Постанова 4824 № 754/6006/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 754/6006/21 Головуючий у суді першої інстанції: Сенюта В.О. Номер провадження: 22-ц/824/1239/2023 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 травня 2023 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., за участю секретаря - Качалаби О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Білоус Андрій Володимирович, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 травня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: У квітня 2021 року в Деснянський районний суд міста Києва звернулося Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк, позивач) з позовом до ОСОБА_1 (далі - позичальник, відповідач, боржник) про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» вказало, що відповідно до кредитного договору № K3T00000273 від 20 серпня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10 129,04 доларів США строком до 19 серпня 2012 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом. Позивач зазначив, що відповідач своєчасно не погашав заборгованість за кредитом та відсотками. Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, станом на 16 лютого 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 20 412,65 доларів США, з яких: 2 843,13 доларів США - заборгованість за кредитом; 7 181,20 доларів США - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 452,23 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 9 936,09 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Посилаючись на вказані обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 570 737,69 грн., а також понесені судові витрати по сплаті судового збору. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 травня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 травня 2022 року, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовувало тим, що оскільки позичальник свої зобов`язання за договором не виконав, будь-яких доказів виконання не надав, такий договір не може вважатись виконаним. Так як кредитний договір чинний та продовжує свою дію, на думку позивача, строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, Банком дотримано. Також зазначає, що 14 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис № 11144 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 20 серпня 2007 року № K3T0U00000273. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року вищезазначений виконавчий напис № 11144 від 14 грудня 2016 року визнаний таким, що не підлягає виконанню Дане рішення набрало законної сили. Апелянт вважає, що таким чином, до визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (22 вересня 2022 року), право банку щодо задоволення своїх майнових вимог порушено не було, а було захищено у вказаний період виконавчим написом нотаріуса. Банк про неможливість реалізації свого права щодо стягнення заборгованості за кредитним договором дізнався 22 вересня 2022 року, тобто, з моменту, коли виконавчий напис було визнано таким, що не підлягає виконанню, а тому перебіг позовної давності почався саме з цього моменту. Наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 не скористався. У письмових поясненнях, представник ОСОБА_1 - адвокат Танащук М.В., проти доводів апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалюючи рішення про відмову АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог, Деснянський районний суд міста Києва виходив з того, що увідповідності до наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № K3T00000273 від 20 серпня 2007 року, останній допустив заборгованість за тілом кредиту. В той же час, останній платіж в рахунок погашення суми заборгованості за наданим кредитом був здійснений 20 березня 2009 року, кінцевий строк повного погашення кредиту встановлений у договорі по 19 серпня 2012 року включно, тому, строк позовної давності в даному випадку сплив, оскільки позивач звернувся з вказаним позовом до суду 15 квітня 2021 року. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону. Судом встановлено, що 20 серпня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № K3T00000273 (а.с. 7 - 8). Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, Банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу або перерахування на рахунок, зазначений у п. 7.1. цього Договору. Згідно з п. 7.1. кредитного договору, Банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти на строк з 20 серпня 2007 року по 19 серпня 2012 року включно, у вигляді не поновленої лінії у розмірі 10 129,06 доларів США на наступні цілі: 7 715,43 доларів США - на купівлю автомобіля, а також у розмірі 6,81 доларів США для сплати за реєстрацію предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п. 1.2. на сплату страхових платежів за договором страхування транспортного засобу № K3T00000273 від 20 серпня 2007 року, договором особистого страхування № K3T0LK0000273 від 20 серпня 2007 року на строк до 19 серпня 2008 року у сумі 77,15 доларів США, а також винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 77,15 доларів США, 2 252,51 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, .2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотки у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що останнє погашення відповідачем суми кредиту було здійснено 20 березня 2009 року. Станом на 16 лютого 2021 року, заборгованість відповідача становить 20 412,65 доларів США., з яких: 2 843,13 доларів США - заборгованість за кредитом, 7 181,20 доларів США - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 452,23 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 9 936,09 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Згідно положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За редакцією ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. При розгляді справи судом встановлено, що сторони перебували у договірних відносинах, що підтверджується матеріалами справи, а саме: підписаним відповідачем договором № K3T00000273, від 20 серпня 2007 року, розрахунком заборгованості, з якого вбачається про надання позивачем відповідачу кредиту у розмірі 7 715,43 доларів США шляхом перерахування коштів на відповідний рахунок. З наявного у справі розрахунку вбачається, що відповідачем останній платіж було здійснено 20 березня 2009 року. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що у пункті 7.1 кредитного договору, Банк зобов`язується надати позичальнику строковий кредит на строк до 19 серпня 2012 року включно. З матеріалів справи також вбачається, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Танащуком М.В., 24 січня 2022 року до суду першої інстанції подано заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності (а.с. 116-117). З позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся 15 квітня 2021 року (а.с. 1-18). За змістом статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України). У ст. 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Положеннями ст. 267 ЦК України передбачено, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. При цьому, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» зазначено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України). При цьому, докази укладання між сторонами договору про збільшення позовної давності або переривання строку позовної давності у матеріалах справи відсутні. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в Постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15. За кредитною угодою, перебіг трирічного строку позовної давності стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України). Вказана правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14, у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № K3T00000273 від 20 серпня 2007 року, у ОСОБА_1 наявна заборгованість за тілом кредиту. В той же час, останній платіж в рахунок погашення заборгованості за наданим кредитом був здійснений 20 березня 2009 року, кінцевий строк повного погашення кредиту встановлений у договорі до 19 серпня 2012 року включно. Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк позовної давності в даному випадку сплив, оскільки позивач звернувся з вказаним позовом до суду 15 квітня 2021 року. Враховуючи те, що у кредитному договорі визначений строк для повного погашення кредиту (до 19 серпня 2012 року включно), останній платіж в рахунок погашення суми заборгованості за наданим кредитом був здійснений 20 березня 2009 року, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності. Так як, відповідачем заявлено вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності до даних правовідносин та з часу останнього платежу до моменту звернення позивача до суду пройшло більше трьох років, колегія суддів вважає, що Деснянський районний суд міста Києва дійшов правильного висновку про відмову АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за кредитом у зв`язку із пропуском строку позовної давності. За правилами ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом, відсоткам за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у зв`язку із спливом строку позовної давності, оскільки строк позовної давності до основної вимоги про стягнення заборгованості за кредитом сплив. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, яка є обов`язковою для виконання судами України. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази, , оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги про те, що до визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (22 вересня 2022 року), право Банку щодо задоволення своїх майнових вимог порушено не було, а було захищено у вказаний період виконавчим написом нотаріуса. Банк про неможливість реалізації свого права щодо стягнення заборгованості за кредитним договором дізнався 22 вересня 2022 року, тобто, з моменту, коли виконавчий напис було визнано таким, що не підлягає виконанню, а тому перебіг позовної давності почався саме з цього моменту колегією суддів до уваги не приймаються, за таких обставин. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд. Тлумачення ст. 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту. Право на звернення до суду за захистом кореспондується зі ст 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю. У позасудовому порядку, захист суб`єктивного права також нерозривно пов`язується із фактором часу, про що свідчить зміст статті 88 Закону України «Про нотаріат». Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України. За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Натомість, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав. У силу положень статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також, у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин. В апеляційній скарзі, АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що 14 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис № 11144 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 20 серпня 2007 року № K3T0U00000273. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року вищезазначений виконавчий напис № 11144 від 14 грудня 2016 року визнаний таким, що не підлягає виконанню Дане рішення набрало законної сили. Положення ч. 5 ст. 261 ЦК України не суперечать загальному правилу визначення моменту початку перебігу позовної давності, закріпленому у частині першій цієї статті, а лише конкретизує дату, погоджену сторонами при укладенні договору, з якої кредитор міг та повинен був довідатись про порушення свого права. За змістом ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням наведеного, початок перебігу позовної давності за зобов`язаннями у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання, починається зі спливом цього строку. Підстави зупинення та переривання позовної давності визначені у ст.ст. 263, 264 ЦК України. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст. 264 ЦК України). Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. На підставі ч. 2 ст. 264 ЦК України, переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі. Зазначене вище свідчить, що вчинення нотаріусом виконавчого напису або визнання його таким, що не підлягає виконанню, не впливають на переривання позовної давності або зупинення її перебігу. Звернення особи до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису є певною мірою ризиком, пов`язаним, у тому числі, із пропуском позовної давності. Однак особа сама вирішує, як їй здійснювати захист своїх прав, в судовому або ж позасудовому порядку. Початок перебігу позовної давності, підстави зупинення та переривання перебігу позовної давності визначені законодавством у імперативних нормах матеріального права, проте, ч. 5 ст. 267 ЦК України надає суду право визнавати поважними причини пропуску позовної давності і захищати порушене право. Тлумачення статей 18, 256, 261, 264, 267 ЦК України свідчить, що початок перебігу позовної давності за позовами про стягнення заборгованості у зв`язку з невиконанням зобов`язань у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку. Тобто, цивільне право кредитора є порушеним з моменту невиконання зобов`язання; вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності, а саме не перериває та не зупиняє її перебіг; визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності; визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме по собі не є поважною причиною пропуску позовної давності; звернення до однієї форми (одного способу) захисту жодним чином не впливає на перебіг позовної давності, яка і є однією з тих обставин, що можуть перешкодити захисту в іншій формі чи іншим способом. Особа, яка вдалася до юрисдикційної форми захисту свого права нотаріусом в порядку вчинення виконавчого напису (стаття 18 ЦК України) і пропустила позовну давність для звернення до суду з позовом для захисту цього ж права, не може виправдовуватися тим, що вона захищалася в позасудовому порядку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20, в якій Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що існують підстави для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61?39634св18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20), Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 727/7578/16-ц (провадження № 61-3583св21), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-18810св21) про те, що до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право позивача щодо задоволення своїх майнових вимог не порушено, а захищено чинним виконавчим написом нотаріуса. Перебіг позовної давності починається від дня, коли повернуто виконавчий напис нотаріуса (виконавчий документ) або визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Аналізуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що позивач міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права з часу, коли закінчився строк виконання договору, незалежно від того, чи звертався він після закінчення такого строку до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав. За такої умови, очевидно, що вчинення виконавчого напису нотаріуса після виникнення у кредитора права на відповідний позов не перериває позовну давність і не зупиняє її перебігу, а визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовом про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу. Вчинення виконавчого напису нотаріуса/визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню саме по собі не можна вважати поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки кредитор, який обрав саме такий спосіб захисту порушеного права має усвідомлювати й наслідки такого порушення. Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки Деснянського районного суду міста Києва та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. За таких обставин, при вирішенні вказаної цивільної справи, Деснянським районним судом міста Києва правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, тому, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. ст. 259, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» в інтересах якого діє адвокат Білоус Андрій Володимирович, залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 травня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А. Слюсар