Постанова 4824 № 369/2974/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/7165/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 369/2974/21 11 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Осадченко І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідача ОСОБА_7 адвоката Ляшенка Ігоря Ігоровича та відповідача ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Янченка А.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними,- в с т а н о в и в: У вересні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними. Позовна заява мотивована тим, що з 2004 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_7 , а з 24 квітня 2009 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. В період перебування в шлюбі із ОСОБА_7 у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначала, що за час спільного проживання однією сім`єю та перебування у шлюбі подружжя спільними зусиллями та за спільні кошти, окрім іншого майна, придбало нерухоме майно, зокрема домоволодіння загальною площею 550,1 кв.м., житловою 182,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , з проведенням 27 червня 2014 року державної реєстрації права власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_7 . З моменту придбання домоволодіння здійснювалась добудова даного об`єкту в результаті чого загальна площа даного домоволодіння складає 1513,8 м.кв. З січня 2019 року вони перестали проживати однією сім`єю та розпочався процес розлучення. 02 квітня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М., зареєстрованого в реєстрі за номером 636, ОСОБА_7 продав вказане домоволодіння своєму дядьку ОСОБА_4 . Про відчуження домоволодіння чоловік не повідомив її і вона продовжувала користуватись даним будинком без будь-яких обмежень. Також ОСОБА_7 не повідомив суд про продаж домоволодіння під час розгляду справи про розірвання шлюбу (справа №369/14648/19) і саме на дану адресу суд направляв процесуальні документи для нього. Виходячи з цього, щонайменше до червня 2020 року, ОСОБА_7 вважав домоволодіння своєю власністю, а це, за обґрунтуванням позову ОСОБА_3 , означає, що правочин по відчуженню даного домоволодіння в квітні 2019 році є фіктивним та не мав на меті настання реальних наслідків, а був укладений лише для того, щоб вона не мала права претендувати на поділ спільного майна подружжя. При цьому, оскільки право власності на домоволодіння набуте подружжям під час шлюбу, вказане домоволодіння є спільним майном подружжя, а тому для укладання договору купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року ОСОБА_7 , з урахуванням вимог положень статті 369 ЦК України, статей 65 та 69 СК України, зобов`язаний був отримати від неї нотаріально посвідчену згоду на відчуження даного домоволодіння. Таку згоду вона, ОСОБА_3 , як співвласник нерухомого майна, не надавала, у зв`язку із чим дане майно вибуло зі спільної власності подружжя без згоди одного із подружжя та, відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України, наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року недійсним. В подальшому, дізнавшись про те, що вона готує позов до суду про визнання майна спільною сумістною власністю подружжя та його поділ, усвідомлюючи значення своїх дій щодо незаконного відчуження спільного домоволодіння та можливих наслідків, ОСОБА_7 вирішив здійснити повторний продаж домоволодіння іншій особі, якою, відповідно до договору купівлі-продажу домоволодіння від 11 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Хоменко T.Л., зареєстрованого в реєстрі за номером 605, виступає ОСОБА_2 . Вказувала, що хоча зі змісту договорів купівлі-продажу домоволодіння вбачається, що здійснено продаж одного житлового будинку, загальною площею 550,1 м.кв. з надвірними будівлями і спорудами, проте, фактично від покупця до продавця за оскаржуваними договорами переходять два будинки, загальною площею 1513,8 м.кв., що підтверджується відомостями, які можна отримати з сервісу «Гугл карт». Крім того, на підставі звітів про оцінку майна, виконаних оцінювачами ТОВ «Ріалті Україна» та ТОВ «Укрекспертиза-Центр», відповідачі суттєво занизили вартість домоволодіння. Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_7 розпорядився спільним майном подружжя - будинком, загальною площею 1513,8 м.кв., що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3222481600:02:005:0155, не в інтересах сім`ї та без отримання згоди дружини, позивач ОСОБА_3 просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 02 квітня 2019 року між громадянином Туреччини ОСОБА_7 та громадянином Туреччини ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М. та зареєстрований в реєстрі за номером 636; визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 11 вересня 2020 року між громадянином Туреччини ОСОБА_4 та громадянином України ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Хоменко Т.Л. та зареєстрований в реєстрі за номером

605. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2023 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, укладений 02 квітня 2019 року між громадянином Туреччини ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ) та громадянином Туреччини ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М. та зареєстрований в реєстрі за номером

636. Визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, укладений 11 вересня 2020 року між громадянином Туреччини ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) та громадянином України ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ), посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Хоменко Т.Л. та зареєстрований в реєстрі за номером

605. Стягнуто з ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок. Не погоджуючись з ухваленним рішенням суду першої інстанції, відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги. В апеляційній скарзі адвокат Ляшенко Ігор Ігорович, який діє в інтересах відповідача ОСОБА_7 , просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу домоволодіння недійсними. В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які посилався відповідач ОСОБА_7 в обгрунтування заперечень проти позову ОСОБА_3 , з яких вбачається, що первинне набуття права власності на об`єкт незавершеного будівництва на підставі угоди, за якою ОСОБА_7 виступав покупцем, відбулось в 2007 році, тобто, до укладення шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Технічною документацією підтвержується час побудови оспорюваного об`єкта - 2007 рік, що не спростовано позивачем належними доказами та не ставиться під сумнів позивачкою. Право власності на домоволодіння також було зареєстровано ОСОБА_7 до моменту укладення шлюбу з ОСОБА_3 , а саме - 20 березня 2008 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 березня 2008 року, з даними - реєстраційний номер об`єкта 165813131 року, номер запису 828, зареєстровано в книзі за номером

3. Із долучених документів стає зрозуміло, що ОСОБА_7 набув право власності спочатку у 2007 році на об`єкт незавершеного будівництва, а потім добудував його та в березні 2008 року отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Підтвердженням набуття право власності є технічна документація за 2008 рік, яка оформлена в КП «БТІ Києво- Святошинської РР Київської області, та реєстрація права власності на нерухоме майно. Звернув увагу, що із наданої позивачем копії оспорюваного договору від 02 квітня 2019 року у тексті документа міститься описка щодо дати реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме 12 вересня 2011 року, що не відповідає дійсності. При цьому, висновоксудупершої інстанціїпро те, що відповідачем не приймалися заходи щодо усунення описки, як факт підтвердження набуття права власності на нерухоме майно саме 12 вересня 2011 року, вважає безпідставним, оскільки не спростовує правову підставу виникнення у ОСОБА_7 права власності на домоволодіння - 18 березня 2008 року. Також відповідач ОСОБА_7 категорично не згоден із твердженням позивачки, що вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2004 року. Зазначений факт не підтверджується жодним доказом, більше того, відповідно до практики цивільного судочинства, факт перебування у шлюбі без реєстрації (у цивільному шлюбі) потрібно доводити в судовому порядку, що не було зроблено стороною позивача. Стосовно твердження позивача про те, що фактично за оспорюваними договорами було продано два будинки зазначає, що доказів існування, так званого другого будинку, а саме прийняття його в експлуатацію і державної реєстрації права власності на нерухоме майно немає, що і не заперечується позивачем, тому такого будинку, як об`єкту права власності, не існує. Навіть якщо б такий будинок і існував, то позивач могла б в силу ч. 3 ст. 331 ЦК України заявляти своє право власності на частину матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Вважає, що оспорювані позивачем угоди купівлі-продаджцу домоволодіння є законними і дійсними, які фактично мали відповідні наслідки та не існує будь-яких підстав для визнання цих договорів недійсними. Протокольною ухвалою від 06 квітня 2023 року відмовлено у долученні до матеріалів справи доповнень представника відповідача ОСОБА_7 - адвоката Ляшенко Ігоря Ігоровича до апеляційної скарги. У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2023 року, обгрутовуючи вимоги скарги тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, внаслідок неправильного застосування судом першої ігстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що до спірних правовідносин норми статей 65, 69 Сімейного кодексу України та статті 368 ЦК України не можуть застосовуватися, оскільки домоволодіння не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Надані відповідачами докази однозначно свідчать та підтверджують, що відповідач ОСОБА_7 набув право власності на домоволодіння до вступу у шлюб з ОСОБА_3 . Згідно з Правилами посвідчення правочинів нотаріус посвідчує правочин щодо розпорядження майном без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлюючого документу - акту цивільного стану про укладення шлюбу випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто, набуте до реєстрації шлюбу за кошти, які належали йому особисто. Про перевірку цих обставин нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса), з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до примірника такого правочину (абзаци перший та другий пункту 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Із змісту оспорюваного договору купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року вбачається, що нотаріус Гончар Т.М. посвідчила договір купівлі-продажу без згоди другого з подружжя, так як з правовстановлюючих документів, в тому числі і акту цивільного стану про укладення шлюбу (актовий запис 385 від 24.04.2009), випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю ОСОБА_7 , тобто, набуте до реєстрації шлюбу, про що нотаріус Гончар Т.М. зробила відмітку у договорі. При цьому, як вказує технічна документація на домоволодіння, господарчий блок «Б» був остаточно побудований та зареєстрований ще у 2008 році, який не збільшувався та не добудовувався, тобто, до укладання шлюбу (до 24.09.2009), що повністю спростовує позицію позивачки про те, що господарчий блок був побудування у 2010 році. Безпідставним вважає висновок суду першої інстанції про те, що оспорювані договори укладалися без наміру настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, з покладенням в основу висновку лише доводів позивача. Зазначає, що з моменту купівлі домоволодіння і по теперішній час, він, ОСОБА_2 зі своєю родиною мешкає у цьому домоволодінні, що повністю спростовує твердження позивача про те, що вона безперешкодно користувалася спірним домоволодінням після його продажу, як в 2019 році так і в 2020 році. В частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права вказує на те, що він з поважних причин не мав можливість прийняти участь у дебатах, висловити свою позицію та відстоювати свої законні інтереси власника - добросовісного набувача, про що повідомила суд його дружина ОСОБА_12 . На цьому судовому засіданні, 25 січня 2023 року, також представник відповідача ОСОБА_7 адвокат Коротенко С.О. попросила суддю відкласти судове засідання у зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 не прибув в судове засідання, а представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_12 повноцінно не допустили до слухання справи, яке було судом відхилено, що, на думку відповідача ОСОБА_2 , свідчить про незаконну відмову йому в доступі до правосуддя. Протокольною ухвалою від 06 квітня 2023 року відмовлено у долученні до матеріалів справи доповнень відповідача ОСОБА_2 до апеляційної скарги. 11 квітня 2023 року відповідач ОСОБА_2 подав до Київського апеляційного суду письмову заяву (зареєстрована судом 18 квітня 2023 року), в якій за результатом апеляційного розгляду справи просив скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року (справа № 369/1400/21), якою у порядку забезпечення позову ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними накладено арешт на домоволодіння загальною площею 550,1 кв.м., житловою 182,3 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 3222481600:02:005:0155 площею 0,1202 га (а.с. 55 том 3). Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Федоренко Олег Павлович подав відзив на апеляційні скарги відповідачів, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг представника відповідача ОСОБА_7 - адвоката Ляшенко Ігоря Ігоровича і відповідача ОСОБА_2 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що доводи, викладені в апеляційних скаргах відповідачів, не спростовують висновків суду першої інстанції та є безпідставними. Зазначає, що житловий будинок площею 550 м.кв. побудовано в 2008 році, а господарський блок площею 900 м.кв. побудовано в 2010 році, тобто, після реєстрації шлюбу. Право власності на домоволодіння набуте ОСОБА_7 в 2014 році, тобто, через три роки після реєстрації шлюбу, а тому суд першої інстанціїдійшов вірного висновку про те, що домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому, в апеляційних скаргах відповідачі не навели доказів на спростування доводів позивача щодо порушень, допущених ними під час укладання оскаржуваних договорів, а саме: оцінювачі ТОВ «Ріалті Україна» та ТОВ «Укрекспертиза-Центр» склали та зареєстрували в Фонді державного майна звіти про оцінку майна, які ніякого відношення до домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 не мають, в результаті чого відповідачі суттєво занизили вартість домоволодіння. Таким чином, оцінювачі, склавши недостовірні звіти про оцінку майна занизили фактичну вартість домоволодіння, отже ОСОБА_7 діяв не в інтересах сім`ї. Також судом не було встановлено, а відповідачами підтверджено, факт проведення розрахунків за вказаними оспорюваними договорамикупівлі-продажу домоворлодіння. При цьому, щонайменше до червня 2020 року, ОСОБА_7 вважав домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 своєю власністю, а це означає, що правочин по відчуженню даного домоволодіння в квітні 2019 році є фіктивним та не мав на меті настання реальних наслідків. Вказані обставини відповідачами не спростовані ні під час судового розгляду, ні в апеляційних скаргах. Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що суд не надав йому можливість скористатитися правовою допомогою та його було позбавлено права на доступ до правосуддя вважає безпідставними, оскільки в судових засіданнях брав участь представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Вилков С.В. У визначений ухвалою апеляційного суду строк відповідач ОСОБА_4 не скористався процесуальним правом подання відзиву на апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_7 . Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представники відповідача ОСОБА_7 - адвокати Коротенко Євгенія Олександрівна, ОСОБА_14 підтримали доводи апеляційної скарги, поданої від імені відповідача ОСОБА_7 . Відповідач ОСОБА_2 просив задовольнити апеляційну скаргу, подану від свого імені. Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Федоренко Олег Павлович заперечував проти доводів апеляційних скарг відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , просив зилишити без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2023 року. Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлявся у встановленому законом порядку. Відповідності до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності відповідача ОСОБА_4 . Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг сторін у справі та відзиву на них, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_7 -адвоката Ляшенко Ігоря Ігоровича та відповідача ОСОБА_2 підлгяають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що з 24 квітня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. У вказаному шлюбі народились діти: донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 15, 16, 17 том 1). З січня 2019 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_7 перестали проживати однією сім`єю та розпочався процес розлучення. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , зареєстрований 24 квітня 2009 року, Лівобережним відділом реєстрації шлюбів в м. Києві з Державним центром розвитком сім`ї, актовий запис № 385 - розірвано (справа 369/14648/19). Із наданих учасниками справи письмових доказів вбачається, що 21 лютого 2007 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу об?єкта незавершеного будівництва ОСОБА_15 продав, а ОСОБА_7 купив об?єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, готовністю 77%, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на земельній ділянці, площею 1202 кв.м. (0,1202 га), що належить продавцю ОСОБА_15 на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 344457, виданого 20 квітня 2005 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів Київської області на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2004 року за реєстровим №13466921 (а.с. 142 том 1, 210 том 2). 05 березня 2007 року Києво-Святошинським бюро технічної інвентаризації прийнято рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу на вказаний об?єкт незавершеного будівництвавід 21 лютого 2007 року (а.с. 143 том 1). Рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 4/16-9 від 18 травня 2007 року надано ОСОБА_7 дозвіл на будівництво індивідуального одноквартирного двоповерхового житлового будинку і господарських споруд за типовим проектом БР-01 на 6 кімнат, житловою площею - 175,0 кв.м., загальною - 310,00 кв.м. на земельній ділянці площею 0,1202 га по АДРЕСА_1 (а.с. 213 том 2). 27 лютого 2008 року виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області затверджено акт державної прийомки в експлуатацію індивідуального житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 (а.с. 27 том 2). Рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 3/14 від 27 лютого 2008 року затверджено акт прийому в експлуатацію індивідуального житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 загальною площею - 548,6 кв.м., житловою площею - 182,3 кв.м., з видачею будинкової книги гр.ОСОБА_7 . Визнано право приватої власності на індивідуальний житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_7 (а.с. 26 том 2). 18 березня 2008 року виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області оформлено та видано гр.ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , серія та номер НОМЕР_5 (а.с. 102 том 1). 20 березня 2008 року Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» зареєстровано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_7 (а.с. 103 том 1). На підставі заяви ОСОБА_7 від 27 червня 2014 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волковою С.М. внесені відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на домоволодіння (житлова нерухомість), загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_7 . Підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_5 , видане 18 березня 2008 року виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (а.с. 245в том 2). 02 квітня 2019 року ОСОБА_7 передав у власність (продав), а покупець ОСОБА_4 набув у власність (купив) домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з одного житлового будинку, загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами, з одночасним відчуженням земельної ділянки площею 0,1202 га, кадастровий номер 3222481600:02:005:0155, на якій розташоване домоволодіння, що підтверджується нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М. та зареєстрованим в реєстрі за номером 636 договором купівлі-продажу домоволодіння (а.с. 18-20 том 1). У пунктах 2, 2.1. вказаного договору зазначено, що ціле домоволодіння, що відчужується, належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 березня 2008 року, зареєстрованого Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» 12 вересня 2011 року, номер запису: 828, в книзі 3, реєстраційний номер майна: 16581313. Право власності продавця на домоволодіння зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майнодержавним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волковою С.М. 27 червня 2014 року, номер запису про право власності: 6154048, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 червня 2014 року,індексний номер витягу: 23556433. Відповідно до відомостей, викладених у зазначеному витязі, житловий будинок р.п. 2007, цегла, загальною площею 550,1 кв.м., житловою 182,3 кв.м., на плані позначений літерою «А»,господарський блок на плані позначений літерою «Б», свердловина- 1, огорожа - 1,2, реєстраційний номер об`єкта нерухомоґо майна: 394710532224. Того ж дня, 02 квітня 2019 року, державним реєстратором - приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М. внесені відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на домоволодіння, загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за гр.ОСОБА_4 (а.с. 21 том 1). Згідно з умовами договору купівлі-продажу домоволодіння від 11 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Хоменко Т.Л. та зареєстрованого в реєстрі за номером 605, ОСОБА_4 передав у власність (продав), а покупець ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) домоволодіння під АДРЕСА_1 , що складається з одного житлового будинку загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами та розташоване на земельній ділянці, відведеній для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівль і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1202 га, кадастровий номер 3222481600:02:005:0155 і сплатив за нього грошову суму 4 472 725,00 грн до підписання цього договору (а.с. 24-28 том 1). 11 вересня 2020 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Хоменко Т.Л. внесені відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на домоволодіння, загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за гр.ОСОБА_2 (а.с. 28 том 1). Продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_2 сплачені обов?язкові платежі з придбання/продажу нерухомого майна, що підтверджується платіжними документами від 11 вересня 2020 року (а.с. 234-237, 270-274 том 1). Заперечуючи проти позову ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, відповідач ОСОБА_7 вказував, що на час придбання домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 він не перебував як у шлюбі з ОСОБА_3 , так і у будь-яких сімейних стосунках у розумінні Сімейного кодексу України. Категорично не погодився із твердженням позивачки, що домоволодіння будувалось, ремонтувалось за рахунок спільних коштів з позивачкою, посилаючись на те, що він працював самостійно, а позивачка народила двох дітей і фізично не мала змоги приймати участь в утворенні спільного бюджету за час шлюбу, окрім того, позивачка не працювала офіційно до 2020 року. Під час укладення договору купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року нотаріус Гончар Т.М. перевіряла документи на належність і відповідність до законодавства України та у зв`язку з тим, що домоволодіння придбавалось до шлюбу, згоди дружини не потребувалось. Звернув увагу на те, що в договорі купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року нотаріус Гончар Т.М. допустила помилку у даті реєстрації свідоцтва про право власності БТІ, зазначивши помилково дату реєстрації - 12 вересня 2011 року, замість вірної дати 20 березня 2008 року, на підтвердження чого надав копію рішення про реєстрацію домоволодіння в КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області від 20 березня 2008 року, номер витягу 18183305 (а.с. 138-147 том 1). Відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи проти позову ОСОБА_3 зазначав, що під час придбання домоволодіння ОСОБА_7 не перебував в офіційному або цивільному шлюбі, а тому мав право на власний розсуд розпорядись нерухомим майном - домоволодінням, загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . В свою чергу, він є добросовісним набувачем домоволодіння загальною площею 550,1 кв.м., житловою 182,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, відведеної для будівництва та обслуговування житлового будинку (домоволодіння), господарських будівль і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1202 га, кадастровий номер 3222481600:02:005:0155, відповідно до укладеного договору купівлі-продажу від 11 вересня 2020 року (а.с. 82-131 том 1). Задовольняючи позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що право власності на спірне майно - домоволодіння, загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано відповідачем ОСОБА_7 після реєстрації шлюбу з позивачкою, про що свідчить пункт 2 договору купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року, в якому зазначено про реєстрацію Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» права власності 12 вересня 2011 року, а також пункт 2.1. даного договору, де зазначено про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 27 червня 2014 року. Оскільки за встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи спірне домоволодіння є спільною сумісною власністю позивача та відповідача ОСОБА_7 , то при укладанні оспорюваних договорів купівлі-продажу домоволодіння позивач ОСОБА_3 мала надати відповідачу ОСОБА_7 нотаріально завірену згоду на вчинення таких правочинів, проте спірне домоволодіння відчужене відповідчем ОСОБА_7 без згоди на це другого з подружжя - ОСОБА_3 . Відхиляючи доводи відповідача ОСОБА_7 про те, що в договорі купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року нотаріус Гончар Т.М. допустила описку щодо інформації про реєстрацію свідоцтва про право власності на спірне домоволодіння в БТІ, яке відбулось 20 березня 2008 року, а не як помилково вказано у договорі - 12 вересня 2011 року, суд першої інстанції керувався тим, що під час розгляду справи відповідачі не надали суду ні нотаріального застереження про виправлення описки в договорі купівлі-продажу від 02 квітня 2019 року спірного домоволодіння, ні рішення суду з приводу цього питання. Також суд першої інстанції поставив під сумнів укладення між відповідачем ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_4 , та, відповідно, між відповідачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 оспорюваних договорів купівлі-продажу з метою настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, відповідачами фактично повернуто право користування та розпорядження спірними домоволодінням. Даний факт, за висновком суду першої інстанції, підтверджується наявними в матеріалах справи доказамита не заперечувався відповідачем ОСОБА_7 , як у даній справі, так і у справі щодо розірвання шлюбу. При цьому вся кореспонденція у судовій справі з приводу розірвання шлюбу, за наданою ОСОБА_7 суду інформацією, надсилалася ОСОБА_3 за адресою спірного домоволодіння, що вказує за висновком суду першої інстанції на той факт, що ОСОБА_3 безперешкодно користувалася спірним домоволодінням після його продажу, як в 2019 році, так і в 2020 році. Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з наступних підстав. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особина захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. У справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_3 , звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу домоволодіння, як на підставу своїх вимог вказувала на укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя. Обставини належності спірного домоволодіння на праві спільної сумісної власності подружжя позивач доводила тим, що з 2004 року вона проживала із ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а з 24 квітня 2009 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Факт перебування з ОСОБА_3 з 2004 року до дня реєстрації шлюбу (24 квітня 2009 року) у будь-яких сімейних стосунках у розумінні Сімейного кодексу України заперечив відповідач ОСОБА_7 під час судового розгляду справи. Надаючи оцінку зібраним у справі доказам в частині проживання сторін ОСОБА_7 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Згідно зі статтею 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Частиною першою статті 74 СК України передбачено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися відносини, що притаманні подружжю. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Отже, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, а саме: наявність факту ведення спільного господарства, тобто, прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20). Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Разом з тим, матеріали справи не містять та позивачем під час судового розгляду справи не надано достатніх й достовірних доказів на підтвердження факту спільного проживання із ОСОБА_7 , ведення з ним спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків за період з 2004 року по день реєстрації шлюбу (24 квітня 2009 року), що є процесуальним обов`язком позивача у силу положень статей 12, 81 ЦПК України, а тому факт проживання ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_7 з 2004 року не знайшов свого підтвердження під час судового розгляду справи. Надаючи оцінку зібраним у справі доказам щодо вимог позивача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 550,1 кв.м., житловою плошею 182,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого. Фактичні обставинисправи, встановлені судом, свідчать про те, що 21 лютого 2007 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу об?єкта незавершеного будівництва ОСОБА_15 продав, а ОСОБА_7 купив об?єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, готовністю 77%, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на земельній ділянці, площею 1202 кв.м. (0,1202 га), що належить продавцю ОСОБА_15 на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 344457, виданого 20 квітня 2005 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів Київської області на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2004 року за реєстровим №13466921 (а.с. 142 том 1, 210 том 2). 05 березня 2007 року Києво-Святошинським бюро технічної інвентаризації прийнято рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу об?єкта незавершеного будівництвавід 21 лютого 2007 року (а.с. 143 том 1). Рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 4/16-9 від 18 травня 2007 року надано ОСОБА_7 дозвіл на будівницьво індивідуального одноквартирного двоповерхового житлового будинку і господарських споруд за типовим проектом БР-01 на 6 кімнат, з житловою площею - 175,0 кв.м., загальною - 310,00 кв.м. на земельній ділянці площею 0,1202 га по АДРЕСА_1 (а.с. 213 том 2). 27 лютого 2008 року виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області затверджено акт державної прийомки в експлуатацію індивідуального житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 (а.с. 27 том 2). В комісійному акті від 27 лютого 2008 року засвідчено, що будівництво розпочато у 2007 року, житлова частина домоволодіння представляє собою індивідуальний будинок в 3 поверхи та цокольного поверху і складається з 1 квартири, кількість житлових кімнат - 7, житлова площа - 182,3 кв.м., загальна площа - 548,6 кв.м. Матеріали: фундамент -бетон, стіни - цегла, поківля - металева черепиця, пілога - плитка.Опалення - водяне, в будинку є електроосвітлення, водопровід, газифікація. Надвірні будівлі - сарай. Комісія постановила подане до здачі будівництво житлового будинку гр.ОСОБА_7 , що знаходиться в АДРЕСА_1 ввважати прийнятим із загальною оцінкою - задовільно. Рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 3/14 від 27 лютого 2008 року затверджено акт по прийому в експлуатацію індивідуального житлового будинку, розташований в АДРЕСА_1 загальною площею - 548,6 кв.м., житловою площею - 182,3 кв.м., з видачею будинкової книги гр.ОСОБА_7 . Визнано право приватої власності на індивідуальний житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_7 (а.с. 26 том 2). 18 березня 2008 року виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області оформлено та видано гр.ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , серія та номер НОМЕР_5 (а.с. 102 том 1). 20 березня 2008 року Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» зареєстровано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_7 (а.с. 103 том 1). Із техічної документації на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресоюАДРЕСА_1 , в якій міститься характеристика будинку, господарських будівель та споруд, вбачається, що житловий будинок, підвал під будівлею, вхід в підвал, ганок, 3 балкона, свердловина побудовані у 2007 році, господарський блок - 2008 році, ворота з хвірткою та огорожа цегляна - 2009 рік (а.с. 189-199 том 1). На підставі заяви ОСОБА_7 від 27 червня 2014 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волковою С.М. внесені відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на домоволодіння (житлова нерухомість), загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_7 . Підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_5 , видане 18 березня 2008 року виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (а.с. 245в том 2). Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладено 24 квітня 2009 року ( а.с. 15, том 1). Із наданих та досліджених доказів колегією суддів апеляційного суду встановлено, що прийняття завершеного будівництвом домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 в експлуатацію, затвердження відповідного акта виконавчим комітетом сільської ради, оформлення та реєстрація права власності відбулося до укладення шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , а відтак, в силу вимог пункту 1 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України, вказане нерухоме майно є особистою приватною власністю ОСОБА_7 . Висновок суду першої інстанції про те, що домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , оскільки спірне майно зареєстровано після реєстрації шлюбу 12 вересня 2011 року, про що свідчить пункт 2 договору купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року, а також пункт 2.1. даного договору, де зазначено про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 27 червня 2014 року, не ґрунтується на нормах закону, з огляду на таке. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Як вбачається із відомостей, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майнопро державну реєстрацію права власності на домоволодіння (житлова нерухомість), загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підставою виникнення права власності у ОСОБА_7 на вказане домоволодіння є саме свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_5 , видане 18 березня 2008 року виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, що помилкового не враховано судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин (а.с. 245в том 2). Також безпідставно судом першої інстанції не взято до уваги доводи відповідача ОСОБА_7 про те, що у тексті договору купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року - пункт 2.1. міститься описка щодо дати реєстрації права власності на нерухоме майно - 12 вересня 2011 року, що не відповідає дійсності, оскільки свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , видане виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 березня 2008 року, зареєстроване Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» 20 березня 2008 року, а не 12 вересня 2011 року, як помилково зазначено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М. у тексті нотаріального документа. Як свідчать надані відповідачем ОСОБА_7 письмові докази, вказана описка виправлена приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М. відповідно до відомостей, що містяться в документах, які були подані нотаріусу для вчинення нотаріальної дії, із застереження про це у тексті договору купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року після посвідченого напису, із зазначенням дати та проставлення свого підпису і печатки на такому застереженні (а.с. 32-41 том 3). До того ж, зазначена у тексті договору купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року, дата державної реєстрації права власності на домоволодіння, з урахуванням виправленої описки, 20 березня 2008 року, не впливає на підставу виникнення у ОСОБА_7 права власності на вказане нерухоме майно відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_5 від 18 березня 2008 року. Щодо укладення ОСОБА_7 договору купівлі - продажу домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з одного житлового будинку загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами, колегією суддів апеляційного суду встановлено наступне. 02 квітня 2019 року ОСОБА_7 передав у власність (продав), а покупець ОСОБА_4 набув у власність (купив) домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з одного житлового будинку загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами, з одночасним відчуженням земельної ділянки площею 0,1202 га, кадастровий номер 3222481600:02:005:0155, на якій розташоване домоволодіння, що підтверджується нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М. та зареєстрований в реєстрі за номером 636 договором купівлі-продажу домоволодіння (а.с. 18-20 том 1). У пункті 3 договору зазначено, що продаж за домовленістю сторін вчинено за 1 128 000,00 грн, які сплачені продавцю покупцем повністю до нотаріального посвідчення цього договору (а.с. 229 том 1). ОСОБА_7 доведено до відома нотаріуса, що на момент набуття права власності на домоволодіння в зареєстрованому шлюбі не перебував, спільно з особами з яким мав би право укласти шлюб не перебував, спільно господарство ні з ким не вів та на момент укладення договору купівлі-продажу домоволодіння перебуває у зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 2009 року - пункт 15 договору. Сторони у договорі засвідчили, що продавець зобов?язується звільнити домоволодіння від належних йому речей, сплатити комунальні платежі, витрати по електропостачанню та газопостаченню до 02 квітня 2019 року; домоволодіння продавцем передано, а покупцем прийняте шляхом передачі ключів від домоволодіння та технічної документації на нього в момент підписання договору - пункти 12, 14.1. договору. Того ж дня, 02 квітня 2019 року, державним реєстратором - приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М. внесені відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на домоволодіння, загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за гр.ОСОБА_4 (а.с. 21 том 1). За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України). Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (стаття 658 ЦК України). Згідно із пунктом 1 частини першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте нею, ним до шлюбу. У справі, яка переглядається, встановлені фактичні обставини вказують на те, що домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з одного житлового будинку загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами, набуте ОСОБА_7 до шлюбу з ОСОБА_3 , а відтак є особистою приватною власністю ОСОБА_7 . Згідно статей 317, 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставини у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, щона момент укладення спірного договору купівлі-продажу (02 квітня 2019 року) єдиним власником нерухомого майна (домоволодіння), що є предметом цього договору, був ОСОБА_7 , тому для вчинення цього правочину не потребувалося згоди другого з подружжя - ОСОБА_3 . Твердження позивача ОСОБА_3 про те, що договір купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року є фіктивним та не мав на меті настання реальних наслідків, а був укладений лише для того, щоб вона не мала права претендувати на поділ спільного майна подружжя, які враховані судом першої інстанції та покладенні в основу висновку про задоволення позову, ґрунтуються на припущеннях, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України). Крім того, обставини, з якими позивач поєднувала підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року, а саме: відсутність згоди іншого з подружжя на укладення такого договору, що є самостійною підставою для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, визначених законом, так і правові наслідки фіктивного правочину за своїм змістом і положеннями частини першої статті 234 ЦК України є взаємовиключними. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 550,1 кв.м., житловою плошею 182,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами, що укладений 02 квітня 2019 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М., зареєстрований в реєстрі за номером 636, є помилковим. Також не підлягає задоволенню вимога позивача в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння, укладеного 11 вересня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Хоменко Т.Л., зареєстрований в реєстрі за номером 605, виходячи з наступного. У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За змістом статей 316, 317, 328 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Положеннями части 2 статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (постанови ВеликоїПалати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц). При цьому, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. У справі, яка переглядається, позивач, звертаючись до суду з позовом, мала власний інтерес вимагати визнання недійсним первісного договору купівлі-продажу спірного домоволодіння від 02 квітня 2019 року, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що її колишній чоловік ОСОБА_7 здійснив відчуження спірного домоволодіння, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, без письмової згоди на це другого з подружжя. Судом визнано безпідставними вимоги позивача на предмет зазначеного договору та відсутності підстав недійсності первісного правочину купівлі-продажу домоволодіння від 02 квітня 2019 року. Згідно з умовами наступного договору купівлі-продажу домоволодіння від 11 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Хоменко Т.Л., зареєстрованого в реєстрі за номером 605, ОСОБА_4 передав у власність (продав), а покупець ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) домоволодіння під АДРЕСА_1 , що складається з одного житлового будинку загальною площею 550,1 кв.м., житловою площею 182,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами та розташоване на земельній ділянці, відведеній для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівль і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1202 га, кадастровий номер 3222481600:02:005:0155 і сплатив за нього грошову суму 4 472 725,00 грн до підписання цього договору (а.с. 24-28 том 1). Позивач ОСОБА_3 не була стороною цього договору від 11 вересня 2020 року, та у розумінні статті 215 ЦК України, не може вважатися заінтересованою особою, яка має право оспорювати договір купівлі-продажу домоволодіння від 11 вересня 2020 року, що вказує на необґрунтованість позиції сторони позивача про порушене право в цій частині вимог. Таким чином, позов ОСОБА_3 про визнання недійсними договору купівлі-продажу домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 550,1 кв.м., житловою плошею 182,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами, укладеного 02 квітня 2019 року між громадянином Туреччини ОСОБА_7 та громадянином Туреччини ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М., зареєстрованого в реєстрі за номером 636, та договору купівлі-продажу домоволодіння, укладеного 11 вересня 2020 року між громадянином Туреччини ОСОБА_4 та громадянином України ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Хоменко Т.Л., зареєстрованого в реєстрі за номером 605, не може бути задоволений. Отже, доводи відповідача ОСОБА_7 та відповідача ОСОБА_2 , наведені в апеляційних скаргах, в частині неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального справа знайшли своє підтвердження. При перевірці доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції незаконно відмовив йому у доступі до правосуддя, чим порушив засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався судом з повідомленням учасників справи. Відповідач ОСОБА_2 протягом розгляду справи брав участь у судових засіданням як особисто, так і за участі його представника ОСОБА_16 , надавав усні та письмові пояснення, а відтак права відповідача ОСОБА_2 у повному обсязі були реалізовані в суді першої інстанції. Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу домоволодіння без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України. Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвели до неправильного вирішення справи, а це, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення по суті заявлених вимог ОСОБА_3 , які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови не підлягають задоволенню. Вирішуючи клопотання відповідача ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року (справа № 369/1400/21), колегія суддів апеляційного суду виходить з такого. З матеріалів справи вбачається та учасниками справи не заперечується, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року частково задоволено заяву адвоката Федоронека Олега Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_3 , про забезпечення позову до подання позовної заяви (справа № 369/1400/21). У порядку забезпечення позову ОСОБА_3 накладено арешт на домоволодіння загальною площею 550,1 кв.м., житловою 182,3 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 3222481600:02:005:0155 площею 0,1202 га. Метою забезпечення позову є вжиття судом тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Як передбачено частинами дев`ятою - десятою статті 158 ЦПК України у випадку залишення без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду. Під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання, зокрема, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову - стаття 264 ЦПК України. Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, тому при ухваленні судом рішення про повну відмову у задоволенні позову вважається, що підстава і потреба у забезпеченні позову, з якими закон пов`язує можливість застосування таких заходів, відпала. Правовий аналіз зазначених норм процесуального права вказує на те, що суд, у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову в силу частини 9 статті 158 ЦПК України, вправі безпосередньо в своєму рішенні зазначити про скасування заходів забезпечення позову. У справі, яка переглядається, судовий розгляд, яким справа вирішена по суті, закінчився ухваленням судом апеляційної інстанції судового рішення про відмову у позові ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу домоволодіння, а тому заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року (справа № 369/1400/21), якою у порядку забезпечення позову ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними накладено арешт на домоволодіння загальною площею 550,1 кв.м., житловою 182,3 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 3222481600:02:005:0155 площею 0,1202 га, підлягають скасуванню, оскільки відпали підстави, з якими закон пов`язує можливість застосування таких заходів. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов ОСОБА_3 залишено без задоволення, то судовий збір за подання позовної заяви не відшкодовується та покладається на особу, яка подала позов. Понесені та документально підтверджені відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_2 судові витрати, що складються з судового збору за подання апеляційної скарги кожним із них у розмірі 2 724,00 грн, вимоги яких за результатом перегляду справи в суді апеляційної інстанції підлягають задоволенню, слід покласти на позивача ОСОБА_3 . Керуючисьст.ст. 3,21, 57, 74 СК України, ст.ст. 215,216,316, 317,319, 321, 328, 655, 658 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 76,77, 78, 81, 89, 141, 158, 264, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_7 адвоката Ляшенка Ігоря Ігоровича та відповідача ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2023 року скасуватита ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договору купівлі-продажу домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 550,1 кв.м., житловою плошею 182,3 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами, укладеного 02 квітня 2019 року між громадянином Туреччини ОСОБА_7 та громадянином Туреччини ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М., зареєстрованого в реєстрі за номером 636, та договору купівлі-продажу домоволодіння, укладеного 11 вересня 2020 року між громадянином Туреччини ОСОБА_4 та громадянином України ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Хоменко Т.Л., зареєстрованого в реєстрі за номером 605, залишити без задоволення. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року (справа № 369/1400/21), якою у порядку забезпечення позову ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними накладено арешт на домоволодіння загальною площею 550,1 кв.м., житловою 182,3 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 3222481600:02:005:0155 площею 0,1202 га. Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 724,00 грн. Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 724,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 26 травня 2023року. Головуючий Судді: