Ухвала КАС ВС № 640/28544/21

УХВАЛА 29 травня 2023 року м. Київ справа №640/28544/21 адміністративне провадження № К/990/19031/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року у справі №640/28544/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України про визнання протиправними і скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України від 17 серпня 2021 року №1 про неуспішне проходження позивачем атестації; - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 16 вересня 2021 року №1340ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; - поновити ОСОБА_1 в Офісу Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21 вересня 2021 року до моменту поновлення позивача на посаді; - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі: 95 000 (дев`яносто п`ять тисяч) грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року залишено без змін. 26 травня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України. Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Предметом спору у цій справі є правомірність наказу про звільнення з органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, прийнятого за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційної інстанції, виходив з того, що набрання позивачем за результатами іспиту у формі анонімного тестування під час проходження атестації 90 балів, що є менше прохідного балу (93) для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пункту 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури (далі - Закон №113-IX) і пункту 5 розділу ІІ Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок № 221) для його недопуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Так, судами попередніх інстанцій ухвалено судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування положень підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ у системному зв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), сформованому у постановах від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справах №600/696/20-а та №160/6596/20, предметом спору якого була правомірність звільнення прокурора з органів прокуратури через неуспішне проходження ним атестації внаслідок не набрання прохідного балу під час складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону. Так, у справі №200/5038/20-а Суд зазначив, що порівнюючи співвідношення правових норм Закону №1697-VII і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин. Суд зазначив, що існування Закону №1697-VII та Закону №113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше. Оскільки Закон №113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення. Верховним Судом вказано, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону У№1697-VII прямо передбачене підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX і пов`язане, зокрема, з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. У поданій касаційній скарзі підставою для перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій скаржником визначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, статті 16 Закону №1697-VII, пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, статей 1, 11 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12 січня 2012 року № 4312-VI (далі - Закон № 4312-VI), пункту 13 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII). Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Суд наголошує, що Верховним Судом сформовано сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у зіставленні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, відповідно до якої неуспішне проходження атестації (оформлене відповідним рішенням кадрової комісії) може бути підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, викладену зокрема у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справах №280/4314/20, №160/6596/20. Підстав відступу від неї у цій справі Суд не знаходить. Відтак, зазначене свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду у справах №200/5038/20-а, №160/6204/20, №280/4314/20, №160/6596/20 та багато інших. При цьому, зазначені скаржником норми права (статті 1, 11 Закону № 4312-VI, пункт 13 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII) не були застосовані судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі, а відтак посилання скаржника не необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм є необґрунтованими. А тому, суд вважає безпідставним посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження. Разом з тим скаржник обґрунтовує необхідність касаційного перегляду справи №640/24522/20 підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Щодо посилань скаржника на необхідність врахування при вирішенні спірних правовідносин Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року у справі № 1-р(ІІ)/2023, який визнав неконституційним пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, що унормовує відносини з попередження прокурорів про можливе майбутнє звільнення з посади, то колегія суддів зауважує, що на момент вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій та ухвалення оскаржуваних рішень вказана норма була чинною. Окрім того, ці доводи не були заявлені позивачем серед підстав позову та відповідно оцінка їм судами попередніх інстанцій не надавалася, а відтак суд касаційної інстанції в силу приписів статті 341 КАС України позбавлений можливості надавати оцінку означеним доводам, які не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій. Також суд зауважує, у вказаному Рішенні Конституційного Суду України не визнавалися неконституційними норми Закону № 113-IX, які були застосовані у ситуації позивача на етапі проходження іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь. За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Ураховуючи наявність правового висновку Верховного Суду, викладених у справах №200/5038/20-а, №160/6204/20, №280/4314/20, №160/6596/20 та інші, та усталеної правової позиції щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у зіставленні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, відповідно до якої неуспішне проходження атестації (оформлене відповідним рішенням кадрової комісії) може бути підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючисьстаттями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, УХВАЛИВ : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року у справі №640/28544/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України про визнання протиправними і скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк Судді: Л.О. Єресько В.М. Соколов