділянка площею 0,663 га, що на АДРЕСА_2 , цільове призначення 02.01. Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка перебуває у користуванні відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , має кадастровий номер 4610600000:01:009:0289, тобто є об`єктом права, і згідно з даним Витягом, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані з огляду на те, що позивач у своїй відповіді на відзив чітко та конкретно спростовує чинність даного витягу, відсутність в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в інших реєстрах відомостей про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610600000:01:009:0289 та неодноразову відмову Дрогобицької міської ради у затвердженні цієї документації. З огляду на наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позов є підставним та підлягає задоволенню. Із змісту оскаржуваного додаткового рішення вбачається, що суд посилаючись на п.3 ч.1, ч.2, 3, 5 ст.270, ст.141 ЦПК України, та стягуючи судові витрати, виходив з того, що з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. по даній справі, адвокатом долучено копію Договору про надання правової допомоги від 01.12.2020, Акт №1 прийняття-передачі наданих послуг з описом робіт, квитанцію до прибуткового касового ордера № 04 від 29 квітня 2022 року на суму 8000 грн. Враховуючи вищенаведене, суд вважав за вимоги позивача про стягнення витрат пов`язаних із наданням правничої допомоги у розмірі 8000 грн. є обґрунтованими та співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, а тому заяву слід задоволити. Що стосується стягнення витрат пов`язаних із залученням експерта та проведенням судової експертизи, то як вбачається з квитанції від 21.01.2022 позивачем ОСОБА_3 було сплачено ФОП ОСОБА_11 12528 грн. за висновок експерта згідно рахунку №01-01 від 04.01.2022, а тому цю суму суд стягнув з відповідачів в користь позивача. Колегія суддів вважає, що такі висновки вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення та додаткового рішення суду немає. 19.03.2021 року ОСОБА_12 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , в якому просив: - зобов`язати ОСОБА_5 , ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 80 кв.м. шляхом знесення (демонтажу) самовільно побудованого гаражу, сараю та відновити стан земельної ділянки на АДРЕСА_1 , межі суміжних ділянок складають з південної та східної сторони 14,5 м і 7,5 м, з північної сторони 25,1 м., які існували до порушення прав позивача. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що його мати, ОСОБА_13 була наймачем житлового будинку АДРЕСА_1 . Після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , він став основним наймачем будинку. В 1991 році він звернувся до виконкому Дрогобицької міської Ради народних депутатів, якій належав цей будинок, з заявою про продаж цього будинку йому.Згідно рішення №101 від 22.03.1991 року виконавчий комітет Дрогобицької міської Ради народних депутатів Львівської області вирішив продати в особисту власність житловий будинок на АДРЕСА_3 , який складається з двох кімнат жилою площею 32,9 кв.м.. корисною площею 50,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами гр. ОСОБА_3 , який проживає в цьому будинку і є основним наймачем, а також було встановлено норму земельної ділянки за цим житловим будинком на АДРЕСА_1 в розмірі 600 кв.м. На підставі цього рішення було укладено Договір купівлі-продажу від 30.04.1991 року, укладеного між виконавчим комітетом Дрогобицької міської Ради народних депутатів в особі першого заступника голови міськвиконкому ОСОБА_8 та ним, згідно якого продавець продав, а покупець купив займаний його сім Что жилий будинок, який складається з двох кімнат жилою площею 32,9 кв.м., корисною площею 50,3 кв.м. з надвірними будівлями, який проживає в цьому будинку і є основним квартиронаймачем, за яким закріплено земельну ділянку площею 600 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_3 ). Проте, не зважаючи на те, що ще з 1991 року рішенням виконкому Дрогобицької міської Ради народних депутатів за його будинком по АДРЕСА_1 була закріплена земельна ділянка площею 600 кв.м., відповідач ОСОБА_5 та ОСОБА_9 (покійна баба теперішнього відповідача онука ОСОБА_1 , який прийняв спадщину після її смерті) захопили частину його земельної ділянки. Протягом багатьох років між ним та відповідачами існували конфлікти, спори стосовно цієї частини земельної ділянки, яку він вимагав від них повернути. Зазначає, що звертався і до узгоджувальної земельної комісії, засідання якої відбулося 10.05.1995 року, однак сторони не дійшли згоди. Тоді змушений був звернутись до суду. Рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 01.12.1997 судом було задоволено його позов, зокрема суд вирішив повернути земельну ділянку розміром 121 кв.м. з користування власників будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_9 , ОСОБА_5 в належне користування власнику будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_14 , встановивши розміри земельної ділянки, закріпленої за цим будинком, межі якої проходять з будинковолодінням АДРЕСА_2 , з південної та східної сторони відповідно 14,5 м. і 7,5 м., з північної сторони (річка Серет) - 25,1 м. Суд ухвалив таке рішення у зв`язку із тим, що в судовому порядку було встановлено, що власники будинку АДРЕСА_2 самовільно зайняли частину земельної ділянки закріпленої за будинком АДРЕСА_1 і тому земельна ділянка підлягає поверненню за належністю. Розміри земельної ділянки, закріпленої за будинком АДРЕСА_1 слід встановити такі, як вказано в повідомленні Дрогобицького міського управління земельних ресурсів №72 від 01.10.1997 року. Окрім того, суд роз`яснив відповідачам, що в ході розгляду справи встановлено, що частину їх земельної ділянки самовільно зайнято власником будинку АДРЕСА_5 , а тому вони вправі звернутись із цим питанням до відповідних органів і вимагати повернення своєї земельної ділянки. Дане рішення оскаржувалось відповідачами в обласному суді, однак суд апеляційної інстанції залишив рішення Дрогобицького міського суду Львівської області від 01.12.1997 року без змін. Під час примусового виконання судовим виконавцем рішення суду від 01.12.1997, його було виконано лише частково, у зв`язку із тим, що на площі 80 кв. м., що повинна була бути йому повернена був розміщений самовільно збудований гараж та сарай відповідачів. Останні намагаючись з ним примиритися, запевняли його що їм потрібний деякий час аби перенести той сарай і гараж в інше місце, і тоді вони зможуть йому повернути тих 80 кв.м. Вказує про те, що в 1998 році в нього не було такої нагальної потреби зносити їхній гараж та сарай, щоб повернути земельну ділянку, а тому повіривши своїм сусідам, відповідачам, погодився відтермінувати виконання рішення суду щодо повернення частини його земельної ділянки. Час від часу він нагадував сусідам щоб вони виконали свою обіцянку щодо перенесення гаражу та сараю, а вони знову і знову скаржилися, що тоді в скрутний час в них не було коштів на те, щоб зробити таке перенесення, і знову просили ще трохи почекати. В 2009 році померла ОСОБА_9 , а все її майно успадкував її внук відповідач ОСОБА_1 . У період з 2009 року по теперішній час він неодноразово звертався до відповідачів з питанням перенесення їхнього гаражу, однак вони і надалі відтягували це, постійно знаходили причини для невиконання нашої домовленості. В 2016 році, він вперше звернувся до Дрогобицької міської ради з питанням «доприватизації» тих 80 кв.м., які йому не були повернуті згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 01.12.1997, однак дізнався, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 протягом тих років відтягувань виконання їхньої домовленості, потай від нього виготовили технічну документацію на земельну ділянку площею 663 кв.м. на підставі трьох рішень Дрогобицької міської ради:- рішення Дрогобицької міської ради від 30.11.2008 року №709 ХХІУ сесії п`ятого скликання вирішено передати безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд за п.п.1.7. п. 1 ОСОБА_9 та ОСОБА_5 площею 685 кв.м. на АДРЕСА_2 .- рішення Дрогобицької міської ради від 19.11.2009 року на ХХХ1У сесії п`ятого скликання №985, де п. 27. вирішено відмінити п.п. 1.7. п.1 рішення №709 від 30.11.2008 року «Про безоплатну передачу у спільну сумісну власність громадянам земельних ділянок» у зв`язку з допущеною помилкою. П. 27.1. вирішено передати у приватну власність земельну ділянку площею 685 кв.м. на АДРЕСА_2 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ( присадибна ділянка) ОСОБА_9 проживаючій на АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 , проживаючій на АДРЕСА_2 .- рішення Дрогобицької міської ради від 31.05.2011 року №216 пунктом 2 вирішено відмінити п.п.1.7 п.1 рішення Дрогобицької міської ради №709 від 30.10.2008 року «Про безоплатну передачу у спільну сумісну власність громадянам земельних ділянок» на підставі свідоцтва про право на спадщину. А п.2.1. вирішено передати безоплатно у спільну власність земельну ділянку площею 685 кв.м. на АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_1 , проживаючому на АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 , проживаючій на АДРЕСА_2 . Дрогобицька міська рада своїми рішенням №528 від 20.12.2016 року та №788 від 22.08.2017 року відмовила у затвердженні вищевказаної технічної документації, яку ОСОБА_5 та ОСОБА_1 просили затвердити та була розроблена у 2016 році на підставі рішення ХХІУ сесії п`ятого скликання Дрогобицької міської ради № 709 від 30 листопада 2008 року пп.1.7 п.1; рішення ХХХІУ сесії п`ятого скликання Дрогобицької міської ради № 985 п.п.27.1 п.27 від 19.11.2009р.; рішення УІІ сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради № 216 від 31 травня 2011 року п.2.1 «Про безоплатну передачу у спільну сумісну власність громадянам земельних ділянок площею 685 кв.м. власникам будинку АДРЕСА_2 . В подальшому вищевказані рішення Дрогобицької міської ради №709 від 30.11.2008 року, №985 від 19.11.2009 року та №216 від 31.05.2011 року, на підставі яких розроблялась технічна документація, були скасовані рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2018 року по справі №442/2339/18, яке набрало законної сили 06 грудня 2018 року. Окрім того, рішення Дрогобицької міської ради №528 від 20.12.2016 року оскаржувалось ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в судовому порядку. Згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24.04.2018 року по справі №442/4787/17 в задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради Львівської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування п.п. З.І.п.З рішення Дрогобицької міської ради від 20.12.2016 року № 528 «Про відмову у надання дозволів на виготовлення проектів відведення земельних ділянок, у затвердження проекту відведення та наданні в оренду земельної ділянки, у затвердженні матеріалів технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» - відмовлено. Зазначене рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24.04.2018 року було скасовано постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 року, а провадження у справі було закрито.Таким чином рішення Дрогобицької міської ради №528 від 20.12.2016 на сьогоднішній день є чинним. Рішення Дрогобицької міської ради №788 від 22.08.2017 року також оскаржувалось ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в судовому порядку. Згідно ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 року по справі №813/2213/18 закрито провадження у справі №813/2213/18 за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення. Таким чином, рішення Дрогобицької міської ради №788 від 22.08.2017 на сьогоднішній день також є чинним. Підсумовуючи вищенаведене, на сьогоднішній день не існує жодного чинного рішення Дрогобицької міської ради про надання дозволу на розробку технічної документації або передання у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_15 цих спірних 80 кв.м., а навпаки, є чинні рішення Дрогобицької міської ради №528 від 20.12.2016 року та №788 від 22.08.2017 року про відмову ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації. Звертає увагу суду на те, що в 2017-му та 2018-му роках Дрогобицькою міською радою були прийняті нові рішення, які стосуються цих спірних 80 кв. м. Згідно п.п. 1.8.1 п.1. рішення XVII сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради від 28 вересня 2017 року №847 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_3 , прож. на АДРЕСА_1 , земельну ділянку орієнтовною площею 80 кв.м. на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Згідно п.п. 1.1 п.1. рішення 43 сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради від 20 грудня 2018 року №1501 «Про внесення змін до рішень міської ради», яким внесено зміни в підпункт 1.8 пункту 1 рішення міської ради від 28 вересня 2017 року №847 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), і надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 80 кв.м. на АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва, ОСОБА_3 , прож. АДРЕСА_1 . Рішення Дрогобицької міської ради №847 від 28.09.2017 року та рішення №1501 від 20.12.2018 року також оскаржувалось ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в судовому порядку. Згідно ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 року по справі №813/878/18 закрито провадження у справі №813/878/18 за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення. Відтак, на сьогоднішній день є чинним рішення Дрогобицької міської ради 28 вересня 2017 року №847 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» та зміни до нього, викладені у рішенні Дрогобицької міської ради від 20 грудня 2018 року №1501 «Про внесення змін до рішень міської ради», яким внесено зміни в підпункт 1.8 пункту 1 рішення міської ради від 28 вересня 2017 року №847 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)», згідно яких йому ОСОБА_3 , уже надано дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку. В процесі виконання вищевказаних рішень Дрогобицької міської ради він звернувся до спеціалістів з виготовлення технічної документації із землеустрою, і в процесі її виготовлення спеціалісти повідомили його про наявність перешкоди у її виготовленні, оскільки ділянка, орієнтовною площею 80 кв.м., на яку виготовляється ця технічна документація перебуває під сараєм та гаражем, які належать ОСОБА_1 , а тому подальше продовження виготовлення цієї документації неможливе. Однак, зазначає, що правовий статус зазначеного вище гаражу та сараю було встановлено ще рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 01.12.1997 року по справі №2-773, яке набрало законної сили, згідно якого такі були визначені як самочинне будівництво. Натомість, в 2010 році після смерті ОСОБА_9 , онук ОСОБА_16 отримує Свідоцтво про право на спадщину від 08.07.2010 року, в якому з незрозумілих для нього правових підстав помилково зазначені самовільно побудовані гараж та сарай. Зазначає, що звертався до Дрогобицької міської ради, як органу місцевого самоврядування, за захистом свого порушеного права власності сусідами ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , вирішення даного земельного спору та відновлення меж моєї земельної ділянки, які були встановлені рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 01.12.1997 року, однак йому було рекомендовано звернутися до суду. Згідно ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до положень ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користуванні. Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Відповідно до законодавства діючого на час набуття сторонами житлових будинків та перебування у їх власності при переході права власності на будинок за цивільно-правовими угодами від відчужувача до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок та яка використовується для його обслуговування (ЗК УРСР 18.12.1990 року ст. 28, ЗК України 1993 року ст. 30, ЗК України 25.10.2001 року ст. 120). Згідно ст. 28 ЗК УРСР станом на 1991 рік, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить і право володіння або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. В разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у володіння або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок та господарські будівлі і споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку, в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання, земельна ділянка переходить у спільне володіння або користування власників будинку і споруд. При передачі державними підприємствами або державними установами (організаціями) у встановленому порядку будівель і споруд іншим державним підприємствам, установам (організаціям) разом з цими будівлями і спорудами переходить право володіння або право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування будівель і споруд, що передаються. Право володіння або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується відповідними Радами народних депутатів на загальних підставах відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу. Згідно ст. 30 ЗК, станом на 1993 рік, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів . При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу. Згідно ст. 120 ЗК України, станом на 2001 рік, При переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда. Згідно ст. 377 ЦК станом на 2003 рік, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Згідно ст. 105 ЦК станом на 1991 рік, Громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо). За позовом виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів такий будинок або частина його можуть бути безоплатно вилучені судом і зараховані до фонду місцевої Ради народних депутатів або за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів знесені громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Знесення чи вилучення будинку, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, провадиться, коли громадянин не привів його, після попередження, у відповідність з проектом чи зазначеними нормами і правилами. Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Одержані при знесенні жилого будинку або частини його, господарських і побутових будівель та споруд будівельні матеріали залишаються у власності громадянина, який провадив самовільне будівництво. Згідно ст. 376 ЦК України станом на 2003 рік, Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України). Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ «Землі України» ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки. Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України. Щодо змісту прав орендаря земельної ділянки, то приписами статті 25 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження. При цьому орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Зазначене відповідає частині першій статті 628 ЦК України, яка передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини шостої цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Кодексу). За положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України). Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України). Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. Як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, позивач ОСОБА_3 є особою, яка володіє спірною земельною ділянкою на підставі Договору купівлі продажу від 30.04.1991, укладеного між виконавчим комітетом Дрогобицької міської Ради народних депутатів в особі першого заступника голови міськвиконкому ОСОБА_8 та позивачем, згідно якого продавець продав, а покупець купив займаний його сім`єю жилий будинок, який складається з двох кімнат жилою площею 32,9 кв.м., корисною площею 50,3 кв.м. з надвірними будівлями, який проживає в цьому будинку і є основним квартиронаймачем, за яким закріплено земельну ділянку площею 600 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_3 ). Цим Договором було встановлено, що розмір земельної ділянки позивача з південної та східної сторони -14.5 м. та 7,5 м. відповідно. Даний договір був укладений на основі рішення №101 від 22.03.1991, відповідно до якого виконавчий комітет Дрогобицької міської Ради народних депутатів Львівської області вирішив продати в особисту власність житловий будинок на АДРЕСА_3 , який складається з двох кімнат жилою площею 32,9 кв.м., корисною площею 50,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами гр. ОСОБА_3 , який проживає в цьому будинку і є основним наймачем, а також було встановлено норму земельної ділянки за цим житловим будинком на АДРЕСА_1 в розмірі 600 кв.м. Рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 01.12.1997 було вирішено: Повернути земельну ділянку розміром 121 кв.м. з користування власників будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_9 , ОСОБА_5 в належне користування власнику будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , встановивши розміри земельної ділянки, закріпленої за цим будинком, межі якої проходять з будинковолодінням АДРЕСА_2 , з південної та східної сторони відповідно 14,5 м. і 7,5 м., з північної сторони (річка Серет) - 25,1 м. Даним рішенням було встановлено, що власники будинку АДРЕСА_2 самовільно зайняли частину земельної ділянки закріпленої за будинком АДРЕСА_1 і тому земельна ділянка підлягає поверненню за належністю. Розміри земельної ділянки, закріпленої за будинком АДРЕСА_1 слід встановити такі, як вказано в повідомленні Дрогобицького міського управління земельних ресурсів №72 від 01.10.1997 року. Крім цього, суд у зазначеному рішенні роз`яснив відповідачам, що в ході розгляду справи встановлено, що частину їх земельної ділянки самовільно зайнято власником будинку АДРЕСА_5 , а тому вони вправі звернутись із цим питанням до відповідних органів і вимагати повернення своєї земельної ділянки. Судом першої інстанції правильно не взято до уваги посилання відповідача у поданому відзиві на те, що позивач жодними належними та допустимими доказами не довів належність йому спірної земельної ділянки, яким в силу норм закону є правовстановлюючий документ на цю земельну ділянку, оскільки позивач не зазначає, що він є власником спірної земельної ділянки, натомість вказує про те, що є землекористувачем цієї ділянки, яку самовільно зайняв власник будинку АДРЕСА_2 , розмістивши на ній гараж та сарай. Дана обставина безпосередньо була досліджена Дрогобицьким міським судом при ухваленні рішення суду від 01.12.1997. Рішення є чинним та не скасованим. Відтак, доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що він не був учасником судової справи №2-773 у 1997 році, а відтак, спростовує обставини, на які вказує позивач, зокрема подає заяву ОСОБА_17 від 26.05.1977 на адресу голови Дрогобицької міської Ради трудящих про надання дозволу на будову гаражу по АДРЕСА_4 ; виписку з виконавчого комітету Дрогобицької міської ради народних депутатів Львівської області від 03(17).11.1977 №603, яким дозволено гр. ОСОБА_17 встановити (побудувати) гараж в будинковолодінні матері його дружини гр-ки ОСОБА_10 по АДРЕСА_4 , зобов`язавши місце будівництва погодити з головним архітектором міста та у разі необхідності знести за свій рахунок. Крім цього, судом при ухваленні рішення від 01.12.1997 досліджувались обставини розміщення гаражу та сараю, та зокрема встановлено, що такі збудовані самовільно. Також, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачі жодних документів, які б свідчили про законність побудови гаражу, суду не представили. Рішенням Дрогобицького міськвиконкому №361 від 17.07.1986 змінювались розміри земельних ділянок при будинках і встановлювались норми землекористування, зокрема і на АДРЕСА_2 . Однак, як вбачається з додатку до рішення та плану за будинком АДРЕСА_2 залишилась закріпленою земельна ділянка розміром 668 кв.м. В плані вказано, що мається самозахват в розмірі 121 кв.м. (це стосується площі земельної ділянки закріпленої за будинком). Рішенням Дрогобицького міськвиконкому №469 від 24.11.1988 ОСОБА_10 , яка на той час померла, затверджено акт прийняття в експлуатацію будинку. Дозволено користуватись самовільно збудованим сараєм, гаражем. Судом першої інстанції правильно взято до уваги доводи позивача з приводу того, що відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_9 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 08.07.2010, зареєстрованого в реєстрі за №1460. Відтак, факти та обставини, які були встановлені рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 01.12.1997 по справі №2-773 є обов`язковими і для спадкоємця відповідача по справі ОСОБА_1 . Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачі, з часу ухвалення згаданого вище рішення не вчинили жодних дій щодо демонтажу належного їм та самовільно побудованого гаражу та сараю. Натомість, відповідачі здійснювали виготовлення технічної документації на земельну ділянку, площею 663 кв.м. на підставі трьох рішень Дрогобицької міської ради: - рішення Дрогобицької міської ради від 30.11.2008 №709 ХХІУ сесії п`ятого скликання вирішено передати безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд за п.п.1.7. п. 1 ОСОБА_9 та ОСОБА_5 площею 685 кв.м. на АДРЕСА_2 . - рішення Дрогобицької міської ради від 19.11.2009 на ХХХ1У сесії п`ятого скликання №985, де п. 27. вирішено відмінити п.п. 1.7. п.1 рішення №709 від 30.11.2008 року «Про безоплатну передачу у спільну сумісну власність громадянам земельних ділянок» у зв`язку з допущеною помилкою. П. 27.1. вирішено передати у приватну власність земельну ділянку площею 685 кв.м. на АДРЕСА_2 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ( присадибна ділянка) ОСОБА_9 проживаючій на АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 , проживаючій на АДРЕСА_2 . - рішення Дрогобицької міської ради від 31.05.2011 №216 пунктом 2 вирішено відмінити п.п.1.7 п.1 рішення Дрогобицької міської ради №709 від 30.10.2008 «Про безоплатну передачу у спільну сумісну власність громадянам земельних ділянок» на підставі свідоцтва про право на спадщину. А п.2.1. вирішено передати безоплатно у спільну власність земельну ділянку площею 685 кв.м. на АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_1 , проживаючому на АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 , проживаючій на АДРЕСА_2 . Однак, Дрогобицька міська рада своїми рішенням №528 від 20.12.2016 року та №788 від 22.08.2017 року відмовила у затвердженні вищевказаної технічної документації, яку ОСОБА_5 та ОСОБА_1 просили затвердити та яка була розроблена у 2016 році на підставі рішення ХХІУ сесії п`ятого скликання Дрогобицької міської ради № 709 від 30 листопада 2008 року пп.1.7 п.1; рішення ХХХІУ сесії п`ятого скликання Дрогобицької міської ради № 985 п.п.27.1 п.27 від 19.11.2009р.; рішення УІІ сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради № 216 від 31 травня 2011 року п.2.1 «Про безоплатну передачу у спільну сумісну власність громадянам земельних ділянок площею 685 кв.м. власникам будинку АДРЕСА_2 . В подальшому вищевказані рішення Дрогобицької міської ради №709 від 30.11.2008, №985 від 19.11.2009 та №216 від 31.05.2011, на підставі яких розроблялась технічна документація, були скасовані рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 листопада 2018 року по справі №442/2339/18, яке набрало законної сили 06 грудня 2018 року. Окрім того, рішення Дрогобицької міської ради №528 від 20.12.2016 року оскаржувалось ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в судовому порядку. Згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24.04.2018 року по справі №442/4787/17 в задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради Львівської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування п.п. 3.1.п. 3 рішення Дрогобицької міської ради від 20.12.2016 № 528 «Про відмову у надання дозволів на виготовлення проектів відведення земельних ділянок, у затвердження проекту відведення та наданні в оренду земельної ділянки, у затвердженні матеріалів технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» - відмовлено. Зазначене рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24.04.2018 року було скасовано постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 року, а провадження у справі було закрито. Таким чином рішення Дрогобицької міської ради №528 від 20.12.2016 на сьогоднішній день є чинним. Рішення Дрогобицької міської ради №788 від 22.08.2017 року також оскаржувалось ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в судовому порядку. Згідно ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 по справі №813/2213/18 закрито провадження у справі №813/2213/18 за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення. Таким чином рішення Дрогобицької міської ради №788 від 22.08.2017 року на сьогоднішній день є чинним. Зважаючи на вказане, судом першої інстанції правильно встановлено, що з огляду на зазначені вище рішення на сьогоднішній день не існує жодного чинного рішення Дрогобицької міської ради про надання дозволу на розробку технічної документації або передання у власність відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_1 цих спірних 80 кв.м. Натомість, є чинні рішення Дрогобицької міської ради №528 від 20.12.2016 року та №788 від 22.08.2017 року про відмову ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації. Крім того, згідно п.п. 1.8.1 п.1. рішення XVII сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради від 28 вересня 2017 року №847 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_3 , прож. на АДРЕСА_1 , земельну ділянку орієнтовною площею 80 кв.м. на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Згідно п.п. 1.1 п.1. рішення 43 сесії сьомого скликання Дрогобицької міської ради від 20 грудня 2018 року №1501 «Про внесення змін до рішень міської ради», яким внесено зміни в підпункт 1.8 пункту 1 рішення міської ради від 28 вересня 2017 року №847 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), і надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 80 кв.м. на АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва, ОСОБА_3 , прож. АДРЕСА_1 . Рішення Дрогобицької міської ради №847 від 28.09.2017 року та рішення №1501 від 20.12.2018 року також оскаржувалось ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в судовому порядку. Згідно ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 року по справі №813/878/18 закрито провадження у справі №813/878/18 за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення. Враховуючи вказане, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність порушеного права позивача та вірно обраний спосіб захисту свого права, оскільки рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 1 грудня 1997 року у справі №2-773 1997, яке перебувало на примусовому виконанні у судового виконавця Дрогобицького міського суду з 27.02.1998 було виконано частково. Крім цього, судом першої інстанції правильно встановлено, що доводи відповідача ОСОБА_1 про припинення спору між сторонами з огляду на наявність акту державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції від 19 лютого 2019 року та постанови державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про закінчення виконавчого провадження ВП №55628875 від 22.02.2019 з виконання виконавчого листа №442/6950/16-ц про стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом №442/4502/16-ц є безпідставними. Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа по цивільній справі № 2-773 1997 рік за його позовом до відповідачів про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки з метою повного виконання рішення Дрогобицького міського суду від 01.12.1997 р., справа №442/4502/16. Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду від 13.07.2016 року заяву позивача було задоволено і видано дублікат виконавчого листа. Однак в подальшому, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19.12.2016 ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 липня 2016 року та 20 липня 2016 року (про виправлення описки) скасовано, а матеріали справи направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Після цього, при новому розгляді справи про видачу дубліката виконавчого листа, ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.02.2017, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07.03.2017, йому було відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа по справі за № 2-773 за 1997 рік. В той час, поки розглядалась справа №442/4502/16, відповідачі також звернулись до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по справі №442/6950/16-ц. Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.12.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23.11.2017, дублікат виконавчого листа по справі №442/4502/16-ц, виданий Дрогобицьким міськрайонним судом 26.07.2016, визнано таким що не підлягає виконанню та здійснено поворот виконання цього виконавчого листа. З наведеного вбачається те, що рішення суду по справі №2-773 за 1997 рік, яке набрало законної сили, так і залишилось не виконаним в повному обсязі (лише частково виконано), а тому спір не припинився. Фактично набув нових ознак, із залученням нових осіб, а також стосується питання демонтажу об`єктів самовільного будівництва, про що не йшлося у згаданому рішенні за 1997 рік та стосується вцілому не встановлення (визначення) меж земельних ділянок про що йшлося у згаданому рішенні, а фактично їх відновлення. Крім того, згідно висновку земельно технічної експертизи встановлено, що конфігурація та розміри кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:01:009:0289 на АДРЕСА_1 та кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:01:009:0353 на АДРЕСА_1 не відповідають конфігурації та розмірам земельної ділянки, 54(46) на копії викопіювання з кварталу земельних ділянок від 24.11.1953року (обміри 24.11.1953 року) та копії плану земельної ділянки на АДРЕСА_6 ) від 24.11.1953 року в м. Дрогобичі Львівської області. З вказаного вбачається, що земельна ділянка відповідачів зменшилась за рахунок захоплення частини їх земельної ділянки власниками будинковолодіння АДРЕСА_5 , що, також, і було встановлено рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 01.12.1997 року. Крім цього, судом правильно визнано не належними доводи відповідача ОСОБА_1 з приводу наявності у відповідачів Витягу з Державного земельного кадастру від 11.08.2016 р. №НВ-4603855292016 земельна ділянка площею 0,663 га, що на АДРЕСА_2 , цільове призначення 02.01. Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка перебуває у користуванні відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , має кадастровий номер 4610600000:01:009:0289, тобто є об`єктом права, і згідно з даним Витягом, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані з огляду на те, що позивач у своїй відповіді на відзив чітко та конкретно спростовує чинність даного витягу, відсутність в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в інших реєстрах відомостей про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610600000:01:009:0289 та неодноразову відмову Дрогобицької міської ради у затвердженні цієї документації. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять даних про те, що саме спірні сарай та гараж були узаконені і на даний час на них визнано право власності за будь-ким із відповідачів. А крім цього, навіть, якщо припустити, що спірні сарай та гараж були узаконені, то слід вказати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. Зважаючи на вказане, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позов є підставним та підлягає задоволенню. Щодо оскарження додаткового рішення слід вказати таке. 04.05.2022 від представника позивача адвоката Гирича О.В. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у вказаній справі про стягнення з відповідача на його користь судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. та 12528 грн. витрат, пов`язаних із залученням експерта та проведенням судової експертизи. З матеріалів справи вбачається, що рішенням суду від 29 квітня 2022 року у справі №442/2172/21 позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Ухвалюючи рішення, суд не вирішив питання про стягнення судових витрат, оскільки представником позивача адвокатом Гирич О.В. до закінчення судових дебатів було зроблено заяву про надання доказів понесення судових витрат протягом п`яти днів з дня винесення рішення. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. по даній справі, адвокатом долучено копію Договору про надання правової допомоги від 01.12.2020, Акт №1 прийняття-передачі наданих послуг з описом робіт, квитанцію до прибуткового касового ордера № 04 від 29 квітня 2022 року на суму 8000 грн. Суд першої інстанції правильно вважав, що за вимоги позивача про стягнення витрат пов`язаних із наданням правничої допомоги у розмірі 8000 грн. є обґрунтованими та співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, а тому заяву слід задоволити. Що стосується стягнення витрат пов`язаних із залученням експерта та проведенням судової експертизи, то як вбачається з квитанції від 21.01.2022 позивачем ОСОБА_3 було сплачено ФОП ОСОБА_11 12528 грн за висновок експерта згідно рахунку №01-01 від 04.01.2022, а тому цю суму судом правильно стягнуто з відповідачів в користь позивача. Враховуючи вказане, судом першої інстанції правильно стягнуто судові витрати з урахуванням розміру задоволених позовних вимог та розміру понесених позивачем витрат на правничу професійну допомогу і витрат за проведення експертизи. Вказані судові витрати були підтверджені належними та допустимими доказами. Враховуючи вказане доводи апеляційних скарг слід визнати безпідставними та самі скарги слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції та додаткове рішення слід залишити без змін як такі, що відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 квітня 2022 року та додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 травня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 01 червня 2023 року. Головуючий : Я.А. Левик Судді: Н.П. Крайник М.М. Шандра