Постанова Кропивницький апеляційний суд № 405/2670/22

ПОСТАНОВА Іменем України 25 травня 2023 року м. Кропивницький справа № 405/2670/22 провадження № 22-ц/4809/766/23 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І., за участі секретаря Гончар В. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Панчишина Світлана Станіславівна, особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 березня 2023 року у складі судді Драного В. В. і В С Т А Н О В И В: В червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила: -розірвати договір довічного утримання (догляду) від 24.06.2021, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиною С. С., зареєстрований в реєстрі за № 2421; -скасувати реєстрацію права власності на 57/100 часток у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та земельну ділянку площею 0,1041 га з кадастровим номером 3510100000:24:211:0034, проведену 24.06.2021; -поновити реєстрацію права власності на 57/100 часток у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1041 га з кадастровим номером 3510100000:24:211:0034; -скасувати заборону відчуження нерухомого майна на 57/100 часток у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1041 га з кадастровим номером 3510100000:24:211:0034, підстава обтяження договір довідчного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиною С. С. 24.06.2021 за реєстровими номерами 2422 та 2423; -стягнути з ОСОБА_2 на свою користь витрати по оплаті судового збору. Позовна заява мотивована тим, що відповідач з моменту укладення між сторонами договору довічного утримання порушувала його умови в частині виконання покладених на неї обов`язків. Зокрема, ОСОБА_2 не забезпечувала ОСОБА_1 продуктами харчування, необхідними медикаментами, не відвідує позивача, не доглядає її та не виконує обов`язки з безоплатного надання житла, що стало підставою для звернення до суду з позовом. Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 березня 2023 року клопотання відповідача про закриття провадження у справі задоволено. Провадження у цивільній справі № 405/2670/22 (провадження № 2/405/396/22) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Панчишина Світлана Станіславівна про розірвання договору довічного утримання закрито. Ухвала суду мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 померла, а спірні правовідносини даного позову не допускають правонаступництва, як наслідок наявні підстави для закриття провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 березня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та такою, що винесена з порушенням норм процесуального права. Суд першої інстанції не врахував висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 310/5171/15, щодо правонаступництва у спірних правовідносинах. Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є захист права на майно, яке, в разі обґрунтованості позову може бути успадковано. ОСОБА_3 є спадкоємцем померлої ОСОБА_1 , а тому в зазначених правовідносинах допускається правонаступництво, що не було враховано судом першої інстанції. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить закрити апеляційне провадження у справі. Відзиву на апеляційну скаргу від приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиної С. С. не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 та його представник адвокат Завгородня В. В. підтримали доводи апеляційної скарги, ОСОБА_2 та її представник адвокат Гусєв О. М. заперечували проти доводів апеляційної скарги. Приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Панчишина С. С. в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою. Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Оскільки, третя особа про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, суд вирішив розглянути справу без її участі, що відповідає положенням статті 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 КонституціїУкраїни). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «DeGeouffredelaPradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87). У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процессуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процессуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» протиУкраїни» від 21 жовтня 2010 року). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи. Підстави для закриття провадження в справі вичерпно визначені статтею 255 ЦПК України, і свідчать про те, що процес виник або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, у тому числі і у зв`язку з волевиявленням сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки. Згідно пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, керуючись п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, виходив з того, що спірні правовідносини позову, що є предметом розгляду, не допускають правонаступництва. Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке. Матеріалами справи підтверджується, що 24 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладеного договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиною С. С. за реєстровим номером 2421 (а. с. 8-11, 37-40). В червні ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила розірвати вказаний договір довічного утримання (догляду), скасувати право власності на майно, що є його предметом, поновити реєстрацію права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки, а також скасувати заборону відчуження вказаного нерухомого майна (а. с. 30-36). Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 липня 2022 року відрито провадження у вказаній цивільній справі (а. с. 50). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла, що підтверджується копією актового запису про смерть № 52 від 06 січня 2023 року, виданого відділом державної реєстрації смерті у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Листом Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 1 вих. № 1005/02-14 від 16 травня 2023 року підтверджується, що після смерті ОСОБА_2 із заявами про прийняття спадщини звернулись 12 січня 2023 року ОСОБА_3 , як спадкоємець за законом, та 07 квітня 2023 року ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом (а. с. 186). Згідно зі статтею 744 ЦК Україниза договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК Українидоговір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, зокрема, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини. Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. В тому разі, коли відчужувачем нерухомого майна за договором довічного утримання пред`явлено до суду позов про розірвання цього договору, його смерть до вирішення справи не може бути підставою для застосування правил п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПКпро закриття провадження у справі, якщо в нього є спадкоємці за законом або заповітом. До відповідного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі №6-142цс13, а також у постанові від 12 квітня 2018 року у справі №759/14846/15-ц, у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 306/2548/14-ц. Статтею 1219 ЦК Українивизначено перелік прав та обов`язків, які не входять до складу спадщини. Зокрема, згідно даної норми, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, а саме: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Аналіз наведеної норми закону приводить до висновку, що право спадкодавця на розірвання укладеного ним договору довічного утримання, не є таким, що нерозривно пов`язане з особою спадкодавця. Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є захист права на майно, а у разі розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно яке було ним передано і має право вимагати його повернення. В даному випадку у відчужувача майна за договором довічного утримання є спадкоємець за законом та за заповітом, тому в зазначених правовідносинах згідно з положеннями ст. 55 ЦПКдопускається процесуальне правонаступництво. Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 759/14846/15-ц (провадження № 61-6294св18), від 08 серпня 2018 року у справі № 676/3372/15-ц (провадження № 676/3372/15-ц (провадження № 61-18742св18), від 13 листопада 2020 року у справі № 537/4882/17 (провадження № 61-5298св19) та від 03 вересня 2021 року у справі № 263/16438/19 (провадження № 61-8959св21). Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції не врахував наведених вище висновків Верховного Суду, не взяв до уваги, що у даній цивільній позов подано за життя ОСОБА_1 та не перевірив наявність у позивача спадкоємців за законом або за заповітом, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі. Суд звертає увагу на те, що за вказаних вище обставин суд першої інстанції повинен діяти у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, якою передбачено, що обов`язок суду зупинити провадження у справі у разі смерті особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Із урахуванням зазначеного, висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі не може вважатись законним й обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала суду першої інстанції винесена без додержання норм процесуального права. Оскільки суд першої інстанції виніс ухвалу з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали, передчасно закрив провадження у справі, тому відповідно п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 березня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 26.05.2023. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді С. М. Єгорова О. І. Чельник