Ухвала КЦС ВС № 643/7075/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2023 року м. Київ справа № 643/7075/21 провадження № 61-1127ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Головне управління Національної поліції в Харківській області, Прокуратура Харківської області, Державна казначейська служба України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, розглянувши касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Московського районного суду міста Харкова від 18 січня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у розмірі 820 950 грн. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 18 січня 2022 року позов задоволено частково. Стягнено з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 700 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У іншій частині позову відмовлено. Постановою Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задоволено, рішення Московського районного суду міста Харкова від 18 січня 2022 року змінено і стягнено з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 655 849,42 грн у відшкодування моральної шкоди. Стягнено з держави на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 10 500 грн. Не погоджуючись з рішенням Московського районного суду міста Харкова від 18 січня 2022 року та постановою Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, Державна казначейська служба України19 січня 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Ухвалою Верховного Суду від 2 лютого 2023 року касаційну скаргу залишено без руху і надано заявнику п`ять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків. Вказані в ухвалі недоліки у встановлений судом строк усунено. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Підставою касаційного оскарження рішення Московського районного суду міста Харкова від 18 січня 2022 року та постанови Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2022 рокузаявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанови суду апеляційної інстанції. Ухвалюючи рішення і частково задовольняючи позов, Московський районний суд міста Харкова виходив з незаконного перебування позивача під слідством та судом протягом 100 місяців та 27 днів, у тому числі утримання його під вартою протягом 533 днів, у результаті чого вважав, що позивачу заподіяно моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню у розмірі 700 000 грн, визначеному судом з урахуванням фактичних обставин справи і відповідно до принципів розумності та справедливості. Також судом першої інстанції враховано, що відповідачами визначено Головне управління Національної поліції в Харківській області, Прокуратуру Харківської області та Державну казначейську службу України, проте по суті відповідачем є Держава Україна, яка гарантує дотримання прав громадян. Суд зазначив, що у разі встановлення порушення таких прав, саме за рахунок держави відшкодовується завдана шкода. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції завищено розмір моральної шкоди і він не відповідає критеріям розумності та справедливості. Харківський апеляційний суд вказав, що у даній справі відсутні підстави для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди від його мінімального розміру, передбаченого статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 підлягає до відшкодування моральна шкода у гарантованому державою мінімальному розмірі, а саме у сумі 655 849,42 грн. Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що ОСОБА_1 обвинувачували у замаху на умисне вбивство - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, вчинене за попередньою змовою групою осіб, не доведене до кінця з підстав, що не залежать від волі винного, відповідальність за що передбачено статтею 115 Кримінального кодексу (далі - КК) України, та в розбої - нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, відповідальність за що передбачено статтею 187 КК України. 15 березня 2012 року ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні злочину і 23 березня 2012 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Дію вказаного запобіжного заходу неодноразово продовжено Московським районним судом міста Харкова. 24 квітня 2012 року постановою слідчого слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області накладено арешт на майно ОСОБА_1 . 12 листопада 2012 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру. Вироком Московського районного суду міста Харкова від 30 серпня 2013 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Харківському слідчому ізоляторі Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області скасовано. ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі судового засідання. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 лютого 2016 року вирок Московського районного суду міста Харкова від 30 серпня 2013 року скасовано та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Вироком Київського районного суду міста Харкова від 28 січня 2019 року ОСОБА_1 виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень. Скасовано заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна ОСОБА_1 . Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року вирок Київського районного суду міста Харкова від 28 січня 2019 року в частині виправдання ОСОБА_1 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 8 квітня 2021 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року - без змін. Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом 100 місяців та 27 днів, у тому числі утримувався під вартою 533 дні. Врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню моральна шкода. Також суди правильно виходили з того, що до спірних правовідносин підлягають до застосування положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому, зменшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд обґрунтовано стягнув на користь ОСОБА_1 655 849,42 грн, визначивши розмір такого відшкодування з урахуванням засад розумності та справедливості. Також, змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Крім того, апеляційний суд врахував, що доказів на підтвердження наявності правових підстав для збільшення гарантованого державною мінімального розміру грошового відшкодування позивачем не надано. Апеляційним судом перевірено доводи ОСОБА_1 щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, досліджено надані сторонами докази, оцінено їх та визначено конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Межу мінімального розміру моральної шкоди судом не порушено. За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 підлягає відшкодування моральної шкоди у гарантованому державою мінімальному розмірі, а саме у сумі 655 849,42 грн (6 500 грн мінімальна заробітна плата * 100 місяців = 650 000 грн, а за 27 днів (6500/30 днів = 216,66 грн * 27 днів = 5 849,82 грн). Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), відхиляються касаційним судом з огляду на наступне. У справі № 242/4741/16-ц Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, зроблено висновок про те, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Судові рішення у справі № 643/7075/21 не суперечать вказаному висновку Верховного Суду. Крім того, апеляційним судом при ухваленні судового рішення враховано вказану постанову Великої Палати Верховного Суду. У справі № 910/23967/16 Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок щодо застосування норм права, відповідно до якого у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України. Резолютивні частини рішень у вказаних спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. За таких обставин правовідносини у вказаній справі не є подібними із правовідносинами у справі № 643/7075/21. Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин». З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи. Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга Державної казначейської служби Українина рішення Московського районного суду міста Харкова від 18 січня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанови суду апеляційної інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби Українина рішення Московського районного суду міста Харкова від 18 січня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року суд відмовляє. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби Українина рішення Московського районного суду міста Харкова від 18 січня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук