Ухвала КЦС ВС № 636/3366/21

Ухвала Іменем України 31 травня 2023 року м. Київ справа № 636/3366/21 провадження № 61-7819ск23 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 02 лютого 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Харківська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Харківській області, про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: Харківська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Харківській області, про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з Держави в особі Державної казначейської служби за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на його користь за відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 362 358,08 грн, заподіяної внаслідок незаконних дій посадових осіб Головного управління Національної поліції в Харківській області та Харківської обласної прокуратури, щодо незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 02 лютого 2023 року позов задоволено частково. Стягнено з Держави в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 600 000,00 грн, заподіяної внаслідок незаконних дій посадових осіб Головного управління Національної поліції в Харківській області та Харківської обласної прокуратури, щодо незаконного притягнення ОСОБА_2 , до кримінальної відповідальності. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог виходив з того, що позивач тривалий час незаконно перебував під слідством та судом, дійшов правильного висновку про те, що внаслідок зазначеного у ОСОБА_1 були суттєво порушені його нормальні життєві зв`язки і він був змушений докладати зусиль для відновлення своїх прав через незаконне кримінальне переслідування. Отже, позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі постанови Верховного Суду від 17 січня 2022 року відповідно до якої ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін. Позивач перебував під кримінальним переслідуванням з 10 лютого 2017 року (дата повідомлення про підозру) по 01 червня 2021 року (набрання законної сили виправдувальним рішенням). З урахуванням перебування позивача під слідством з 10 лютого 2017 року по 01 червня 2021 року, що складає 51 місяць та 18 днів, гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача складає 345 720,00 грн (51 повний місяць х 6 700,00 грн) + (18 днів х 6700/30). При цьому, суд першої інстанції, вважав, що зазначений розмір є недостатнім для відновлення порушеного права позивача, взявши до уваги час перебування позивача під слідством та судом та дійшов висновку, що необхідною і достатньою є сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 600 000,000 грн. Постановою Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 02 лютого 2023 року змінено. Стягнено з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 400 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд змінюючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що враховуючи встановлені обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивача, тривалість перебування ОСОБА_1 під судом і слідством з 10 лютого 2017 року (дата повідомлення про підозру) по 01 червня 2021 року (набрання законної сили виправдувальним рішенням), ймовірну глибину душевних страждань ОСОБА_1 , а також засади розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважала, що розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 400 000,00 грн є достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру. 23 травня 2023 року Державна казначейська служба України засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 02 лютого 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у зазначеній вище справі. Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/14-ц, постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/47/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд установив, що 10 лютого 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України. 27 березня 2017 року у кримінальному провадженні № 12016220490003272 затверджено обвинувальний акт та його скеровано до Київського районного суду міста Харкова. 05 квітня 2017 року ухвалою Київського районного суду міста Харкова, залишеною без змін Апеляційним судом Харківської області від 20 червня 2017 року, обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12016220490003272 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України, повернуто прокурору, який склав обвинувальний акт, для усунення протягом розумного строку вказаних в ухвалі виявлених судом недоліків. 28 липня 2017 року у кримінальному провадженні № 12016220490003272 затверджено обвинувальний акт та його скеровано до Київського районного суду міста Харкова. 13 січня 2020 року вироком Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України, та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю наявності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17 січня 2022 року, вирок Київського районного суду міста Харкова від 13 січня 2020 року стосовно ОСОБА_1 залишено змін. Таким чином, період перебування позивача під кримінальним переслідуванням становить з 10 лютого 2017 року (дата повідомлення про підозру) по 01 червня 2021 року (набрання законної сили виправдувальним рішенням), що загалом складає 51 повний місяць та 18 днів, а тому гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача складає 345 720,00 грн (51 повний місяць х 6 700,00 грн) + (18 днів х 6 700/30). У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону). Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди передбачено тільки у випадках визнання особи невинуватою або якщо справу закрито з реабілітуючих підстав. Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування. Тобто, право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21). Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19). Конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень. Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2022 року у справі № 185/2979/20. При цьому за наявності виправдувального вироку, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Враховуючи викладене, при визначенні розміру відшкодування позивачеві моральної шкоди апеляційний суд повно та всебічно врахував фактичні обставини у справі та дійшов правильного висновку про зміну рішення суду першої інстанції та зменшення розміру моральної шкоди. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)). У розглядуваній справі відповідачем є держава Україна, а саме по собі залучення Харківської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Харківській області в якості третіх осіб не вплинуло на правильність вирішення справи. Харківська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Харківській області в повній мірі могли реалізувати процесуальні права під час розгляду справи, не зазнавши будь-яких обмежень у зв`язку зі своїм процесуальним статусом. Вказані висновки при схожих обставинах викладено у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 373/1294/20 (провадження № 61-10516св22). Посилання в касаційній скарзі на судову практику як на обґрунтування своєї позиції не підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права у цій справі. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Наведені норми закону та

позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваного судового рішення. Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 02 лютого 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Харківська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Харківській області, про відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров