Постанова Київський апеляційний суд № 753/3243/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/8059/2023 Справа № 753/3243/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 22 травня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Котвицького В.Л. в м. Київ 10 березня 2023 року щодо відмови у видачі судового наказу у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення зі ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : В березні 2023 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу, просила видати судовий наказ про стягнення зі ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі від заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку; допустити негайне виконання наказу в межах сплати платежу за один місяць. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року у видачі судового наказу відмовлено. Заявник ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на протиправність та невмотивованість ухвали, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року та зобов`язати суд першої інстанції видати судовий наказ за її заявою про стягнення аліментів зі ОСОБА_3 . Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала справа № 522/19758/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, наразі ухвалою від 26 травня 2022 року провадження в справі зупинене до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. Вказувала, що судом першої інстанції не перевірено, чи перебуває ОСОБА_3 наразі у складі ЗСУ, чи не був він звільнений, оскільки підстави, які слугували зупиненню провадження, вже можуть бути скасовані; не був взятий до уваги факт, що заявником подавалась заява про залишення позову без розгляду. Отже, Дарницький районний суд м. Києва передчасно і не перевіривши суттєві обставини, дійшов висновку, що оскільки у провадженні Приморського районного суду м. Одеси є справа щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 необхідно було відмовити. Наголошувала, що внаслідок постановлення оскаржуваної ухвали перш за все порушені права малолітньої дитини, оскільки відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Наводила зміст ч. 1, 2 ст. 27, ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, ч. 1 - 5 ст. 150 СК України, вказувала, що дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, і що такий рівень позивач одна, нажаль, не може забезпечити, а тому звернулась ще у 2021 році до Приморського районного суду м. Одеси, але за цей час відповідач міг змінити роботу і вже не перебувати у лавах ЗСУ, і Дарницький районний суд м. Києва цього не перевірив. Вважала, що суд першої інстанції грубо порушив ч. 3 ст. 4 ЦПК України, відповідно до якої відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною, чим порушується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Крім того, після надходження апеляційної скарги заявником було направлено засобами поштового зв`язку доповнення до апеляційної скарги листами від 29 березня 2023 року, 31 березня 2023 року поза межами строку на апеляційне оскарження та не надано докази надсилання відповідних доповнень до апеляційної скарги іншим учасникам справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни. Виходячи із вищевикладеного, надані доповнення до апеляційної скарги апеляційним судом не враховуються. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу віднесена до п. 1 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Судом встановлено, що в березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, посилаючись на те, що у них з боржником ОСОБА_3 є спільна дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з нею та знаходиться на її утриманні, боржник добровільно матеріальної допомоги на утримання дочки не надає, тому вона вимушена поставити питання про стягнення аліментів в судовому порядку. Повідомляла, що нею був поданий раніше позов до Приморського районного суду м. Одеси (справа № 522/19767/21) про стягнення аліментів, але ухвалою від 26 травня 2022 року провадження в справі зупинене. На підставі ст. 180, ч. 5 ст. 183, 160, 161 СК України просила видати судовий наказ про стягнення зі ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі від заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку; допустити негайне виконання наказу в межах сплати платежу за один місяць. До заяви про видачу судового наказу додано: копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , копія паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_3 , копія довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , копія ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року в справі № 522/19767/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, якою провадження в справі зупинено до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан, після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження в справі, зобов`язано відповідача повідомити про це суд невідкладно. Наведене підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 160, 161 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 167 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. На підставі вищевикладеного, встановивши, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходиться справа № 522/19767/21 щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, про що повідомлено самою ОСОБА_1 у заяві про видачу судового наказу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у видачі судового наказу. Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки вони відповідають обставинам справи і здійснені з застосуванням норми процесуального права, яка підлягала застосуванню. Є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не вживалися дії щодо встановлення фактичних обставин, чи перебуває ОСОБА_3 наразі у складу ЗСУ, чи не був він звільнений, оскільки підстави, які слугували зупиненню провадження, наразі вже можуть бути скасовані, не був взятий до уваги факт, що заявником подавалась заява про залишення позову без розгляду, оскільки встановлення таких обставин вимогами чинного ЦПК України не передбачено і правове значення з контексті п. 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України для відмови у видачі судового наказу має лише сама наявність в провадженні суду справи щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Докази подання відповідної заяви про залишення позову без розгляду в справі № 522/19767/21 до апеляційної скарги додані не були. Апеляційним судом перевірено доводи апеляційної скарги щодо залишення без розгляду провадження в справі № 522/19767/21 за заявою позивача ОСОБА_1 та встановлено відсутність в Єдиному державному реєстрі судових рішень відповідної ухвали, як за заявою представника позивача, так і з будь-яких інших підстав. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З приводу цього прецедентним є рішення ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулюванню з боку держави. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд враховує посилання заявника в апеляційній скарзі на положення ст. 180 СК України, якою на батьків покладено зобов`язання утримання дитини до досягнення нею повноліття, ч. 1, 2 ст. 27, ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, ч. 1 - 5 ст. 150 СК України, якими визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Разом із тим, вказані доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу, з огляду на встановлення судом першої інстанції підстав, якими видача судового наказу імперативно заборонена і альтернативної процесуальної поведінки суду на власний розсуд не передбачає. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на порушення прав малолітньої дитини, яка має право на утримання від батька, не є самі по собі підставою для видачі судового наказу у разі наявності відповідних процесуальних заборон та обмежень, в даному випадку - передбачених п. 4 ч. 1 ст. 165, п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, та відхиляються апеляційним судом. При цьому апеляційний суд враховує, що заявник як законний представник неповнолітньої дитини, самостійно розпорядилась наданими їй законом правами та спочатку звернулась до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання дитини, а не за судовим наказом, таким чином реалізувавши право на отримання аліментів на утримання неповнолітньої дитини, які за результатами розгляду справи в разі доведення вимог будуть нараховані їй із моменту подання позову. Наведення заявника в апеляційній скарзі змісту ч. 3 ст. 4 ЦПК України, відповідно до якої відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду і переоцінки доказів, та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Судді: Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.