Постанова 4814 № 539/2673/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/2673/21 Номер провадження 22-ц/814/1857/23Головуючий у 1-й інстанції Алтухова О. С. Доповідач ап. інст. Триголов В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Триголова В.М., суддів: Дорош А.І., Лобова О.А., секретар: Андрейко Я.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України у Полтавській області на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України , Полтавської обласної прокуратури , Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування В С Т А Н О В И В: 02.07.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування. В обґрунтування своїх вимог вказав, що 19.01.2016 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області було розглянуто кримінальне провадження №539/2955/13-к про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.365 КК України, та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.365 КК України. Вироком від 19.01.2016 по даній справі його та ОСОБА_2 визнано невинуватими у вчиненні злочинів, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.365 КК України, та відповідно виправдано їх за вказаними статтями КК України. Крім того, тим же вироком були скасовані запобіжні заходи щодо них у вигляді підписки про невиїзд. В подальшому ухвалою апеляційного суду Харківської області, за яким ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2016 року було визначено підсудність вказаної справи, апеляційну скаргу прокуратури Полтавської області було залишено без задоволення, а виправдувальний вирок щодо нього та ОСОБА_2 залишено без змін. Прокуратурою Полтавської області було подано касаційну скаргу, яка ухвалою від 11.02.2017 року була залишена без руху через процесуальні недоліки. Оскільки прокуратурою Полтавської області вказані недоліки так і не було виправлено - ухвалою від 02.03.2017 року касаційний суд повернув вказану касаційну скаргу на підставі ст.429 ч.3 п.1 КПК Українибез розгляду. Таким чином, рішеннями судів, які набрали чинності, встановлена його невинуватість в скоєнні злочину. 09.02.2011 року в.о. прокурора Полтавської області Петровим В.Г. відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу №11114009017, а в подальшому ОСОБА_1 було притягнуто в якості обвинуваченого за ст.365 ч.3 КК України. З вказаної дати і до 25.10.2016 року ОСОБА_1 перебував в статусі обвинуваченого, підозрюваного та підсудного. Вироком суду, який набрав чинності, було встановлено його невинуватість, а відтак встановлено необґрунтованість та протиправність пред`явленого йому обвинувачення та відповідно притягнення в якості обвинуваченого за ст.ст.365 ч.3 КК України. Розмір моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, ОСОБА_3 оцінює в 2000000 гривень, при цьому вказує на тяжкість обвинувачення та тривалість досудового розслідування та судового розгляду. Зазначив, що згідно чисельної судової практики при визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди враховується як мінімальний розмір заробітної плати за кожний місяць перебування під слідством та судом, виходячи з розміру заробітної плати на час відшкодування такої шкоди. Вважає, що оскільки відносно нього проводилось досудове розслідування та судовий розгляд протягом 67 місяців, а саме з 09.03.2011 року по 25.10.2016 року, весь цей період він перебував в статусі обвинуваченого, підозрюваного, підсудного та навіть засудженого, тому розмір моральної шкоди завданої незаконним притягненням його в якості обвинуваченого не може бути меншим ніж 6000 (мінімальна заробітна плата в 2021 році) х 67 = 402000 гривень. Крім того, ОСОБА_1 просив стягнути моральну шкоду завдану йому проведенням в ході досудового розслідування незаконних обшуків та виїмок, яку обґрунтовував тим, що згідно протоколів від 17.03.2011 року, тобто ще до пред`явлення обвинувачення, у нього та його батька ОСОБА_4 , в т.ч. і в його службовому кабінеті було проведено обшуки. Оскільки його визнано невинуватим в скоєнні злочинів, слід прийти до висновку про незаконність та необґрунтованість проведених обшуків. Розмір моральної шкоди, завданої йому проведенням незаконних обшуків за місцем його проживання та проживання його батька, в присутності членів його родини, а також за місцем його служби, він оцінює в 100 000 гривень, також звертає увагу на кінцеву безрезультатність проведення таких обшуків. Також ОСОБА_1 просив стягнути моральну шкоду завдану обранням міри запобіжного заходу. Зазначив, що згідно постанови слідчого СВ прокуратури Полтавської області від 31.03.2011 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Вказаний запобіжний захід було скасовано лише 25.10.2016 року, після набрання чинності виправдувального вироку щодо нього та ОСОБА_2 .. За таких обставин він 67 місяців, тобто п`ять повних років та сім місяців, був обмежений в праві виїзду за межі міста Лубни, не міг знайти собі роботу за межами міста, не міг виїхати з родиною на відпочинок, не міг супроводжувати членів родини на лікуванні в медзаклади інших міст тощо. Всі ці роки він був протиправно та необґрунтовано позбавлений свого конституційного права щодо вільного пересування на території держави. Розмір моральної шкоди, завданої йому застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, враховуючи його тривалість та негативний вплив на життя та дозвілля всієї його родини, двох малолітніх дітей та хворої матері, він оцінює 500 000 гривень. Вказав, що згідно чисельної судової практики при визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди враховується як мінімальний розмір заробітної плати за кожний місяць перебування під слідством та судом, виходячи з розміру заробітної плати на час відшкодування такої шкоди. Відносно нього протягом 67 місяців було застосовано запобіжний захід, тому розмір моральної шкоди за цією вимогою не може бути меншим ніж 6000 (мінімальна заробітна плата в 2021 році) х 67 = 402000 гривень. ОСОБА_1 просив стягнути на його користь моральну шкоду, завдану незаконним відстороненням та звільненням з роботи, оскільки після пред`явлення йому обвинувачення за ст.365 ч. 3 КК України18.04.2011 року згідно постанови слідчого СВ прокуратури Полтавської області, санкціонованої заступником прокурора Полтавської області, його було відсторонено від посади оперуповноваженого Лубенського відділу БОЗ УБОЗ в Полтавській області УМВС України в області. В подальшому через відсторонення від займаної посади та саме в зв`язку з притягненням в якості обвинуваченого його було звільнено зі служби в ОВС за порушення трудової дисципліни, тобто за дискредитуючими підставами. Розмір моральної шкоди, завданої незаконним та необґрунтованим відстороненням його від займаної посади, з подальшим незаконним та безпідставним звільненням зі служби в органах внутрішніх справ, він оцінює в 300 000 гривень. Крім того ОСОБА_1 просив стягнути моральну шкоду, завдану незаконним накладенням арешту на майно, розмір якої він оцінює в 50 000 гривень. Обґрунтовував її тим, що згідно постанови слідчого СВ прокуратури Полтавської області від 18.04.2011 року в зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності та можливої конфіскації майна було накладено арешт на все його рухоме та нерухоме майно. Даний арешт не скасований до цього часу. На виконання вказаної постанови працівниками Лубенського МРВ здійснювались дії, спрямовані на арешт та опис належного йому майна. Також ОСОБА_1 прохав стягнути моральну шкоду, завдану незаконним засудженням. За наслідками розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було двічі засуджено Лубенським міськрайонним судом, тобто визнано винуватим та призначено міру покарання. Так, вироком Лубенського міськрайонного суду від 15.03.2012 року його було засуджено за ст.364 ч. 3 КК Українидо покарання у вигляді п`яти років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на три роки, та відповідно до ст.54 КК Українипозбавлено спеціального звання "капітан міліції". На підставі ст.75 КК Українизвільнено від відбування покарання з іспитовим терміном строком на два роки. В подальшому після скасування вказаного вироку та повторного судового розгляду справи вироком Лубенського міськрайонного суду від 12.05.2014 року його було визнано винним та засуджено за ч.2 ст.28, ч. 1 ст.365 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки, з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на два роки, але звільнено від відбування покарання з іспитовим терміном два роки. Суд двічі визнавав його винуватим в скоєнні навмисного службового злочину, двічі засуджував його до покарання у вигляді позбавлення волі. Задля збереження свого чесного імені, задля справедливого, законного та обґрунтованого вироку суду він був змушений двічі оскаржувати такі вироки та добиватись справедливості у судах вищих інстанцій. Розмір моральної шкоди, завданої незаконним засудженням, він оцінює в 2 000 000 гривень. Загальний розмір моральної (немайнової) шкоди складає 4 950 000 гривень. ОСОБА_1 також зазначив, що він проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого Лубенського відділу БОЗ УБОЗ в Полтавській області, мав 11 років вислуги та спеціальне звання "капітан міліції". За час його незаконного звільнення зі служби (66 місяців) втрачена ним заробітна плата, виходячи з її мінімального розміру станом на дату звернення до суду складає 13 000 х 66 = 858 000 гривень. На його письмове звернення до керівництва ГУНП України в Полтавській області йому було відмовлено в поновленні на раніше займаній посаді, вважає за можливе стягнення втраченого заробітку і за період після набрання чинності вироком до дати звернення до суду. За період з 25.10.2016 року по 26.06.2021 року (56 місяців) такий розмір компенсації має складати 13000 х 56 = 728 000 гривень. Протягом всього часу досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи він отримував необхідний обсяг правничої допомоги від адвоката Коряка Артура Васильовича, оскільки він був присутній при всіх слідчих діях та в судових засіданнях місцевого та апеляційного судів. Загалом ним адвокату ОСОБА_5 сплачено 60 000 гривень за послуги протягом досудового та судового розгляду справи, та ще 25 000 гривень за підготовку до розгляду даної позовної заяви. Враховуючи тривалість розгляду справи, її складність, необхідність звернення до спеціалістів (експертів) вважає таку суму витрат на правничу допомогу об`єктивною, справедливою та обґрунтованою, вважає, що на його користь підлягають стягненню і 85000 гривень витрат на правничу допомогу по справі. ОСОБА_1 прохав суд стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на його користь моральну шкоду в розмірі 4 950 000 гривень. Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на його користь втрачений заробіток в розмірі 1 586 000 гривень. Судові витрати покласти на відповідача Державну казначейську службу. Крім того, 26.07.2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування. В обґрунтування своїх вимог вказав, що 19.01.2016 року Лубенським міськрайонним судом було розглянуто кримінальне провадження №539/2955/13-к про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.365 КК України, та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.365 КК України. Вироком від 19.01.2016 по даній справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано невинуватими у вчиненні злочинів, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.365 КК України, та відповідно виправдав їх за вказаними статтями КК України. Крім того, тим же вироком були скасовані запобіжні заходи щодо них у вигляді підписки про невиїзд. В подальшому ухвалою апеляційного суду Харківської області, за яким ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2016 року було визначено підсудність вказаної справи, апеляційну скаргу прокуратури Полтавської області було залишено без задоволення, а виправдувальний вирок щодо нього та ОСОБА_1 залишено без змін. Прокуратурою Полтавської області було подано касаційну скаргу, яка ухвалою від 11.02.2017 року була залишена без руху через процесуальні недоліки. Оскільки прокуратурою Полтавської області вказані недоліки так і не було виправлено - ухвалою від 02.03.2017 року касаційний суд повернув вказану касаційну скаргу на підставі ст.429 ч.3 п.1 КПК Українибез розгляду. Таким чином, рішеннями судів, які набрали чинності, встановлена його невинуватість в скоєнні злочину. 09.02.2011 року в.о. прокурора Полтавської області Петровим В.Г. відносно нього та ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу №11114009017, а в подальшому його було притягнуто в якості обвинуваченого за ст.365 ч.3 КК України. З вказаної дати і до 25.10.2016 року він перебував в статусі обвинуваченого, підозрюваного та підсудного. Вироком суду, який набрав чинності, було встановлено його невинуватість, а відтак встановлено необґрунтованість та протиправність пред`явленого йому обвинувачення та відповідно притягнення в якості обвинуваченого за ст.ст.365 ч.3 КК України. Розмір моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, він оцінює в 2 000 000 гривень, при цьому вказує на тяжкість обвинувачення та тривалість досудового розслідування та судового розгляду. Зазначив, що згідно чисельної судової практики при визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди враховується як мінімальний розмір заробітної плати за кожний місяць перебування під слідством та судом, виходячи з розміру заробітної плати на час відшкодування такої шкоди. Вважає, що оскільки відносно нього проводилось досудове розслідування та судовий розгляд протягом 67 місяців, а саме з 09.03.2011 року по 25.10.2016 року, весь цей період він перебував в статусі обвинуваченого, підозрюваного, підсудного та навіть засудженого, тому розмір моральної шкоди завданої незаконним притягненням його в якості обвинуваченого не може бути меншим ніж 6000 (мінімальна заробітна плата в 2021 році) х 67 = 402 000 гривень. Також ОСОБА_2 просив стягнути моральну шкоду, завдану проведенням в ході досудового розслідування незаконних обшуків та виїмки. Вказав, що згідно протоколів від 17.03.2011 року, тобто ще до пред`явлення йому обвинувачення, у нього, і в його службовому кабінеті було проведено обшуки. Оскільки його визнано невинуватим у скоєнні злочинів, слід прийти до висновку про незаконність та необґрунтованість проведених обшуків. Розмір моральної шкоди, завданої йому проведенням незаконних обшуків за місцем його проживання, в присутності членів його родини, а також за місцем його служби, він оцінює в 500 000 гривень, також звернув увагу на кінцеву безрезультатність проведення таких обшуків. Позивач ОСОБА_2 просив стягнути моральну шкоду, завдану обранням міри запобіжного заходу. В обґрунтування якої зазначив, що згідно постанови слідчого СВ прокуратури Полтавської області від 24.03.2011 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Вказаний запобіжний захід було скасовано лише 25.10.2016 року, після набрання чинності виправдувального вироку щодо нього та ОСОБА_1 .. Він 67 місяців, тобто п`ять повних років та сім місяців, був обмежений в праві виїзду за межі міста Лубни, не міг знайти собі роботу за межами міста, не міг виїхати з родиною на відпочинок, не міг супроводжувати членів родини на лікуванні в медзакладах інших міст тощо. Всі ці роки він був протиправно та необґрунтовано позбавлений свого конституційного права щодо вільного пересування на території нашої держави. Розмір моральної шкоди, завданої йому застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, враховуючи його тривалість та негативний вплив на життя та дозвілля всієї його родини, та хворої дружини, він оцінює 2 000 000 гривень. Вказав, що згідно чисельної судової практики при визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди враховується як мінімальний розмір заробітної плати за кожний місяць перебування під слідством та судом, виходячи з розміру заробітної плати на час відшкодування такої шкоди. Відносно нього протягом 67 місяців було застосовано запобіжний захід, тому розмір моральної шкоди за цією вимогою не може бути меншим ніж 6000 (мінімальна заробітна плата в 2021 році) х 67 = 402 000 гривень. ОСОБА_2 просив стягнути на його користь моральну шкоду, завдану незаконним відстороненням та звільненням з роботи, оскільки після пред`явлення йому обвинувачення за ст.365 ч. 3 КК України18.04.2011 року згідно постанови слідчого СВ прокуратури Полтавської області, санкціонованої заступником прокурора Полтавської області, його було відсторонено від посади оперуповноваженого в особливо важливих справах Лубенського відділу БОЗ УБОЗ в Полтавській області УМВС України в області. В подальшому через відсторонення від займаної посади та саме в зв`язку з притягненням в якості обвинуваченого його було звільнено зі служби в ОВС за порушення трудової дисципліни, тобто за дискредитуючими підставами. Розмір моральної шкоди, завданої незаконним та необґрунтованим відстороненням його від займаної посади, з подальшим незаконним та безпідставним звільненням зі служби в органах внутрішніх справ, він оцінює в 500 000 гривень. Крім того ОСОБА_2 просив стягнути моральну шкоду, завдану незаконним накладенням арешту на майно, розмір якої він оцінює в 50 000 гривень. Обґрунтовував її тим, що згідно постанови слідчого СВ прокуратури Полтавської області від 18.04.2011 року в зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності та можливої конфіскації майна було накладено арешт на все його рухоме та нерухоме майно. На виконання вказаної постанови працівниками Лубенського МРВ здійснювались дії, спрямовані на арешт та опис належного йому майна. ОСОБА_2 також просив стягнути моральну шкоду, завдану незаконним засудженням. За наслідками розгляду кримінального провадження і його, і ОСОБА_1 було двічі засуджено Лубенським міськрайонним судом, тобто визнано винуватим та призначено міру покарання. Так, вироком Лубенського міськрайонного суду від 15.03.2012 року його було засуджено за ст.364 ч. 3 КК Українидо покарання у вигляді п`яти років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на три роки, та відповідно до ст.54 КК Українипозбавлено спеціального звання "капітан міліції". На підставі ст.75 КК Українизвільнено від відбування покарання з іспитовим терміном строком на два роки. В подальшому після скасування вказаного вироку та повторного судового розгляду справи вироком Лубенського міськрайонного суду від 12.05.2014 року його було визнано винним та засуджено за ч.2 ст.28, ч. 1 ст.365 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки, з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на два роки, але звільнено від відбування покарання з іспитовим терміном два роки. Суд двічі визнавав його винуватим в скоєнні навмисного службового злочину, двічі засуджував його до покарання у вигляді позбавлення волі. Задля збереження свого чесного імені, задля справедливого, законного та обґрунтованого вироку суду він був змушений двічі оскаржувати такі вироки та добиватись справедливості у судах вищих інстанцій. Розмір моральної шкоди, завданої незаконним засудженням, він оцінює в 3 000 000 гривень. Загальний розмір моральної (немайнової) шкоди складає 8 050 000 гривень. ОСОБА_2 також зазначив, що він проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого Лубенського відділу БОЗ УБОЗ в Полтавській області, мав 11 років вислуги та спеціальне звання "капітан міліції". За час його незаконного звільнення зі служби (66 місяців) втрачена ним заробітна плата, виходячи з її мінімального розміру станом на дату звернення до суду складає 13000 х 66 = 858 000 гривень. На його письмове звернення до керівництва ГУНП України в Полтавській області йому було відмовлено в поновленні на раніше займаній посаді, вважає за можливе стягнення втраченого заробітку і за період після набрання чинності вироком до дати звернення до суду. За період з 25.10.2016 року по 25.05.2021 року (43 місяців) такий розмір компенсації має складати 13000 х 43 = 559 000 гривень. Крім того ОСОБА_2 зазначив, що він був вимушений звернутися за правовою допомогою до адвоката. Послуги адвоката, у вигляді гонорару та витрат на відрядження, адвокат вимушений був прибувати на слідчі дії та судові засідання із м. Полтава до м. Лубни та м. Харків, за дуже тривалий час розгляду справи, склали 700000 гривень. Загалом ним адвокату ОСОБА_6 сплачено 700 000 гривень за послуги протягом досудового та судового розгляду справи та ще 25000 гривень адвокату Коряку Артуру Васильовичу вже за підготовку до розгляду даного позову. Враховуючи тривалість розгляду справи, її складність, необхідність звернення до спеціалістів (експертів) вважає таку суму витрат на правничу допомогу об`єктивною, справедливою та обґрунтованою, вважає, що на його користь підлягають стягненню і 725000 гривень витрат на правничу допомогу по справі. ОСОБА_2 просив суд стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України у 2021 році через Державну казначейську службу України зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на його користь моральну шкоду в розмірі 8050000 гривень. Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України у 2021 році через Державну казначейську службу України зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на його користь втрачений заробіток в розмірі 1417000 гривень, та 725000 гривень витрат на юридичну (правничу) допомогу. На підставі ухвали Лубенського міськрайонного суду від 30.09.2021 року цивільну справу №539/2673/21 (провадження № 2/539/934/2021) за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, об`єднано в одне провадження з цивільною справою №539/2960/21 (провадження № 2/539/1012/2021) за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про відшкодування шкоди. Об`єднаній справі присвоєно № 539/2673/21 (провадження № 2/539/934/2021). На адресу суду надійшли відзиви на позовні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від представника відповідача Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області згідно яких позовні вимоги вона не визнає, просить в їх задоволенні відмовити з огляду на наступне. Позивачі при розгляді справи повинні були довести: факт наявності моральної шкоди; факти протиправних діянь УМВС України в Полтавській області; наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діяннями Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області та завданою шкодою. Однак вказані обставини не були доведені позивачами, а доводи щодо спричинення моральної шкоди, викладені у позовних заявах, є безпідставними як і визначений розмір шкоди, яка на думку позивачів підлягає відшкодуванню. Вказує, що згідно п. 9 постанови Пленуму від 31 травня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вказана норма встановлює повноваження суду щодо визначення розміру моральної шкоди. Отже розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення. У заяві про відшкодування шкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказують на завдання їм моральної шкоди внаслідок незаконного звільнення з роботи. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було звільнено з ОВС відповідно до наказу УМВС в Полтавській області №106 о/с від 20.04.2011 за пп. є) п. 63 Розділу VII Положення (за порушення дисципліни), а не за пп. й) п. 63 Розділу VII Положення (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення). Тобто, підставою звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з ОВС стало порушення ними трудової дисципліни, а не пред`явлення їм обвинувачення в рамках кримінального провадження, як вважають позивачі. Наказ про звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через порушення дисципліни не оскаржувався в судовому порядку, є чинним на сьогоднішній день, а тому твердження позивачів про те, що цей наказ незаконний та безпідставний - хибне. Посилання позивачів на ст. 6 Закону необґрунтоване, оскільки позивачами не надано доказів що вони не були звільнені з роботи у зв`язку з засудженням та доказів незаконного звільнення. Отже, вимога щодо стягнення на користь позивачів втраченого заробітку є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. (т. 1 а.с. 110-113, т. 2 а.с. 148-151) Представник Державної казначейської служби України 12.08.2021 надала суду відзив на позов ОСОБА_1 згідно якого позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні. Зазначила, що право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»виникає в особи у випадку постановлення виправдувального вироку. Ч. 2 та 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»передбачено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом. Згідно ст. 23 ЦК Україниморальна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у принижені честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових прав втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власного ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Позивач має довести наявність такої шкоди, протиправну поведінку заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача та вину, але позивачем всіх чотирьох елементів не доведено та не надані належні тому підтвердження. На підтвердження факту порушення права позивача, а саме у яких розмірах зазнав моральної шкоди позивачем, не було надано жодних доказів. Визначення розміру заподіяння шкоди у судовому порядку готується висновок судового експерта, товарні чеки або договори, що є доказами у судовому процесі. Позивачем не зазначено з яких саме міркувань виходить при визначенні розміру моральної шкоди у сумі 4 950 000,00 грн., що суперечить вимогам розумності та справедливості, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Відповідно до п.8 Положення згідно з ч. 1 ст.4 Закону розмір сум, які передбачену п.1 ст. 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт. Таким чином, позивач безпідставно проводить розрахунок заробітку, який він втратив внаслідок незаконних дій, із мінімальної заробітної плати на час подання позовної заяви у сумі 13000 х 66 = 858 000 грн. З позовної заяви встановлено, що позивач не скористався своїм правом на оскарження відмови про поновлення його на посаді та не використав своє право на звернення до служби зайнятості для отримання іншої посади. Отже, позивач не застосував всі можливі засоби захисту свого порушеного права. (т.1 а.с. 119-121) Представник відповідача Полтавська обласна прокуратура до суду надав відзиви на позовні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з яких вбачається, що позови не визнають, просить відмовити в їх задоволенні. Вказує на те, що вироком Лубенського міськрайонного суду від 19.01.2016 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виправдані за обвинуваченням у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 365 КК Україниз мотивів суперечності доказів обвинувачення. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25.10.2016 відмовлено у задоволення апеляційної скарги прокурора, а вирок Лубенського міськрайонного суду від 19.01.2016 залишено без змін. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано судових рішень відносно: визнання незаконним його притягнення до кримінальної відповідальності; незаконності проведення обшуків та виїмки; незаконності обрання міри запобіжного заходу; незаконності накладення арешту на майно. Оскільки рішення судами за наведеними фактами не приймались, то єдиною підставою для визначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суми відшкодування моральної шкоди є постановлення судом виправдувального вироку. Позивачі перебували під слідством та судом 67 місяців. З урахуванням зазначеного, за доведеності, на користь позивачів може бути стягнуто моральної шкоди 67 міс.* 6 000 грн. (мінімальна заробітна плата) = 402 тис. грн. За доведеністю, на користь позивачів може бути стягнуто моральну шкоду у мінімально визначеному ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»розмірі за кожний місяць перебування під слідством та судом. Позивачі зазначають, що сума втраченого заробітку складається «приблизно» 13 000 грн. за кожний місяць перебування під слідством і судом до дати звернення із заявами до суду. Позивачами вказано про їх незаконне звільнення із правоохоронних органів. При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано судових рішень про те, що їх поновлено на роботі та на якій посаді. Також, відсутні докази, що наведена позивачами у позові посада є рівнозначною тій, з якої їх звільнено. Позивачами не надано належних доказів щодо обрахованих ними сум втраченого заробітку, а також доказів про їх незаконність звільнення, а також того, що вказані дії знаходяться у причинно - наслідковому зв`язку саме із притягненням їх до кримінальної відповідальності, заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у цій частині задоволенню не підлягає. Позивачем ОСОБА_2 зазначається про те, що у кримінальному провадженні правнича допомога надавалась адвокатом Полуніним В.М., однак, доказів фактично понесених витрат не надано. До правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. Відшкодуванню підлягають тільки реально понесені витрати, підтверджені належними доказами. Вказує, що висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а недостатність, неналежність доказів є підставою для постановлення судом рішення про відмову у задоволенні позову. ( т. 1 а.с. 90-98, т. 2 а.с. 155-165) Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня 2022 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України у 2022 році через Державну казначейську службу України зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду в розмірі 435 500 (чотириста тридцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Позов ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України у 2022 році через Державну казначейську службу України зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_2 , моральну шкоду в розмірі 435 500 (чотириста тридцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення оскаржили позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди позивачами надано : висновок експерта №9211 за результатами психологічного дослідження ОСОБА_1 від 05.12.2018 року, та висновок експерта №9097 за результатами психологічного дослідження ОСОБА_2 від 09.07.2018 року. З огляду на що, суд не врахував вищезазначені висновки як докази при розгляді справи. Також апелянт вказує , що в матеріалах справи містяться неспростовні докази понесення позивачами витрат на правничу допомогу : угоди про надання правничих послуг, ордери, квитанції про оплату послуг . Апелянти просять , скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня 2022 року , та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Вказане рішення також було оскаржене Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області. Скарга обґрунтована тим, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, судом допущено неповне з`ясування обставин справи , що мають істотне значення по справі. Застосування відносно позивачів запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд було цілком логічним з точки зору кримінально-процесуального законодавства України. Відшкодування шкоди , завданої працівниками органів , що здійснюють оперативно-розшукову діяльність , за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку визначеному ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди , завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання , досудового слідства , прокуратури і суду». Апелянт зазначає, що право на відшкодування моральної шкоди на підставі ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди , завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання , досудового слідства , прокуратури і суду» виникає в особи у випадку закриття кримінального провадження. Скаржник просить, скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня 2022 року , та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Полтавська обласна прокуратура надала відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначено, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи та застосовано до спірних правовідносин норми права, які їх регулюють. Зважаючи на викладене , підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні. Правом на подання відзиву скористався ОСОБА_2 . У відзиві на апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України Корсун Б.М. посилається на те , що Лубенським міськрайонним судом не в повній мірі було роз`яснено порядок поновлення порушених прав позивача в частині втраченого заробітку. Також наголошує , що між звільненням із займаної посади та притягненням до кримінальної відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок, проте ГУ Державна казначейська служба України у своїй апеляційній скарзі вказує протилежне. ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області залишити без задоволення, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня 2022 року скасувати , та ухвалити нове, з урахуванням викладеного у відзиві. Також відзив на апеляційну скаргу надійшов від члена ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області Білько В.В. У відзиві останній зазначає, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення. ОСОБА_7 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня 2022 року залишити без задоволення Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази , колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційних скарг з слідуючих підстав. Судом встановлено, що згідно постанови про порушення кримінальної справи від 09.03.2011 виконуючим обов`язки прокурора Полтавської області Петровим В.Г. 09.03.2011 порушено кримінальну справу №11114009047 відносно оперуповноважених Лубенського ВБОЗ УБОЗ в Полтавській області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України. (т. 1 а.с. 17). На підставі вироку Лубенського міськрайонного суду від 15.03.2012 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджені за ч. 3 ст. 364 КК Українидо 5 років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позбавлено спеціального звання «капітан міліції». Згідно ст. 75 КК Українизасудженого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки та 1 рік 6 місяців відповідно. Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишено попередню підписку про невиїзд. ( т. 1 а.с. 18-22) Вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15.03.2012 року у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано, а справу повернуто прокурору Полтавської області на додаткове розслідування, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20.11.2012 (т. 1 а.с. 23-26) 18.06.2013 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України. (т. 1 а.с. 27-30, т. 2 а.с. 29-36) Згідно вироку Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12.05.2014 (т. 1 а.с. 36-40) позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 365 КК Українита засуджені до 3 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК Українипозивачів звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. На підставі ухвали Апеляційного суду Харківської області від 23.09.2014 вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12.05.2014 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції (т. 1 а.с. 41-45). Відповідно вироку Лубенського міськрайонного суду від 19.01.2016 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані не винуватими у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 365 КК Українита виправдані за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 365 КК України. Міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд відносно них скасовано. (т. 1 а.с. 46-57). Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25.10.2016 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19.01.2016 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без змін. (т. 1 а.с. 59-61) Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19.01.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25.10.2016 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без руху, згідно ухвали про залишення касаційної скарги без руху Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.02.2017 року (т. 1 а.с. 64-65) Згідно ухвали про повернення касаційної скарги Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.03.2017 року (т. 1 а.с. 63) касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19.01.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25.10.2016 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернуто. Відповідно наказу Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області №106 о/с від 20.04.2011 року згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнити з органів внутрішніх справ за п. 64 «є» (у запас за порушення дисципліни): капітана міліції ОСОБА_2 оперуповноваженого в особових справах Лубенського відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м. Лубни) УБОЗ в Полтавській області УМВС, 20.04.2011, та капітана міліції ОСОБА_1 оперуповноваженого Лубенського відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м. Лубни) УБОЗ в Полтавській області УМВС, 20.04.2011. Підстава: висновок службового розслідування від 15.04.2011, наказ УМВС від 19.04.2011 №225. (т. 1 а.с. 67, т. 2 а.с. 111,114-118, 130-131) Питання відшкодування шкоди, завданої працівниками органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, за рахунок коштів Державного бюджету України регулюється Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР(далі Закон). Ст. 1 Законупередбачає, що відповідно до положень цього Законупідлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", ;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю"та іншими актами законодавства. Так, районним судом вірно встановлено, що єдиною підставою для визначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суми відшкодування моральної шкоди є постановлення судом виправдувального вироку (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону). Адже позивачами не надано доказів винесення судових рішень відносно визнання незаконним їх притягнення до кримінальної відповідальності, незаконності проведення обшуків та виїмки; незаконності обрання міри запобіжного заходу; незаконності накладення арешту на майно. Державна казначейська служба України в обґрунтування своєї апеляційної скарги посилається на те, що право на відшкодування моральної шкоди на підставі ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає в особи у випадку закриття кримінального провадження . Та суд апеляційної інстанції вважає хибним таке твердження апелянта у зв`язку зі слідуючим. Відповідно п. 1-1 ч. 1 ст. 2 Законуправо на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів. П. 1 ч. 1 ст. 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду. Відповідно ст. 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. (ст. 1176 ЦК України) Враховуючи викладене , суд апеляційної інстанції вважає доведеним факт завдання позивачам моральної шкоди та відхиляє аргументи апелянта Державної казначейської служби України наведені в апеляційній скарзі у зв`язку із тим , що вони ґрунтуються на власному тлумаченні норм матеріального права, що у свою чергу не дає підстав для відмови у стягненні моральної шкоди на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Розглядаючи аргументи позивачів у їх апеляційній скарзі щодо розрахунку суми , яка підлягає стягненню на їх користь, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Ч. 1 ст. 43 КПК визначено, що виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Судом першої інстанції здійснено вірний висновок , що особа перебуває під слідством чи судом з часу повідомлення про підозру та до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням. У відповідності до положень ст.13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Так, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували під слідством та судом 67 місяців. Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі Постанова) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено розмір мінімальної заробітної плати в 2022 році у місячному розмірі з 01 січня - 6500 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача , наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до ч.6 ст.4 Закону моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Апелянти, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наголошують, що суд безпідставно розрахував моральну шкоду по мінімальній граничній межі передбаченій законодавством , та посилаються на висновки експерта , щодо завдання їм моральної шкоди на значно більшу суму ніж стягнута судом на їх користь. Згідно висновку експерта №9097 ТОВ «Незалежного інституту судових експертиз» за результатами психологічного дослідження ОСОБА_2 від 09 липня 2018 року безпідставне (незаконне) притягнення до кримінальної відповідальності та безпідставне (незаконне) засудження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є для нього психотравмуючою ситуацією (психотравмуючими подіями життя). ОСОБА_2 завдані страждання (заподіяно моральну шкоду). Орієнтовний (можливий) розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_2 страждання (заподіяну моральну шкоду), яких він зазнав внаслідок безпідставного (незаконного) притягнення до кримінальної відповідальності та безпідставного (незаконного) засудження, може становити 720 мінімальних заробітних плат. (т. 2 а.с. 76-103) Відповідно висновку експерта №9211 ТОВ «Незалежного інституту судових експертиз» за результатами психологічного дослідження ОСОБА_1 від 05 грудня 2018 року безпідставне (незаконне) притягнення до кримінальної відповідальності та безпідставне (незаконне) засудження ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , є для нього психотравмуючою ситуацією (психотравмуючими подіями життя). ОСОБА_1 завдані страждання (заподіяно моральну шкоду). Орієнтовний (можливий) розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (заподіяну моральну шкоду), яких він зазнав внаслідок безпідставного (незаконного) притягнення до кримінальної відповідальності та безпідставного (незаконного) засудження, може становити 720 мінімальних заробітних плат. (т. 3 а.с. 7-43) Розглядаючи аргумент апелянтів , щодо не надання належної уваги вказаним доказам, колегія суддів зауважує, що сторонами під час розгляду справи, як у суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду не заявлялося клопотань про призначення судом відповідної експертизи. Також, відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Тож, дослідивши надані докази, колегія суддів вважає правильним розрахунок суду першої інстанції , згідно якого на користь позивачів стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України у 2022 році через Державну казначейську службу України зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, моральної шкоди в розмірі 435 500 гривень кожному. Адже, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (Постанова ВП ВС від 15.12.2020 року в справі № 752/17832/14-ц). Тож, визначений районним судом розмір моральної шкоди колегія суддів вважає вірним , справедливим та співмірним із завданою позивачам моральною шкодою. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішення районного суду оскаржується також в частині відмови у стягненні судових витрат понесених позивачами у зв`язку із наданням адвокатами Коряком А.В. та Полуніним В.М. правової допомоги в рамках кримінального провадження №42013180240000042, як на досудовій стадії так і в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції , а також при розгляді цивільної справи №539/2673/21. Апелянти зазначають, що угоди про надання правничих послуг та ордери містяться у матеріалах кримінального провадження №42013180240000042, квитанції про оплату вказаних послуг та квитанції про витрати палива наявні у матеріалах справи №539/2673/21.Вказані докази не були враховані судом першої інстанції під час розгляду справи при винесенні рішення в частині відшкодування витрат на правничу допомогу. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16). Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18). Згідно вимог ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»відшкодуванню підлягають тільки реально понесені витрати, підтверджені належними доказами. Тож, витрати на правничу допомогу , та безпосередньо надання такої допомоги мають бути підтверджені належними доказами. У апеляційній скарзі сторони посилаються на наявність відповідних доказів у матеріалах кримінального провадження №42013180240000042, проте , сторонами до суду клопотань про витребування матеріалів кримінального провадження не заявлялось, у ході розгляду справи позивачами та їх представниками не було надано відповідних доказів. Відтак, у колегії суддів відсутні підстави вважати хибним висновок районного суду , щодо відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, адже матеріалами справи , що переглядається, надання такої правничої допомоги не підтверджене. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку про вірне тлумачення судом першої інстанції норм цивільного процесуального законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає. Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня 2022 року колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий суддя: В.М. Триголов Судді: А.І. Дорош О.А. Лобов