Постанова 4813 № 495/6265/17

Номер провадження: 22-ц/813/4495/21 Номер справи місцевого суду: 495/6265/17 Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О. розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м.Одеса апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 травня 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У серпні 2018 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 02.06.2010 року у розмірі 52 209 грн. 88 коп., мотивуючи це тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 02.06.2010 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 1 000 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач вказує, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Позивач надав відповідачеві у користування грошові кошти, проте відповідач умов договору не дотримується, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка станом на 31.07.2017 року складає 52 209,88 грн. та складається з наступного: 5 094,42 грн - заборгованості за кредитом; 40 903,38 грн. - заборгованості за відсотками за користування кредитом; 3 250,00 грн. - заборгованості за пенею та комісією; а також штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина); 2 462,38 грн - штраф (процентна складова). У зв"язку з тим, що відповідач відмовляється в добровільному порядку повертати борг, позивач звернувся з цим позовом до суду. Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.01.2018 року позов задоволено у повному обсязі та стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 52 209,88 грн., з яких 5 094,42 грн. - заборгованість за кредитом; 40 903,38 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 250,00 грн. - заборгованості за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина); 2 462,38 грн. - штраф (процентна складова). Вирішено питання про судові витрати. Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.01.2018 року скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 травня 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилова Олена Леонідівна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 травня 2020 року скасувати та ухвалити нове про задоволення вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1)неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; 4)порушення норм процессуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. У повному обсязі рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості. Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна. З матеріалів справи вбачається, що: 02.06.2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання останнім анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. До анкети-заяви банк додав розрахунок заборгованості, довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/. За розрахунком банку, заборгованість відповідача по кредиту станом на 31.07.2017 року складає 52 209,88 грн. та складається з наступного: 5 094,42 грн - заборгованості за кредитом; 40 903,38 грн. - заборгованості за відсотками за користування кредитом; 3 250,00 грн. - заборгованості за пенею та комісією; а також штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина); 2 462,38 грн - штраф (процентна складова). Розглядаючи вказану справу, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 02.06.2010 року сума кредитного ліміту базова процентна ставка 3% від суми заборгованості та відповідальність у вигляді неустойки (пеня, штраф) не зазначені. Проте, у довідці про умови кредитування з використанням платіжної карти кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду від 02 червня 2010 року зазначено крім базової відсоткової ставки та розміру щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, також розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісія (а. с. 8). Зазначена довідка підписана ОСОБА_1 02.06.2010 року. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту, нараховану пеню за прострочене зобов`язання та пеню за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на довідку про умови кредитування, а також на витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк». Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що вказано й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у провадженні № 6-16цс15 і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається. Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, як безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02 червня 2010 року шляхом підписання анкети-заяви. Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається з наданого розрахунку заборгованості та випискою руху коштів по карткового рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 , останній користувався кредитними коштами, частково сплачуючи проценти за користування грошовими коштами, які також періодично повертав. В заяві про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 не заперечував, що він дійсно користувався кредитними коштами і сплачував Банку проценти за їх користування доки на власний розсуд не прийшов до висновку, що виконав зобов`язання повністю. Також в цій заяві ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності (а.с. 69-74). Враховуючи надані Банком докази у вигляді заяви про видачу кредиту, довідки про умови кредитування з використанням платіжної карти кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду, які підписані відповідачем, виписки руху коштів по картковому рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 та розрахунку заборгованості, виконаного позивачем, приймаючи до уваги доводи, які виклав у заяві про перегляд заочного рішення сам ОСОБА_1 , який не заперечував факт користування ним грошових коштів отриманих в Банку і часткове повернення ним коштів і сплату процентів за користування грошовими коштами, колегія суддів виходячи зі статусу позивача, як фінансової установи (Банку) вважає доведеним факт кредитних правовідносин, що виникли між сторонами. Також колегія суддів враховує, що відповідач на власний розсуд припинив виконання зобов`язання з повернення грошових коштів не надавши доказів, що він дійсно їх виконав у повному обсязі. Між тим, як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 31.07.2017 року у відповідача утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 52 209,88 грн., з яких 5 094,42 грн. - заборгованість за кредитом; 40 903,38 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 250,00 грн. - заборгованості за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина); 2 462,38 грн. - штраф (процентна складова). Враховуючи встановлені у справі обставини, надані сторонами докази та з урахуванням пояснень сторін, у суду першої інстанції не було підстав для відмови у позові у повному обсязі. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Відносно наданого позивачем розрахунку заборгованості колегія суддів вбачає наступне. Останній платіж відповідачем здійснено 30.10.2014 року. Строк дії карти встановлено останнім днем січня 2018 року, а до суду Банк звернувся з позовом про стягнення заборгованості в серпні 2017 року. При таких обставинах немає підстав для застосування позовної давності. Зі змісту розрахунку вбачається, що Банком враховувалися, як факти користування відповідачем грошовими коштами, так і їх періодичні часткові повернення. Тому колегія суддів погоджується з розрахунком заборгованості в частині тіла кредиту (основного платежу) у розмірі 5 094 грн. 42 коп. Колегія суддів звертає увагу, що доказів про збільшення кредитного ліміту Банком до районного суду не надано. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції, що унеможливлює перевірку обґрунтованості застосування Банком підвищених процентів передбачених у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів льготного періоду», підписаних відповідачем 02.06.2010 року, при нарахуванні процентів за користування кредитом. Інших підстав для застосування підпищеної процентної ставки зі змісту довідки від 02.06.2010 року про умови кредитування з використанням платіжної карти кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду, не вбачається. Оскільки судом першої інстанції з урахуванням заперечень відповідача обґрунтовано не взято до уваги Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, в редакції витягу доданого позивачем до позову, але при цьому з урахуванням встановлених у справі обставин встановлений факт користування кредитними коштами, колегія суддів вважає, що є підстави для нарахування процентів за процентною ставкою, яка визначена у довідці про умови кредитування, яка підписана відповідачем - 3% на місяць або 36% на рік. До цього проценти нараховувалися за ставкою 34,8%, тобто в межах базової ставки 36% на рік (3% на місяць). Станом на 01.04.2015 року заборгованість за процентами за ставкою 34,8 річних становила 1 514 грн. 21 коп. Починаючи з 01.04.2015 року Банком розраховані проценти за підвищеною процентною ставкою - 43,2 % на рік (як вказано у відповідній графі розрахунку). Крім того розрахунок процентів здійснено за формулою: N (сумарна заборгованість за тілом кредиту, процентами та санкціями) * М (процентна ставка) / 365 * коефіцієнт процентної ставки * кількість днів прострочення. Тобто, з даної формули, яка зазначена представником Банку у відзиві на заяву про перегляд заочного рішення (а. с. 121) вбачається, що нарахування процентів здійснено не безпосередньо на непогашене тіло кредиту, а на сумарну заборгованість, яка складається з тіла кредиту, відсотків за користування кредитними коштами та санкцій за прострочення виконання зобов`язання (пені). Проте з заяви про надання кредиту та з довідки від 02.06.2010 року про умови кредитування з використанням платіжної карти кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду не вбачається саме таких умов нарахування процентів за користування кредитом. Враховуючи наведене немає підстав вважати розраховану заборгованість за процентами такою, що відповідає умовам документів, які підписані відповідачем - заяві про надання кредиту та довідці від 02.06.2010 року про умови кредитування з використанням платіжної карти кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду. Тому з 01.04.2015 року до 31.07.2017 року проценти за тілом кредиту (поточним і простроченим) становлять - 5094,42 * 36% (базова річна процентна ставка) /365 (число днів в календарному році)*853 дні (з 01.04.2015 року до 31.07.2017 року) = 4 286 грн. 01 коп. Враховуючи наведене з відповідача на користь позивача слід стягнути проценти за користування кредитом у розмірі 4 286 грн. 01 коп. в решті вимог про стягнення процентів слід відмовити. Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 3 250,00 грн. та штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 2 462,38 грн. - штраф (процентна складова). Оскільки судом не прийнято до уваги не підписані позивачем Умови та правил надання банківських послуг, редакцію яких представлено позивачем, яка заперечується відповідачем, немає підстав для задоволення вимог про стягнення штрафів. Крім того, штраф будучи неустойкою в даному випадку нарахований банком на суму заборгованості, до якої включено пеню, яка також є неустойкою. Тобто позивачем заявлено вимоги про стягнення неустойки (штрафу), яка нарахована на прострочену заборгованість, до якої включено інший вид неустойки (пеню), тобто фактично неустойка нарахована на неустойку, що не відповідає закону. Таким чином підлягає стягненню пеня, яка передбачена у підписаній відповідачем довідці від 02.06.2010 року про умови кредитування з використанням платіжної карти кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду, розрахована в сумі 3 250,00 грн. У вимогах про стягнення штрафів слід відмовити з підстав викладених в цій постанові суду апеляційної інстанції. Отже стягненню підлягає тіло кредиту 5 094,42 грн., проценти за користування кредитом 4 286 грн. 01 коп. та пеня 3 250 грн., а всього 12 630 грн. 43 коп. В решті вимог слід відмовити. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.2 п.3 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При зверненні до суду з позовом позивач сплатив 1600 грн., а за подання апеляційної скарги - 2400 грн., а всього - 4 000 грн. Вимоги були заявлені на суму 52 209 грн. 88 коп. Задоволено при ухвалені апеляційним судом нового судового рішення вимоги у розмірі 12 630 грн. 43 коп., що становить 24,2 %. Тому з відповідача підлягає відшкодуванню на користь позивача 968 грн. судових витрат. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни - задовольнити частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 травня 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 12 630 грн. 43 коп. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 968 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено: 23.03.2021 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова