Постанова Київський апеляційний суд № 367/5081/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 367/5081/22 Головуючий у І інстанції -Кравчук Ю.В. апеляційне провадження №22-ц/824/6470/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С., за участю секретаря Линок В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради про повернення дитини до місця постійного проживання,- встановив: У провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради про повернення дитини до місця постійного проживання. У позовній заяві позивач просить: визнати незаконним утримання ОСОБА_2 на території України неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , 2016 р.н., повернути неповнолітню дитину ОСОБА_3 до місця постійного проживання до Чеської Республіки за адресою: АДРЕСА_1 , та покласти обов`язок повернення дитини ОСОБА_3 , 2016 р.н., на матір ОСОБА_2 . Якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов`язати ОСОБА_2 передати неповнолітнього ОСОБА_4 , 2016 р.н., батькові ОСОБА_1 для забезпечення повернення дитини на територію Чеської Республіки з наданням права ОСОБА_1 вивезення ОСОБА_3 , 2016 р.н., за межі України до території держави Чеська Республіка без згоди та супроводу матері ОСОБА_2 27 січня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову.Представник позивача просить: зобов`язати ОСОБА_2 підготувати неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до початку проведення часу з батьком і передавати його уповноваженій батьком особі - ОСОБА_6 , або ОСОБА_7 , або ОСОБА_8 , на підставі виданої батьком ОСОБА_1 довіреності в залі реєстрації Головного залізничного вокзалу «Київ-Пасажирський», разом з документами, необхідними для виїзду малолітньої дитини ОСОБА_3 за межі території України (а саме закордонний паспорт на ім`я ОСОБА_3 , нотаріальна заява на виїзд за кордон на ім`я ОСОБА_9 , або ОСОБА_7 , або ОСОБА_8 , на супровід ОСОБА_3 з України до Чеської Республіки та з Чеської Республіки до України) в наступні дати: 04.03.2023, 20.04.2023, 20.06.2023; зобов`язати ОСОБА_2 протягом 5 днів з моменту постановлення судового рішення щодо заходів забезпечення позову видати на ім`я ОСОБА_9 , або ОСОБА_7 , або ОСОБА_8 , які є уповноваженими батьком особами на підставі виданої батьком ОСОБА_1 довіреності, щодо батьківських прав та обов`язків з питань пов`язаних з поїздкою з України до Чеської Республіки та з Чеської Республіки до України на період з 04.03.2023 по 13.03.2023, з 20.04.2023 по 10.05.2023, з 20.06.2023 по 10.07.2023; у випадку відмови виконати ОСОБА_2 ухвалу про забезпечення позову у добровільному порядку надати дозвіл на виїзд ОСОБА_3 за кордон без згоди матері ОСОБА_2 у супроводі уповноваженої батьком особи - ОСОБА_9 , або ОСОБА_7 , або ОСОБА_8 , на підставі виданої батьком ОСОБА_1 довіреності, на період з 04.03.2023 по 13.03.2023, з 20.04.2023 по 10.05.2023, з 20.06.2023 по 10.07.2023. Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що рішенням Окружного суду Праги 5 від 27 вересня 2022 року вирішено: «II. Батько має право на спілкування з неповнолітнім ОСОБА_3 кожного року на території України у період з 25.01. до 05.02., з 04.03. до 13.03., з 20.04. до 10.05., та з 20.09. до 10.10. на території України та за її межами в період з 20.06. до 10.07, з 23.07. до 13.08., та з 18.12. до 28.12. Неповнолітня дитина буде передана батькові та після проведення часу з батьком буде передана матері в залі прильоту міжнародного аеропорту «Бориспіль», Україна, або в залі реєстрації Головного залізничного вокзалу «Київ-Пасажирський». Під час воєнного стану в Україні батько має право на проведення часу з неповнолітньою дитиною на території України та за її межами з 25.01. до 05.02., з 04.03. до 13.03., з 20.04. до 10.05., з 20.06. до 10.07., з 23.07. до 13.08., з 20.09. до 10.10. і з 18.12. до 28.12. Місцем передачі та приймання неповнолітнього Домініка є Пасажирський залізничний вокзал у Києві. Мати зобов`язана передати неповнолітню дитину, з усіма необхідними документами та довіреністю, у залі реєстрації Київського центрального залізничного вокзалу особисто в руки та під опіку уповноваженої батьком повнолітньої особи, яка організує виїзд неповнолітнього ОСОБА_3 з України та передачу його батькові. Після закінчення контакту ОСОБА_3 буде повернуто під опіку матері тим самим способом у супроводі особи, уповноваженої її батьком. Батько зобов`язаний не пізніше ніж за 10 днів до дати передачі або повернення неповнолітнього повідомити матері номер потягу, передбачуваний час прибуття і відправлення, ім`я й особисті дані уповноваженої особи, а також надати цій особі у достатній термін належно завірену довіреність на супровід неповнолітнього ОСОБА_3 при виїзді з України. Мати зобов`язана оформити протягом 5 днів з дати, коли батько повідомить їй ім`я й особисті дані уповноваженої особи, належним чином засвідчену довіреність на супровід неповнолітнього ОСОБА_3 для виїзду з України». Заявник вказує, що рішення набрало законної сили 19.12.2022 року, про що міститься відповідна відмітка на рішенні суду, судом роз`яснено право сторін на подачу апеляційної скарги протягом 15 днів з дня доставки його письмової копії. Рішенням суду з поміж іншого встановлено, що мати змінила місце проживання ОСОБА_3 з його звичайного місця проживання без згоди батька (п.12 Рішення від 27 вересня 2023 року, п.14 Рішення суду від 2 березня 2022 року), тобто дії, що підпадають під ознаки ст.3 Конвенції про цивільно - правові аспекти міжнародного викрадення дітей, так як ОСОБА_3 був народжений в Чеській республіці, де зареєстроване його місце проживання та він має ПМЖ Чеської республіки, опіка над ним станом на лютий 2021 року здійснювалась спільно батьками, які розлучились 20 квітня 2022 року, та опіка матері над ОСОБА_3 била встановлена лише 02.03.2022 року. При цьому сторона Позивача наполягає на тому, що незважаючи на те, що дитина була передана під опіку матері, жодним судовим рішенням не встановлено, що така опіка має відбуватися виключно на території України, більш того батько започаткував процедуру повернення дитини та звернувся до Центральних уповноважених органів влади обох країн до спливу 1 року з моменту такого незаконного утримання, що вимагає прийняття рішення про негайне повернення дитини у розумінні ст. 12 згаданої Конвенції. Таким чином з метою забезпечення процесуальних гарантій повноти, всебічності та неупередженості судового розгляду, дотримання принципу змагальності сторін, керуючись найкращими інтересами дитини на відновлення контакту з батьком, позивач вважає за необхідне клопотати перед судом про вжиття заходів забезпечення позову. Наголошує, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. Враховуючи викладене просив задовольнити заяву про забезпечення позову. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2023 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, просив оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням вимог процесуального та матеріального права, щодо всебічного й повного з`ясування обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів. Вказує, що не зважаючи на рішення суду, зустріч його як батька з дитиною не відбувається, що прямо вбачається з рішення Чеських судів. На всі листи щодо зустрічі з дитиною відповідачка відмовилась надати батьку або уповноваженій ним особі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що з змістурішення Окружного суду Праги 5 від 27 вересня 2022 року, а також змістувимог заяви про забезпечення позову, заявник фактично просить звернути до виконання рішення іноземного суду, однак для визнання та виконання рішень іноземних судів чинним законодавством встановлений інший порядок. Представником позивача у заяві про забезпечення позову не доведено тієї обставини, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Крім того, заявлена у пункті 4 прохальної частини заяви про забезпечення позову вимога про надання дозволу на виїзд ОСОБА_4 за кордон без згоди матері ОСОБА_2 , відповідно до матеріалів справи, є предметом розгляду у іншій цивільній справі, яка перебуває у провадженні Ірпінського міського суду Київської області. З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд враховуючи наступне. Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретнім заходом до забезпечення позову і можливім предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Постанова Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 400/5954/20). Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 10.12.2019 . Отже, суди при вирішенні питання щодо забезпечення позову мають здійснювати належну оцінку доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалася стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. За змістом ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Згідно ч. 5 ст. 151 ЦПК України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі/ задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) (Постанова Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 522/3471/20). Таким чином, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, судом першої інстанції з`ясовано обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Наявність зв`язку між конкретнім заходом до забезпечення позову і можливім предметом позовної вимоги, зокрема, що такий захід може забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Оскільки метою вжиття заходів, щодо забезпечення позову є уникнення лише можливого в майбутньому порушення, вимога,щодо представлення доказів наявності обставин, яких ще не існує, та на уникнення яких і направлені заходи забезпечення позову, не може вважатися належною. Підставою ж для застосування заходів забезпечення позову є встановлення об`єктивної можливості вчинення відповідачем дій, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист прав, які є предметом розгляду. За таких умов сама по собі наявність необмеженого права особи розпорядитися майном задля уникнення можливої відповідальності і є тими ризиками, які мають враховуватися при вирішення даного роду питань. Судом встановлено, що у даній цивільній справі у позовній заяві позивачем заявлено наступні позовні вимоги: визнати незаконним утримання ОСОБА_2 на території України неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , 2016 р.н., повернути неповнолітню дитину ОСОБА_3 до місця постійного проживання до Чеської Республіки за адресою: АДРЕСА_1 , та покласти обов`язок повернення дитини ОСОБА_3 , 2016 р.н., на матір ОСОБА_2 . Якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов`язати ОСОБА_2 передати неповнолітнього ОСОБА_4 , 2016 р.н., батькові ОСОБА_1 для забезпечення повернення дитини на територію Чеської Республіки з наданням права ОСОБА_1 вивезення ОСОБА_3 , 2016 р.н., за межі України до території держави Чеська Республіка без згоди та супроводу матері ОСОБА_2 . Також, судом встановлено, що рішенням Окружного суду Праги 5 від 27 вересня 2022 року вирішено: II. Батько має право на спілкування з неповнолітнім ОСОБА_3 кожного року на території України у період з 25.01. до 05.02., з 04.03. до 13.03., з 20.04. до 10.05., та з 20.09. до 10.10. На території України та за її межами в період з 20.06. до 10.07, з 23.07. до 13.08., та з 18.12. до 28.12. Неповнолітня дитина буде передана батькові та після проведення часу з батьком буде передана матері в залі прильоту міжнародного аеропорту «Бориспіль», Україна, або в залі реєстрації Головного залізничного вокзалу «Київ-Пасажирський». ІІІ. Під час воєнного стану в Україні батько має право на проведення часу з неповнолітньою дитиною на території України та за її межами з 25.01. до 05.02., з 04.03. до 13.03., з 20.04. до 10.05., з 20.06. до 10.07., з 23.07. до 13.08., з 20.09. до 10.10. і з 18.12. до 28.12. Місцем передачі та приймання неповнолітнього Домініка є Пасажирський залізничний вокзал у Києві. Мати зобов`язана передати неповнолітню дитину, з усіма необхідними документами та довіреністю, у залі реєстрації Київського центрального залізничного вокзалу особисто в руки та під опіку уповноваженої батьком повнолітньої особи, яка організує виїзд неповнолітнього ОСОБА_3 з України та передачу його батькові. Після закінчення контакту ОСОБА_3 буде повернуто під опіку матері тим самим способом у супроводі особи, уповноваженої її батьком. Батько зобов`язаний не пізніше ніж за 10 днів до дати передачі або повернення неповнолітнього повідомити матері номер потягу, передбачуваний час прибуття і відправлення, ім`я й особисті дані уповноваженої особи, а також надати цій особі у достатній термін належно завірену довіреність на супровід неповнолітнього Домініка при виїзді з України. Мати зобов`язана оформити протягом 5 днів з дати, коли батько повідомить їй ім`я й особисті дані уповноваженої особи, належним чином засвідчену довіреність на супровід неповнолітнього Домініка для виїзду з України. Вимоги заявлені позивачем у заяві про забезпечення позову фактично зводяться до виконання рішення іноземного суду на території України. З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне. Згідно із пунктом а) статті 52 Глави V«Визнання та виконання рішень» Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, ратифікованого Законом України №2927-ІІІ від 10.01.2002 (далі - Договір), Договірні Сторони за умов, установлених цим Договором, визнаватимуть і виконуватимуть на своїй території наступні рішення, прийняті відповідними органами юстиції другої Договірної Сторони: рішення у цивільних справах, визначених у статті 1 цього Договору, майнового та немайнового характеру, які були постановлені компетентними органами юстиції, у тому числі рішення судів в частині судових витрат у справах, визначених у цьому підпункті. Відповідно до ч.1 ст.53 Договору, клопотання про дозвіл виконання рішення подається правомочною особою безпосередньо компетентному суду Договірної Сторони, на території якої має бути визнане і виконане рішення або за правилами пункту 2 статті 3 цього Договору. Порядок визнання та виконання рішень іноземних судів встановлений Розділом ІХ ЦПК України. Зокрема, відповідно до ч.1 ст.462 ЦПК України, рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. Згідно із ч.1 ст.464 ЦПК України, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Відповідно до ч.1 ст.470 ЦПК України, на підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який пред`являється для виконання в порядку, встановленому законом. Таким чином, в цій частині суд обгрунтовано відмовив у задоволенні заяви про забезпечення доказів, оскільки на її вирішення питання, пов`язані з виконанням рішення іноземного суду щодо чого встановлено інший порядок вирішення. Також обґрунтовано суд відмовив і в іншій частині, оскільки відповідно до ч.10 ст.150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішено по суті. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник