Ухвала КЦС ВС № 208/8183/21

Ухвала Іменем України 22 травня 2023 року м. Київ справа № 208/8183/21 провадження № 61-6857ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на заочне рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 вересня 2022 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, припинення зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами, ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила: визнати такими, що припинилися, її зобов`язання за кредитним договором № 0310/1207/71-330 (далі - Кредитний договір) та іпотечним договором № 0310/1207/71-330-Z-1 (далі - Іпотечний договір), укладеними 21 грудня 2007 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступник якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»); зобов`язати АТ «Альфа-Банк» звернутися до суб`єкта державної реєстрації прав із заявою про державну реєстрацію припинення обтяження (іпотеки - реєстраційний номер обтяження в Державному реєстрі іпотек: 6278898) квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за Іпотечним договором. Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 21 грудня 2007 року між нею та ВАТ «Сведбанк» було укладено Кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 40 000 доларів США під 12,5 % річних строком до 20 грудня 2032 року. Взабезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 21 грудня 2007 року вона та ВАТ «Сведбанк» уклали нотаріально посвідчений Іпотечний договір, предметом якого є належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням нею зобов`язань за Кредитним договором рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 лютого 2018 року у справі № 208/7699/15-ц було задоволено позов правонаступника ВАТ «Сведбанк» - АТ «Альфа-Банк» і стягнуто з неї на користь нового кредитора заборгованість за Кредитним договором в сумі 132 451,61 грн, з яких: 126 629,87 грн - тіло кредиту; 5 498,61 грн - проценти; 323,13 грн - пеня. 12 лютого 2021 року вона добровільно виконала в повному обсязі згадане рішення суду, а саме сплатила на користь стягувача присуджену судом суму в загальному розмірі 132 451,61 грн, про що свідчить квитанція № 84-1450К. Таким чином, оскільки вона виконала свої зобов`язання за Кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про дострокове стягнення з неї кредитної заборгованості, то цей договір, а також Іпотечний договір є припиненими. Проте банк не знімає заборону на відчуження квартири та не припиняє іпотеку. Заочним рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 вересня 2022 року позов задоволено частково. Визнано таким, що припинилося, зобов`язання позичальника за Кредитним договором, укладеним 21 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», внаслідок виконання, проведеного належним чином. Визнано таким, що припинилося зобов`язання іпотекодавця за Іпотечним договором, укладеним 21 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк». Виключено з Державного реєстру іпотек запис про реєстрацію іпотеки (реєстраційний номер обтяження в Державному реєстрі іпотек: 6278898) квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за Іпотечним договором. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання за Кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про стягнення з неї заборгованості за цим договором, що підтверджується відповідною квитанцією. Оскільки як основне зобов`язання за Кредитним договором, так і акцесорне (похідне) - за Іпотечним договором є припиненими, то наявні підстави для виключення з Державного реєстру іпотек запис про реєстрацію обтяження іпотекою спірної квартири. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), залишено без задоволення, а заочне рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 вересня 2022 року - без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Однак банк не довів, що пред`являв до ОСОБА_1 вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. 05 травня 2023 року АТ «Сенс Банк» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 вересня 2022 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» мотивована тим, що після прострочення грошового зобов`язання позичальник безпідставно користувалася кредитними коштами, а тому банком нараховувалися три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України. Отже, позивач помилково вважає, що основне зобов`язання за Кредитним договором виконане в повному обсязі та є припиненим, і, як наслідок, припинилися зобов`язання, які виникають з Іпотечного договору. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. На підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Подібні висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 910/11249/17, від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, не були враховані судами попередніх інстанцій. Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Судами встановлено, що 21 грудня 2007 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступник якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 40 000 доларів США під 12,5 % річних строком до 20 грудня 2032 року. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 21 грудня 2007 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений Іпотечний договір, предметом якого є належна іпотекодавцю на праві власності квартира АДРЕСА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань кредитор звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором. Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 лютого 2018 року у справі № 208/7699/15-цбуло задоволено позов правонаступника ВАТ «Сведбанк» - АТ «Альфа-Банк» і стягнуто з ОСОБА_1 на користь нового кредитора заборгованість за Кредитним договором в сумі 132 451,61 грн, з яких: 126 629,87 грн - тіло кредиту; 5 498,61 грн - проценти; 323,13 грн - пеня. 12 лютого 2021 року боржник ОСОБА_1 добровільно виконала в повному обсязі зазначене рішення суду, а саме сплатила на користь стягувача присуджену судом суму в загальному розмірі 132 451,61 грн, про що свідчить відповідна квитанція № 84-1450К. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 послалася на те, що вона повністю виконала рішення суду та погасила заборгованість в загальному розмірі 132 451,61 грн, що свідчить про припинення як основного зобов`язання за Кредитним договором, так і акцесорного (похідного) - за Іпотечним договором. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) наведено такі правові висновки. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Таким чином, з ухваленням рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2015 року у справі № 569/3151/15-ц про стягнення заборгованості зобов`язання позичальника сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 12 березня 2018 року (дата повного виконання рішення суду). Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення до 12 березня 2018 року. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 12 березня 2018 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання позичальника перед банком за Кредитним договором припинилося. Встановивши, що ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання за Кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про дострокове стягнення з неї всієї суми заборгованості за цим договором, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов`язання за Кредитним договором припинилися на підставі статті 599 ЦК України в день остаточного погашення заборгованості, стягнутої судовим рішенням. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. З огляду на викладене, оскільки основне зобов`язання припинилися, також обґрунтованим є висновок судів про визнання припиненою іпотеки та виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про обтяження іпотекою спірної квартири. Доводи касаційної скарги про те, що суди неповно з`ясували обставини справи і не звернули уваги на те, що АТ «Сенс Банк» має право на стягнення з ОСОБА_1 трьох процентів річних та інфляційних втрат за весь час затримки виконання основного зобов`язання, не заслуговують на увагу, оскільки у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про стягнення заборгованості у ОСОБА_1 не виникає будь-яких інших зобов`язань за Кредитним договором. При цьому кредитор має право порушувати питання про стягнення з ОСОБА_1 коштів на підставі статті 625 ЦК України за період невиконання рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 лютого 2018 року у справі № 208/7699/15-ц.Однак таке право кредитора виникає в силу Закону, а не договору. Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 (провадження № 61-18981св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 569/23247/18 (провадження № 61-14784св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року у справі № 570/648/19 (провадження № 61-7308св20). Також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 (провадження № 61-18981св19) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 569/23247/18 (провадження № 61-14784св19) зазначено, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, передбаченою умовами договору, за неналежне виконання таких умов, та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Доводи касаційної скарги про те, що позивач помилково вважає, що основне зобов`язання за Кредитним договором виконане в повному обсязі та є припиненим, і, як наслідок, припинилися зобов`язання, які виникають з Іпотечного договору, з посиланням на неврахування судами в цій справі правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15, про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, та в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 910/11249/17, від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, згідно з якими на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, викладеним у зазначених постановах. Визнання судами в цій справі припиненими зобов`язань за Кредитним договором та за Іпотечним договором не припинило правовідносин сторін Кредитного договору і не припинило зобов`язання в цілому та не позбавило кредитора права на отримання сум, визначених статтею 625 ЦК України, однак вказані правовідносини та зобов`язання продовжують існувати в силу Закону, а не договору, тоді як договірні зобов`язання є припиненими, що відповідає вищенаведеному правовому висновку, зробленому Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). В цілому аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з установленими судами обставинами і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України). В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)). Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на заочне рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 вересня 2022 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, припинення зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко